Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Л.В. БАЖЕНОВ
м. Кам'янець-Подільський

КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ І ТВОРЧОСТІ ОСИПА НАЗАРУКА
(ЛИПЕНЬ-ЛИСТОПАД 1919 Р.)

Так історично склалося, що на долю м. Кам'янця-Подільського випало хоч на короткий час протягом червня-листопада 1919 року стати не тільки своєрідною столицею Української Народної Республіки доби Директорії, але й центром створення коаліційного уряду ЗОУНР і УНР для спільної боротьби за свободу і незалежність всієї України. 16 листопада 1919 року провід ЗОУНР та Української галицької армії перейшли з-за Збруча на Наддніпрянщину. До Кам'янця та в різні куточки Подільської губернії вступили частини січових стрільців й інші військові формування УГА, а разом з ними численні представники громадськості і політичних діячів Західної України1. В потоку новоприбульців, які з цікавістю і тривогою споглядали маловідомий їм подільський край, знаходилося чимало непересічних постатей, котрі усім серцем сприйняли цю благословенну землю і назавжди своїми діяннями залишили тут помітний слід. Зокрема, у складі січових стрільців прибули до Кам'янця відомий український вчений-географ В.О. Геринович, який став працювати професором тутешнього державного українського університету та в 20-ті роки ректором ІНО; його колега вчений-природознавець Н.Т. Гаморак, що також став професором університету, пізніше місцевого сільськогосподарського інституту; видатний поборник Української держави, дипломат, письменник і публіцист, доктор О.Назарук та ін. Так званий "кам'янецький період" життя Осипа Назарука поки найменше вивчений дослідниками його діяльності та творчості2.

Осип Тадейович Назарук належить до тієї когорти наших співвітчизників, які на початку ХХ століття присвятили себе боротьбі за незалежність України і були приречені радянською владою на репресії або на одвічне скитання на чужині й забуття. Він народився 31 серпня 1883 року в м. Бучачі на Тернопіллі, в селянсько-міщанській сім'ї. З дититнства він гостро відчував соціальну і національну несправедливість, на саджувану австро-німецькими й польськими поневолювачами на Західному Поділлі, в Східній Галичині. Уже старшокласником Осип став активістом українського визвольного руху. Згодом за організацію протягом 1899-1904 років шкільних драгоманівських гуртків та "українську пропаганду" був виключений зі всіх гімназій Західної України3.Та це тільки підштовхнуло молодого Назарука до політичної боротьби. З 1905 по 1919 роки він виступив діяльним членом управи Української Радикальної Партії й організатором студентського руху, політичних страйків та демонстрацій, співредактором українського часопису "Громадський голос", за що переслідувався та арештовувався офіційною владою. Не маючи змоги здобути вищу освіту у Львові, Назарук закінчив 1908 року юридичний факультет Віденського університету і став займатися адвокатською практикою4. Одночасно гострі статті - памфлети та репортажі про оточуючу дійсність, історичні нариси про минувшину України-Руси (наприклад, повісті і оповідання "Суд Олекси Довбуша", "Про карпатських опришків" й ін.), що з'явилися в місцевій пресі та окремими виданнями протягом 1910 - 1914 років, відкрили в Осипа Тадейовича непересічний талант письменника й публіциста і визначили один з основних напрямів в його життєдіяльності.

З початком Першої світової війни Осип Назарук брав активну участь у формуванні підрозділів Українських Січових Стрільців (УСС) і відзначився у боях як відважний воїн. Уже з 1915 і до 1918 року він керує так званою Пресовою квартирою Легіону УСС й водночас редагує часопис "Вісник Союзу визволення України", ряд інших західноукраїнських газет, численні відозви5. Водночас у 1916 році культурно-освітню та нелегальну роботу на Волині6. З-поміж його публікацій цього періоду з історичного погляду привернули увагу яскравістю і достовірністю викладу фактичного матеріалу книги "Слідами УСС" (1916), "Над Золотою Липою" (1916), "За що боремось /нарис устрою України/" (1917) й ін.

