Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Василь СИМЧАК.
с. Зіньків Віньковецького району.
"Радянське Поділля", 20 грудня 1970 р.

Як воскресав Кармалюк

Буваючи в різних місцях на Поділлі, де жив і діяв Устим Якимович Кармалюк, я чув багато легенд про його життя. Окремі з них уже відомі. Є й досить оригінальні, котрі ще мало знають широкі кола громадськості. Одну з них я й хочу запропонувати читачам газети.

- Що знаємо, кажете, про Кармалюка? - перепитав сріблясто-сивий, сутуловатий дідок, один з шевченколюбів села Михайлівки Дунаєвецького району, котрий прийшов до клубу на традиційний обмін спогадами.

Та з відповіддю не поспішав. Настовбурчив сухожильною п'ятірнею лоба. Тормосив пам'ять. Потім витяг повільно з-за пазухи калитку з махрою, запалив і почав оповідь:

- У нас є печери Кармалюка. Але повім вам...

І ожили легенди, переплетені з дійсністю.

...Коли ото царсько-поміщицькі прихвосні по-змовницьки вбили народного любимця Кармеля, то кілька днів, кажуть, возили його тіло по селах, щоб засвідчити загибель. А місце поховання втоптали ногами, щоб сліду не залишилося.

Знедолені маси кріпаків тяжко переживали ту страшну вість. Але не йняли віри в його смерть. І кожного разу, як тільки сутужніше ставало злидарям, різними способами оживляли свого ватажка, кликали на боротьбу з поневолювачами.

Так було і під час приїзду Тараса Шевченка до міста Кам'янця-Подільського для зарисовок пам'яток старовини. Візит той колишнього кріпака явно неподобався губернським правителям. Але як художника з археологічної комісії змушені були прийняти.

Засновигали раз у раз біля нього жандарми, справники, міські попечителі, різні паничі та підпанки міста, навколишніх поміщицьких маєтків. Лупали масними очима. Хизувалися. Одні суворі інструкції йому викладали, другі повчали, як поводитися в місті, треті підлещувалися, щоб і собі до історії присмоктатися.

- Ми допоможемо вам, добродзею Шевченко, - заторохтів лисий панок із закопирченим носом. - Все покажемо, все розкажемо. Історія - то є матка наша!

Провели вони Тараса Григоровича до фортеці. Розмахують азартно руками по вежах. Розказують, як будувалися та перебудовувалися споруди. А тимчасом все свої заслуги виставляють. Зупинились і біля Папської вежі.

- А ось у цю ми щось тричі розбійника Кармалюка садовили.

- Чому аж тричі? - спитав Шевченко.

- Втікав бестія. Хитрий був. Та ми його аж десь під Вовковинцями застукали і кокнули!

- А чи нема у вас портрета з нього?

- То нащо портрета з бунтаря?! - вирячив очі бундючний панок.

- Я б отакого "бунтаря" прямо тут на вежі намалював.

- Що ви, що ви, добродзею? Нам легше башту завалити, ніж на його портрет дивитись!

А в цей час, ніби з-під землі, з'явився перед вежею ставний красень з підстриженою "під макітру" головою. Випроставсь у позу і могутнім фортечним голосом проказав:

- Малюйте, Тарасе Григоровичу! Почули це паничі і остовпіли. Не знають, що робити. Отямився поміщик Маковецький.

- Не малюйте! То бидло є! - викрикнув.

Це вивело із заціпеніння і жандармів. Кинулися, мов хорти, на ожилий образ Устима Кармалюка. Наділи кайдани і вивели з фортеці. Та не встигла ще брама зачинитися, як біля вежі знову виросла така ж постать Кармалюка.

- Малюйте!.. - проривається крізь збуджений гамір фортечний голос.

І знову забряжчали кайдани. Зчинилася ще більша сутолока біля вежі і брами.

Так кілька разів повторювалася розправа жандармів, роздратованих паничів над "оживаючим" сміливцем, аж поки не вийшов з території фортеці Тарас Григорович Шевченко.