Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

УДК 94(477.43)"1648-1652"

В.В. Степанков, м. Кам'янець-Подільський

Кам'янець-Подільський у середині XVII ст. (1648-1652 pp.)

Опубліковано в: Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність. Збірник наукових праць за підсумками другої міжнародної науково-практичної конференції. - Кам'янець-Подільський. - 2005.

У статті робиться спроба вияснити становище міста у період найвищого піднесення Української революції. Зокрема, показано невдалі спроби повстанців (левенців) та підрозділів українського війська оволодіти ним. Виокремлено питання ролі Кам'янця як об'єкту українсько-турецьких переговорів.

Ключові слова: Кам'янець-Подільський, шляхта, підрозділи, опришки, Б.Хмельницький, облога.

Без перебільшення можна констатувати, що події 1648 р. стали переломним моментом в історії двох народів - українського і польського. Для першого з них вони ознаменували надію на відродження своєї втраченої державності, для другого стали катастрофою, що призвела до занепаду могутньої держави ранньомодерної Європи. Це був час, коли за влучним висловленням невідомого кореспондента англійської газети "Merkure Anglos", Польща "в пилу та крові впала під ноги козаків". Іскра, яку запалив Б.Хмельницький, викликала небачене і до того ж швидко поширюване полум'я повстання, яке охопило майже всю українську територію. Наляканий розвитком таких подій уряд, Речі Посполитої намагався знайти засоби для втихомирення повстанців. Як красномовно зауважував краківський воєвода С.Любомирський. "щоб не допустити панування над нами наших рабів"1. В противному випадку багато хто з польських урядовців допускав можливість вступу українців на чолі з Б.Хмельницьким до Кракова або навіть Варшави2.

Натхненне гучними перемогами населення масово вливалося до українського війська; з'являється велика кількість загонів, які хоча і діяли окремо від головних сил армії, все ж таки разом з нею добивалися поставленої мети, яка, можливо, в багатьох тільки окреслювалася на підсвідомому рівні, а саме: звільнити Україну від польського поневолення. Особливої гостроти боротьба набрала на Поділлі, зокрема в районі міста Кам'янця-Подільського, яке в очах польської еліти уособлювало собою незбориму твердиню, що виконувала роль "захисника християнства". А тому втрата міста могла призвести до психологічного шоку, і ще більшого деморалізуючого стану в її середовищі. Тому зрозуміло, що польська влада намагалася втримати його під своїм контролем. Приймається рішення про зміцнення обороноздатності Львівського і Кам'янецького замків.

Тим часом повстанці, проводячи активні наступальні дії, добиваються значних успіхів, в тому числі і в межах Подільського воєводства, де починають формуватися загони під проводом О.Гоголя та інших ватажків. Їм разом з післаними на допомогу гетьманом підрозділами вдається захопити ряд населених пунктів, зокрема, Бар, Меджибіж та інші міста. Здавалося, що Кам'янець-Подільський також буде втрачений для ворога. Підстави для оптимістичних прогнозів були, адже його укріплення перебували (за свідченням джерел) в далеко не кращому стані. Так, наприклад, в листі анонімного автора (деякі вчені приписують, що ним був Л.М'ясковський) до львівського підкоморія В.М'ясковського, описується гнітюча атмосфера, яка набрала поширення серед мешканців польської громади. "Через постійний - удень і вночі - плач моїх жінок я переляканий так, - підкреслював Л.М'ясковський - що не можна й передати, особливо через те, що залишаюся в страшному, як і раніше, безладді, без оборони, без піхоти, без олова; неможливо запобігти небезпеці, бо нема ким укріпити Новий Замок". Автор листа вказував на слабкі місця оповитої легендами фортеці: "Нам не втримати Нового Замку, тому що нема ні риштування, ні переходів на баштах, держимося тільки завдяки чудесному милосердю Божому"3. Не дивно, що шляхта не вірила у щасливий порятунок свого життя і вже була готова залишити місто, якщо не надійде допомога4.

Ще одним вагомим фактором, що пробуджував великий неспокій та тривогу шляхти були настрої української громади Кам'янця-Подільського. Деякі польські гарячі голови (на зразок каштеляна галицького С.Лянцкоронського) намагалися вирішити проблему радикальним методом - "вивести всіх в поле і зовсім вигнати з міста"5. Причиною такого ставлення до українців було те, що вони, будучи впевненими в тому, що стануть жертвами з боку каральних дій польської влади, самі вирішили розпочати повстання. Такий задум виношували кам'янєцькі священики, які через своїх посланців звернулися до Б.Хмельницького з проханням врятувати їх, обіцяючи в разі потреби допомогти оволодіти містом. І тільки зрада одного з них (дунаєвецького попа) завадила реалізувати цей план6.