З жовтня 1918 року, як голова Комісаріяту Західного Поділля, Назарук увійшов до складу Української національної Ради ЗУНР, продовжував з грудня 1918 по червень 1919 років очолювати Головне управління преси й пропаганди в разі міністра УНР, брав участь у переговорах з урядом гетьмана П. Скоропадського у справі об'єднання зусиль у війні з Польщею, а після невдалого їх завершення - зі зброєю в руках разом із січовими стрільцями бився на боці повсталих проти гетьманщини у Білій Церкві. В середині 1919 року Осип Назарук увійшов у близьке коло радників і співробітників диктатора Західно-Української Народної Республіки Є. Петрушевича і був причетний до вироблення угоди про об'єднання західноукраїнських державних інституцій з Директорією УНР7.

В середині липня 1919 року Назарук у складі січових стрільців прибув до Кам'янця-Подільського. За дорученням Є.Петрушевича і як представник уряду ЗОУНР він був делегований до складу урядів Директорії УНР Чехівського, згодом Остапенка, що осіли в місті, де займав спочатку посаду міністра, пізніше керівника української преси і пропаганди, водночас залишався редактором газети УГА "Стрілець"8.

Як державний і політичний діяч, Осип Назарук в кам'янецьку добу Директорії опинився на вістрі протистояння і боротьби за владу в урядах УНР між західниками (Є.Петрушевич) і східниками (С.Петлюра). Він, що відповідав за засоби інформації та пропаганду, повністю підтримав вимоги західників демократизувати внутрішню і зовнішню політику УНР без ухилів у бік радянства, не формувати соціалістичні уряди, зберегти певну автономію ЗОУНР та УГА, відмови від класових засад державотворення і декларування переходу до демократії тощо. На жаль, по цих доленосних питаннях принципової згоди між лідерами, політичними блоками і партіями УНР тоді не вдалося досягти. В цьому ми вбачаємо не тільки трагедію і поразку українського національно- визвольного руху, але й особисту трагедію й почасти крах зідеалізованих ілюзій самого Назарука, що приведе зрештою наприкінці його життя у табір правих клерикалів. Але це буде пізніше. У кам'янецьку добу він самовіддано, як міг і як умів, боровся за свободу України. Його можна було бачити повсюду: серед виступаючих на мітингах громадян і військових в містах і містечках Поділля, на засіданнях уряду, в редакціях газет і журналів Кам'янця, на фронтах громадянської війни…

Одночасно Осип Назарук увійшов в коло кам'янецької інтелігенції, познайомився і затоваришував з професурою університету, діячами Подільського історико-археологічного товариства. Він жваво зацікавився минувшиною та культурою Поділля і прагнув здобуті знання з історії краю донести своїм січовим стрільцям та всім іншим прибулим до Кам'янця галичанам, щоб їх призвичаїти та поріднити з цією землею, за свободу якої вони віддавали своє життя. Його зацікавила книжечка соратника і відомого українського історика, тоді професора місцевого університету Д.І. Дорошенка "Про минулі часи на Поділлі", яка щойно вийшла з друку9, а від Ю.Й. Сіцінського він почув багато хвилюючих розповідей про пам'ятні місця Східного Поділля. Особливо привернули увагу спогади Сіцінського про літописну Бакоту на Дністрі, одного з центрів Галицько-Волинського князівства, про участь в археологічних розкопках бакотського скельного монастиря відомих учених В.Б. Антоновича і М.С. Грушевського, які проводились ще на початку 90-х років ХІХ ст. Саме на прикладі історії середньовічної Бакоти Назарук вбачав конкретний приклад об'єднання західних і східних земель в одній Українській державі. "Про Бакоту знали ми тілько, кілько можна знати з нашої щойно розробленої історії, - писав Осип Назарук, - що в ній був монастир, один з найстаріших на Україні, що скеля, в якій він викопаний, осунулася в Дністер, що Бакота, так само як Ушиця, належала колись до Галицького князівства, що вона була столицею Пониззя, що тут було гніздо опозиції галицького короля Данила і що з упадком Галича упала й Бакота разом зі своїми інтригами…"10. Наприкінці липня 1919 року Назарук, взявши кількох січових стрільців для супровіду, воза з кіньми, вирушив у подорож до Бакоти, яка тривала три дні. Перші враження від подорожі були гнітючими: "Простір між Кам'янцем і Дністром дуже слабо заселений (порівняно з Галичиною), скрізь поля і поля. Сіл мало. Лісів не видно. Шляхи пильні й дуже важкі: вічно то в гору, то в діл. - пізніше згадував Назарук. - Особливо під Китайгородом шлях такий важкий, що коні ледве порожній віз можуть тягнути: треба йти пішки…"11. Проте мальовничі краєвиди та крутосхилі скелясті береги Дністра, видовбані в них коридори, келії й ніші бакотського монастиря з давньоруськими надписами, джерела святої води, збудована після розкопок В.Б. Антоновича і Ю.Й. Сіцінського на цьому місці деревяна церква, почуті легенди про заховану в печерах тогочасну унікальну бібліотеку, а головне прихильність і привітність місцевих селян до нього, до галичан, яких вони бачили вперше, справдили його найкращі сподівання.

