Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Олег. Богинского: Имя на карте города // Подолянин. - 2006. - 17 ноября. - С. 6.

БОГИНСКОГО

Олег БУДЗЕЙ, «ПОДОЛЯНИН»

На севере Нового плана, в бывшей Цыгановке, расположился небольшой проулок Богинского. Он начинается от Северной улицы и заканчивается, немного не доходя до улицы Тимирязева (на эту улицу есть только пешеходный проход между её домами №109 и №111). Проулок пролегает между улицами Огиенка на западе и Гагарина на востоке. Конечные показатели проулка Богинского таковы: слева - №9, справа - №14.

Правда, указатели в начале проулка сообщают, что это улица Богинского. Зато знак на доме №9 подтверждает, что мы всё-таки находимся в проулке. Но, если быть абсолютно точным, то на самом деле мы имеем дело с тупиком.

Кто же такой Богинский, именем которого назван проулок? Ещё 7 января 1966 г. в газете «Прапор Жовтня» в статье «Назви. Які вони?» журналист Ефим АЛЬПЕРИН писал: «Хто такі Богінський, Михайличенко та ін., іменами яких названо вулиці, мало кому відомо. Чому б на цих вулицях не зробити меморіальні написи, щоби всі, насамперед молодь, знали, чим прославили себе ці люди». С тех пор прошло 40 лет, но к разумной мысли журналиста так и не прислушались: до сих пор в проулке Богинского нет мемориальной надписи с соответствующим разъяснением.

Так кто же такой Богинский?

АРХИВНЫЕ ПОИСКИ

Чтобы докопаться до истины, пришлось обратиться в городской архив и прежде всего выяснить, когда в городе появился проулок Богинского. И вот что оказалось. 1 сентября 1925 г. окружное отделение местного хозяйства обратилось к Каменец-Подольской городской раде с просьбой утвердить или заменить названия десяти новых улиц, прорезанных в кварталах, отведённых в первую очередь под застройку. В частности, улицу, прорезанную в квартале 155 между улицами Затонского, Работфака, Северной и Предтеченской, незатейливо предлагалось назвать Новой. Если вспомнить, что тогдашние улицы Затонского, Работфака и Предтеченская - это теперешние улицы Огиенка, Гагарина и Тимирязева, то предлагаемая улица Новая - это нынешний проулок Богинского.

11 сентября 1925 г. указанное прошение окружного отделения местного хозяйства предварительно рассмотрели на заседании секции коммунального хозяйства городской рады. Предложенные названия улиц утвердили, но с некоторыми изменениями. Так, было предложено: не улица Новая, а улица Багинского. 17 ноября 1925 г. президиум городской рады, а 1 декабря 1925 г. сама городская рада согласились с тем, чтобы на Цыгановке в квартале 155 появилась улица Багинского.

Так родилось название улицы. Сама улица с построенными на ней домами появилась немного позже - в тридцатых годах, так как ни в списке улиц, составленном в декабре 1927 г., ни на плане города, выполненном в феврале 1929 г., улицы Багинского ещё нет. Зато в первых повоенных списках избирательных участков мы видим проулок Богынского (с написанием через «о» и «ы»). На всех современных планах города фигурирует проулок Богинского.

Итак, возникла ещё одна проблема: как правильно писать название проулка - Багинского, Богинского или Богынского? Естественно, не выяснив, кто это такой, такую проблему решить невозможно.

