Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Гомоніло Поділля

Після входження Західного Поділля до складу Польщі і створення тут Подільського воєводства спостерігається посилення соціального і національно-релігійного гноблення селян і міщан на подільській землях. Почався процес захоплення магнатами і шляхтою селянських земель. У середині XVI ст. різко скоротилася кількість дворищних селянських господарств, які володіли одним чи кількома ланами землі (1 лан становив від 19 до 23 га). Замість них виникають селянські двори. На цей час велика кількість замкових сіл переходять у володіння феодалів.

Відзначимо, також, що з другої половили XV ст. стали зміцнювалися елементи кріпацтва. В кінці XV ст. за наказом польського короля селяни позбавлялися права вільно володіти землею, а також нерухомим майном. У першій половині XVI ст. у північних і західник районах Поділля почала поширюватися фільварково-панщинна система господарства. Так, у 1565. р. згідно інвентаря Барського староства тут уже функціонувало 7 фільварків, у яких працювали селяни. З другої половини XVI ст., у зв'язку із зростанням на європейському ринку попиту на сільськогосподарську продукцію, фільварково-панщинне господарство одержує в Речі Посполитій новий поштовх, для свого розвитку. Магнати і шляхта використовували різні способи економічного і переважно позаекономічного примусу, щоб забезпечити своє господарство робочою силою. Цьому сприяв відомий закон, затверджений польським королем Сігізмундом II у 1557 р. "Устава на волоки", який встановлював співвідношення між фільварковою і селянською землею. Він передбачав також збільшення державних податків, надання широких прав землевласникам, старостам, війтам і лавникам щодо селян, зобов'язував селян по 2-3 дні на тиждень працювати на землі феодалів.

Внаслідок великої активності польських і українських феодалів з кінця XVI ст. проявилася тенденція неухильного поширення фільваркового господарства на південь і південний схід Поділля. За підрахунками сучасного львівського історика М.Г. Крикуна, в 1629 р. у Подільському воєводстві (в основному в його північних і західних районах вже існувало 540 фільварків. А на середину 40-х років XVII ст. вони проникли в центральні райони Брацлавщини, де селян змушували виконувати "робочизну", тобто панщинні роботи. Розвиток фільваркового господарства вів з одного боку До зосередження землі в руках феодалів, а з другого - до обезземелення селян. На подільських землях оформили, ся величезні латифундії магнатів Потоцьких, Калиновських, Конецпольських, Лянцкоронських, Вишневецьких, Заславських тощо. Наяриклад, у Брацлавському воєводстві 18 магнатам належало 80 процентів селянських та міських дворів. У цей же час число малоземельних і безземельних селянських господарств становило 40 процентів у Подільському воєводстві, і близько 50 процентів - у Брацлавському. Наприклад, у 1607 р. у 13 селах Барського староства нараховувалося 221 "тяглих" селян і 116 ("34 проценти) городників (селяни, які мали лише городи).

Розвиток фільваркового господарства супроводжувався посиленням експлуатації селян, вів до його повного закріпачення. Зростала панщина. Так, на початку XVII ст. частина селян Довжка (біля Кам'янця) працювали по 3 дні на тиждень. На середину століття у північних і західних районах Поділля панщина вже сягала 4-6 днів на тиждень. Селяни перетворюються у безправних кріпаків, стають предметами купівлі й продажу. Панщина з елементами кріпацтва проникає далеко на південь і схід Поділля. Зауважимо, що крім панщиии, селяни Поділля, як і інших районів України, повинні були виплачувати багато інших податків, давати десятими від бджіл і худоби, виконувати різноманітні повинності.

Незважаючи на несприятливі умови, протягом другої половини XV - першої половини XVII ст. спостерігався розвиток подільських міст. Насамперед відзначимо їх швидке кількісне зростання. Якщо в 1583 р. у Подільському воєводстві їх нараховувалося 64, то в 40-х pp. XVII ст. - 111, і в них уже проживало 34 проценти населення. На Брац-лавщині в 1629 р. нараховувалося 122 міста, де проживало 63,5 процента населення. За даними відомого радянського дослідника І.П. Крип'якевича, протягом першої половини XVII ст. у Брацлавському воєводстві виникло близько 100 міст і містечок. Феодали виявляли зацікавленість у заснуванні міст, бо вони значно збільшували їх доходи.

До міст і містечок переселялися не лише подільські селями, але й мешканці сіл інших районів України, зокрема Волині і західноукраїнських земель, де рівень експлуатації був особливо високим. Згідно підрахунків дослідника з ПНР М. Горна, протягом першої половини XVII ст. втікачі-селяни з західноукраїнських земель осіли у 23 містах Подільського воєводства і 2 містах Брацлавщини. Наприклад, до Дунаєвець переселилася 71 родина, Ягелшиці і Вінньковець - по 40 родин, Шаргорода - 48 родин. Значно виросла чисельність населения подільських міст, окремі з яких належали до найбільших міст Речі Посполитої. Так, у Меджибожі проживало 12 тис. мешканців, у Кам'янці. Подільському щонайменше 10 тис., Брацлаві - близько 10 тис., Барі - близько 9 тис., Сатанові - 5,5 тис., Дунаївцях - близько 4 тис.

Відзначимо багатонаціональний склад населення ряду подільських міст. Так, добре відомо, що в Кам'янці-Подільському проживало три общини: українська, вірменська і польська, кожна з яких мала свій магістрат. Найчисельнішою з них була українська община, чисельність якої в 40-х pp. XVII ст. становила близько 6 тис. чоловік. Є дані, що в 1575 р. у місті проживало близько 300 вірменських сімей, що становило приблиз. по 1,5-1,8 тис. чоловік. Не менше 3 тис. мешканців, очевидно, нараховувала польська община. Проживало в місті також єврейське населення, яке займалося ремісничою і торговою діяльністю.

Постійні напади кримських феодалів завдавали величезної шкоди розвитку господарства краю. Лише з 1450 по 1550 рік відбулося 20 великих грабіжницьких походів на Україну, в т. ч. і на Поділля. В основному татари проривалися на подільські землі по так званих Чорному і Кучманському шляхах. Особливо спустошливі для подолян походи відбувалися в кінці XVI - першій третині XVII ст. Наприклад, влітку 1633р. татари спустошили околиці Кам'янця в радіусі 40 кілометрів. В жовтні сюди ж вторглася 30-тисячна турецько-татарська армія Абаз-паші, яка в бою під стінами міста зазвала поразки від польського війська, в складі якого були 1250 запоріжців. Про страшні наслідки походів кримських і добруджських татар говорять такі дані: лише протягом 1605- 1633 pp. на західноукраїнських землях вони забрали в ясир 100 тис. селян і міщан і 21 тис. вбили. Очевидно, не набагато меншими втрати людей були і на Поділлі, куди частіше проникали татарські чамбули. За підрахунками дослідників, на землях, які зазнавали нападів, селянська хата стояла не довше 10 років.

Далі

Степанков В.
Гомоніло Поділля... // Прапор Жовтня, 1989. - 19 липня.