Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Олег. Франка: Ім'я на мапі міста // Подолянин. - 2006. - 25 серпня. - С. 7.

ФРАНКА

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

80 років тому в Кам'янці-Подільському з'явилася вулиця імені Івана ФРАНКА. Нею стала центральна вулиця Руських фільварків. Перейменування здійснили з нагоди 70-річчя від дня народження та десятин роковин смерті великого українського письменника, вченого, громадського та політичного діяча.

27 серпня виповнюється 150 років від дня народження великого сина українського народу, однієї із найяскравіших постатей в українській історії. Син сільського коваля сягнув найвищих вершин української та світової науки й культури. Він один із небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами - українською, польською та німецькою, а перекладав з 14 мов. Доробок Франка – єдиного з українських письменників і вчених - видано в п'ятдесяти томах, хоч запасу зібралося на всі сто.

Тож сьогодні наша розповідь про вулицю Івана Франка в Кам'янці-Подільському.

ДВА ФРАНКА ТА ПОДВІЙНИЙ КАРАХАН

Для багатьох кам'янецьких вулиць характерним є не одна-дві назви, а цілий ланцюжок імен упродовж років. Не є винятком і вулиця Франка. Ось ланцюжок її назв: Велика Покровська - Покровська - Франка - Карахана - Франка.

Перші дві назви пояснюються просто: з кінця XVIII ст. на Руських фільварках діяла церква Покрови Пресвятої Богородиці. До речі, на Руських фільварках, крім Великої Покровської, була ще перпендикулярна до неї Мала Покровська. Нині це вулиця Дачна, яка починається між будинками №8 і №10 вулиці Франка (між продуктовою крамницею "Ковчег" і колишньою четвертою школою, а нині філією Європейського університету). У радянський період Мала Покровська деякий час була вулицею імені Дем'яна Бєдного, а вже потім стала Дачною. Був на Руських фільварках і Покровський майдан (нині безіменний простір біля церкви на стику вулиць Нагірної та Франка).

31 травня 1926 р. президія Кам'янець-Подільської міської ради ухвалила Покровську вулицю на Руських фільварках назвати іменем Івана Франка. Якраз за три дні до цього (28 травня) був день пам'яті Каменяра - десяті роковини його смерті.

9 лютого 1928 р. президія Кам'янець-Подільської міської Ради, зваживши на внесену 30 січня 1928 р. пропозицію комунгоспу, перейменувала дві північні вулиці Нового плану: Семінарська стала Інститутською, а Предтеченська - вулицею Івана Франка. Тодішня Семінарська - це новопланівська частина сучасної Червоноармійської вулиці, а тодішня Предтеченська - це новопланівська частина сучасної вулиці Тімірязєва (чотири квартали від вулиці Шевченка до проспекту Грушевського). Щоб позбутися двох вулиць Франка (північної та південної) на мапі одного міста, вулицю Франка на Руських фільварках, об'єднавши з вулицею Нагірною, назвали вулицею Карахана.

Хто такий Карахан? Сучасні енциклопедії про нього мовчать. Проте цю людину дуже високо цінував сам... Штірліц. Цитуємо Юліана СЕМЕНОВА: "Який же я щасливий, - подумав Штірліц, - які надзвичайні люди дарували мені свою увагу: Дзержинський, Кедров, Артузов, Трифонов, Антонов-Овсієнко, Менжинський, Блюхер, Постишев, Дибенко, Воровський, Орджонікідзе, Свердлов, Крестинський, Карахан, Литвинов. Боже, кому ще випадало таке щастя в житті?!" У 1918-1937 рр. Карахан належав до когорти найвідоміших радянських дипломатів. Його підпис як секретаря радянської делегації стоїть під Брестським мирним договором (1918). Він був повноважним представником у Польщі (1921-1923), Китаї (1923-1926), Туреччині (1934-1937), двічі (1918-1920, 1927-1934) - заступником наркома закордонних справ. Народився Лев Михайлович Караханян (таке його справжнє прізвище) 1 лютого 1889 р. в Тбілісі в сім'ї адвоката. 15-річним став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, 16-річним переїхав у Харбін, де 1910 р. його вперше заарештували. У 1910-1915 рр. навчався на юридичному факультеті Петербурзького (Петроградського) університету. 1915 р. Льва вдруге заарештували й заслали в Томськ, де він екстерном склав іспити за курс Томського університету. У квітні 1917 р. повернувся в Петроград. Під час Жовтневих подій у столиці Росії був членом Петроградського військово-революційного комітету, секретарем Петроградської ради робітничих і селянських депутатів. Правда, в 1913-1917 рр. Карахан (як і Троцький, Володарський, Урицький, Луначарський, Мануїльський) був "міжрайонцем" (членом Міжрайонної організації об'єднаних соціал-демократів), проте влітку 1917 р. на VI з'їзді РСДРП(б) разом з іншими "міжрайонцями" влився в більшовицькі лави.