ВЫСТРЕЛЫ В СТОЛБЦАХ

Ни в «Большой Советской Энциклопедии», ни в «Українській Радянській Енциклопедії» не упоминаются ни Багинский, ни Богинский. Однотомная «Encyklopedia popularna PWN», изданная в 1982 г. в Варшаве, содержит статьи о трёх Багинских, но маловероятно, чтобы в 1925 г. в Каменце-Подольском именем кого-либо из них назвали улицу.
Ответ посчастливилось найти на страницах газеты «Червоний кордон» за 1925 год. 5 апреля «Червоний кордон» на первой странице подал сообщение из-за границы под заголовком «Нове звірство польських катів. Політичні в'язні Вечоркевич і Багінський забиті озвірілим польським поліцаєм у вагоні коло радянського кордону»:
«29 березня в польському містечку Столбци забиті політичні в'язні Вечоркевич і Багінський. Їх було привезено в Столбци для обміну на ксьондза Усаса, а також польського консула Лашкевича.

Вбивство трапилося при таких обставинах. Вагон, що в ньому були Вечоркевич і Багінський, кинувши Столбци, підходив до станції Колосово. У вагоні було багато поліцаїв, а також представники адміністративної та судової влади.

Раптом один із поліцаїв, вихопивши револьвера, вистрілив у Вечоркевича та Багінського. Вечоркевича він забив одразу, а Багінського смертельно поранив. Багінський од ран помер.

Поліцай Мурашко, як пишуть газети, після вбивства сказав: «Я виконав свій патріотичний обов'язок».

Польський міністр закордонних справ повідомив радника Радянського посольства Бесідовського про цю подію й зазначив, що польський посол у Москві також повідомить про цю подію Радянський уряд.

Багінський залишив після себе жінку й трьох дітей, а Вечоркевич - жінку й маленького сина».

ОТЗВУК В ПОЛЬШЕ И СССР

В следующем числе, увидевшем свет 10 апреля, «Червоний кордон» подаёт серию сообщений, связанных с убийством Багинского (в некоторых материалах - Багынского) и Вечоркевича. Вот информация «Останні хвилини тт. Вечоркевича й Багинського»:

«Виявилося, що Багинський помер, коли його везли до шпиталю. Вечоркевич до останньої хвилини не тратив притомності. Він помер 30 березня в шпиталі. Перед смертю він сказав: «Передайте товаришам, що нас забили. Нехай надрукують у комуністичних газетах. Мій останній привіт товаришам робітникам». Жінкам забитих влада відмовила видати трупи. 1 квітня, о 5-ій годині ранку, жінок повідо­м­лено, що похорон уже відбувся. Коли вони побігли на кладовище, то застали вже засипані могили».

В информациях «Відгуки з Польщі» и «Розгублений настрій у Варшаві» газета сообщила:

«Польські газети переповнені повідомленнями про демонстрації в Москві, Харкові та по інших містах СРСР з приводу вбивства Вечоркевича й Багинського. Газети приводять слова Петровського, який заявив, що український уряд вимагатиме вжити рішучих заходів, щоби одержати цілковите задоволення. Є відомості, що про підготовку вбивства знали польські міністри Ратайський і Скульський.

У Варшаві, в зв'язку з вбивством Вечоркевича й Багинського, розгублений настрій. Частина членів уряду вважають, що становище, яке утворилось у Польщі в зв'язку з цим вбивством, є найважчим моментом у політичному житті Польщі за останні роки».

Из материала «Уряд Радянського Союзу вимагає кари вбивцям» читатели узнают об официальной реакции СССР на события в Польше:

«Народний комісар закордонних справ Чичерін звернувся до польського посла в Москві з такою заявою: від імені Союзного Уряду я заявляю рішучий протест проти нечуваного злочину польської влади, яким є вбивство Вечоркевича та Багинського особою, що є на польській державній службі, майже в момент обміну та на очах спеціально надісланих, у зв'язку з цим обміном, польських урядовців. Товариш Чичерін висловлює певність, що польський уряд покарає винних за їх тяжкий злочин.
Польський уряд, говориться у ноті товариша Чичеріна, не виконує своїх зобов'язань щодо обміну заарештованих у Польщі революціонерів на польських контрреволюціонерів, затриманих у Радянському Союзі. Отже, така поведінка польського уряду дає Радянському урядові щодо осіб, призначених для надсилки в обмін до Польщі, цілковиту волю у межах законів Радянського Союзу».

