Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ,
"Подолянин", 13.06.2003 р.

ДОВГА

Яка з вулиць Старого міста найдовша? Над цим не варто довго сушити голову, бо очевидно, що Довга. Звичайно, Руська та Онуфріївська вулиці, що петляють відповідно правим і лівим берегами Смотрича, довші, але це вже не класичне Старе місто, а його передмістя: відповідно - Долина та Заводдя. А в самому Старому місті Довга гідних конкурентів не має. І, справді, спробуй на тісному півострові площею близько 120 га потягатися з показником 1,2 км (саме такою є довжина Довгої). Інша річ - розлоге Нове місто: там рекордсмен - проспект Грушевського - розмахнувся на 6,5 км.

Довга примостилася на сході Старого міста. Східнішим від неї є тільки Східний бульвар (або, по-нинішньому, Вали) з трьома баштами - Гончарною, Кравецькою, Різницькою.

До речі, деякий час і частину Довгої називали вулицею Різницькою, адже різники худоби жили саме тут - на східній окраїні Старого міста. А ще в другій половині XIX ст. південну частину Довгої називали вулицею Сенаторською. Можливо, тому, що тут був суд ("судовая изба") в будинку, збудованому 1850 р. Олександром КРЕМЕРОМ. Ця триповерхівка збереглася - нині тут розмістився райвідділ міліції. І, нарешті, багатьом пам'ятна радянська фішка Довгої, що протрималася до вересня 1990 р., - ім. Рози Люксембург.

Починається Довга на півночі Старого міста. Відштовхнувшись від Руської вулиці, вона піднімається вгору, пробігає крізь тунель Новопланівського мосту та попри спортмайданчик ЗОШ №1. Потім, перетнувши міліцейське подвір'я, залишає зліва дитсадок №17 "Світлячок", справа - колишній корпус заводу "Металоприлад". І, врешті, промайнувши крізь невеликий стрій давніх вірменських будинків, добігає до казарм, в яких ще недавно хазяйнувала тютюнова фабрика. Тут, поцілувавши коліно вулиці Шпитальної, Довга зупиняється. Її фінішні показники: зліва - будинок №27, справа - будинок №14. Правда, колись Довга тут не зупинялася, а збігала вниз до річки і після довгої розлуки ще раз вітала вулицю Руську. Пізніше цей фінальний шматок її шляху називали Лазаретним узвозом, а нині це частина Шпитальної вулиці, яка саме тут, біля казарм, викидає колінце - робить різкий поворот на 90°.

Чимало горя зазнала на довгому віку Довга. Ось печальний "Опис Кам'янця 1700 року", зроблений після 27-річного перебування в місті турків. Аж рябить в очах у повному переліку садиб Довгої від сумних ремарок: "ділянка порожня". Але тоді Довга відродилася. А ось німецька авіація влітку 1941 р. перетворила на руїни три чверті вулиці, тепер тут, у її північній частині, шумить сквер. Щоб уявити масштаб непоправних втрат Довгої, досить порівняти номери колишнього будинку Кремера (нинішнього будинку райвідділу міліції): 1913 рік -№71, 2003 рік - №1.

Проте є на Довгій будинки-щасливці, яким понад 300 років. Один з таких непримітних довгожителів - будинок №19. Про його давнього власника - вірменина Максютку КІРКОРОВИЧА - ми дізнаємося із згаданого вище опису міста 1700 р. Правда, тоді будинок належав уже Максюткиним спадкоємцям. На початку XIX ст. цей будинок і його сусід (нині №17) становили єдину садибу титулярного радника Григорія РАВИЧА. Але Равич продає садибу місту - і міська управа здає її в оренду: спочатку губернаторам, а 1832р. - католицьким черницям-візиткам, які облаштовують тут монастир і при ньому школу для дівчат. 1842 р. візитки переїжджають на Польські фільварки - і міська управа звільнений будинок №19 здає в оренду віце-губернаторам. А в будинку №17 спочатку розміщується губернська публічна бібліотека, згодом - відділення казенної палати, яке відало шинками. У другій половині XIX ст. до 1883 р. обидві будівлі займало міське поліційне управління. В підвалі будинку №19 були камери для в'язнів. 1883 р. обидва будинки придбав з торгів колезький секретар Альберт ГОРОДНИЦЬКИЙ. Зі східного боку будинку №19 він збудував веранду з кам'яними сходами, яка збереглася донині.

В архіві Галина ОСЕТРОВА відшукала давній (1884 р.) малюнок фасаду будинку №19. За століття будинок, за винятком деяких деталей, майже не змінився. Але до 1917 р. один за одним змінилося аж 5 власників садиби. Після 1920 р. будинки передали житловому кооперативу "Прогрес" під квартири. По війні в будинку №17, як і в будинку №15, був архів. А в будинку №19 - облпромстрахкаса, потім дитсадок №5, а тепер творчі майстерні художників, зокрема Бориса НЕГОДИ, Анатолія ЛУЧКА.

Перебудова подарувала будинкові №19 ще одну яскраву сторінку: наприкінці 1988 р. тут у майстерні Анатолія Лучка щочетверга стала збиратися творча інтелігенція міста, яка невдовзі створила товариство "Творчість", а те в свою чергу стало потужним донором кам'янецьких осередків Руху. Тут був рухівський штаб під час виборів 1990 р. Тут Михайло АНОСОВ обкатував програму перед балотуванням на посаду голови міськради. Тут було чимало пам'ятних зустрічей: зокрема, з поетами Марією ВЛАД, Віктором БАРАНОВИМ.

Не можна не звернути уваги і на будинок №12а, який теж надано художникам під майстерні. А дивує він не тільки архітектурою, але, передусім, задерикуватою нахабністю: його східний ріг заліз за "червону межу" вулиці аж на 5,5 м. Це ледве не згубило будинок: старого нахабу звеліли розібрати. Врятувало те, що, ламаючи дах, робітники помітили балку з написом: " ...Площинський з дружиною своєю Агафією року Божого 1722, липня 1". Це, як можна здогадатися, колишні власники будинку та дата його ремонту. Аж тоді збагнули, що будинок є цінною пам'яткою. Його зображення знайшли на старих планах Кам'янця, починаючи з 1672 р. Тож 1981 р. за проектом Анатолія ТЮПИЧА реставратори повернули пам'ятці обличчя початку XVIII ст.