Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

С.Баженова
м.Кам'янець-Подільський

Етнографія України у творах представників "української школи" у польській літературі.

В 20 - х роках ХІХ ст. у польській літературі виникла "українська школа", фундаторами якої стали літератори - вихідці з Правобережної України, яких об'єднував приблизно один вік, деяких навчальні заклади - Уманська школа базиліан та Кременецький ліцей, але усіх їх об'єднувала любов до України, яка була рідною землею для більшості з них. В них жевріла іскра певного національного почуття - не польського, а українського. З погляду етнічного ця шляхта являла собою досить чистий український тип, який відрізняв її від польської шляхти з етнографічної польської території.1

Любов до української землі, історії, фольклору виявилась серед цієї верстви з такою силою, яка може бути лише в автохтонів.2 І коли хвиля романтизму докотилась до Правобережної України, то мов наперекір польській традиції, що звикла малювати козаків як запеклих ворогів всього польського, починається серед поетів і повістярів Правобережжя ідеалізація козацької минувшини. І дійсно, починаючи з А.Мальчевського (1793 - 1826), автора поеми "Марія", цілий ряд представників цієї школи в поезії змальовує українське життя, переважно минуле: поети Богдан Залєський (1802 - 1886), С.Гощинський (1803 - 1876), А.Гроза (1807 -1875), Т.Олізаровський (1811 - 1879), М.Гославський (1802 - 1834), Т.Падура (1801 -1872), повістярі Люціан Сємєньскій та інш. Дехто з цих поетів, як от Б.Залєський, а, особливо, Т.Падура переходили до написання своїх творів українською мовою.3

Поети-романтики писали свої твори на основі фольклорно - етнографічних записів, здійснених в гущі народу, правдиво відображували в оповіданнях, повістях, поемах побут, звичаї, традиції й прагнення українського населення. Вони намагались зрозуміти об'єктивні причини його боротьби проти панування Речі Посполитої і, таким чином, утверджували авторитет української нації в польському середовищі. Саме в такому дусі вперше прозвучав опис на основі історичних то фольклорно-етнографічних свідчень життя українських селян Поділля в поемах уродженця цього краю М.Гославського "Поділля" (1826), "Дума про Нечая", "Зиґмунд Кордиш або взяття Немирова" (1827), у написаних в еміграції книгах - збірниках С.Вітвіцького (псевдонім - Подолянин) "Балади і романси" (т.1-2, 1824), "Нотатки Подолянина" (1826), "Вечори пілігрима" (т.1-2, 1833 - 1835), "Сільські пісеньки"(1830 р.), у повістях Сільвестра - Венжика Грози (1792 - 1849 р.), "Подольские українські повісті" (1846).4

Найбільш яскраво описали життя та побут українського населення Волині, його минувшини Ю.Словацький (1808 - 1849) "Срібний сон Саломеї", "Дума українська (1826), "Дума про Вацлава Жевуського" (1832), Ю.Крашевський, який до 1859 року понад 20 років прожив у ряді сіл Волині й Житомирі і палко полюбив цей край. На основі вивчення особливостей життя українського села Ю.Крашевський опублікував цикл народних повістей: "Історія Савки" (1845), "Уляна"(1843), "Остап Бондарчик" (1847), "Буднік" (1848), "Ярина" (1848), "Хата за селом"(1853), "Єрмола"(1856).5

На увагу заслуговує і творчість подолянина Теодора Томаша Єжа (Зигмунда Мілковського) (1824 - 1915), який з глибоким знанням етнічних, звичаєвих і суспільних сторін українського народу написав повісті "Василь Голуб" (1858 р.), "Ґандзя Загорніцька" (1859), "Григір Сердечний (1873 р.). Ці повісті були спрямовані проти утисків селянина і вказували на суспільні мотиви національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, розуміння її і виправдання.6

Події життя українського населення Київщини, етнографічні особливості цього краю використав Северин Гощинський в історичній поемі "Канівський замок" (1828), "Вечір напередодні Івана Купайла"(1834), Богдан Залєський "Пан староста Канівський" (1836), Міхал Грабовський "Станиця Гуляйпольська" (1840 - 1841), "Про українську пісню" (1837), "Про українські народні легенди" (1845), тощо.
В 40-х роках ХІХ ст. місцеві польські літератори Бенедикт Доленга (Якуб Юрекевич), Альберт Гриф (Антін Марцинківський), Зенон Фіш (Тадеуш Падаліга), стали засновниками в Києві одного з найпрогресивніших польських видань України 40-х років ХІХ ст. альманаху "Gwiazda" (1846 - 1849). Саме ці письменники умістили тут статті краєзнавчого та етнографічного характеру, спрямовані на оборону прав української мови та культури.7

Якісно новим здобутком "української школи" в польській літературі уже другої половини ХІХ ст. стала діяльність письменника, етнографа, історика Антонія (Антіна) Марцинківського (1823 - 1880).8 Внаслідок багаторічних роздумів та етнографічних зібрань на Київщині та Волині А.Марцинківський видав польською мовою під псевдонімом Антоній Новосельський свою головну працю - двотомник "Український народ" (1857), яку присвятив Ю.Крашевському.9 Збірка "Український народ", на основі представленого матеріалу - легенд, переказів, прислів'їв, пісень - ще раз відкрила польській спільноті високоінтелектуальну духовну культуру української нації.

В 60-90-х роках ХІХ ст. визначною постаттю "української школи" в польській літературі на Правобережжі виступив Юзеф Роллє (1830 - 1894 р.) - письменник, історик, лікар, громадський діяч,10 який в 9 серіях своїх "Історичних оповідей", та наукових працях з соціальної гігієни відтворив історію України в особистостях, побут українського населення. В.Антонович писав: "... набагато більше значення має д-р Антоній як популяризатор; його монографії написані легко і привабливо, ознайомили польське суспільство з історією Південно - Західного краю і примусили його відмовитись від багатьох упереджених думок, тенденційних уявлень".11

Таким чином, представники "української школи" в польській літературі, навіть самого демократичного спрямування, в силу свого виховання в ідеях культу колишньої польської державності визначаючи право на існування української нації, висловлюючи до неї повагу та популяризуючи її культуру, водночас мислили українські землі, насамперед Правобережну Україну, як складову майбутньої реформованої незалежної Польщі. Україну, цілком відокремлену від Польщі, могли собі уявити лише одиниці. Однак, їх описи України, її фольклору та етнографії є цінним джерелом до вивчення та популяризації.

Додатки

1. Talko-Grincewicz. Szlachta ukrainska. Materialu antropologiczno - archeologiczne, wyd. Umiejetnosci w Krakowie, 1897, t. XI.
2. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Київ. - 1996 р.
3. Гнатюк В. Падура, Рилєєв і декабристи. // Записки історично - філологічного відділу ВУАН. - Кн. ХVIII - Київ: Видавництво ВУАН, 1928. с.119.
4. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ - на початку ХХ століть. - Хмельницький - 1995 р.
5. Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ - ХХ ст. - Кам'янець -_Подільський - 1993 р.
6. Kjlbuszewski Jacek- Kresu. - Wroclaw,- 1994.
7. Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ - ХХ ст. К. - Подільський - 1993 р.
8. Гульдман В.К. Подольский адрес - календарь К-П., 1895.
9. Гульдман В.К. Населенные места Подольской губернии. К - П., 1893.
10. Баженовa С.Е. Юзеф Антоній Ролле. - К. - Подільський - 1901 р.
11. Антонович В.Б. Иосиф Иосифович Ролле. (Некролог) // Киевская старина. - 1894. - № 2.