Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ У САТАНОВI

Протягом усiєї своєї довгої iсторiї український народ нрагнув до возз'єднання з росiйським народом, але особливо це прагнення посилилось iз першої половини XVII ст., коли соцiальний та нацiональний гнiт трудящих мас з боку польських та українських магнатiв i шляхти досягли крайньої межi. Панiвна верхiвка жорстоко пригноблювала закрiпачене селянство, дрiбних мiщан i маси рядових козакiв.

У найгiрших умовах жило в цей час селянство. Воно виконувало панщину до шести днiв на тиждень, сплачувало грошовi податки, чинш, медове, вiдробляло феодальнi повинностi, не мало права користуватися лiсами i пасовиськами, а за найменшу провину пани карали селян побоями, тюрмою i, навiть, смертю.

Iсторичнi документи говорять, що сатанiвськi мiщани повиннi були платити щороку по 15 грошей чиншу, давати медову данину. Тi, що випасали свиней у панських лiсах, повиннi були давати 20-го кабана, також давати пiдводи до Микулинець i Тинкова i вiдбув ти "шарварки". В 1566 роцi король Сигiзмунд Август королiвською грамотою затвердив цi обов'язки сатанiвських мiщан.

Пiсля придушення селянсько-козацьких повстань 30-х рокiв XVII ст. шляхетська Польща ще бiльше посилила гноблення українського народу. В 40-х роках XVII ст. в захiдних районах України панщина вже досягла до 6 днiв на тиждень. Однак експлуатацiя крiпакiв цим не обмежувалась. Крiм панщини, крiпаки
повиннi були виконувати ряд iнших робiт: лагодити греблi, возити з лiсу дрова та хмиз на панський двiр, бiлити полотно, прясти, чесати вовну та iн. Ще тяжчим було становище селян в маєтках, якi здавалися в оренду.

Ось як про це розповiдається в скарзi шляхтича Браницького на орендатора I.Хшонстовського на посилену експлуатацiю селян сiл в околицях Сатанова - Колагорiвки, Саджавки, Красного, Козини, Кокошинцi вiд 31 березня 1640 року:
"Там, де в iнвентарi вказано брати 4 злотих, вiн вижимав у пiдданих по 40 злотих, брав у цих пiдданих також добрих волiв, рахуючи їх по 8 злотих, а яловиць - по 5 злотих, а з селянських садiв брав нестерпнi податки, якi для нього iнвентарем не вказан . До того ж щорiчно протягом 3 рокiв збирав з пiдданих по 600 каплунiв i кур простих - по 300. Це все складало 2.700 злотих, а цього в iнвентарi не вказано, через що пiдданi згаданих сiл немало збiднiли i майже повнiстю розорились".

Феодальний гнiт доповнювався гнiтом католицької церкви, з допомогою; якої магнати ж намагались окатоличити український народ. Волелюбний український народ постiйно боровся проти своїх гнобителiв. В цiй героїчнiй боротьбi вiн завжди опирався на допомогу старшого брата - великого росiйського народу. Але здiйснити вiковiчне прагнення вдалося народним масам тiльки в перiод визвольної вiйни українського народу 1648-1604 рр. Цю визвольну вiйну очолив вiрний син українського народу Богдан Хмельницький. Вiн розумiв, що з поневолення Україна може визволитися тiльки шляхом вiйни українського народу проти польських магнатiв i шляхти.

Блискучi перемоги козацького вiйська пiд Корсунем i Жовтими Водами сколихнули всю Україну. Повстання охопило Лiвобережжя, Київщину, Брацлавщину, Подiлля, Волинь, Схiдну Галичину. Захопило значну частину Бiлорусiї. Хвиля народного гнiву докотилась i до Сатанова.

Згодом козацькi вiйська при допомозi жителiв мiста звiльнили Сатанiв. Та в 1649 роцi польська шляхта знову повернулася в свої маєтки. Почалася розправа, над повсталим народом. З особливою жорстокiстю карав жителiв мiста польський гетьман, власник Сатанова Адам Синязський.

Але кривавi розправи не припинили народного руху. Трудящi маси не склали зброї. I, як вияв непохитної волi українського народу визволитись з-пiд гнiту панської Польщi, був могутнiй спалах повстання на Правобережжi,яке очолив сподвижник Богдана Хмельницького, герой народно-визвольної вiйни українського народу 1648-1654 рокiв Брацлавський полковник Данило Нечай, названий шляхтою "найбiльшим бунтiвником".