ОТЗВУК В КАМЕНЦЕ

10 апреля «Червоний кордон» сообщил и об акции протеста в Каменце-Подольском, в частности, о реакции каменецкого студенчества:

«На окружній студентській конференції вищих шкіл міста Кам'янця після заслухання інформації про вбивство польських революціонерів тт. Багинського й Вечоркевича було прийнято таку резолюцію:

Заслухавши інформацію про вбивство коло границі СРСР двох польських революціонерів тт. Багинського та Вечоркевича, котрі підлягали обміну на двох польських шпигунів, і про інші звірські злочини польських жандармів, студентська конференція кам'янецьких вищих шкіл від імені всього пролетарського студентства рішуче протестує проти нечуваних звірств, учинених польськими жандармами, і прохає Всесоюзну та Українську владу рішуче вимагати від польського уряду повного задоволення та вжити заходів, щоб подібні злочинства не повторювалися. Пролетарське студентство гризе граніт науки і добре слідкує за міжнародними подіями і в потрібний мент змінить книжку на рушницю. Геть польських насильників! Хай живе Радянська Польща!»

В информации «Молодь протестує» газета сообщила:

«6 квітня в клубі ЛКСМУ міста Кам'янця відбулося зібрання комсомольців разом із допризовниками Кам'янецького навчального пункту. Заслухавши доповідь про міжнародне становище та бешкети озвірілої польської жандармерії, молодий резерв Червоної Армії та Комуністичної партії висловлює своє обурення і гостро протестує проти вбивства солдат революції тт. Багінського та Вечоркевича і вимагає найсуворішої кари вбивцям.

Збори засилають свій гарячий привіт тим революціонерам, що мучаться в польських тюрмах, і обіцяють твердо стояти на сторожі інтересів працюючих всього світу.
Працююча молодь СРСР працює, учиться й міцно держить гвинтівку в своїх руках, чекаючи часу, коли треба буде її повернути в голову контрреволюції, проти собачників польського панства - жандармерії».

11 апреля «Червоний кордон» рассказал о большой демонстрации протеста, прошедшей 10 апреля в Каменце-Подольском (как раз в этот день в Шевченковском театре открылся второй съезд Рад Каменеччины):

«Вчора в Кам'янці відбулася демонстрація протесту з приводу вбивства товаришів Вечоркевича й Багінського. О 12 з половиною годині демонстрація підійшла до Шевченківського театру, де якраз відбувався з'їзд Рад. Після привітання з'їзду була оголошена резолюція, яку прийняли демонстранти, такого змісту:

«Організоване громадянство міста Кам'янця: професійні спілки, студентство й професура, всі учні й учителі разом з окружним з'їздом Рад Кам'янеччини, що тепер засідає, демонструючи прилюдно свій протест проти нахабного поведення польсько-шляхетського уряду, рішуче й твердо постановляє:

1) Домагатися від Радянського Уряду України і Спілки Соціалістичних Радянських Республік вжиття хоча би і крайніх заходів проти панських вибриків зі сторони польського уряду щодо прийнятої ним Ризької умови.

2) Протестувати зі всією рішучістю проти нахабного ламання елементарного міжнародного права, з яким вічно звикла орудувати шляхта.

3) Ганьблячи звірське замордування наших товаришів, організоване польськими «нібито соціалістами» з пепесівців, ми вітаємо робітників і селян Польської «нібито» Республіки із закликом: «Борітеся - поборете! Ми були, є і все будемо з вами!»

Відтепер наше терпіння рветься, ми не дозволимо знущатися над революціонерами! Ми готові в кожну хвилину все, що ми маємо, кинути у вир боротьби за здобуття робітничо-селянської влади в Польщі.

Геть катівські руки від життя революції! Геть паралітиків від влади!

