Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

"Кам'янецька хроніка"

З давніх-давен між Україною і Вірменією розвивались і зміцнювались економічні, політичні і культурні зв'язки, які відіграли важливу роль у розвитку двох братніх народів.

Вірменські автори, що проживали на Україні, в своїх творах пишуть не лише про життя вірменських колоній, але й про населені пункти і місцеві події тих часів. Ці дані згадуються в різних опублікованих і рукописних джерелах.

Нещодавно вперше українською мовою опубліковано "Кам'янецьку хроніку", яку склав Агоп, а пізніше відредагував, значно доповнив і продовжив його рідний брат Аксент (1650-1652 pp.).

Агоп і Аксент - представники вірменської аристократичної верхівки міста Кам'янця. Їхній дід Ованес був вірменським війтом і авакерецом. Батько братів Киркор, який тривалий час служив писарем у суді вірменської общини, теж був війтом і авакерецом.
Перу Агопа належать списки багатьох відомих нині рукописів давньо-вірменською мовою. Як про освічену людину говорить про брата й Аксент. За освіченість і розум Агопа поважали й шанували не лише в середовищі вірменів, а й у колах польської церковної знаті, українсько-російського духовенства. І це в той час, коли в самому Кам'янці точилася дуже гостра боротьба проти нав'язуваної католицькою верхівкою унії вірменської церкви з римо-католицькою.

Про участь Агопа в цій боротьбі свідчить Аксент, коли згадує про диспути, на яких Агоп майстерно протистояв своїм опонентам. А його основними противниками були єзуїти, які відзначалися надзвичайною освіченістю і вмінням вести суперечки.

"Хроніка" Агопа і Аксента відображає події, які відбувалися на Правобережній і Західній Україні, у Молдавії і Волощині, але головним чином у самому Кам'янці-Подільському з 1430 по 1652 pp.

Кипчацька частина хроніки належить до періоду загострення польсько-турецьких відносин, кульмінацією якого стали битва під Цецорою і Хотинська війна.

Турецький тиран Осман ІІ уклав мир з Персією з метою загарбання Польщі та України. Щоб запобігти наступові турецько-татарської армії, в Молдавію вирушило польське військо. На Цецорському полі під Яссами воно зазнало поразки і змушене було відступити до Дністра. У жовтні 1620 р. під Могилів-Подільським поляки були вщент розбиті турками.

Захмеліла від перемоги Туреччина готує тотальну навалу. На карту поставлено існування всієї Європи. Погляди варшавських політиків звернені до Запоріжжя. Переслідування козаків у попередні роки викликало побоювання, що вони відмовлять у допомозі. Проте і козацькій старшині, і простому люду одвічні протишляхетські настрої не затьмарили розуму і не завадили твердо осмислити історичну необхідність спільних дій з Польщею. Козацьке військо виступило супроти головного ворога - Оттоманської імперії.

Автори "хроніки" називають ряд місць і населених пунктів Поділля, пов'язаних з Хотинською війною: Дністер, Кам'янець, Довжок, Оринин, Панівці, Ходорівці та ін.

У цьому документі переконливо звучить твердження про те, що саме завдяки мужності і військовій майстерності козаків було розбито турецьку армію, що саме запорожці сказали своє вирішальне слово у битві під Хотином.

Особливо дошкуляли туркам нічні атаки козаків. Від заходу й до сходу сонця серед османських наметів спалахувала несподівана стрілянина, дзвеніла сталь шабель. Ось як пишуть автори "Кам'янецької хроніки" про одну із сміливих вилазок козаків: "Під своїм табором, унизу біля річки, турки розмістили 300 татар і 2 тисячі воїнів для охорони великого турецького табору, і ось однієї ночі 1700 козаків напали й змели їх цілком, так що мало хто втік і врятувався з тих 2 тисяч людей, і тієї ночі взяли дуже велику здобич - і коней, і срібла, і одягу. І не було такої ночі, щоб козаки, пробравшись до турецького табору не захоплювали або верблюдів, або буйволів, або коней".

Вірменські автори згадують про те, як після Цецорської перемоги татарські орди грабували беззахисне Поділля і як боролися з нападниками подоляни. "Коли ж невірні татари із здобиччю проходили повз Кам'янець, то міщани й селяни, а також німці, які були у фортеці - усього 3-4 сотні людей - об'єдналися і виступили, перекрили татарам дорогу в Довжецькому лісі і відібрали дуже багато худоби та полонених, а самих татар розгромили".

Також в хроніці ми знаходимо згадки про стихійні лиха, які відбувались у нашому краї в той час: зливи, грози, землетруси. 6 листопада 1620 року у неділю о 21 годині стався дуже сильний землетрус, що тривав чверть години. Трясло так, що кам'яні стіни тріснули й розсипались. І це було не лише в Кам'янці, а й у Молдавії і Туреччині.

Фактичний матеріал, що його містять вірмено-кипчацькі пам'ятки, має важливе наукове і пізнавальне значення. У цьому переконує і "Кам'янецька хроніка".

Сваричевський А.
"Кам'янецька хроніка" //Прапор Жовтня, 1986. - 11 жовтня.