Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Валерій Нестеренко, кандидат історичних наук
"Подолянин", 7.03.2003 р.

Кам'янець і Шевченко: 1914-1920 роки

1.ЯК У МІСТІ ПОСТАЛА ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА

Бюст Шевченка у Кам'янціУперше питання про перейменування однієї з вулиць Кам'янця на вулицю Шевченка українська громадськість порушила 1914 р. Цього року діячі української культури, освіти, науки планували 25 лютого (за старим стилем) в Києві, Полтаві, Катеринославі та інших губернських центрах Російської імперії урочисто відзначити соту річницю від дня народження великого поета. Не захотіли бути осторонь і просвітяни міста над Смотричем. Тож 11 січня до міської думи надійшло звернення від понад 200 кам'янчан: "Наше місто Кам'янець, яке по справедливості є розумовим та культурним центром Поділля, на мові населення якого писав Тарас Шевченко, у даному разі не може бути винятком... Ми маємо надію, що міська дума, визнаючи та цінуючи творчість Шевченка, який одного разу відвідав наше місто, гідним чином відгукнеться на цей ювілей".

Через кілька днів міська дума, розглянувши це питання, організувала спеціальну комісію з відзначення Шевченківського ювілею, яку очолив відомий діяч українського культурно-освітнього руху, голова Подільської губернської "Просвіти" Кость СОЛУХА. 11 лютого комісія подала до міської думи програму святкування ювілею:

1. Лагерну вулицю (нині вул. Гагаріна) перейменувати на вул. Шевченка та назвати його іменем одну із міських шкіл.
2. Відслужити панахиду в честь поета у міському Кафедральному соборі (був у Старому місті, розібрано 1932 р.).
3. Провести 25 лютого урочисте засідання міської думи, присвячене Тарасу Шевченку, потім у Пушкінському будинку (нині міський Будинок культури) влаштувати літературно-музичний вечір з виконанням найвідоміших творів поета. Наприкінці урочистостей пропонувалося поставити "живу" театральну виставу "Апофеоз Тараса Шевченка".

Та не так сталося, як гадалося. Царський уряд, наляканий піднесенням українського національно-культурного руху, заборонив відзначати Шевченківський ювілей. 10 лютого Подільський губернатор надіслав секретний циркуляр усім земським управам, міським головам, сільським старостам, начальникам поліції. Наказувалося до особливого розпорядження влади призупинити будь-яку підготовку до святкування сотої річниці, як було написано в циркулярі, "малорусского поэта Шевченко". Поліція мала слідкувати, щоб не було ніякого публічного відзначення пам'яті поета як окремими організаціями, так і окремими особами. Тож план комісії залишився на папері. А через кілька місяців влада під надуманим приводом заборонила діяльність Подільської "Просвіти" - і її діячі опинилися під пильним наглядом поліції.

Бюст Шевченка у Кам'янці1917 р. було повалено російське самодержавство. 7(20) листопада за III Універсалом Центральної Ради Подільська губернія увійшла до складу Української Народної Республіки (УНР). У Кам'янці-Подільському вперше відбулися демократичні вибори до міської думи. У ній діяло кілька фракцій: українська, польська, єврейська, соціалістична та ін. Незважаючи на складні стосунки між фракціями, їхні члени зійшлися на тому, що треба вшанувати пам'ять Шевченка. 26 лютого (за старим стилем) 1918 р. меншовик Саркісов із соціалістичної фракції

запропонував: "Для увічнення пам'яті великого українського поета перейменувати Романівський проспект у проспект імені Тараса Шевченка, Олександрівське міське училище - в Шевченківське, а всі Романівські навчальні стипендії - в Шевченківські". Цю пропозицію було одноголосно схвалено.

Так у Кам'янці за часів Центральної Ради з'явилася вулиця Шевченка. Не посміли змінити її назву ні проросійське коло гетьмана Скоропадського, ні 1920 р. польська влада, ні більшовики, що утвердилися в місті наприкінці 1920 р.

2.ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ В ЧАСИ УНР

У роки УНР українська громадськість відзначала дні народження та пам'яті поета фактично як національні свята. Незважаючи на складні умови воєнного часу, в 1919-1920 рр. в Кам'янці-Подільському було урочисто відзначено Шевченківські дні. У нас є обмаль інформації щодо їх святкування у 1919 р. І це зрозуміло. Тоді Директорія УНР та уряд були у надзвичайно важкому становищі, повсюди панували хаос та анархія. Місцеві часописи Поділля основну увагу звертали на політичну та військову ситуацію в Україні, яка щодня змінювалась, тому майже немає на шпальтах кам'янецьких газет детальної розповіді про відзначення у місті Шевченківських днів.