Хай живе червоний вогонь Революції! Хай живе робітничий і селянський люд у Польщі та Західній Україні! Хай живе його Комуністична партія! На місце вбитих двох - мільйони нових борців!»

Окружной съезд Рад от демонстрантов приветствовали также: тов. Розумовский от профсоюза и от имени Красной Армии тов. Петров.

С ответом от имени съезда выступали тов. Бомаш, крестьянин тов. Цисар и тов. Гвоздецкий, которые уверили демонстрацию, что требования, выставленные в резолюции, будут немедленно пересланы центральному правительству.

ПРОВОКАТОР ИЛИ ПАТРИОТ?

Серию материалов по поводу убийства Багинского и Вечоркевича подаёт «Червоний кордон» и 12 апреля. Газета сообщает:

«Кореспондента РАТАУ, коли він перебував у Столбцях, повідомлено: справжнє прізвище вбивці товаришів Вечоркевича й Багинського не Мурашко, а Мурашек. Виявляється, що Мурашек колись служив у польській армії під начальством Вечоркевича. Мурашек був головний провокатор, що організував процес проти товаришів Вечоркевича й Багинського».

Сведения корреспондента РАТАУ подтверждает и часть польских газет. «Кур'єр Поранни» пишет, что на процессе Багинского и Вечоркевича главную роль сыграл провокатор Мурашек. Свидетельства его на процессе были настольки запутаны, что защите легко удалось их разбить. Но процесс осудил Вечоркевича и Багинского на смертную казнь. Газета заявляет, что в Польше были лица, заинтересованные, чтобы подробности процесса Багинского и Вечоркевича не были широко известны. Можно уверенно сказать, что в убийстве Вечоркевича и Багинского было замешано много других лиц.

А газета «Кур'єр Поранни» пишет: соучастники убийства были заинтересованы в том, чтобы раз и навсегда закрыть рот Вечоркевичу и Багинскому. Газета ставит вопрос, убил ли Мурашек Вечоркевича и Багинского по своей воле, или, может, вследствие приказа других лиц.

Последнее сообщение относительно событий вокруг убийства Багинского и Вечоркевича «Червоний кордон» поместил 1 мая 1925 г.: «Газета Варшавська» напечатала фейлетон Свентоховского, который делает попытку оправдать Мурашка - убийцу Вечоркевича и Багинського. Свентоховский заявляет, что убитые были большими преступниками, коммунистическими шпионами. Он пишет, что убийство - добродетель для Польши и спрашивает: «І за це Мурашка буде покарано?»

НАШ СУД

23 апреля «Червоний кордон» сообщил о суде над ксёндзом Усасом (одним из тех, на кого должны были обменять Багинского и Вечоркевича):

«15 квітня Ленінградський губернський суд розглянув справу ксьондза Усаса. Як відомо, Усас, коли був польським представником в Ленінграді, закликав до себе в помешкання співробітниць представництва, а також і тих жінок, що проходили по справах, і знущався з них.

Усас - худорлява, зовсім ще молода людина, одягнений в цивільне пальто. Він намагається сидіти до публіки спиною і закриває обличчя руками.

Після допиту свідків і промови державного прокурора Криленка суд оголосив присуд. Усаса засуджено до позбавлення волі на 6 років із суворою ізоляцією. Суд також постановив задовольнити позов двох потерпілих дівчат, що по вині Усаса втратили службу в реевакуаційній комісії - кожній по 2000 карбованців».

ЧТО ДАЛЬШЕ?

Вот и всё, что удалось узнать о Багинском и о событиях, связанных с его убийством. Но не знаем ни его имени, ни обстоятельств его жизни, нет также портрета Багинского. Остался только проулок его имени (правда, с изменённой второй буквой), как приглушенное эхо далёкого 1925 года. И что делать дальше? Подправить название проулка? Установить в проулке мемориальную табличку? Переименовать проулок?