20 вересня 1937 р. 48-річного Карахана розстріляли як "німецького шпигуна". Звісно, його ім'я зникло з мапи Кам'янця. Подвійну вулицю Карахана знову розділили на Нагірну та Франка. А північна вулиця Франка стала вулицею Тімірязєва.

КАМ'ЯНЕЦЬ – НЕ ВОЛОЧИСЬК

Якби Кам'янець-Подільський був Волочиськом, тобто лежав на кордоні Австро-Угорщини та Російської імперії і через нього проходила міжнародна залізнична лінія, то Франко неодмінно побачив би Кам'янець. А так поїздки в Київ (зв'язані, зокрема, зі знайомством і одруженням з Ольгою ХОРУЖИНСЬКОЮ) Іван Якович здійснював через Волочиськ. Проте саме Кам'янець-Подільський, в не Волочиськ згадав Франко як межове місто у відомій статті "Українська мова і діалекти" (1907), де заявив, що український народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, бо "та мова на величезному просторі від Харкова до Кам'янця-Подільського виявила таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові".

Кам'янчани гордяться, що в нашому місті навчалися в Подільській духовній семінарії, робили перші літературні спроби Степан РУДАНСЬКИЙ, Анатолій СВИДНИЦЬКИЙ. Велика заслуга в тому, що їх спадщина стала доступна широкому загалу, належить Івану Франку. Так, через 14 років після смерті Свидницького до Франкових рук потрапив рукопис роману "Люборацькі" - і Іван Якович опублікував його в "Зорі". З легкої руки Франка термін "співомовка" закріпився за гумористичними віршами, в основу яких покладено анекдот, прислів'я, хоч Руданський, який придумав це слово, співомовками називав усі свої твори.

ФРАНКА, 1: ЧОТИРИ ЦЕРКВИ

На Руських фільварках, змінюючи одна одну, діяли чотири церкви - дві Воскресенські (дотурецька та післятурецька) та дві Покровські (дерев'яна та мурована). Розташовувалися вони на початку нинішньої вулиці Франка - на вершині півострівного пагорба в петлі Смотрича. Правда, місце, де стояли церкви, за чотири століття здійснило невеликий дрейф із заходу на схід. Найзахіднішими були Вознесенські церкви. Дерев'яна Покровська розташувалася східніше. Ще східніше поставили кам'яну Покровську церкву - єдину з чотирьох, яку можна побачити нині.

Про першу Воскресенську церкву ми знаємо зовсім мало. Фактично тільки те, що 1452 р. кам'янецький староста Федір БУЧАЦЬКИЙ влаштував на Руських фільварках парафіяльну церкву, яка проіснувала до 1672 р., коли містом оволоділи турки. До речі, на пагорбі, де стояла церква, в серпні 1672 р. розмістився загін козаків гетьмана Петра ДОРОШЕНКА - тодішнього союзника турецького султана Магомета IV. Звідси козаки обстрілювали Руську браму.

Хоч турки покинули місто 1699 р., тільки близько 1730 р. на Руських фільварках знову з'явилася Воскресенська церква. Її збудувала василіани як однобанний дерев'яний храм. Якщо попередня Воскресенська церква була православною, то нова - греко-католицькою. При церкві діяли два братства - чоловіче Воскресенське та жіноче святої великомучениці Катерини. Проіснувала церква понад півстоліття.

