Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Олег. Хутір смерті: 25 листопада - День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій // Подолянин. - 2006. - 24 листопада. - С. 5.

ХУТІР СМЕРТІ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

За даними Євтима СІЦІНСЬКОГО, станом на 1891 рік на землях, що належали Кам'янцю, розташовувався 41 хутір. Попри велику кількість хуторів, у пам'яті кам'янчан збереглися імена тільки двох із них. Це хутір Дембицького, перейменований 25 березня 1949 р. в селище Смирнова, та хутір Загальського, печально відомий як хутір смерті. Саме так - "Хутір смерті" - назвав свій матеріал М.КОВАЛЬСЬКИЙ у "Подолянині" від 12 грудня 1941 р. Така газета видавався в окупованому німцями Кам'янці від 7 вересня 1941 р. до 19 березня 1944 р. Це був орган окружного комісаріату, Названий матеріал містить надзвичайно цінні свідчення про репресії в Кам'янці-Подільському, тож наведемо його практично повністю:

"На північний схід від Кам'янця в неглибокому видолинку лежить хутір... Більша частина хутора засаджена садом, а далі розташовані будинки. До 1933 року хутір належав громадянину Загальському, а потім забрало його для себе ГПУ та перетворило в криваву катівню. Це було в період масових розстрілів українців в 1936-1938 рр.

Приблизно в центрі хутора енкаведисти побудували велику дерев'яну простору будівлю, яку про людське око назвали "гаражем". Мала вона 20 метрів довжини і 15 метрів ширини. Поруч "гаража" стояв кам'яний хлів трохи менший за розміром. За свідченням очевидців, на хутір восени 1936 року приїхали 4 енкаведисти, почали копати в хліві яму. На запитання - для чого яма, вони відповіли - "для яблук". Але вночі до хутора під'їхали дві вантажні машини, і в цю яму полетіли... трупи. З того часу на хуторі почалася кривава робота. Енкаведисти привозили сюди вночі арештованих і розстрілювали в гаражі.

Щоб не чути стрілянини, пускали в рух на всю потужність мотори. Складалося враження, що це дійсно гараж. Розстріляних закопували в "гаражі" або в "хліві". Коли вся площа була вкрита трупами, вони присипали їх землею, міцно утовкали і знову клали новий шар трупів. Таким чином, в скорому часі "гараж" і "хлів" були набиті трупами і землею.

В часи найбільшого червоного терору, коли безвісті зникали кращі наші люди, між хутором і містом курсували щоночі безперервно вантажні машини. В "гаражі" енкаведисти розстрілювали арештованих, а закопували по всьому хуторі, бо "хлів" і "гараж" були вже переповнені.

Хутір поділений рядами дерев на своєрідні смуги, по 200 метрів довжини і 2 метри ширини кожна. Енкаведисти в такій смузі рядком копали ями і кидали туди вбитих. В кожну яму закопували по 2-3 чоловіки. А таких смуг є на хуторі 4.

Крім того, в різних місцях хутора викопувались великі ями, куди скидали одразу 15-20 убитих. Всі ці малі і великі ями добре засипались і зрівнювались із землею. Енкаведисти старанно замітали сліди своєї мерзенної праці. Один очевидець свідчить, що всього ям на хуторі можна нарахувати 40. В них, за приблизними даними, вічним сном спочивають три тисячі українців.

Кого і за що розстрілювали кати на хуторі? З деяких джерел гадаємо, що тут розстріляно 8 кам'янецьких священиків, 40 селян з Мікші-Китайгородської (нині Жовтневе. - О.Б.), коло 100 селян Мікші-Боришковецької (нині Кам'янка. - О.Б.). Серед них І.ТРЕШНЬОВСЬКИЙ, що мав сім душ сім'ї, Ю.ШИМАНСЬКИЙ, О.КОНДИЛЕВСЬКИЙ, тисячі інших невинних людей.

