Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 4 березня 2005 р.

Сторінки історії
ДЕ ВЧИЛИСЯ НАШІ ПРАБАБУСІ?

ПЕРША ЛАСТІВКА ВЕСНИ НЕ РОБИТЬ

Такої морозної й тривалої зими не пам'ятали навіть найстаріші подоляки. Уже з 8 на 9 листопада 1838 р. (за сучасним календарем - з 20 на 21 листопада) на незамерзлу подільську землю випав перший сніг. Причому снігу насипало стільки, що відразу стали їздити на санях. Поділля, яке тоді за чудовий клімат полюбляли називати російською Італією, дивувало всіх: до березня морози трималися на рівні від 10 до 24 градусів. Це не так уже й мало, адже тоді на просторах Російської імперії температуру міряли тільки за шкалою Рене РЕОМЮРА, в якій за точку кипіння води було взято 80 градусів. Перевівши на звичну сьогодні шкалу Андерса ЦЕЛЬСІЯ, матимемо коливання кам'янецької температури від 12,5 до 30 градусів.

На календарі вже було 12 березня 1839 р. (за новим стилем - 24 березня), а зима все не здавалася. Утім, виявилося, що це був її останній день: уже 13 і 14 березня сонце, як зауважив тодішній кам'янецький хронікер, "справжнім весняним світлом опромінило наш горизонт, повітря розчулилося, сніги тануть, а наше місто очищається".

Так сталося, що останній день тодішньої зими - 12(24) березня 1839 р. - виявився для Кам'янця-Подільського першим днем зовсім нової справи: дворянка Анна КЛІНГЕЛЬ із дозволу міністра народної освіти відкривала в місті приватний пансіон для навчання та виховання шляхетних панянок. Отож цього дня, а це була неділя, до будинку титулярного радника КРІЛІНСЬКОГО, з'їжджалися поважні гості. Адже саме в цьому будинку мав діяти пансіон.

Ще напередодні, в суботу, до Кам'янця прибув генерал-майор Григорій ЛАШКАРЄВ - військовий губернатор Житомира й водночас волинський цивільний губернатор. Григорій Сергійович ще зовсім недавно (до 27 січня 1839 р.) був подільським цивільним губернатором, тож, звісно, без його участі й співчуття новій справі всі формальності та проблеми, пов'язані з відкриттям пансіону, не змогли би успішно розв'язатися.

Прибули на відкриття пансіону й духовні особи: його преосвященство єпископ Вінницький і водночас вікарій Подільської єпархії Євгеній ДОБРОТВОРСЬКИЙ, ректор Подільської духовної семінарії архімандрит Нафанаїл САВЧЕНКО. Прибуло й місцеве начальство. Це, насамперед, подільський віце-губернатор Василь НЕЧАЙ, який тоді виконував обов'язки подільського цивільного губернатора (призначений на цю посаду генерал-майор Павло ПЕТРОВ ще не встиг прибути до міста: це станеться тільки 17 травня). Звісно, був на відкритті й директор Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії Михайло ВОЩИНІН, затверджений 7 жовтня 1838 р. на посаді директора училищ Подільської губернії.

Почалися урочистості традиційно: із соборного молебню за здоров'я та довголіття государя імператора Миколи I та всього найяснішого дому. Здійснив молебень протоієрей ВІГУРА - учитель Подільської духовної семінарії. Він також окропив святою водою кімнати, призначені для викладання уроків і мешкання вихованок. Насамкінець було зачитано розпорядження училищного начальства про облаштування пансіону, названо імена викладачів і зарахованих до пансіону вихованок.

Як зазначено в програмі нового закладу, пансіон ставив перед собою шляхетну мету: "дати юнацтву спосіб початкового виховання й навчання, заснований на правилах релігії та моральності". Право вступати до пансіону мали дівчатка віком від 6 до 12 років. Пансіон передбачав чотири класи. Курс кожного класу було розраховано на рік, тож усе навчання в пансіоні - на чотири роки.

