Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

С.Е. Баженова, м.Кам'янець-Подільський

Джерела виникнення польського театру на Поділлі

Питання про стан і розвиток польської культури на Поділлі у ХVI - XVIII ст., зокрема виникнення і трансформації польського театру мало вивчене в науці та краєзнавстві. Окремі аспекти цієї проблеми знайшли відображення в праці А. Веселовського "Старовинний театр в Європі"1, І. Полєвого2, у книгах з історії Кам'янець-Подільського О. Прусевича, М.Й. Ролле, М.Б. Петрова.

Однак дана тема дослідження на сьогодні мало відома і науковцям і пересічному читачу й може слугувати підгрунтям до розуміння витоків виникнення польського театру на Поділлі, шляхів його трансформації з церковного дійства - містерії, - до вуличних вертепів, з них - до магнатських приватних театрів і, нарешті, до створення публічного театру у Кам'янці-Подільському.

Становлення польського театру Поділля відбувалось у тісному зв'язку з загальноєвропейським розвитком та під впливом української народної культури.

Старовинний польський театр на Поділлі складався з двох протележних елементів: народних обрядів та ігр й духовної містерії. Однак духовенство протиставило напівязичницьким видовищам інші, освячені величчю церкви.

Під час зимових календ, воно заснувало храмову церемонію вертепу; зустріч весни воно допустило майже скрізь у слав'ян - католиків різдвянний обряд ніде не отримав такого поширення як у Польщі, а отже і на Поділлі, а потім у змішаному вигляді перейшов у православ'я.

На передодні Різдва і до нового року (за старим стилем) ставились у костьолах невеликі ясла, в яких лежала статуетка, яка зображувала Спасителя; поряд знаходились зображення вола і бика, часто навіть поставлені в особливі стійла; нарешті розміщивались зображення Богородиці, пастухів і трьох царів.

Сценічне зображення Різдва і пов'язаних з ним подій доповнювалось і роз'яснювалось духовними піснями чи розповідями молодих церковнослужителів, окремих цитат з Евангелія з чітким розподілом ролей. З цих діалогів, поєднаних з декоративною сценою, народжувався улюблений народний діалог який називається "Szopka" чи "Jaselka".

Скоряючись неминучому потягу до більшого простору, свободи і зближенню з народним життям, першівиконувачі містерій, вносячи в них від себе посторонні елементи, поступово звільняли її від виключно духовного напрямку. Шлях цього вторгнення світського начала був звичайний: дияволи, воїни, Іуда замість звичайних осіб стають знесилювачами народу, вони починають розмовляти все сміливіше, не стримувані церковними канонами, і їх розмов починають створюватись вставні сцени та інтерлюдії. Немає сумніву, що в подібні інтерлюдії входили особи, що зовсім не відносились до п'єси, взяті з чисто народних сцен, здавна любимих народом, що отримали свої начала, очевидно, зі скоморошества. Мало-по-малу на духовній сцені з'являвться в комічному вигляді особи з духовного світу: глядач потішається над монахом; в римських воїнах бачить своїх жолнежів, і, таким чином населяє сцену найбільш забавними чи чимось цікавими для нього типами.

Але тут драма була заборонена, і визнана такою, що принижує святість релігії. Вона виходить за костьольну огороху і знову розпадається на свої складові елементи - містерію і комедію і стає надбанням різних шарів населення, як-то: духовних шкіл і монастирів, народу, шляхти і, загалом, середнього прошарку.

Містерія, власне, прижилась лише в школах і небагатьох монастирях. Незабаром вона втратила тут свій першопочатковий щиро-набожний характер і стала носити педагогічно-пропагандиський.

Сільське населення пристало до наївних уявлень вертепу і намагалось вкласти в них свої думки, знайомі типи і приблизити їх до свого життя. Рідзвяний обряд відбився в народі з одного боку у створенні цілого ряду духовних віршів і коляд, а з іншого - в розвитку чисто народних уявлень Різдва Христового. В шляхетському суспільстві починають виокремлюватись світські діалоги, які отримали начала від інтерлюдій і проникнуті сатиричним спрямуванням. Такою була розрізненність впливу народу на його театр, - і не дивно, що при кастовому подрібненні різних видів драматичного мистецтва, загальний рух вперед був слабким і посереднього рівня.

