Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Ольга. Берегиня кам'янецьких пам'яток: Ювілеї // Подолянин. - 2006. - 28 липня. - С. 5.

БЕРЕГИНЯ КАМ'ЯНЕЦЬКИХ ПАМ'ЯТОК

Ольга БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Сьогодні не професійне свято реставраторів, окремо такого свята й немає. Правда, є День пам'яток історії і культури - спільне свято для всіх тих, хто стоїть на сторожі надбань, яким не одне століття.

Проте про нелегку професію реставратора, про її тонкощі випала нагода поговорити із завідувачкою відділу реставрації Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець" Валентиною ЛОБОВОЮ. Адже ця чарівна, завжди молода і скромна жінка святкуватиме ювілей.

Народилася Валентина Петрівна 29 липня 1946 р. в Кам'янці-Подільському. Закінчила середню школу №8. Після здобуття відповідної фахової освіти працювала інженером у будівельно-монтажному тресті. У вересні 1985 р. її запросили в Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник старшим інженером ремонтно-реставраційного відділу. Від 1988 р. вона працює старшим інженером-експертом реставраційно-технічного відділу. А з грудня 1990 р. і понині Валентина Петрівна - завідувач цього відділу. Правда, з квітня 1998 р., коли ДІАЗу надали статус національного заповідника, відділ став просто реставраційним.

- Валентино Петрівно, і багато чоловік працює у відділі?

- Три. Крім мене, у колективі є ще дві жінки: провідний інженер Ганна КУЛІШОВА та інженер першої категорії Валентина КАЛАБАЛИК.

- Що саме реставруєте?

- Ми займаємося реставрацією архітектурних пам'яток у Кам'янці-Подільському. За новим реєстром, що незабаром мають затвердити, їх налічується дві сотні.

- То ж з чого починається реставрація?

- Насамперед треба провести технічний огляд пам'ятки. Потім замовити проектно-кошторисну документацію на її реставрацію. Це ми робимо в Львівському інституті "Укрзахідпроектреставрація" або в Київському інституті "Укрпроектреставрація", інколи співпрацюємо і з місцевими проектними інститутами. Пізніше треба знайти підприємство, яке б взялося за виконання робіт. Нині для цього проводиться тендер. Головою тендерної комісії є директор НІАЗ "Кам'янець" Василь ФЕНЦУР, я - його заступник, відповідальна за ведення робіт.

- Як на мене, людини далекої від реставрації, здається, що Вам доводиться мати роботу лише з паперами?

- Ну що Ви. Доводиться самому йти на об'єкт і показувати як і що робити: як класти камені, як робити розшивку. Сьогодні, на жаль, фахівців вже майже немає. Доводиться бути і виконробом, і контролером. І в деякій мірі психологом. Адже працюємо з людьми - і треба підібрати такі слова, щоб тебе зрозуміли й послухали.

- А як працювалося в минулому? Чи є щось, що хотілося б забрати звідти?

- Раніше було міжобласне наукове-реставраційне управління. Там готували фахівців-мулярів та й інших. Нині такого управління немає. А треба було б, щоб спеціально готувати фахівців, які б знали, з чого розпочати реставрацію пам'ятки, щоб бачили, якою вона повинна бути при завершенні робіт.

- Ну добре, отримали проект реставрації, знайшли підрядну організацію. І далі все йде по плану?

- Не завжди. Було й так, що, почавши роботи, виявляли такі нюанси, які проектант, у силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, не врахував. Побачивши таке, ми неодмінно викликаємо автора проекту з тим, щоб той його доопрацював, зважив на обставини, відкриті в процесі реставрації.

- Чи завжди задоволені відреставрованою пам'яткою?

- Ні. Ось останній приклад щодо відреставрованого Замкового мосту. У багатьох виникає запитання: чому огородження від дороги набрали такого вигляду? Звичайно, ми хотіли, щоб вони були акуратніші. Але, крім наших бажань, є ще й вимоги дорожньої автоінспекції.

- А буває, що роботи виконані неякісно?

- Буває і таке. Ми маємо право не підписати документи на оплату проведених робіт. І, звичайно, сповна користуємося таким правом, як би виконавець на нас не ображався. Бо ж, звісно, халтура нікому не потрібна. А тим паче, якщо це пам'ятка архітектури.

- Валентино Петрівно, яким був перший об'єкт, який ви реставрували?

- Це була дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста на Карвасарах. Гонтове покриття, яке простояло близько 20 років, тільки нині потребує оновлення.

- А які ще об'єкти Ви реставрували?

- Стару фортецю, Ратушу (будинок польського магістрату), будинок православної Подільської духовної семінарії, в якому тепер розміщується картинна галерея, будинок руського магістрату (нині - приміщення НІАЗ, в якому працюємо і ми) і ще багато інших пам'яток. Кам'яні мури вздовж вулиці Замкової та оглядовий майданчик, де нині полюбляють фотографуватися наречені, - теж наша робота.

- А які Ваші найулюбленіші роботи?

- Це кам'яні роботи. Я їх бачу, я їх відчуваю.

- Співробітники називають Вас берегинею пам'яток, бо ніхто так ретельно не догляне їх від початку і аж до закінчення робіт. А яка Валентина Петрівна вдома?

- Залюблена в свою сім'ю. У мене коханий чоловік. З ним ми виростили двох чудових синів. Обоє підполковники. Старший живе в Рівному, молодший - в Києві. Радує доросла внучка. А ще я дуже люблю квіти. Тож дівчата на роботі, знаючи таке захоплення, на моє 55-річчя подарували мені цілу клумбу квітів перед вікнами.

- Валентино Петрівно, ваші співробітники, коли ми з ними бачилися, говорили Вам тільки теплі слова подяки за вашу чуйність та уважність і бажали здоров'я міцного та терпіння великого.

- Дякую усім. І скажу так: поки я відчуваю, що потрібна, і поки матиму натхнення, працюватиму.