Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 27 червня 2003 р.

ДОМІНІКАНСЬКА

Ця невеличка вулиця Старого міста з'єднує Польський і Вірменський ринки. Її давню назву - Домініканська - 11 вересня 1990 р. відновила президія міської ради. У радянський час (з 1922 р.) це була вулиця Карла ЛІБКНЕХТА (1871 - 1919) - яскравого представника пантеону більшовицьких святих і мучеників. Його і Розу ЛЮКСЕМБУРГ, засновників Компартії Німеччини, установчий з'їзд якої завершився 1 січня 1919 p., вже через два тижні німецька влада заарештувала та знищила. До речі, Карлів батько Вільгельм ЛІБКНЕХТ (1826 - 1900) теж був помітною величиною - одним із засновників і керівників Соціал-демократичної партії Німеччини, соратником Карла МАРКСА та Фрідріха ЕНГЕЛЬСА.

Однак повернемося до вулиці Домініканської. І, щоб добратися до першоджерел її назви, зробимо ще одну мандрівку в часі та просторі. 1170 р. в іспанському місті Каларуеге в знатній сім'ї де ГУСМАНА народився хлопчик, якого назвали Домініком. Латинське ім'я Dominicus походить від dies dominicus - день Божий, тобто неділя. Цікаво, що поруч з Домініканською проходить вулиця П'ятницька, названа на честь святої Параскеви (ім'я з грецької перекладається як п'ятниця).

1215 р. Домінік де Гусман у Тулузі (Франція) заснував орден мандрівних братів-проповідників - домініканців. Затверджений наступного року Папою Римським Гонорієм III, орден досить швидко поширився у Франції, Іспанії, Італії. Сам Домінік помер 1221 року в Болоньї (Італія). 1234 р. його було канонізовано. День пам'яті святого Домініка припадає на 4 серпня.

На гербі ордену домініканців зображено собаку, який несе в зубах запалений смолоскип (звідси й образна назва домініканців - "Пси Господні"), Герб символізує подвійне призначення ордену: оберігати церкву від єресі (1233 р. папа Григорій IX передав інквізицію
саме в руки домініканців) і осявати світ проповіддю істини (видатні католицькі філософи Альберт Великий і Тома Аквінський були якраз домініканцями).

З католицьких орденів саме домініканці першими проникли на Поділля. Більшість істориків датою заснування Домініканського кляштору (монастиря) в Кам'янці-Подільському називають 1370 рік - ще при князях Коріатовичах. Як чинний згадує Домініканський кляштор у нашому місті папа Григорій XI в декреті від 1378 p. A 1401 р. литовський князь Болеслав Свидригайло надає кам'янецьким домініканцям у довічне володіння свій маєток Зубрівку поблизу Кам'янця "з усіма її вигодами, полями, степами, лісами, цінностями, місцями, що заросли ожиною, гаями, водами, ріками, ставками для риби, навколишніми потічками..." У документі також підкреслено, що монастир і маєток "вільні від усіх податків нашого замку".

Цікаво, що Домініканський кляштор, на відміну від усіх інших католицьких монастирів, розташувався в самісінькому центрі міста. При кляшторі було збудовано костьол святого Миколая. Як зазначають історики, сильна пожежа, яка 1420 р. сталася в Кам'янці, знищила дерев'яний костьол, уціліла тільки чудотворна ікона Богоматері. Але Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА стверджує, що насправді було пошкоджено кляштор, костьол же був мурованим і уцілів. У 1434-1453 pp. його перебудовано. Логічним завершенням домініканського комплексу стала чотириярусні дзвіниця.

