Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Олег. Червневі чари Чорнокозинців: Книгозбірня // Подолянин. - 2006. - 23 червня. - С. 7.

ЧЕРВНЕВІ ЧАРИ ЧОРНОКОЗИНЦІВ

Олег БУДЗЕЙ, «ПОДОЛЯНИН»

Як правило, перша збірка поета - це маленька й тоненька книжечка, що містить кілька десятків віршів. Такі збірочки ще «метеликами» називають. Дебютна збірка Євдокії АНТОНЮК «Червневі чари» явно ламає ці канони: читач тримає в руках солідну 272-сторінкову книгу великого формату та ще й в твердій палітурці (тільки на зміст відведено цілих 5 сторінок). Втім, нічого дивного в цьому немає: за плечима в дебютантки немало пройдених доріг.

Євдокія Антонюк народилася 6 квітня 1944 р. в славнім селі Чорнокозинці на березі Збруча. Батько Іван Антонюк був сільським ковалем. Закінчивши 1961 р. із золотою медаллю середню школу в рідному селі, дівчина вступила на історико-філологічний факультет Кам'янець-Подільського педінституту. Після закінчення вузу два роки (1966-1968) працювала в Таджикистані. Викладала також у Миколаївській області. А далі доля на довгі роки подарувала Євдокії Іванівні Буковину. Тут вона вчителювала в селі Юрківці Заставнівського району та райцентрі Заставна, а від 1974 р. працює в Чернівецькому краєзнавчому музеї. Сьогодні Євдокія Антонюк (по чоловікові - Гаврищук) - завідувач методичного відділу, всіляко сприяє розбудові музеїв по Чернівецькій області.

Книга «Червневі чари» - це своєрідний підсумок багаторічної роботи Євдокії Антонюк ще на одній ниві - поетичній. Це щедро розлита по всіх сторінках щира любов до рідної землі:

Серце б'ється й тріпоче в грудях,
Наче спіймана в стрісі пташина...
До села я долаю свій шлях,
Де живе ще найближча родина!

Рідні доли й горби зеленіють,
Кличуть пішки пройти їх простори!
Я лечу - мої крила міцніють,
Коли бачу святі Медобори.

Через Смотрич, Жванчик аж за Збруч
Зринаю на хвилях солодкої мрії -
Сон цей ловлю одна голіруч,
Щоб прокинутись в тітки Марії!

Зійду за селом, на фільварку.
Трактори. Сохне свіже на току зерно!
Сивий замок вітаю, столітню арку -
З огруду легко збіжу в село!

В сонячну з квітів й зарінків долину,
З лісистих гір на берегах Збруча -
Вітаю в здоров'ї кожну родину:
Я з ними щаслива - я ще не одна.

У першому розділі книги, названому поетесою просто - «Передчуття», зібрано вірші різних років. Центральним є другий розділ - «Легенда найкоротшої ночі, або Сповідь оберегів пам'яті». Це 64-сторінкова поетична розповідь про Чорнокозинці - від найдавніших часів до сьогодення у тісному зв'язку з історією України. Або, як зазначає письменниця Віра КИТАЙГОРОДСЬКА в післямові до книги, це - «поетичне епічне полотно, написане у формі кобзарського речитативу, насичене всіма лексичними видами та стилістичними прийомами». І далі: «Все, що відбувається у великому білому світі, є дотичним, а, можливо, і має за точку опори й відліку старовинне село на Поділлі, мешканці якого наснажені неспростовною істиною - за будь-яких обставин жити і творити».

Завершує книгу невеликий розділ із 22 авторських пісень. Кожну пісню супроводжують ноти. Зокрема, випускникам присвячено «Чорнокозинський вальс»:

В моїй руці твоя рука,
Збиває такт м'яка трава!
Повертає в юність всіх нас
Чорнокозинський вальс!
Червневих чар літа пора
Найдорожчого в світі села!

Чорнокозинський вальс
Люблять всі, хто тут жив,
З кладки рибку ловив,
Тут до школи ходив.

Книга побачила світ наприкінці 2005 р. у чернівецькому видавництві «Буковина» накладом 500 примірників. Презентація в Чорнокозинцях з участю авторки відбулася 19 травня 2006 р. Гарний подарунок землякам зробила Євдокія Іванівна. Як пише поетеса:

Я не відламана галузка
Від дерева життя села...
Тут народилась,
Тут охрестилась,
Тут сиріткою росла.
Я не зрікалася основи -
Свого прадавнього села...
Тут працювати я навчилась -
Учителями скрізь гордилась,
Батьків могили берегла
Й стареньку хату край села.
Я Чорнокозинцям належу -
З легенд посталому селу.
Це мій стожар щемкого літа,
Найвищих мрій й турбот орбіта,
Бо я його люблю! Люблю
Святу і неповторну землю цю -
Руїн мовчазну таїну,
Криниць зірчасту глибину,
Правічного Збруча привілля,
На кожній травинці пречисту росу,
Моїх земляків духотворну ясу,
Сонцесяйну вроду медового Поділля!

В одному з віршів поетеса заповідає:

Як умру, то поховайте,
В Чорнокозинцях мене.
Поруч з татом вибирайте
З барвінку ліжечко м'яке.

Я хотіла б на церкву дивитись,
На фортецю, зарінки Збруча,
Видноколам рідним молитись,
Коли вечоріють святі небеса,

Коли сонце за лісом згасає,
З річки свічка прощальна палає...
У дворах порядкує кожна сім'я,
Україна вільна й заможна моя!

Утім, не будемо про сумне. Сьогодні Євдокія Іванівна повна наснаги і далі боротися поетичним словом за рідну Україну, за її кращу долю:

Із телеворожого полону,
Приставленого до кожного дому,
Іконостаси душ наших визволяймо,
Обкрадати перевертням нас не даймо:
Про честь і славу України дбаймо!