У пансіоні викладали закон Божий православного (або, як тоді ще казали, греко-російського) та римсько-католицького сповідань, арифметику, географію, загальну та російську історію, малювання та чистописання, музику, співи, жіноче рукоділля, російську, французьку, німецьку й польську мови. Правда, від навчання польській мові, як і одній із чужоземних, а також від співів, вихованки, на бажання батьків або вихователів, могли бути звільнені.

З кадрами для викладання в пансіоні особливих проблем не було. Так, протоієрей ВІГУРА, вчитель Подільської духовної семінарії, згодився бути в пансіоні законовчителем греко-російського сповідання, а ксьондз Антоній ЯКУБЕЛЬСЬКИЙ, законовчитель римсько-католицького сповідання в Кам'янець-Подольскией чоловічій гімназії, посів таку ж посаду й у пансіоні. Згодилися поєднувати роботу в гімназії та пансіоні також учитель російської мови й словесності, а також історії Яків БЕККАРЕВИЧ (у гімназії він викладав тільки латинську мову), учитель арифметики Йосип ОСЄЧКОВСЬКИЙ (у гімназії він викладав математику), учитель малювання й чистописання Григорій БУЛАТОВ. А ось за викладання музики, співів і жіночого рукоділля взялася сама власниця пансіону Анна КЛІНГЕЛЬ. Учителем танців у пансіоні працював БЕНДКОВСЬКИЙ.

У програмі зазначалося, що мовою викладання предметів у пансіоні буде російська. У навчальному закладі передбачалося утримувати щонайбільше 24 пансіонерки. Власниця зобов'язувалася мати для 24 дівчат дві класні дами, зокрема й одну росіянку.

Щорічна плата за пансіонерку з навчанням і утриманням становила від 50 до 60 червінців, за напівпансіонерку, яка тільки навчалася, - 40 червінців. Варто нагадати, що червінець - це російська золота монета вартістю три карбованці.

ЩЕ ТРИ ЛАСТІВКИ

На жаль, приватний пансіон Анни Клінгель протримався недовго - усього рік. Але вже невдовзі, 1(13) жовтня 1842 р., в Кам'янці-Подільському було відкрито зразковий пансіон КАВЕЦЬКОЇ (уродженої НЕЙМЕЙСТЕР). Цей пансіон перебував під контролем директора чоловічої гімназії. А ще, в силу найвищого повеління від 7(19) червня 1837 р. про відкриття шляхетних пансіонів у Києві, Вінниці, Житомирі й Кам'янці-Подільському, отримував субсидію від уряду - 1500 карбованців. Попри таку підтримку згори, місцева громада з прохолодою поставилася до пансіону. Тож він, не маючи досить учениць і матеріальних засобів, закрився через п'ять років.
У 1852-1855 рр. у Кам'янці-Подільському діяв приватний пансіон Леонтини ПІОТРОВСЬКОЇ. Він давав можливість дівчатам із сімей невисокого достатку здобувати початкову освіту.

Найдовше протримався приватний жіночий пансіон Катерини КОЦІЄВСЬКОЇ, відкритий у лютому 1853 р. Він діяв на правах жіночої гімназії й пробув на плаву 14 років - до 1867 р., тобто до відкриття в місті Маріїнської жіночої гімназії.

МАРІЇНКА

5(17) березня 1867 р., у неділю, в Кам'янці-Подільському знову було свято: тут урочисто відкрили Маріїнську жіночу гімназію, або, як її любовно називали, - "маріїнку". Цей заклад підпорядковувався не Міністерству народної освіти, а Головній раді жіночих навчальних закладів відомства імператриці Марії Федорівни - дружини Павла I, яка з 1796 р., після вступу на престол чоловіка, "начальствувала над виховним товариством шляхетних панянок". Звідси й назва гімназії - Маріїнська. Марія Федорівна померла 1828 р., тож головна роль у відкритті з 1858 р. Маріїнських училищ, а з 1862 р. Маріїнських гімназій належала Миколі ВИШНЕГРАДСЬКОМУ - видатному організаторові всестанової та загальнодоступної жіночої освіти в Росії.