Ситуація 1920 р. була дещо стабільнішою. Правда, це також був далеко не найкращий час українського національно-визвольного руху. Більша частина України тоді перебувала під владою більшовиків, які повсюди запроваджували комуни та "чрезвичайки", а в Кам'янці-Подільському перебували польські військові загони. Перед польською владою Директорію УНР представляв її Головноуповноважений, ректор місцевого університету Іван ОГІЄНКО, але його влада була номінальною і повністю контролювалася польською військовою адміністрацією.

Попри численні труднощі, діячі української науки, освіти та культури міста (передусім викладачі університету та члени "Просвіти") організували низку заходів для вшанування пам'яті Кобзаря. Наприкінці лютого - на початку березня 1920 р. в українській періодичній пресі з'явилися ґрунтовні статті літературознавця, викладача університету Миколи ПЛЕ-ВАКА "Еволюція поглядів Т.Г.Шевченка", "Шевченко за кордоном" та інші. Музикознавець Микола ГРІНЧЕНКО проаналізував вплив творчості поета на музику Миколи ЛИСЕНКА. Цікавими були науково-популярні розвідки викладачів теологічного факультету університету Василя БІДНОВА та Миколи ВАСИЛЬКІВСЬКОГО про релігійні погляди Шевченка та про його бачення проблем українізації православної церкви.

9-10 березня у місті відбулись урочисті заходи. Ось як їх описує тогочасна преса. З самого ранку Кам'янець мав святковий, незвичний для воєнного часу, вигляд. Багато людей у гарному настрої зібралися на майдані напроти Олександро-Невської церкви (якраз на місці нинішнього майдану Відродження). Сюди прийшли студенти університету, міської комерційної школи, учні гімназії, члени "Просвіти", Союзу українок, інші громадяни. Всюди можна було бачити жовто-блакитні та червоні прапори. Мабуть, в ті часи ці кольори ще так різко не протиставлялись одне одному, як у наступні роки. Присутні співали "Заповіт", національний гімн Павла ЧУБИНСЬКОГО "Ще не вмерла Україна". На святкування прийшли вихованці міського українського дитячого садка, який улаштувало міське товариство імені визначного швейцарського педагога Песталоцці. Урочистості відвідали й італійські дипломати. Щоправда, як зазначає часопис "Наш шлях", зовсім небагато селян зібралося на майдані.

Згодом люди направилися до Казанського собору, де було проведено служба Божу в пам'ять Тараса Шевченка. По її закінченні люди з національними прапорами зібралися навпроти міського державного банку. Учні, просвітяни читали тут вірші поета, а юнацький національний хор виконав кілька українських класичних вокальних творів. Потім виступили професор Василь Біднов, драматург Людмила СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА, колишній керівник уряду УНР Володимир ЧЕХІВСЬКИЙ, котрий закликав присутніх "віддати всі сили в боротьбі за вільну Україну". Наприкінці оркестр залізничників виконав український національний гімн. Після цього організатори маніфестацій роздавали присутнім подарунки. Потім люди рушили великими групами по вулицях.

Завершуючи звіт, "Наш шлях" оптимістично відзначає: "Бачачи все те, хочеться вірити, що недаром принесено на вівтар нашої вітчизни стільки жертв, що недалеко той день, коли і над нашими змученими головами заблищить веселий справжній весняний день".

Дійсність, на жаль, виявилася набагато жорстокішою. В листопаді 1920 р. частини української армії вимушено покинули Кам'янець. До міста вступили більшовицькі загони, які без суду стали розстрілювати учасників українського визвольного руку та всіх "підозрілих". Замість очікуваних сонячних весняних днів прийшли справжні грудневі морози. Грабунки цивільного населення червоноармійцями довго не припинялися. Дійшло до того, що мешканці міста просили у місцевого

ревкому вивести загони "легендарних котовців" з Кам'янця, і на віть міська робочо-селянська інспекція вимагала негайно припинити збройні грабунки мирного населення.

У радянські часи щороку офіційно відзначалися Шевченківські дні, але влада оцінювала творчість поета суто з класових позицій, вихолощуючи та замовчуючи національну та релігійно-моральну сторону його праць. Деякі його твори ("Розрита могила", "Великий льох") взагалі було заборонено у радянських виданнях. Коли 1929 р. комуністична влада стала вилучати "націоналістичні і контрреволюційні" книги з бібліотек Поділля, "Малий Кобзар" Шевченка увійшов до списку заборонених видань. Поеми поета на біблійні теми ("Неофіти", "Марія") тривалий час не публікувалися в Радянській Україні, бо суперечили офіційній оцінці поета як винятково класового борця, мали яскраво виражену національну та гуманістичну спрямованість, не вписувались у людиноненависницьку ідеологію більшовиків. Тільки наприкінці 1980-х до нас повернувся справжній Тарас з усією невмирущою творчістю.