Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Гунські криниці

Рубрику веде Олег БУДЗЕЙ
"Подолянин", 27.03.2003 р.

Цей сквер у центрі міста знають і люблять усі кам'янчани, адже досить часто на свята саме тут відбуваються концерти - і тоді весь простір навколо штучної водойми з фонтаном у центрі густо заповнюється глядачами. Та й у вільний час приємно тут посидіти на лавочці - з другом, з коханою чи наодинці з книгою. Тільки ось щодо назви скверу, що займає квартал між вулицями Шевченка, Лесі Українки, Князів Коріатовичів і Уральською, часом виникають розбіжності. І в атласі-плані, виданому 2000 р. ППП "Лібріс" за інформаційної підтримки міського управління житлово-комунального господарства, і на плані міста, виданому 2001 р. у Києві державним підприємством "Картографія" (серія "Міста України"), сквер однозначно поіменовано як Гунські криниці. Але на свята оргкомітети з їх проведення чомусь щоразу запрошують нас не до скверу Гунські криниці, а до скверу Водойма (є й варіант - Водоймище).

Як стверджує археолог і краєзнавець Лідія КУЧУГУРА, для місцевості, де нині розташувався сквер, "назва "Гунські криниці" широко вживалася в Кам'янці не одне століття". Історик Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ у нарисі "Кам'янець-Подільський" (1862 р.) зазначав, що з усіх джерел і криниць міста найсмачнішою була вода саме з Гунських криниць. Письменник Анатолій СВИДНИЦЬКИЙ, який у вересні 1870 р. відвідав Кам'янець-Подільський у пошуках роботи і зазнав невдачі, у нарисі "Туди й назад" чорними фарбами змальовує місто, де колись учився у духовній семінарії: все йому тут противне. "Тільки й вода не противна з так званої Гунської криниці, - пише в нарисі Анатолій Патрикійович, - але пити її мені не довелося: криниця аж надто далеко за містом, а міст через провалля, що відділяє місто від криниці, зведено не більше ніж на дві третини увись".

І справді, в ті часи до криниць можна було добратися зі Старого міста, тільки здолавши три версти, - об'їзною дорогою через Польські фільварки. А для тих, кому було ліньки чи важко так далеко добиратися за найсмачнішою водою, її на возах доставляли в Старе місто і... продавали. Діжка коштувала від 25 до 85 копійок сріблом. Доступ до Гунських криниць полегшився, коли після 10 років будівництва в січні 1874 р. урочисто відкрили Новопланівський міст.

До речі, 1865 р., коли міст ще тільки почали будувати, було розроблено план упорядкування Гунських криниць. Зокрема, передбачалося влаштувати серію резервуарів і фонтан там, де нині стоїть пам'ятник воїнам-афганцям. Після відкриття мосту дещо із запланованого облаштування Гунських криниць було зроблено. Цікаво, що і в ті часи деякі святкові акції проводили біля Гунських криниць. Так, тут 21 квітня 1893 р. відбувся один із заходів святкування сторіччя входження Поділля до складу Російської імперії, а саме - водохрещення.

Як бачимо, назва "Гунські криниці" має давні корені. Звідки ж узялися сучасні варіанти - "Водойма", "Водоймище"? 1983 р. було завершено реконструкцію цього скверу, і саме тоді він "збагатився" на назву "Водоймище". Коли Лідія Кучугура поцікавилася в тодішнього головного архітектора міста Ізяслава МЕДВЕДОВСЬКОГО, чому сквер не назвали "Гунськими криницями", відповідь була простою: "Та ж гуни - це завойовники!"

Якщо дивитися на історію реально, то для наших країв завойовниками були не тільки гуни, але й татари, литовці, поляки, турки, росіяни, німці... Однак одні з цих народів ми вважаємо більшими завойовниками (татари, турки, німці), інші - меншими литовці, поляки), ще декого (росіян) майже зовсім не вважаємо завойовниками. З багатьма з цих народів ми сьогодні дружимо, навіть позаторік запросили до Кам'янця-Подільського на фестиваль Семи культур (себто, культур, близьких нам, кам'янчанам, культур, які зоставили помітний слід у нашому місті).

Гірше з гунами. Цей войовничий кочовий народ, що був у наших краях десь у IV-V ст. н.е. і досяг найбільшої могутності, коли в 434-453 рр. його вождем був АТТІЛА, невдовзі занепав і розчинився поміж іншими народами. Залишилися про нього скупі відомості в історичних джерелах. Ще менше повезло гунам зостатися в назвах. Український мовознавець, дослідник українських топонімів (назв географічних об'єктів), один з укладачів "Словника гідронімів України" (1979 р.) Олексій СТРИЖАК підкреслює надзвичайну рідкісність топоніма "Гунські криниці". В Україні, за словами Олексія Сильвестровича, є ще кілька одна схожа назва - річка Гунище в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (цю назву 1961 р. зафіксувала експедиція Інституту мовознавства АН УРСР).

У XIX ст. одній з вулиць Нового плану було надано ім'я Гунська - вона розташовувалася через квартал на південь від Гунських криниць. Історичну назву цієї вулиці було відновлено на мапі міста 1 червня 1992 р. (у радянські часи це була вулиця Паризької комуни). На засіданні топонімічної комісії розглядався й інший варіант відновлення на мапі міста Гунської вулиці - поруч зі сквером "Гунські криниці" (нинішня вулиця Уральська, в давнину - Резервуарна). Але зваживши, що Уральська вулиця відображає новітню історію міста, вирішили її назву не чіпати...

Отож, сквер Гунські криниці, вулиця Гунська своїми назвами занурюють нашу пам'ять у глибину віків, коли півтора тисячоліття тому гуни переміщалися з Азії в Європу через нашу місцевість і знайшли тут джерела зі смачною водою. А можливо, ці джерела було знайдено пізніше на місці колишнього гунського табору чи поселення. Давним-давно зникли гуни. Не так давно, але кудись запропастилися і джерела зі смачною водою. Найдовше живе пам'ять...