Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

М. КОШЕЛЬНИК,
завуч Вовковинецької середньої школи. Деражнянський район.
"Радянське Поділля", 18.08.1968 р.

Чорний і кучманський шляхи

Важке і невимовне горе прямувало цими шляхами в XVI і першій половині XVIII століття. Несли його турки, кримські і нагайські татари. Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Правобережну, Західну Україну і Польщу, починався під Переко-пом. Перетинаючи нижню течію Дніпра, він ішов "через запорізькі степи і далі на північ. Проходив між верхів'ями річок Інгулець, Тясмин і Рось, повер-тав на захід у напрямі міст Звенигород, Умань, Кальник, Хмільник на Тернопіль і до Львова.

На Хмельниччині Чорний шлях проходив у межиріччі Случа і Південного Бугу через Старосинявський, Красилів-ський і північну частину Воло-чиського районів. Кучманський шлях - це одне з розгалужень Чорного шляху. Ним користувались кримські і нагайські татари для пограбування Поділля і Галичини. Починався він від верхів'я річки Інгул, поблизу теперішнього міста Вознесенська, перетинав Південний Буг і йшов на захід у напрямі міста Бар. Десь біля Тернополя він з'єднувався з Чорним шляхом.

На Поділлі цей шлях проходив приблизно на межі Деражнянського і Віньковецького районів біля сучасних сіл Явтухи, Женишківці, Охрімівці, а далі йшов на Ярмолинці, через територію Городоцького району в напрямі до Тернополя.

Обабіч цих шляхів все лежало в руїнах. Кримські і нагайські татари не щадили нікого - ні малого, ні старого, ні чоловіків, ні жінок. Вони палили і руйнували оселі, грабували майно, вбивали або забирали у полон людей і продавали їх у рабство на невільницьких ринках Сходу. Під час таких нападів на Україну в 1537 році вони забрали в полон 15 тисяч, а в 1575 році - 35 тисяч чоловік.

По місцях руху розбійницьких татарських орд до цього часу на полях знаходяться сліди розорених поселень. Вони зустрічаються і біля Вовковинець, Галузинець, Божиковець, Слобідки-Шелехівської, Богдановець Деражнянського району. Народні легенди розповідають про жахливі напади татарів і руйнування сіл. Так, в одній з них розповідається, що село Богданівні двічі знищувалось татарами. В 1559 році кримські татари знищили село Сітаново. що було біля Вовковинець. З того часу воно перестало існувати. Всі жителі були вбиті або забрані в полон. Лише окремі, що уціліли випадково, згодом заснували село Вовковинці.

Захоплених у полон чоловіків продавали на галери веслярами, дівчат і жінок - у гареми, а хлопчиків - у яничари. Особливо жахливою була доля останніх. Відірвані від батька і матері, вони виховувалися у спеціальних школах для яничар у дусі релігійного фанатизму і ненависті до народів, виходцями з яких вони були. Їх примушували забувати свою мову, сім'ю, батьківщину, навіть ім'я своє. Дорослих яничар турки використовували для завоювання чужих земель і придушення повстань поневолених народів. Яничарам заборонялось мати свою сім'ю. Ці люди без роду, і племені, зібрані з різних кінців великої Турецько-Османської імперії, створювали основне яд-
ро регулярної турецької армії. Важким тягарем лягло на плечі українського народу турецько-татарське ярмо. Страшні бідування народ України оплакував у піснях і думах. В одній з народних пісень говориться:

- За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Село наше запалили,
Багатство розграбили.
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли...

У народних піснях розповідається і про подолян, що потрапили у татарську неволю:

- Там татарове Поділ
войовали,
Ой рано-рано, Поділ
войовали.
Вивойовали три
подоляночки,
Ой рано-рано, три
подоляночки.

Поділля у XVI - XVIII століттях було у складі Польсько-Литовської держави. Проте польсько-литовський уряд не міг, та й не хотів обороняти українські землі від нападу татарів і турків. Польська шляхта турбувалася лише про себе, будуючи замки і фортеці. Тому український народ змушений був сам турбуватися про свою безпеку. Це послужило однією з причин створення козацтва на Україні. Бузькі, а згодом запорізькі козаки своїми сміливими походами на Крим, Константинополь та інші міста Османської імперії підірвали могутність Кримського ханства. І тому у XVIII столітті татари припинили напади на українські землі. З того часу зникла загроза татарського полону і розорення українських сіл, що понад два століття висіла над українським народом.