Однак усі ці кастові види драматичного мистецтва мають важливі значення, оскільки суттєво вплинули на історію українського театру Поділля.3

Містерія, вигнана з храму, приютилась і в нижчих школах, прийнявши вигляд духовної драми і скорившись по формі класичним зразкам. Проте в нижчих школах вона ще втримувала свою близкість до народного середовища, і часто в ній переважали світські, житейські елементи.

Ієзуїти, проникнувши в народну освіту, ввели в свої колегіуми чудові спектаклі, де латинські віршовані п'єси перемішувались з польськими, сюжети духовні з легендами класичної міфології, і де житія святих, вітчизняна історія, політичні теорії, любовні пригоди язичницьких богів чи легенди світського змісту були невичерпним джерелом для ієзуїтських драматургів, що чітко видно на прикладі Кам'янецького ієзуїтського колегіуму.4

Зовсім в інший бік пішов народ. Після вигнання духовних п'єс з церков, інтерлюдії отримують подальший розвиток і приводять до створення комедії в повному розумінні слова.

Улюбленець народу - вертеп - незабаром сворює свій обширний комічний репертуар, підтриманий імпровізаціями. Круг висміюваних осіб стає все ширшим і від церковної сфери переходить до військового побуту, шляхти, і, зрідка, знаті. Насмішка перетворюється в політичну сатиру і виводить на сцену уособлення корінних недугів польської держави. Перші признаки комічного начала збереглись в світській частині szopki. Сцени зі світу казкового, богатирського, які викладалися в драматичній формі улюблені теми народної поезії, часто змінюють чисто комічні житейські сцени.

На початку XVIII ст. відбувається ще глибша кастова розрізненість вертепу. Освіченій шляхті уже було тісно у його вузьких рамках і багатих магнатських маєтках - Тульчині, Барі, Ізяславі, Миньківцях, Меджибожі, Сатанові виникли перші приватні театри. Акторами в них були і магнати і талановиті селяни. Однак спектаклі їх були для вузького кола вибраних і тому гостро виникає потреба у створені публічного театру. 22 вересня 1798 року шляхтич Антоній Змієвський добивається в уряду дозволу на заснування польського театру в Кам'янці-Подільському. Дозвіл було дано, ало А.Змієвський роззорився і передав свої права артисту Северину Малиновському. Для підтримки театру було засновано "Обивательську раду". Головним опікуном театру став заможний поміщик, відомий під псевдонімом "Стах з Заміхова" - поет Станіслав Старжинський.5

Не завжди він був у злагоді з духовенством, і його волелюбні погляди жили на сцені, що жваво обговорювали кам'янчани після спетаклів.

В своєму житті Стах з Заміхова сторонився келиха вина, не визнавав карт і т. д. З ним часто зустрічались видатні польські літератори як Маурицій Гославський, Францішек Ковальський, Тимон Заборовський, Северин Маліновський, Адольф Янушкевич. Зі сцени Кам'янецького театру лунали їх пристрасні поезії; ставились спектаклі, в тому числі і пісні Адама Міцкевича та інших польських поетів та драматургів.

Однак, після 1831 року театр починає занепадати. Поети і літератори, котрі були його душею, розсіялись по світу: Янушкевич хворів за Уралом, Ковальський мандрував, Маліновський боровся зі злиднями, Стражинський ставав все більш дивакуватішим, Гославський - доживав свої останні поки у Станіславській тюрмі, линучи всім серцем на Поділля.

"Якби орлом бути!
Літ сокола мати!
Льотом орлиним чи соколиним
Летіти б на Поділлям
Жити б його життям!"

Кам'янецький театр все більше занепадає і в 1865 р. його було закрито.

ПРИМІТКИ

1. А. Веселовский Старинный театр в Европе. - Москва, - 1870.
2. Полевой И. Исторический очерк средневековой драмы, С-Петербург, 1865.
3. Н. Петров. Старинный южно-русский театр. //Киевская старина. - Т.IV., - 1882.
4. Prusiewicz A. Kamieniec-Podolskij.
5. Rolle Michal. Rzemiennym dyszlem. (Z dzieow Kamienca Podolskiego)- Lwow, 1914.