Через поганий стан Воскресенської церкви уніатський офіціал, настоятель дерев'яної Миколаївської церкви в Старому місті Андрій ІЛЬЯШЕВИЧ 13(24) липня 1783 р. заклав поруч зі старою церквою нову - Покровську. 1785 р. її освятили. Це був однобанний дерев'яний (з ялини) храм. Коли 1793 р. Кам'янець від Польщі перейшов до Росії, греко-католицькі церкви стали приєднувати до православ'я: 23 лютого (6 березня) 1795 р. приєднали і Покровську. Але її настоятель Іоанн СУГАК не захотів разом із парафіянами приєднатися до православ'я, тож у 1795-1797 рр. церква була без священика. Тільки 27 січня (7 лютого) 1797 р. єпископ Подільський Іоанникій, зваживши на вибір парафіян, рукопоклав на священика Іоанна РОДКЕВИЧА – до речі, зятя Іоанна Сугака. У 1807-1835 рр. Руські фільварки та Карвасари становили одну парафію, тож у Покровській церкві службу Божу здійснювали священики Хрестовоздвиженської церкви.

Від 1835 р. Покровська церква знову мала свого священика - Омеляна КАПАЦИНСЬКОГО. Після його смерті 6(18) серпня 1853 р. (якраз у день Преображення Господнього) новим настоятелем храму став Микола БОДЯНСЬКИЙ – майбутній батько відомого організатора шашкового руху в Росії Павла БОДЯНСЬКОГО. Через два роки його змінив Мойсей ДОРОНОВИЧ (1828-1891) - відомий дослідник подільської старовини. Його перу, зокрема, належить наукова розвідка про Руські фільварки. На долю трьох останніх настоятелів лягли турботи, пов'язані із зведенням кам'яної Покровської церкви.

Перший проект храму, розроблений 1842 р., не було реалізовано. Будівництво за новим проектом розпочалося 1845 р. і тривало під керівництвом архітекторів Антона ОСТРОВСЬКОГО та Миколи КУЛАКОВСЬКОГО 16 років. Церкву збудовано в офіційно прийнятому в Російській імперії стилі пізнього класицизму, який, правда, пом'якшено декоративними елементами русько-візантійського стилю. Освячено храм 22 жовтня (3 листопада) 1861 р.

Упродовж 60-80-х років XX ст. Покровська церква була єдиним у місті храмом, що діяв, а не був пристосований під склад, планетарій чи ще щось. Тодішній настоятель храму Лаврентій КОБЛЯ (1925-2004) – перший у Кам'янці-Подільському священик, обраний депутатом міської ради. Це сталося 4 березня 1990 р.

Неподалік від церкви є Руськофільварецькі сходи, якими можна спуститися до річки, та оглядовий майданчик, з якого відкривається чудова панорама Старого міста. На жаль, добре видно і брудний Смотрич зі зруйнованим шлюзовим мостом колишньої водної станції.

ФРАНКА, 10: ВІД ШКОЛИ ДО УНІВЕРСИТЕТУ

Якщо раніше були неперспективні села, то тепер з'явилися неперспективні школи: №1 в Старому місті, №2 на Новому плані, №3 на Польських і №4 на Руських фільварках. Над ними, мов дамоклів меч, зависла загроза закриття. Якщо для перших двох шкіл цю загрозу на деякий час вдалося відвести, то шкіл на фільварках уже немає.

22 вересня 2005 р. сесія міськради ухвалила ліквідувати ліцей №4 (таким був останній статус четвертої школи), оскільки в 2004/05 навчальному році в ліцеї було тільки два класи - дев'ятий і одинадцятий, а після їх випуску в ліцеї учнів не залишилося. Правда, Микола ГУМЕНЮК, який від 1985 р. працював директором школи на Руських фільварках, вчасно підстрахувався: 17 січня 2001 р. Європейський університет ухвалив відкрити свою філію в Кам'янці-Подільському, а 8 лютого 2001 р. міськвиконком дав філії дозвіл на оренду частини приміщення четвертої школи. Ініціатором створення філії був Микола Гуменюк, він же відразу став її директором.