Повернувшись до Кам'янця з колекцією зібраних ним під час екскурсіїї речових пам'яток давнини (кам'яні сокири, ножі, зразки трипільської кераміки, наконечники давньоруських стріл тощо), Назарук засів за рукопис. Уже наприкінці серпня цього ж року у видавницві УГА "Стрілець" вийшла його невелика книжечка у формі кишенькового формату під назвою "До Бакоти. Враження з подорожі до української Помпеї" та під рубрикою "Про старі пам'ятки Поділля"12. Це написане популярно і дохідливо видання було розраховано в першу чергу на січових стрільців, інших вояків галичан з метою, щоб вони краще пізнали край, природу, його історію, культуру, місцевих подолян, в який привели їх будні громадянської війни. "Хто був на Поділлі, а не бачив Бакоти, того можна зачислити до категорії людей, які були в Римі, а не бачили Ватікану"13. Так починається розповідь про подорож до колишньої столиці Пониззя. А далі письменник з великою любов'ю, з глибоким знанням історії Середнього Подністров'я досить неординарно і цікаво відтворив життя Кам'янеччини у різні періоди, виявив одночасно себе дослідником цього краю. Його нарис "До Бакоти" має нині актуальне значення для всіх шанувальників минувшини Поділля з точки зору літературної, історичної та бібліографічної. Гортаючи пожовклі сторінки цієї похідної солдатської книжечки, дивуєшся, як у 1919 році, у вирі кризи, соціальних потрясінь і боїв знаходився і час, і терпіння, і вкрай дефіцитний папір, щоб творити, популяризувати рідну історію, розвивати краєзнавство, зокрема подільське.

Перебуваючи в Кам'янці, Осип Назарук знаходив час займатися іншою літературною діяльністю. Зокрема, в його руки потрапила історична повість "Роксолана чи Анастасія Лісовська", яку опублікував 1882 року відомий фундатор подільського краєзнавства Михайло Орловський14. У повісті обгрунтовувалась ідея, що відома дружина турецького султана Сулеймана Великого Анастасія Лісовська була уродженкою містечка Чемирівці на Поділлі. Назарука давно цікавила непересічна постать цієї українки. Проте він схилявся до того, що вона була вихідцем з містечка Рогатина в Галичині. Саме в Кам'янці Назарук приступив до створення свого варіанту образу легендарної Анастасії. Роботі над своєю найкращою книгою він присвятив дванадцять років життя. Під назвою "Роксоляна. Жінка халіфа і падишаха /Сулеймана Великого/ завойовника і законодавця" історична повість побачила світ 1930 року. Широковідома книга за кордоном була перевидана в Україні лише у 1992 році15. Крім того, в Кам'янці Осип Назарук завершив написання історичної повісті з ХІІ століття "Князь Ярослав Осмомисл", яка вийшла з друку 1920 року і була відзначена премією галицької "Просвіти", політичну брошуру "Про українські повстання" (1919). Нарешті свої яскраві враження від перебування у місті над Смотричем та на Поділлі знайшли відображення в книзі Назарука "Рік на Великій Україні" (1920).