Данило Нечай вiдзначався кипучою енергiєю i великими вiйськовими здiбностями. В районi мiста Красне вiн зiбрав до 40 тисяч вiйськ, в якому було до шести тисяч жителiв Сатанова i його околиць.

На початку 1651 року рухливi загони Д. Нечая з'явилися на окупованiй польськими вiйськами територiї Сатанова. Вiдбувся жорстокий бiй. Мешканцi Сатанова вiдкрили вiйськам Нечая мiську браму, i мiсто було визволене. Цi подiї страшенно налякали польськи уряд. Сюди прибув iз Варшави його володар Адам Синявський.

Боячись продовження народної вiйни, польськi пани в смертельнiй лихорадцi зiбрали великi вiйськовi сили i в лютому 1651 року несподiвано напали на м. Красне. В нерiвному бою Данило Нечай загинув смертю хоробрих. Пiсля жорстокої напруженої боротьби сили повстанцiв були зломленi. Вiйська коронного гетьмана Калиновського увiйшли в Сатанiв.

Жителi мiста були приговоренi до повного знищення за допомогу Нечаю i за непокору владi Речi Посполитої. Коронний розпорядився вирiзати "всiх до ноги". I тiльки внаслiдок застереження сейму, що нiкому буде працювати на полях, до кари "на горло" було засуджено кожного десятого жителя мiста. Розгулялися "святi отцi" домiнiканцi i францiсканцi, якi виконували катiвську роботу. На Циганськiй та Покрiвськiй горах розпочиналися невимовнi муки сатанiвчан. Лилася кров рiкою, лемент над мiстом не вщухав нi вдень, нi вночi. А кати все мудрували як завдати найстрашнiших мук кожнiй жертвi, щоб вибити повстанський дух з мiської голоти. Немалу суму "вiдкупного" зiбрав тодi з мiщан Калиновський.

Вирок було виконано. Трупи закатованих людей складали на вози, як снопи, ув'язували зверху i везли на кладовище, де були виритi траншеї-могили. В Сатановi було замордовано близько 4 тисяч жителiв. Пiсля цього велика кiлькiсть жителiв Сатанова виселились за Днiпро.

На колишньому лобному мiсцi зараз стоїть пам'ятник тим, хто полiг вiд рук кривавих катiв українського народу: людина, замислена в глибокiй скорботi.

Та не залякав пан Калиновський сатанiвчан своєю жорстокiстю. Коли в 1653 роцi козацькi загони прямували пiд Жванець, де Богдан Хмельницький здобув нову славну перемогу над польсько-шляхетськими вiйськами, немало сатанiвчан приєдналися до них.

Шляхетськi загони здiйснювали безперервнi наскоки на українськi землi. Цi напади вiдзначалися дикою жорстокiстю. Весною 1653 року польськi вiйська пiд командуванням С. Чернецького рушили на Подiлля пiд гаслом: "I на розплiд не лишити русина". Але чорнi задуми Чернецького розбив ущент Iван Богун. Йому на допомогу вирушив сам Б. Хмельницький, який у червнi 1653 року отаборився в Бедрихиному Городку, Тут вiн одержав звiстку про героїчну смерть свого сина Тимофiя, який загинув у Молдавiї.

Пiсля короткого перебування в Суботовi гетьман у груднi цього ж року знову повертається в Городок, вiдвiдує козацькi загони в Кузьминi, Гусятинi, Сатановi. В Сатановi великий полководець пробув половину грудня. Звiдси вiн посилав свої загони на Волинь i в Галичину.

Звiдси 7 грудня 1653 року через Сатанiв,Вiнницю, Немирiв i Чигирин Богдан Хмельницький вирушив у Переяслав. У серпнi 1655 року Б. Хмельницький разом з росiйськими вiйськами, якi очолював Шереметьєв, прибув у Городок i розташував своє загони в районi Сатанiв-Гусятин - Оринин - Скала-Подiльська. Звiдси вiн здiйснював свiй останнiй похiд на Львiв.

Та не судилось тодi подолянам возз'єднатися з братнiм росiйським народом. В 1667 роцi Росiя i Польща, виснаженi тривалою вiйною, в с. Андрусово пiдписали договiр про перемир'я. За цим договором Лiвобережна Україна i Київ залишалися в складi Росiї, Правобережжя вiдiйшло до Польщi.