Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Іван ГАРНАГА

ХТО І КОЛИ ЗАСНУВАВ КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСКИЙ
4. Відзначимо 900-річний ювілей Кам'янця-Подільського

ПОЛЕМІЧНІ НОТАТКИ

Якщо автору цих нотаток вдалося довести, що римські легіонери до заснування Кам'янця-Лодільського жодного стосунку не мали, то треба запропонувати свою версію про час появи на історичній арені міста на Смот-ричі, Разом з тим з'ясувати, чому Кам'янець не згадується в давньоруських літописах, хоч в них фігурують такі відносно невеликі придністровські поселення, якими свого часу були Бакота, Стара Ушиця, Калюс.

Середина І тисячоліття н. е. була періодом, коли на дніпровському Правобережжі, в межиріччі Середнього і Верхнього Дністра та Прип'яті внаслідок розвитку господарства, суспільно-політичних відносин стали виникати напівдержавні утворення - союзи антських (східнослов'янських) племен.
Слово "ант" - сарматсько-іранськрго походження. В перекладі українською означає "крайній", тобто "племена, що розселилися на краю Сарматії". Ми бачимо, що цей етнонім за смислом співзвучний з іменем нашої країни, народу (ще в XI ст. порубіжжя Переяславської землі називали "Україною").
М.Брайчевський вважає, що в VI-VII ст. сформувався міжплемінний слов'янський союз на чолі з виборним правителем (князем). Столицю цього напівдержавного утворення він розміщує в західній частині Волині.

Свій політичний центр мало кожне племінне об'єднання східних слов'ян. Центром полянського союзу був Київ, союзу тиверців, мабуть, - Кам'янець, бо він розташовувався на перехресті головних торговельних шляхів. Один шлях вів з півночі до Середнього Дністра з переправою біля Жванця, другий називався "соляним". Він починався в Прикарпатті, біля соляних копалень і пролягав через Кам'янець до Середнього Дністра і Побужжя.

У IV-VI ст. Кам'янець став одним з найбільших поселень в межиріччі Дністра і Південного Бугу. "Повесть временных лет" називала такі поселення "градами". На території, яку згодом займали тиверці, налічувалось близько 300 градів.

Звичайно, Кам'янець, як й інші гради Подністров'я ще не були містами в теперішньому розумінні цього поняття. Тоді основним заняттям населення їх було землеробство, утримання і відгодівля худоби, птиці. Вся сільськогосподарська продукція перероблялась на місці. Тому в градах зароджувались такі ремесла, як переробка зерна, чинбарство, ткацтво, обробка дерева, і металу.

Виявлені на території міста пам'ятки матеріальної культури свідчать, що в середині І тисячоліття населення Кам'янця займало півострів з каньйоном р.Смотрич, мис, на якому згодом виникне кам'яна фортеця, можливо територія сучасних Нового Плану та Руських і Польських фільварків.
Мабуть, не всі частини града захищались традиційними на тоді укріпленнями - земляними валами, ровами і високими огорожами (частоколом). Такі укріплення з напільного боку було споруджено на місці нинішньої фортеці і в південній частині сучасного Старого міста.

Старожилам давньої частини міста відомий один з найстаріших мікротопонімів Кам'янця - "Вали". Ці вали було насипано вздовж теперішнього Східного бульвару. Другий вал перетинав всю південну частину півострова і мав відгалуження в бік Старого бульвару і колишнього Французького монастиря.
Перейдемо до проблеми Замкового мосту. Він конче потрібний був ще в ті далекі часи, бо щоразу, коли авари чи інші кочовики наближались до града, всі жителі кидались під захист міцних укріплень на мисі. Дістатись до мису за лічені хвилини можна було при наявності мосту. І, певно, його уже тоді було споруджено, але не з дерева, а з каменю, бо навіть дубові опори на голій скелі стояти не можуть. Але ж тоді слов'яни такі складні споруди, як мостові опори з каменя, не будували. Навіть укріплення зводили з землі і дерева.

Хто ж допоміг кам'янецьким правителям-патріархам спорудити перший у цьому краї міст з кам'яними опорами? Швидше всього цю роботу виконали місцеві умільці (можливо, придунайські даки) під керівництвом полонених римських чи грецьких будівельників. Майстерно виконана кладка пілонів (опор) Замкового мосту ввела теперішніх дослідників історії споруди в оману. Бо грецький (чи римський) спосіб мурування будівельники багатьох західноєвропейських країн, навіть скандинавських, використовували ще протягом багатьох століть. Спорудження Замкового мосту треба було датувати не II, а V чи VI ст. н. е.
Але це лише припущення, бо для встановлення точної дати будівництва мосту не вистачає відповідних археологічних матеріалів.

Істину треба шукати, причому шукати наполегливо. Але для цього потрібна допомога дослідникам, моральна підтримка їх міським керівництвом, працівниками архітектурного заповідника і музею, висока кваліфікація науковців, їх глибокі знання античної історії, ранньої історії східних слов'ян, містобудування.
Подальший господарський розвиток Кам'янецького граду порушила навала одного з наймогутніших племен тюркського походження - аварів. Це була остання хвиля великого переселення народів, якщо не брати до уваги переселення з сходу в X ст. в Паннонію угрів. У 50-х роках VI ст. авари відтіснили антів від Дунаю, вдерлися у Паннонію і осіли там. Звідси вони раз у раз здійснювали набіги на Візантію, Прикарпаття, Подністров'я. Мабуть, саме тоді анти, дбаючи про захист свого краю, спорудили свій Траянів вал, який починався поблизу теперішнього Сатанова, перетинав у південно-східному напрямку Городоцький, Дунаєвецький та Кам'янець-Прдільський райони і поблизу Устя підходив до Дністра. Такі ж вали було насипано і на території Буковини.