Кам'янецький період Назарука був перерваний розривом відносин між ЗУНР і УНР та залишенням міста у середині листопада 1919 року урядом Директорії. Назарук повернувся в Західну Україну і розділив гірку чашу поразок у війні з поляками, в 1920 році взяв участь в делегації галичан на переговорах у Ризі, опинився в складі уряду ЗУНР у м. Відні й до 1922 року редагував і видавав тут газети "Український прапор" та "Воля". Поразка у визвольних змаганнях призвела до розчарувань і відходу Назарука від радикальних позицій. Він стає проповідником гетьманської України, прийняв католицизм. З вересня 1922 року він очолив дипломатичну місію ЗУНР у Канаді, а в листопаді 1923 року переїхав до США і взяв участь в політичній діяльності української діаспори. Тут Назарук прагнув безуспішно створити еміграційний гетьманський уряд. Одночасно в Чікаго він редагує український тижневик "Січ", згодом у Філадельфії - український журнал "Америка". Проте американський континент був для нього чужим, де він не зміг знайти своє місце. У 1927 році Назарук повертається до Львова. Тут він став діячем Української християнської (згодом католицької народної) партії і редактором її часопису "Нова Зоря". З встановленням 1939 року радянської влади в Західній Україні, Осип Назарук емігрував до Кракова, де й помер 31 березня 1940 року16. Такі основні віхи політичної, далеко не повної біографії Назарука 20 - 40-х років. Значними творами цього періоду були історична повість "Проти орд Джінгісхана" (1921), брошури "Студентство і політика"(1921), "Робітництво і релігія" (1926), "Галицька делегація в Ризі" (1931), "Галичани й Велика Україна" (1936) та ін.

Отже, хоча "кам'янецька доба" зайняла лише якусь мить в житті Осипа Назарука, але досить суттєво позначилася на його творчості, політичній та громадській діяльності, стала поміченою в історії міста над Смотричем, у подільському краєзнавстві й літературознавстві і вартує нинішнього пошанування.

ПРИМІТКИ.

1. Лозовий В.С. Кам'янецька доба Директорії УНР (червень - листопад 1919 р.). Автореф… канд.іст.наук. - К., 1998. - С. 11-12; Олійник С.В. Українська галицька армія на Поділлі в липні 1919 р. //Кам'янеччина в контексті історії Поділля: Наук. зб. - К.-Под., 1997. - Т.1. - С. 15-17.
2. Див.: ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 359.-Оп.1.- Спр. 1,2 (Особистий фонд О.Назарука); Назарук Осип //Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. - Париж-Нью-Йорк, 1966.- Т. 5. - С. 1678-1679; Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ - на початку ХХ ст. - Хмельницький, 1995. - С.219-220; Стрельський Т. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917 - 1920): Біографічний словник //Історія в школі.-К., 1998. - № 11. - С. 34.
3. ЦДІА України у м. Львові. - Ф.359.-Оп. 1. - Спр. 1.
4. Стрельський Т. Вказ. праця. - С. 34.
5. Енциклопедія Українознавства. - С. 1678.
6. Стрельський Т. Вказ. праця. - С. 34.
7. Баженов Л. Зачарований Поділлям (Про письменника Осипа Назарука) //Кам'янець-Подільський вісник. - 1995 - 29 квіт., С.6.
8. Енциклопедія Українознавства. - С. 1678.
9. Дорошенко Д.І. Про минулі часи на Поділлі. - Кам'янець на Поділлю, 1919.
10. Назарук О. До Бакоти. Враження з подорожі до української Помпеї. - Кам'янець: Стрілець, 1919. - С 3-4.
11. Там само. - С. 4.
12. Примірник книги "Осип Назарук. До Бакоти. Враження з подорожі до української Помпеї (Про старі пам'ятки Поділля).-Кам'янець, 1919. - З2 с." зберігається в ЦНБ НАН України у м. Києві.
13. Там само. - С.1.
14. Подольские епархиальные ведомости. - 1882. - № 42 - 53.
15. Назарук О. Роксолана. Жінка халіфа і падишаха (Сулеймана Великого) завойовника і законодавця: Історична повість з ХVІ ст. - Львів, 1930; Вид. 2-е. - К.: Дніпро, 1992. - 226 с.
16. Енциклопедія Українознавства. - С. 1679; Баженов Л.В. Зачарований Поділлям. - С. 6; Стрельський Т. Вказ. праця. - С. 34.


Відомості про автора

Баженов Лев Васильович - академік Української Академії історичних наук, доктор історичних наук, професор. Директор Центру поділлєзнавства Інституту історії України НАНУ при Кам'янець-Подільському державному педуніверситеті.
Служб. адр.: 281900 м. Кам'янець-Подільський, вул. Татарська,14, кімн. 11, тел. 2-41-08; 2-50-57.

22 березня 1999 р.