Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Іван ГАРНАГА

ХТО І КОЛИ ЗАСНУВАВ КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСКИЙ
2. Чи будували фракійці і даки укріплення в кам'янці?

У статті В.ВЕЧЕРСЬКОГО "Замковий міст: сенсації і проблеми" ('Урядовий кур'єр" від 26 листопада 1996 року) згадуються архівні документи XVII ст., в яких нібито є відомості, що перші оборонні укріплення на території сучасного Кам'янця спорудили ще даки. Якби ці рядки писав першокурсник, то було б не дивно. Але автор статті - старший науковий співробітник науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, заступник головного редактора журналу "Пам'ятники України". Він повинен знати, що архівні документи фіксують події лише того часу, коли їх написано. Не міг же недостатньо освічений чиновник воєводської канцелярії чи магістрату XVII ст. розповідати про події, які відбувалися 1500 років тому. Можливо, в XVII ст. про даків писав один з ранніх польських істориків. Але й нотатки історика - це не архівні документи, а твір дослідника. Його твердження ми повинні розглядати не як аксіому, а як дослідницький висновок, що не завжди ґрунтується на вірогідних джерелах.

Чи насправді даки населяли лівобережжя Середнього Дністра? Ці племена і споріднені з ними гети в 1 ст. до н е. - 1 ст. н. е. входили до складу фракійського міжплемінного союзу. Цей союз був одним з наймогутніших етнічних об'єднань у Південно-Східній Європі. Тоді вони розселилися на території сучасних Болгарії, Румунії, Молдови, більшої частини Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей.
Слов'яни, які в IV тисячолітті до н. е. виділилися з індоєвропейського масиву в окрему етнічну спільність, в середині І тисячоліття населяли Дніпровське Правобережжя, тобто південну частину басейну Прип'яті і північ західної частини українського Лісостепу.

З кінця IV ст. до н. е. в Північному Причорномор'ї, Лісостепу і Поліссі змінився клімат. Впродовж усього І тисячоліття він був холодним, а потім став і посушливим. Землероби змушені були переселятись у зони, де можна було вирощувати зернові і овочеві культури. Частина слов'ян рушила в межиріччя Дніпра і Десни, а інші, після відходу з Побужжя фракійських племен, стали просуватися в південному напрямку в бік Дністра, а потім Дунаю.

Звичайно, слов'яни не залишили повністю свою прабатьківщину. Цю територію і далі населяла така кількість людей, яку могла прогодувати земля в умовах холодного і сухого клімату. До кінця І ст. до н. е. слов'янським стало верхів'я Дністра і лівобережжя середньої його течії. А на початку І ст. н. е. наші предки розселились і на правобережжі Середнього Дністра (в Буковині). Про те, що рух фракійських і слов'янських племен відбувався саме в такому напрямку, свідчать археологічні пам'ятки, які в II-І ст. до н. е. залишили після себе племена зарубинецької, а в ІІ-V ст. н. е. - черняхівської культури. Як вважає більшість сучасних істориків, зокрема, відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами дослідник саме цього періоду історії України професор Кам'янець Подільського педінституту Іон ВИНОКУР, як зарубинецькі, так і значна частина черняхівських етнічних груп були слов'янами.

Найдавніші топоніми (географічні назви) Поділля теж свідчать, що цю територію до початку н. е. населяли етноси фракійсько-іллірійського походження. Річкові назви Колюс, Жван, Жванчик, Жванець (ім'я одного з найдавніших поселень Пониззя), Бакота, гірського пасма Медебарос збереглися до наших днів з часів початку великого переселення народів. Цікаво, що назву гірського пасма слов'яни переосмислили на свій лад. Нині ми розуміємо, що Медобори (Товтри) походять від слів "мед" і "брати" (можливо "бір"). Насправді ж "Медебарос" фракійсько-іллірійською мовою означало "гірське пасмо, розташоване між двома ріками", тобто між Дністром і Південним Бугом.

У перших століттях н. е. в римських літературних джерелах фракійський міжплемінний союз вже не згадується. Мабуть, він розпався під ударами римських легіонів, які, підкоривши стародавню Елладу і Балкани, просувалися до Нижнього Дунаю. Зате в багатьох творах грецьких і римських авторів розповідається про даків і гетів, які тоді займали територію сучасних Румунії та Молдови.
Чи могли фракійці, рухаючись у бік Нижнього Дунаю, збудувати на території сучасного Старого міста, Руських чи Польських фільварок, на місці Старої фортеці кам'яні укріплення і міст, щоб зупинити слов'ян? Таке припущення безпідставне, бо у зв'язку з похолоданням і нестачею вологи фракійці по своїй волі переселялися туди, де по-годні умови дозволяли культивувати зернові та інші культури, і не збиралися будувати оборонні укріплення вздовж середнього Дністра, в зоні недостатнього зволоження. Крім того, ні слов'яни, ні побузько-дністровські фракійці тоді ще не вміли споруджувати фортеці і мости з каменю, а даки і гети, що займали лівобережжя Нижнього Дунаю і спілкувалися з римлянами, які знайомили сусідів зі своєю технікою і культурою, в ІІ-V ст. н. е. вже могли будувати кам'яні мури, опори і арки для річкових переправ.

Припущення про спорудження укріплень на місці сучасного Старого міста в II чи III ст. н е. не має підстав. Бо, по-перше, даки (чи гети) не могли пробитися через суцільний слов'янський масив ні в Буковину, ні на лівобережжя Дністра, по-друге, в таранних ударах даків не було сенсу, бо кліматичні умови в Середньому Подністров'ї і далі погіршувалися. І якщо гето-дакські племена рухалися, то, напевно, в бік Карпат, де погода навесні і влітку була сприятливішою для землеробів.

Іван ГАРНАГА. (Далі буде.)
Кам'янець-Подільський вісник, 1 лютого 1997 року