ФРАНКА, 30: АДРЕНАЛІН БІЛЯ МЕДСАНЧАСТИНИ

Медико-санітарну частину заводу "Електроприлад" відкрито 1988 р. У комплекс входили 4-поверхова поліклініка на 375 відвідувань у зміну та 5-поверховий стаціонар на 120 ліжок (неврологічне та кардіологічне відділення). Поліклініку відкрили 1 лютого 1988 р. Вона, згідно з ухвалою міськвиконкому від 9 листопада 1987 р., стала обслуговувати жителів Руських фільварків, Старого міста, Підзамча, селища цукрозаводу, Східного мікрорайону та південної частини Центрального мікрорайону (до вулиці Уральської включно) - всього 20 тисяч мешканців. Стаціонар відкрили в березні 1988 р.

Сьогодні в корпусі поліклініки працює філія міської поліклініки №1, на третій поверх з "білої хати" переїхало міське управління охорони здоров'я. Стаціонар згодом став міською лікарнею №2, на базі якої у вересні 2005 р. створено центр медико-соціальної реабілітації пенсіонерів та інвалідів війни й праці зі спеціальним відділенням для їх тимчасового перебування. Директором центру "Довголіття" працює заслужений лікар України Валентин ГРУБЛЯК (він же від початку був головним лікарем медсанчастини).

Притчею во язицех стало здуття асфальту біля колишньої медсанчастини. Кажуть, всьому виною неграмотно прокладена теплотраса. Для машини, що, забувши про все, мчить тут на великій швидкості, повною несподіванкою стає стрибок із трампліна. Така адреналінова несподіванка випала навіть на долю Віктора ЮЩЕНКА під час одного з агітаційних заїздів у місто...

ФРАНКА, 40: КУЗНЯ КАДРІВ

Приладобудівний завод став до ладу у вересні 1961 р. Через 10 років чотири його вироби (стабілізатори тиску повітря СДВ-6, СДВ-25 і фільтри повітря ФВ-6, ФВ-25) першими в місті й області атестовано на державний Знак якості. У січні 1973 р. завод уперше в СРСР освоїв серійний випуск пірометра сумарного випромінювання (ПИРС-019).

Першим директором заводу (у 1961-1967 рр.) був уродженець Санкт-Петербурга Михайло АНДРЕЄВ (1903-1984). 18 років (від 10 липня 1967 р. до 1 жовтня 1985 р.) директорував Анатолій МАКАРОВ (помер 6 липня 2004 р.). У жовтні 1985 р. директором заводу призначили Джоржа СТАРОЩУКА. 23 вересня 1998 р. він став заслуженим машинобудівником України.

Всього рік (від 10 липня 2002 р. до 12 липня 2003 р.) працював головою правління ВАТ "Кам'янець-Подільський приладобудівний завод" Микола ШЕПІЛОВ. На цю роботу він перейшов із посади заступника голови міськвиконкому. Втім, завжди було навпаки: із приладобудівного переходили на роботу у владні структури. Так, головний інженер заводу (1969-1973) Євген ГУСЕЛЬНИКОВ у 1990-1998 рр. очолював виконавчу владу Хмельницької області (голова облвиконкому, представник Президента в області, голова облдержадміністрації). На заводі свого часу також працювали Анатолій НЕСТЕРУК, Анатолій БЕВЗ, Людмила ТАЇРОВА, Валентин ТИМЧУК, які посідали чи посідають відповідальні посади у виконавчих структурах міста, району, області. Втім, колишні працівники заводу проявили себе в багатьох галузях: Микола МАЧКІВСЬКИЙ як поет, Анатолій ВАСИЛЕНКО як шаховий композитор, Юхим ЛАТЕР як економіст, Мирослав МОШАК як книговидавець, Володимир ПТАШНИК як футбольний тренер. Список можна продовжити.

* * *

Зображені на українських купюрах найвищого номіналу Іван ФРАНКО (20 гривень), Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ (50 гривень), Тарас ШЕВЧЕНКО (100 гривень) і Леся УКРАЇНКА (200 гривень), схоже, зійшлися для дружньої бесіди на Руських фільварках. Саме тут вулиця Франка перетинає вулиці Шевченка, Лесі Українки, проспект Грушевського. Символічне поєднання...