Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Гомоніло Поділля

Історичне минуле подільського краю сповнене самовідданої і героїчної боротьби його селян і міщан проти соціального і національно-релігійного гноблення. Особливо гострий характер ця боротьба носила у XVI-XVIII ст., коли Поділля перебувало у складі шляхетської Речі Посполитої. На жаль, так склалося, що ця сторінка життя подолян не знайшла належного висвітлення в історичній літературі. Тому залишається чимало нез'ясованих питань, а то і просто, як тепер стало модно говорити, "білих плям". У нарисі автор на основі вивчення праць дослідників різних шкіл і напрямків, а також аналізу опублікованих і архівних джерел, робить спробу коротко висвітлити основні віхи антифеодальної і національно-визвольної боротьби трудящих подільської землі. При цьому за доцільне вважаємо зупинитися на з'ясуванні питання про захоплення подільських земель литовськими і польськими феодалами, що необхідно для розуміння причин національно-визвольної боротьби.

Після страшного погрому, вчиненого у 40-60-х pp. ХІІІ ст. містам і селам Поділля монголо-татарськими загарбниками, почався складний і довготривалий процес відродження економічного і культурного життя краю. На середину XIV ст. помітно збільшилася заселеність краю, почали відбудовуватися міста, які не мали укріплень, бо загарбники забороняли їх зводити. За словами одного з літописців "Аиж замков на той час в Подолю не было жадных, а любо и были, теды от татаров збуреними достали". Частина татарських феодалів добилася перетворення Поділля в самостійний улус, який відокремився від Золотої орди. Вони намагалися грати на суперечностях між Великим князівством Литовським і Польським королівством, які також намагалися прибрати до своїх рук ці землі.

У середині XIV ст. зміцнилися позиції Великого князівства Литовського, яке на цей час вже оволоділо частиною південно-західної Русі. Антиординська політика литовських князів знаходила підтримку з боку населення Волинської, Подільської і Київської земель. Тому не випадково основну масу війська великого князя литовського Ольгерда, який у 1362 р. виступив проти Кримської, Перекопської і Ямболукської орд, становили феодальні ополчення князівств південно - західної Русі. Взяли участь у ньому і подоляни, очолювані князями Кор'іатовичами. які за даним сучасного київського вченого Ф.М. Шабульда, почали утверджувати свою владу на Поділлі ще у першій половині 40-х років XIV ст. У відомій битві біля р. Синя Вода (Синюха) - лівої притоки Південного Бугу восени 1362 р. згадані вище татарські орди були розбиті. Внаслідок цього межі підвладної Орді території були відсунуті до прибережної зони у низов'ях Дністра і Південного Бугу, а на Дніпрі - до його порогів. Одночасно відбулося розширення володінь Великого князівства Литовського на півдні до устя Дніпра і Дністра, закріплення в його складі Київського і Волинського князівств, Поділля і Чернігово-Сіверщині. На початку 60-их pp. XIV ст. остаточно оформляється уділ Коріатовичів на Поділлі. За свідченням літопису, Ольгерд синам свого брата Коріата - Олександру, Костянтину, Юрію та Федору "...вси краины с Подолєм поручил им и дал в панование". Польський автор XVI ст. М. Стрийковский повідомляв, що вони порівну поділили між собою подільські володіння.

Для їх захисту від нападів ординців князі Коріатовичі звернули особливо велику увагу на відбудову старих і будівництво нових фортець, у чому знайшли підтримку з боку місцевого населення. Тому порівняно швидко вдалося звести ряд замків. Так, письмові джерела засвідчують в кінці XIV ст. їх існування в Кам'янці, Смотричі, Червонограді, Скалі, Бакоті, Меджибожі, Божі (?), Теребовлі, Брацлаві, Вінниці, Бережанах, Хмельнику тощо. Опираючись на них, Коріатовичі почали, за словами літописця, обороняти Подільську землю от татар, а баскакам данину припинили давати.

Серед володінь Коріатовичів на чільне місце виходять уділи з центрами у Кам'янці і Смотричі, якими у першій половині 70-их pp. XIV ст. володіли брати Юрій і Олександр Коріатовичі. Юрій Коріатович, на думку Ф.М. Шабульда, став першим великим удільним князем подільської землі, резиденція якого знаходилася у Смотрич. Очевидно в 1374 р. він передав кам'янецьку землю у володіння Олександру, який у наступному році став подільським князем. Саме при ньому столицею подільської землі став Кам'янець і в папській буллі 1378 р. він названий "володарем Кам'янця". Після загибелі близько 1380 р. Олександра Коріатовича у битві з ординцями його спадкоємцем став Костянтин Коріатович.

