Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Віталій ЛОЗОВИЙ,
завідувач відділу
новітньої історії в історичному музеї-заповіднику.

КАМ'ЯНЕЦЬКА ДОБА ДИРЕКТОРІЇ УНР

Усі ми знаємо славну історію середньовічного Кам'янця. Але й досі широкому загалу мало відомо, що в XX столітті з нашим містом пов'язана ціла сторінка визвольних змагань українського народу. І цей період називають Кам'янецькою добою Директорії УНР. Саме тут, на Поділлі, влітку-восени 1919 року відбувалися драматичні події, що закарбувалися в історії, як відчайдушна боротьба українців за свою свободу і державність.

Третього червня 1919 року Третя Стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням полковника О.Удовиченка, атакувавши більшовицькі частини під Кам'янцем і розбивши їх ущент, захоплює місто. Ось як описує вступ військ Директорії УНР один з очевидців: "Відступ більшовиків далеко не був планомірним. Більша частина їх йшла врозбрід через Турецький міст... Частина більшовиків тікала через Русько-фільварецьку гору, а частина, спустившись біля самого мосту, йшла Руською вулицею в напрямку електростанції. Вибухів з боку Кам'янця вже майже не було: зате наші (війська УНР - В.Л.) стріляли все більше і більше". Через деякий час "...стрілянина вже майже була припинена... Видно було 2 екіпажі з білими прапорцями - це їхала делегація з міста. Через деякий час - на мості наша розвідка. За нею проїхав загін кінноти. Пізніше провезли гармати і обоз. Нарешті з піснями вийшли на міст козаки, їх уже очікувала чимала юрба людей, що стояла по цей бік мосту..."

Кам'янець було вирішено зробити тимчасовою столицею УНР і місцем осідку Директорії та уряду. Чому саме наше місто стало центром політичного життя України до середини листопада 1919 року? На початку червня 1919 року ситуація в Україні склалася таким чином, що майже з усіх боків вона була оточена ворогами. З півночі і сходу наступала Червона Армія, із заходу напирали польські війська. І тому в цих умовах не було іншого виходу, як зосередити головний адміністративний центр УНР у Кам'янці-Подільському, що розташовувався недалеко від кордону з нейтральною Румунією (тоді кордон проходив по Дністру), і тим самим забезпечити собі тил.

У червні розпочинається Кам'янецька доба Директорії УНР (по листопад 1919 року) - одна з найтрагічніших сторінок в історії національно-визвольної боротьби українського народу 1917-1920 років. Цей період характеризується передусім тим, що влітку 1919 року силою обставин на Кам'янеччині зійшлись уряди і армії колись розколотої України - Наддніпрянщини (УНР) та Галичини (Західна область УНР) - і спільним фронтом повели боротьбу за її визволення. Кам'янецька доба - це період найбільших перемог української армії в 1919 році, які увінчались 30 серпня взяттям Киева, і час катастрофічної поразки, що закінчилася розвалом фронту від страшної пошесті тифу та підписанням командуванням Галицької Армії договору з денікінцями.

Кам'янецька доба - це й час поступової еволюції державотворчих підходів соціалістичного уряду і Директорії від класового "трудового принципу", за яким влада в Україні належить трудовому народові, без участі поміщиків та буржуазії, до демократичної республіки на основі загального, таємного, пропорційного виборчого права.

Симон Петлюра у Кам'янці. Літо 1919 року.10 червня до Кам'янця прибув Голова Директорії УНР, Головний Отаман її війська С.Петлюра. Наступного дня відбувся обід на честь Головного Отамана, на якому були присутні члени Директорії, міністри, представники місцевої влади, громадськості. На цьому зібранні було декларовано основні засади подальшої праці Директорії, уряду, органів місцевого самоврядування.

12-15 червня до Кам'янця-Подільського переїхали центральні державні установи УНР, а до 25 червня всі міністерства, розташовані у місті, розпочали роботу.
Треба зазначити, що тогочасний уряд складався з українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів і мав яскраве соціалістичне спрямування, за що його часто звинувачували в більшовизмі. Звичайно ж, між більшовиками та українськими соціалістами була велика різниця, але одна з найбільших відмінностей - у принципах влади. Більшовики сповідували "диктатуру пролетаріату", коли робітники при виборах, будучи чисельно значно меншими, ніж інші верстви населення (зокрема селяни, бо експлуататорські класи участі у виборах не брали), отримували більше місць у багатьох органах влади. Українські соціалісти дотримувалися принципу трудової демократії, згідно з яким відповідно до відсоткового співвідношення верств населення, пропорційно вибиралися органи влади. Більшість звичайно ж становили селяни (80 відсотків населення).

Праця міністерств та інших державних інституцій проходила в надзвичайно складних умовах, оскільки дуже важко було втілити в життя розроблені проекти через слабкість багатьох виконавських структур та обмеженість території. І все ж уряд працював...

Передусім налагоджувались органи влади на визволених територіях. Також відновлено діяльність усіх тих установ, які існували до приходу більшовиків. Зроблено спробу провести аграрну реформу та наділити селян землею. Оскільки населення бідувало, а особливо робітники в містах, Міністерство праці асигнувало кошти і вживало заходів, щоб підтримати робітничі організації, надавало допомогу безробітним.

Міністерство фінансів доклало багато зусиль, щоб налагодити роботу Експедиції заготівлі державних паперів, яка друкувала в Кам'янці грошові знаки.

У закордонній політиці уряд добивався визнання УНР як самостійної держави і намагався розірвати блокаду Антанти. До Кам'янця-Подільського приїжджали чужоземні дипломатичні та військові місії, з ними велися переговори.

І тут хотілося би торкнутися ще одного моменту, який, на жаль, є характерним для Кам'янецького періоду - це продовження і загострення політичної боротьби між різними течіями українського національно-визвольного руху. Це протистояння посилювалося при підтримці правих кіл галицькими провідниками, викликало напругу і нездорову атмосферу та роз'їдало український рух зсередини.

Роз'єднаність - страшне для українців слово. Саме роз'єднаність українського руху була однією з найважливіших причин поразки, знищення української державності. Одні бачили Україну радянською, але незалежною, інші - самостійною соціалістичною республікою трудящих, а треті - буржуазно-демократичною державою. І всі, відстоюючи свої політичні позиції, суб'єктивно бажаючи для України добра, поборюючи один одного, фактично призвели до краху. І хоча в історії немає прямих аналогій з подіями 75-річної давності, ми, як у дзеркалі, бачимо нас теперішніх. Знову особисті амбіції, непорозуміння містечкових "отаманів" та міжпартійна боротьба беруть гору над здоровим глуздом, тим часом, як настійна вимога моменту - єдність. Бо саме в ній - наша сила.

Віталій ЛОЗОВИЙ, завідувач відділу новітньої історії в історичному музеї-заповіднику.
"Подолянин", 9 червня 1994 року
На світлині: Симон Петлюра у Кам'янці. Літо 1919 року.
Знімок з Центрального Держархіву кінофотофонодокументів України.