Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Дні у Кам'янці-Подільському

У червні 1815 року з Кам'янці-Подільському у генерала О.М. Бахметєва, губернатора, з'явився новий ад'ютант. Бравий і рішучий, він зовнішністю нічим не відрізнявся від інших військових, учасників героїчних подій 1812 року. Але саме він, ад'ютант, написав натхненні, наповнені якоюсь неземною гіркотою рядки:

О память сердца! Ты сильней
Рассудка памяти печальной.
И часто сладостью своей
Меня в стране пленяешь дальней.

Так, на службу до генерала був призначений не хто інший, як широко відомий на той час російський поет К.М. Батюшков.

Зважаючи на невелику кількість написаних за цей рік поетичних і прозових творів, можна зробити висновок, що 1815-й для Батюшкова був, мабуть, найбільш тяжким роком в житті. Палко покохавши дівчину, що виховувалася в сім'ї Оленіних, Костянтин Миколайович освідчується їй, але зустрічав жорстоку відмову. Виправдовуючи вчинок коханої, поет в листі до О.Д. Муравйової пише: "Я не зміг зробити її щасливою".

Незважаючи на пригнічений стан від пережитих невдач, К.М. Батюшков все ж не пориває з літературною діяльністю. Здається, сам Кам'янець з його древніми залишками фортечних стін надихає поета на створення знаменитих творів "Таврида", "Розлука", "Пробудження", "Спомин". Не бажаючи миритись, як йому здавалося, з бездіяльністю, Батюшков подає клопотання про переведення в гвардію, але дозволу не одержує.

Саме в Кам'янці-Подільському Батюшков відчуває зчачний приплив творчих сил. Дорікаючи Гнедичу за небажання листуватися, поет пише: "І що в тебе за лінощі? Пишеш кожному пономарю в Малоросії, а не пишеш другові, котрий тебе любить більше, ніж хто-небудь інший на світі: і ти це знаєш...".

Мріючи про інше, наповнене нового змісту життя, про поїздку на південь ("друг милый, ангел мой! Скроемся туда, где волны кроткие Тавриду омывают"...), Костянтин Миколайович все ж не може позбутися переживань. Листи із Петербурга ятрили свіжу рану. Рятуючись від них і від самого себе, поет звертається до релігійних мотивів:

Мой дух! Доверенность к Творцу!
Мужайся, будь в терпенья камень.

У цих рядках відчувається переклик з мотивами поезії В.О. Жуковського, з яким поет починає листуватися. Саме листи Жуковського підбадьорили Батюшкова і повернули йому віру в своє покликання. Поет відчуває потребу в спілкуванні з людьми, що близькі йому духом. Серед них були М.М. Карамзін, П.О. Вяземський, І.О. Крилов, О.М. Оленін. 14 жовтня 1815 року Батюшкова заочно обрано членом прогресивного літературного об'єднання "Арзамас". Все це зумовило прийняття поетом рішення залишити Кам'янець-Подільський. 4 листопада він подає генералу прохання про відставку.

Життя в Кам'янці зробило значний вплив на подальші погляди і переконання поета. За визнанням самого К.М. Батюшкова, його серце стало "ще більше, ніж раніше, здатним любити людей і відчувати все велике, витончене"...

Ліричний доробок К.М. Батюшкова дозволяє нам говорити про нього як про поета великої духовності допушкінської епохи. Не випадково В. Г. Бєлінський сказав: "...Крилов, Жуковський і Батюшков - поети за натурою, люди, покликані давати нев'янучі зразки справжньої поезії...".

Кочеровець Т.
Дні у Кам'янці-Подільському // Радянське Поділля, 1987. - 29 травня.