Розстріл проводила спеціальна група Льовкіна (тодішнього коменданта обласного управління НКВД, лейтенанта держбезпеки. - О.Б.).

Так продовжувалося до 1938 року. Потім НКВД перенесло свою роботу в інше місце. Лише в останні часи, перед своїм відступом енкаведисти розстріляли тут 5 чоловік українців, обвинувачених у зраді "совєтської родіни".

Хутір Загальського був місцем розстрілів у 1936-1938 рр. До того часу в'язнів розстрілювали в тюрмі, а закопували на цвинтарі біля Руських фільварків. Копались великі ями, і в кожну яму кидалось 10-15 трупів. Потім ями вирівнювали, а зверху насипали звичайний гріб. Таких ям на цвинтарі виявлено біля 100. Опісля, коли енкаведисти перенесли на хутір Загальського, сторожів ДЕМБІЦЬКОГО та ГРИНЕВИЧА, які закопували трупи і знали всі таємниці, розстріляли на хуторі".

1989 р., базуючись, зокрема, на цій публікації, було складено доповідну записку "О выявленном в г.Каменец-Подольский захоронении советских граждан, репрессированных в 1936-1938 гг.", підписану тодішнім начальником Кам'янець-Подільського міського відділу управління КДБ УРСР по Хмельницькій області підполковником Володимиром КУРЮМОВИМ. Наведемо повністю і цей документ:

"В ходе работы по установлению мест захоронений советских граждан периода сталинских репрессий выявлено ещё одно массовое захоронение того периода. Им является территория бывшего хутора Загальского (теперь консервного завода), расположенного примерно в 4-5 километрах к востоку от центра г.Каменец-Подольский.

Нами выявлены и опрошены 8 жителей г.Каменец-Подольский, сёл Каменки и Жовтевого, которым в той или иной мере известно об этом захоронении. Так, жительница с.Жовтнево Каменец-Подольского района Рудковская О. Ф., 1915 г. р., с момента рождения и до 1955 года проживала рядом с хутором и видела, как рыли могилы, а ночью слышала выстрелы. Видела она и человеческие останки, когда во время оккупации немцы вскрыли на хуторе могилы с пропагандисткой целью. Жительница с.Жовтнево Шиманская Ю. А., 1902 г. р., у которой в 1938 году был репрессирован муж и якобы расстрелян на хуторе, ходила туда, когда немцы вскрыли могилы, чтобы забрать и похоронить его, и видела в могилах множество человеческих останков. Житель г.Каменец-Подольский Вальцер В. И., 1929 г. р., тоже наблюдал, как немцы вскрывали могилы репрессированных. Жительница с.Жовтнево Киценькая Л. А., 1940 г. р., и житель с.Каменки Каменец-Подольского района Заболотный А. А., 1930 г. р., узнали от своих родственников, что хутор Загальского был местом расстрела и захоронения советских людей в период массовых репрессий 1937-1938 годов.

Строители Крупский В. Т. и Кольцов Н. К. во время проведения землеройных работ на бывшем хуторе Загальского в 1977 г. видели очень много выкопанных человеческих останков с простреленными черепами.

Кроме того, в оккупационной газете "Подолянин" за 1941 г. в №21 за 20 ноября обнаружена статья М.Ковальского и М.Лупула "Безприкладні звірства енкаведистів", а в №28 от 12 декабря - статья М.Ковальского "Хутір смерті", в которых указывается, что хутор Загальского был местом массовых расстрелов и захоронения советских граждан, репрессированных в 1936-1938 годах. По свидетельству автора статьи, на хуторе Загальского захоронено 3 тыс. человек.

Все добытые свидетельства дают основание полагать, что территория бывшего хутора Загальского, используемая сейчас Каменец-Подольским консервным заводом для хозяйственных нужд, действительно была местом массового захоронения советских граждан, расстрелянных в годы сталинских репрессий, а поэтому считаем целесообразным войти с предложением перед соответствующими инстанциями о благоустройстве указанной территории и установлении там памятного знака".