Спочатку Кам'янецька "маріїнка" розміщувалася в міському будинку на Довгій вулиці (у Старому місті). Проте приміщення було тіснувате, тож 1872 р. починається активне листування з відповідними інстанціями про будівництво нового приміщення для гімназії. Через чотири роки імперська канцелярія ухвалює звести будинок гімназії на Новому плані - між Новим бульваром і Гунськими криницями. Проте поки склали кошторис, виділили кошти, спливло ще 6 років. Тож тільки 1882 р. було укладено підряд на зведення нового корпусу гімназії. У грудні 1884 р. будівництво завершилося, а в січні 1885 р. гімназистки перебралися в нове приміщення (сучасна адреса - Шевченка, 24).

"Маріїнка" мала 7 класів. Вихованкам, які закінчили повний курс навчання, надавали звання домашньої вчительки. Якщо ж випускницю нагороджували медаллю або книгою, то вона здобувала звання домашньої наставниці та право без іспитів вступити на педагогічні курси. 1906 р. при Кам'янець-Подольскией Маріїнській гімназії відкрили педагогічні класи.

Які ж предмети вивчали гімназистки? Це, згідно з планом, затвердженим 1879 р., 13 предметів: закон Божий - 14 годин на тиждень за 7 років навчання (тобто, по 2 години в кожному класі), російська мова та словесність - 23, французька мова - 31, німецька мова -30, історія - 12, географія - 12, математика - 21, природознавство та фізика - 16, педагогіка - 2 (у випускному класі), рукоділля та гімнастика - 14, чистописання - 6 (у трьох молодших класах), малювання - 14, співи - 10 годин. Знання, як і тепер, оцінювали за 12-бальною системою.

Спочатку Кам'янецька "маріїнка" була розрахована на 210 учениць. Пізніше передбачена кошторисом кількість зросла до 400 гімназисток. Рекордним видався початок 1914 р., коли в гімназії навчалося 434 дівчини. До речі, віковий діапазон учениць був широким - від 9 до 20 років.

Навчання було платним: наприкінці ХІХ ст. - 50 крб. за рік, на початку ХХ ст. - 60 крб. Від плати звільняли стипендіаток принца Петра ОЛЬДЕНБУРЗЬКОГО (попечителя першого в Росії Маріїнського училища, відкритого в Петербурзі), інших іменних стипендіаток, дочок осіб, які прослужили у відомстві імператриці Марії понад три роки. Дівчата з бідних сімей могли розраховувати на грошову допомогу благодійних товариств чи приватних осіб. Звичайно, навчалися в гімназії здебільшого доньки дворян і чиновників, але й діти селян не обминали "маріїнку". Так, на початку 1908 р. з 397 гімназисток дітьми селян були 28 дівчаток.

Наприкінці 1917 р. Маріїнське відомство ліквідували, тож на цьому завершилася 50-річна історія Кам'янець-Подільської Маріїнської жіночої гімназії. Назвемо її найвідоміших вихованок. Це народниця Ольга РОЗУМОВСЬКА (вона навчалася ще в старому приміщенні - на вулиці Довгій), зірки оперної сцени Лідія ЛИПКОВСЬКА та Зінаїда РИБЧИНСЬКА, художниця Ольга ЖУДІНА (до речі, малювання гімназисткам викладав її батько - художник Дмитро ЖУДІН), майбутня мати видатного українського поета Миколи БАЖАНА - Галина ПОРЖЕЦЬКА, майбутня професійна революціонерка Євгенія ШЛІХТЕР (а в гімназії Женя ЛУВИЩУК), відома українська громадська діячка Олімпіада ПАЩЕНКО.

Сьогодні традиції Маріїнської гімназії продовжує НВК №8.

СЛАВУТИНКА

На початку ХХ ст. поряд із "маріїнкою" в Кам'янці-Подільському з'явилася "славутинка" - приватна жіноча гімназія Степаниди СЛАВУТИНСЬКОЇ. Степанида Панасівна була випускницею історико-філологічного відділення Вищих жіночих курсів у Києві. На той час для жінки це була дуже висока освіта. Заняття в новому закладі розпочалося 1(14) вересня 1901 р. Спочатку це було училище, з 1903 р. прогімназія. І тільки за розпорядженням міністра народної освіти від 31 травня (13 червня) 1905 р. заклад набув статусу повної жіночої гімназії.