Боротьбу з войовничими кочовиками очолила Візантія. Союзниками її були східні слов'яни та болгари. В першій половині VII ст. візантійські війська, анти і болгари завдали по аварах сильні удари, а розгром кочовників довершив Карл Великий.

Залишки аварів вийшли з Паннонії, а в наступні століття їх було асимільовано слов'янами. Тоді ж навіть назва цього племені зникла із сторінок творів античних авторів. "Погибоша, аки обре", - читаємо в "Повести временных лет".

Однак в численних бойових сутичках з аварами могутність східнослов'янського (антського) міжплемінного союзу було підірвано. Напівдержавне утворення розпалося на низку племінних об'єднань. Це негативно позначалося на розвитку суспільно-політичних відносин, матеріальної культури слов'ян. Господарське життя в градах і селах ледве жевріло. І лише тоді, коли на історичну сцену вийшла Київська держава - перше державне утворення східних слов'ян, економічне життя в племінних об'єднаннях пожвавлюється. Після приєднання при Володимирі Великому до давньоруської держави земель тиверців (Прутсько-Дністровського межиріччя і лівобережжя Середнього, Дністра) тут динамічно розвивається господарство, зміцнюються зв'язки економічних центрів з периферією. З виділенням із землеробства ремесла, розширенням товарного виробництва, розвитком торгівлі градів з селом, іншими країнами Кам'янець поступово трансформується в місто. Майже 4 тис. років Кам'янець був селом, потім градом (укріпленим поселенням) і лише на рубежі XI і XII ст., тобто 900 років тому, він став поселенням міського типу.

І, нарешті, треба з'ясувати, чому Кам'янець не згадується в давньоруських літописах в період княжіння нащадків Ярослава Мудрого - галицького князя Ярослава Осмомисла в XII ст., галицьковолинського князя Романа Мстиславовича та Данила Галицького - в XIII ст.

Кінець XI - початок XII ст. був часом активізації розбійницьких нападів половців. Вони плюндрували гради і села не тільки в Переяславській і Київській землях, а й в східних волостях Галицького і Галицько-Волинського князівств. Близько 1105 року з своїм кінним військом в Пониззя вдерся хан Боняк. Тоді половці з'явились навіть у межиріччі Ушиці і Збруча.

Степовики були настільки жорстокими, а напад настільки масованим, що легенди про цю навалу побутували в придністровських селах аж до XX ст. В народних переказах половецький хан називався "шолудивим Боняком", ватажком озвірілих розбійників.

Половці не щадили нікого й нічого. Вони вбивали немічних, хворих, дітей, а молодь забирали з собою, щоб продати в рабство, палили жилі й господарські будівлі.

Мабуть, до тла було спалено і Кам'янець, зруйновано укріплення в місті і на місці майбутньої кам'яної фортеці. Майже все населення міста винищили. Тоді, коли в Іпатієвському літописі згадуються Бакота - адміністративний центр Пониззя, Ушиця і Калюс, Кам'янець ще лежав в руїнах.

Наше місто стало швидко відбудовуватися після монголо-татарської навали, коли кримськотатарський улус відділився від Золотої орди.

Тоді кримські хани проводили ліберальну політику щодо населення України, бо були зацікавлені в політичній і господарській стабільності підкорених руських (українських) князівств. Данина, яку сплачували міста і села хану, була відносно необтяжливою. Цим створювались умови для господарського відродження Пониззя. Відновлювались старі і з'являлись нові ремесла в Кам'янці, пожвавлюється внутрішня торгівля, розвивається торгівля з іншими державами. В Кам'янець спрямовується потік товарів з арабських і європейських країн. Одні товари зберігались тут як транзитні, інші збувались на місцевому ринку.

Населення Кам'янця настільки швидко зростало, що за його чисельністю, розвитком ремесел і торгівлі, він став претендувати на друге місце в Україні після Львова. Столиця Галичини тоді першою одержала від польського короля грамоту на право користуватися Магдебурзьким правом, а Кам'янець від литовського князя (в 60-х роках ХIV ст. після розгрому татарських військ на р.Сині Води Поділля приєднано до Литви) одержав це право другим - 1374 року, Луцьк - третім (1432), а Київ четвертим (1497).

Оскільки у нас, в Україні, вкоренилась традиція відмічати "круглі дати" міст, визначаючи їх вік від часу перетворення ранішніх поселень сільського типу в місто, то чи не варто подумати про відзначення 2000 року 900-річного ювілею славного Кам'янця-Подільського.

Якщо хтось бажає перевірити коректність цієї пропозиції, то, будь ласка, розгорніть "Історію міст і сіл Української РСР. Хмельницька область" (стор. 298), там знайдете ті самі висновки щодо часу заснування Кам'янця. І треба мати на увазі, що "Історія міст і сіл Української РСР" - авторитетне і унікальне видання. Воно здобуло високу оцінку істориків і громадськості розвинутих країн світу.

Іван ГАРНАГА
Кам'янець-Подільський вісник, 22 лютого 1997 року