У цьому документі згадано ще одну публікацію в "Подолянині" за 1941 р. - "Безприкладні звірства енкаведистів". Наведемо її (з незначними скороченнями):

"В Кам'янець-Подільську тюрму на другий день почали привозити в закритих машинах перших арештованих українців з Орининського, Староушицького, Довжоцького, Смотрицькиго районів і сотні селян з близьких сіл. Таким чином, за кілька днів у тюрмі Старого міста було зібрано багато тисяч в'язнів.

...По Шевченківській вулиці в будинку НКВД сидять озброєні до зубів кати. Вони чекають втішних звісток з фронту, але їх немає. Є тільки те, що більшовицькі війська несуть великі втрати і відступають. Кати шаліють ще дужче. Страх перед лицем смерті штовхає варварів на небачені насильства та звірства над людьми. Вони вивозять арештованих на хутір Загальського на схід від Кам'янця і розстрілюють там масово.

Коли до міста вступили союзні війська, родичі заарештованих почали обшукувати тюрму. Довгий час не було наслідків. Нарешті випадково знайшли великий понурий підвал над скалою, що виходить вікнами на Польські фільварки і вмурований вглиб на 6 метрів. В ньому лежало 20 обвуглених трупів. Руки їм скручено дротом, а вони самі облиті гасом, обвиті ватою і спалені так, що пізнати нікого не вдалося. Кілька днів вони лежали на подвір'ї для огляду населення. Потім мадярське командування і міська управа зайнялися похороном небіжчиків. В сквері біля тюрми викопали братську могилу і жертви, поміщені в гробах, перенесли сюди. Військовий мадярський священик при великому здвигові народу відслужив панахиду, солдати віддали військові почесті, і труни повільно опустилися в могилу".

1989 р. відповідну доповідну записку було складено і про поховання репресованих на Руськофільварецькому кладовищі. Зокрема, слідчі КДБ записали пояснення свідків тих подій. Ось що 22 червня 1989 р. розповів пенсіонер Володимир РАВСЬКИЙ, 1913 р. н.:

"С февраля 1938 года по сентябрь 1939 года я работал вахтёром в УНКВД по Каменец-Подольской области. Во время ночных дежурств я неоднократно видел лично, что из ворот здания УНКВД выезжали грузовые автомашины, кузова которых были накрыты брезентом. Что именно находилось в автомашинах, я не знаю.

От жителей города Каменец-Подольского, кого именно - я сейчас не помню, мне известно, что в районе старого кладбища, которое расположено по проспекту Ленина, были погребены репрессированные в 30-х годах советские граждане.

Я лично видел названное место захоронения репрессированных граждан, которое находилось примерно в 500 метрах от центрального входа на кладбище. Место захоронения представляло собой четырёхугольную яму размером примерно 5х5 м. Яма была засыпана свежей землёй.

Вышеуказанное место я могу указать, оно находиться в восточной части кладбища".

7 жовтня 1990 р. на колишньому хуторі Загальського відкрито пам'ятний знак жертвам сталінських репресій (автор - Володимир АНТОНЮК). До речі, серед розстріляних на хуторі Загальського - відомий український композитор, диригент і педагог Михайло КОССАК. Як встановив краєзнавець Євген НАЗАРЕНКО, Михайла Андрійовича розстріляли на хуторі Загальського 2 січня 1938 р. (до того довідники вказували фальшиву дату смерті композитора - 15 червня 1948 р.).

8 грудня 1989 р. пам'ятний знак відкрито і на Руськофільварецькому кладовищі. У його спорудженні активну участь узяли завод "Електроприлад", приладобудівний завод, КАТП-222802, міське управління містобудування та архітектури. Пам'ятний знак виготовлено з білого мармуру. Розколена мармурова плита символізує наслідок сталінського терору, який смерчем пронісся по долях тисяч і тисяч людей...