Гімназія розташовувалася на Новому плані - в гарному триповерховому будинку, прикрашеному наріжною баштою із флюгером. Стояв будинок на розі Петербурзької та Дівочої вулиць (тепер - Лесі Українки та Гагенмейстера), мав закрите подвір'я із фруктовим садом - улюбленим місцем прогулянок і відпочинку гімназисток. Будинок належав адвокатові Данилу БАБИЧЕВУ, про якого в місті говорили: "Богат и славен Даниил", адже Данило Якович, як зазначає Віктор ПРИХОДЬКО, "був типовий український дука - крім маєтку, мав у Кам'янці два власні будинки із садом, службами, виїздом, лихими собаками і міцними ворітьми, постійно замкненими доброю, солідною колодкою". За оренду приміщення доводилося платити 1500 крб. за рік. Сьогодні в цьому будинку розміщується школа-інтернат.
Якщо 1902 р. у "славутинці" навчалося 32 дівчини, то 1908 р. - 310. У гімназії було 7 основних класів, а також підготовчий. 1907 р. з'явився ще перший паралельний клас. Вік гімназисток був від 9 до 20 років. Плата за навчання становила від 60 до 100 крб.
Крім класів, у гімназії були (за станом на 1910 р.): на першому поверсі - фізичний кабінет, кімната для сніданків, кабінет лікаря, на другому - учительська, зал для відпочинку, на третьому - кабінет і квартира начальниці, бібліотека.

Заклад, заснований і очолюваний Степанидою Славутинською, проіснував 20 років. 1921 р. жіночу гімназію Славутинської та чоловічу російську гімназію об'єднали в XI змішану єдину трудову школу, розташовану в будинку №9 на Гунській вулиці. У цій школі Славутинська завідувала господарською частиною.

ДЛЯ ПОПІВЕН

1864 р. у Кам'янці-Подільському для доньок священнослужителів Подільської єпархії відкрили Подільське жіноче училище духовного відомства. Воно перебувало під найяснішим заступництвом государині імператриці. Училище розмістили в приватному будинку на Польських фільварках, а 1876 р. перевели в будинок колишнього монастиря візиток (сучасна адреса - Суворова, 2; тепер тут розміщується коледж харчової промисловості).

Дівчат, що навчалися в училищі, ще називали пансіонерками, адже училище було пансіоном, тобто закритим навчальним закладом із гуртожитком. Тож не дивно, що 15(27) лютого 1900 р. міська дума одну з вулиць, розташованих неподалік від училища, назвала Пансіонною (тепер - ім. Фабріціуса).

І СІЛЬСЬКИХ ДІВЧАТ

1876 р. для сільських дівчат, випускниць двокласних парафіяльних шкіл, у Кам'янці-Подільському відкрили школу, яка готувала "повивальних бабок другого розряду". Для цього на території губернської лікарні збудували двоповерховий будинок, в якому виділили кімнату під пологове відділення на 10 ліжок, інші ж відвели під гуртожиток і для проведення практичних занять.

Перше заняття з акушерства 28 грудня 1876 р. (9 січня 1877 р. за новим стилем) провів сам директор повивальної школи - акушер-гінеколог Едуард ДЕРІНГ. Вчилися дівчата в школі два роки.

Один із наступних директорів Володимир КУРИЛОВ поставив завдання перетворити повивальну школу на фельдшерсько-акушерську. Її статут затвердили 29 травня 1905 р. У 1908-1909 рр. у школі навчалося 29 дівчат, 1909 р. її закінчило 16 фельдшерок-акушерок.

1912 р. на території лікарні збудували пологовий будинок на 15 ліжок, який відповідав усім санітарно-гігієнічним нормам того часу й став навчальною базою для фельдшерсько-акушерської школи. В наш час у цьому будинку розмістили нейрохірургічне відділення міської лікарні.

У зв'язку з війною з жовтня 1916 р. заняття в школі припинили. Вона відновила роботу 1930 р., але в іншому приміщенні (у старому 1923 р. відкрили протитуберкульозний диспансер) і під іншою назвою - медичний технікум (нині медичне училище).