Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Гомоніло Поділля

У другій половині XV - першій половині XVII ст. значного розвитку досягають ремесла і торгівля. На початку XVI ст. на Україні існувало близько сотні назв різних залізних виробів, більшість яких виготовлялися подільськими ремісниками. Вони були кваліфікованими майстрами по виготовленню різноманітної зброї, ювелірних виробів тощо. Збільшення кількості ремісників супроводжувалося створенням цехів. У XVI ст. вони існували в Кам'янці, Сатанові, Меджибожі, Брацлаві й інших містах. Наприклад, у Сатанові ремісники створили ковальський, гончарний, ткацький, ювелірний, кушнірський і кравецький цехи. В першій половині XVII ст. помітно зросла кількість цехів на Поділлі. Найбільше їх - 18 - було в Кам'янці. Місто перетворилося в один з найбільших на Україні центрів ремісничого учнівства. Лише в цеху майстрів по обробці деревини навчалися учні більше ніж з 100 міст (в т. ч. з Львова, Києва, Луцька, Дубно, Коломиї й інших), а також з Кракова, Любліна.

Зростання міст, концентрація в них ремісничого виробництва сприяли розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В містах і містечках відбувалися ярмарки і торги. Двічі на рік ярмарки бували в Зінькові й Уланові, тричі - в Шаргороді. Барі, Проскурові, Гусятині, Чорному Острові, по 4 рази - в Китайгороді, Новокостянтинові.

На рубежі XVI-XVII ст. найвідомішим був Кам'янецький ярмарок, куди прибували купці з Росії, Польщі, Молдавії, Угорщини, Валахії, Греції, Туреччини тощо. Крім торгів і ярмарок, розвивалася й постійна торгівля. В містах утворювалися лавки, в яких продавалися різноманітні товари. Наприклад, у 1570 р. у Кам'янці нараховувалося 40 лавок, серед яких 9 спеціалізованих по продажу м'яса. На середину XVII ст. на Поділлі, як і в інших районах України, в промисловості почали зароджуватися капіталістичні відносини.
На розвитку переважної більшості подільських міст негативно позначався факт їх приналежності до власності окремих феодалів. Так, у Брацлавському воєводстві нараховувалося лише 6 королівських (державних) міст, а в Подільському - 7 міст. Феодали не поспішали надавати їм магдебурзьке право (самоуправління), а якщо й надавали, то у врізаному вигляді. В першій половині XVII ст. магдебурзьке право отримали Вінниця, Сатанів, Жванець, Пилява й інші.

Воєводи, старости, власники міст втручалися у міські справи, збирали з міщан різні побори, змушували виконувати різні повинності, зводили нанівець самоуправління. Наприклад, мешканці Шаргорода, які отримали магдебурзьке право в кінці XVI ст., мали ним користуватися при умові, коли справи велися на польській мові. Міщани-землероби Городка виконували на користь Ю. Замойського (власника міста) панщину, виплачували чинш, давали бджоляну, овечу, свинну десятини, поволівщину і т. п.

Крім посилення соціально- економічного гніту, наростало також національно-релігійне гноблення подолян. Починаючи з другої половини XV ст. різко посилюється експансія католицизму. В процесі окатоличення місцевого населення провідну роль відігравало Ка'мянецьке єпископство. При підтримці польського уряду і польських феодалів, які отримували маєтки на подільських землях, швидко в різних містах виникають костьоли і кляштори (монастирі). Так, у 1450 р. почав діяти костьол у Зінькові, в 1474 р. - в Орннині, з 1477 по 1500 р. - у Кам'янці.

За підрахунками М. Симашкевича, який присвятив вивченню історії католицизму на Поділлі в кінці XIX ст. монографію, було відкрито 5 костьолів. У першій половині XVI ст. вони виникають в Городку, Брацлаюі і Меджибожі. З кінця XVI ст. по 1640 р. на подільських землях почало функціонувати ще 10 костьолів і 11 кляшторів. Це в таких населених пунктах як Сатанів, Щаргород, Жванець, Бар, Летичів, Шарівка, Черче. Хмельник, Кам'янець, Вінниця, Мурафа, Дунаївці й інші. Користуючись підтримкою властей, вони отримували великі грошові суми, а також маєтки.

Особливо великими були володіння кам'янецького єпископату, йому належали міста і містечка Шаргород, Чорнокозинці, Черче, Зіньківці і села: Степанівка, Нігин, Хропотова, Циківці, Шустівці, Княжа Лука, Ніверка, Єпископське Устя, Хоромів, Іване, Германівка, Залісся, Невра, Млинівка, Новосілка, частина Капустинець. Чорнокозинці служили своєрідною резиденцією кам'янецьких єпископів. Більше того, в 1460 р. польський король Казимир дозволив єпископам брати десятину з Кубачівки, Княгинина, Панівець, Пудлівець, Цвікловець, Нагорян, Мукші, Баговиці та інших - всього з 32 сіл.

Отримували маєтки й інші католицькі костьоли й монастирі. Так, у середині XV ст. костьол в Зінькові отримав у вічие володіння с. Грим'ячку. Домініканський монастир в Кам'янці отримав в 1559 р. Цибулівку, а в 1620 р. - половину Залуччя. Домініканський жіночий монастир придбав у 1628 р. Пудлівці, а через три роки - Жабииці. В кінці XVI ст. канцлер Ян Замойський подарував костьолу в Шаргороді с. Плебанівку. На початку XVII ст. домініканський монастир у Барі отримав с. Глинянки і хутір Колів. Таких фактів можна привести чимало.

З другого боку - відбувався процес обмеження прав православного духовенства. На середину XVI ст. маємо згадку, що український протопоп Кам'янця володів с. Пилятовці. Більше даних про маєтки православного духовенства Кам'янця не маємо, хоча в місті в кінці XVI ст. діяло 7 церквів. За свідченням сучасного львівського дослідника М.Г. Крикуна, на 1629 р. у Подільському воєводстві всі церковні маєтки належали католицькому духовенству.

Степанков В.
Гомоніло Поділля // Прапор Жовтня, 1989. - 28 липня.