13 травня 1446 р. подільський староста Федір БУЧАЦЬКИЙ надав Домініканському кляштору право брати десятину від помелу будь-якого зерна, крім ячменю, на українському млині Кам'янця. За це ченці-домініканці мали щоп'ятниці відправляти месу за здоров'я своїх доброчинців - польських королів і кам'янецьких старост. Ось такий середньовічний бартер. 1586 р. староста Микола БЖЕСЬКИЙ надав домініканцям ще й десятину від помелу на королівському млині, званому "ляцьким". Ченці ж щосуботи мали виспівувати "ружанця" (молитву до Діви Марії) й відправляти месу за кам'янецьких старост. 1590 р. Станіслав ПАПЕСЬКИЙ, поховавши в кляшторі єдиного сина, який загинув, подарував ченцям село Цибулівка. До костьолу святого Миколая було прибудовано кілька каплиць: 1596 р. - Діви Марії Ружанцевої, 1618 р. - Ісуса Христа, 1628 р. - святого Домініка. Була ще одна каплиця невідомої назви й дати заснування, яка не збереглася, але відома з мідьориту Кипріяна ТОМАШЕВИЧА.

1672 р. Кам'янцем заволоділи турки, які костьоли перетворили на мечеті. Домініканський костьол святого Миколая став другою за значенням турецькою мечеттю. Її було присвячено 30-річній дружині-фаворитці султана Мехмеда IV - італійці Рабії Гюльнуш. Вона супроводжувала султана в перші дні кам'янецького походу, а невдовзі народила йому другого сина Ахмета. За час турецького панування в костьолі не було зроблено жодних ґрунтовних перебудов. Правда, в кляшторі було встановлено фонтан і пам'ятник померлій дочці Галіль-паші - першого військового губернатора (бейлербея) Кам'янця.

Після передачі Кам'янця з турецьких рук у польські (1699 р.) розпочалася відбудова міста. Фундатором відбудови Домініканського кляштору, пошкодженого 1687 р. при облозі міста Якубом СОБЕСЬКИМ, став теребовлянський староста Міхал-Франтішек ПОТОЦЬКИЙ. Продовжуючи справу роду Потоцьких, які опікувалися домініканцями, він надав фундуш у 14 тисяч злотих. Ремонт кляштора завершили 1754 р. Останні два роки перед смертю (1760 р.) Міхал Потоцький провів у кляшторі, мешкаючи при костьолі у будинку, збудованому на його кошти й відомого донині як "будинок Потоцького".

Автором перебудови Домініканського кляштору був знаменитий Ян де ВІТТЕ. В результаті ансамбль органічно поєднав риси готики, ренесансу та бароко.

Після закриття монастиря костьол святого Миколая став парафіяльним. А у кляшторі 1842-1864 pp. розміщувалася католицька семінарія, потім "обрахункова ізба", інституція "публічної опіки", згодом рисувальна школа та музей історико-археологічного товариства, перед Першою світовою війною - російська публічна бібліотека та притулок з дешевою кухнею.

Пам'ятку дуже пошкоджено під час Другої світової війни. Після реставрації тут деякий час було архівосховище. Наприкінці 1970-х років Анатолій ТЮПИЧ і Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА провели дослідження колишнього кляштору домініканців, опрацювали проект його реставрації. Невдовзі було відновлено барокове завершення костьольної дзвіниці, розпочато реставрацію західного кляшторного корпусу. Але невизначеність щодо того, кому належатиме унікальний ансамбль, гальмувала реставраційні роботи. І, як на гріх, 5 липня 1994 р. сталася сильна пожежа. Згорів дах на костьолі й на відреставрованій уже дзвіниці. Нині Домініканський костьол, після численної зміни власників, належить ордену святого Павла Пустельника в Україні (отцям Паулінам).

Ось така коротенька історія унікальної пам'ятки, якій понад 600 років. Утім, це тільки частина, хоч і дуже важлива, з історії вулиці Домініканської. Адже колись давно вона називалася Шляхетською. Як зазначає Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА, така назва "підтверджує, що тут селилися заможні представники польської еліти". За часів Російської імперії вулицю Домініканську перейменували на Дворянську. Відома ще одна її оригінальна назва - Трьох хлібів. Цікавою є історія садиби кам'янецьких старост, що розміщувалася навпроти кляштора домініканців і від якої уцілів лише один будинок. Але про все це - іншим разом...