Розглядаючи входження частини руських (українських) земель до складу Великого князівства Литовського, відзначимо, що воно було наслідком не лише завойовницької політики литовських феодалів, але і прагнення руських феодалів за допомогою литовської держави дати відсіч Золотій Орді. З другого боку така ситуація, враховуючи той фактор, що інша частина руських земель була захоплена польськими й угорськими феодалами, різко ускладнювала процес політичного об'єднання земель південно-західної Русі, що не могло не позначитися негативно на формуванні української народності. Правлячі кола Великого князівства Литовського і Польського королівства боялися створення на землях південно -західної Русі нового державного утворення, тому всіма силами протидіяли об'єднавчим тенденціям, пішли на ліквідацію удільно-князівської влади у Волинському, Київському, Подільському князівствах, Чернігово - Сіверській землі та Галицькій Русі.

Відзначимо, що політика Юрія і Олександра Коріатовичів, спрямована на насадження католицизму на Поділлі, викликала невдоволення місцевого населення, в т. ч. частини бояр. З приходом до влади Костянтина Коріатовича позиції останніх зміцнилися. Відомо, що в 1588 р. Костянтин відмовився від співробітництва з братом католиком Борисом і наблизив до себе Федора Коріатовича. Відбулися перестановки в боярській еліті, серед якої на чільне місце виходять Немира Бакотський, Павло Слупич і Михайло Прочович. Ставши близько 1388-1390 pp. подільським князем, Федір Коріатович правив подільською землею в основному самостійно.

На цей час у політичному житті Великого князівства Литовського і Польського королівства відбулася знаменна подія - Кревська унія, оформлена у серпні 1385 р. Вона передбачала утворення державно-політичного союзу обох держав. Литовські правлячі кола намагалися за її допомогою зміцнити і розширити своє панування в східнослов'янських землях (білоруських і українських), а польські феодали розглядали її як важливий засіб розширення експансії в Східній Європі. Тому добилися включення до акту унії зобов'язання великого князя литовського Ягайла Ольгердовича навічно "приєднати" велике князівство Литовське разом з східнослов'янськими землями до корони Польського королівства. Для населення південно-західної Русі, як слушно зауважив Ф.М. Шабульдо, реалізація умов унії означала його перетворення в об'єкт феодальної колонізації панівним класом польського королівства.

У 1385 р. в Любліні Ягайло був обраний королем Польщі. Незабаром у Кракові він хрестився і прийняв ім'я Владислава II. одружився з спадкоємницею польського престолу Ядвігою, дочкою Людовіка Угорського. В березні наступного року був коронований. Одночасно зберіг за собою титул верховного князя Литви і спадкоємного володаря ("дідича") руських земель.

У цьому ж році удільні князі південно-західної Русі почали давати присягу Ягайлу, як правителю польської держави. До кінця 1388 р. це вчинили майже всі князі. Виняток становили окремі князі Поділля, які визнавали свою залежність від Угорського королівства.
Загострення суперечностей між польськими і литовськими феодалами завершилося компромісом у 1392 р. Довічним правителем Великого князівства Литовського визнано Вітовта Кейстутовича, який визнав себе васалом Ягайла-Владислава. Після чого польський король почав усувати найвпливовіших руських удільних князів.

У 1393 р проти непокірного подільського князя Федора Коріатовича вирушив на чолі великого війська Вітовт. Біля Брацлава він розгромив Федора, який спочатку відступив до Кам'янця, а потім змушений був рятуватися втечею на Закарпаття. Зайнявши основні міста подільської землі, в т. ч. Кам'янець, Вітовт залишив за собою східну частину Поділля (Брацлавщину), а західну частину з містами Кам'янець. Смотрич, Скала, Червоний Городок та іншими уступив за велику грошову винагороду Ягайлу. Останній передав у 1395 р. його у володіння краківському воєводі Снитку з Мельштина. Після його загибелі в 1399 р. Ягайло викупив подільські землі у вдови Снитка і віддав князю Свидригайлу Ольгердовичу.

Далі.

Степанков В.
Гомоніло Поділля // Прапор Жовтня, 1989. - 14 червня.