В кінці серпня - на початку вересня 1648 р. було здійснено перші військові операції з метою захоплення міста, щоправда їх виконавцями були загони місцевих опришків (левенців). І хоча спроба

виявилася невдалою, за повідомленнями Л.М'ясковського, вони спромоглися захопити Гусятин, Сатанів, Скалат, Зіньків та інші міста. Внаслідок чого повстанці-опришки відрізали тил польського війська, що знаходилося під Пилявцями7. Здобувши тут 23 вересня перемогу, Б.Хмельницький подався до Львова і Замостя. І лише в листопаді гетьман віддав наказ частині підрозділів взяти Кам'янець. Передбачаючи, що військова операція з метою оволодіння містом може затягнутися чи навіть виявитися невдалою, він, як свідчить лист ксьондза А.Мокрського до короля Яна Казимира, направив з козаками і двох вірмен, аби ті порадили мешканцям Кам'янця" виплатити викуп за зразком Львова8. Облога міста тривала значно довше ніж можна було очікувати (очевидно далися взнаки енергійні кроки польської влади щодо зміцнення захисних споруд). І все ж, не маючи підтримки зовні свіжими силами та зважаючи на нестачу продовольства, рано чи пізно твердиня капітулювала б. Однак перемир'я, укладене ворогуючими сторонами, які репрезентували Б.Хмельницький та польський король Ян Казимир, не дала можливості козакам і опришкам оволодіти містом. 12 грудня гетьман видав універсал, що був доведений до відома польської шляхти і жителів м. Кам'янця-Подільського, в якому застерігав її "не чинити утисків підданим і православній вірі"9.

Чудово розуміючи, що, не дивлячись на серйозні поразки, Річ Посполита продовжує залишатися досить сильною у військовому відношенні державою, Б.Хмельницький активно шукав на міжнародній арені союзників, при допомозі яких можна було б утворити антипольську коаліцію і рішучими діями остаточно позбутися польського панування. Поступово в зовнішньополітичних стосунках між Українською Гетьманщиною та Османською імперією Кам'янець-Подільський стає об'єктом, навколо якого переплітаються тонкі дипломатичні ігрища, інтриги та спекуляції. їх сутність без віднайдення ґрунтовної додаткової джерельної бази продовжуватиме ставити вчених в науковий тупик, оскільки наявні джерела не дають можливості повною мірою однозначно дати відповідь на цілий ряд вкрай заплутаних питань. Наприклад, під час переговорів восени 1648 р. українських послів з турецькими в Константинополі, коли зайшла мова про схвалення українсько-кримського союзу, а також прийняття протекції Порти, українці пообіцяли взамін "виплачувати данину як Молдавія і Валахія, давати рабів на галери, надавати Османській імперії військову допомогу...", а також віддати Кам'янець-Подільський10. Чи правда це, відповісти важко. Відомо, що в серпні цього ж року шляхтич Д.Чеховський в своєму листі також підкреслював наміри гетьмана передати Кам'янець-Подільський Туреччині11.

Укладене українсько-польське перемир'я у листопаді 1648 р. аж ніяк не призупинило хід військових дій, оскільки еліта Речі Посполитої не покидала наміру взяти реванш за поразки і відновити статускво. Подільська земля стає знову ареною жорстоких сутичок, об'єктом каральних акцій з боку польських підрозділів. 5 Хмельницький зі своїми соратниками намагається врятувати становище й планує весною 1649 р. післати підрозділи на Поділля з метою "виганяти ... всіх католиків" і врешті-решт оволодіти Кам'яйцем12. Польські джерела свідчать, що гетьман планував передати місто свому союзнику - кримському хану. Керманич України розрахував при цьому на допомогу з боку міщан-українців. "Маю надію на Бога, - говорив він, - отримавши перемогу, Кам'янець візьму скоро, не забарусь, бо братів наших русинів є багато в Кам'янці і ці нам допоможуть на поляків"13. Такі слова підказують ту обставину, що, очевидно, відбувалася якась таємнича робота української розвідки аби в потрібний момент при наближенні основних сил української армії допомогти їм заволодіти містом. У цей час воно знаходилося фактично в становищі блокади, через зростаючу активність опришків, численні загони яких продовжували діяти навколо Кам'янця і яким вдалося перекрити дороги, що вели до нього14. Але зосередженням свого військового контингенту на Волині польське командування внесло корективи у плани Б.Хмельницького, який вирішив перенести вектор свого удару з Кам'янця-Подільського на Збараж, куди відійшло польське військо.

Підписаний 18 серпня Зборівський договір позбавляв козацьку Україну значної частини українських земель в т.ч. і західної частини Поділля з Кам'янцем-Подільським. Однак, мешканці краю вчинили відчайдушний опір спробам польської влади реанімувати дореволюційну модель соціально-економічних відносин і продовжували контролювати територію, що розташовувалася до лінії Бар-Сатанів (вона проходила західніше тій межі, яка стала кордоном між Річчю Посполитою та козацької України, згідно вказаного договору)15. Обидві сторони використовували перемир'я для накопичення сил з метою нанести супротивнику вирішального удару, оскільки для всіх було очевидним, що воно носить тимчасовий характер. Так, російські посли, що перебували з місією у Варшаві, отримали відомості про намагання українців закріпитися на власній території, а можливо навіть і перейти в контрнаступ16. Водночас польські війська також зосереджувалися на кордоні, щоб дочекатися зручного моменту завдати удару по Українській державі й цим самим розв'язати "козацьку проблему". Саме біля Кам'янця влітку 1650 р. сконцентрувалося основне угрупування польської армії, яке постійно нарощуючи свою чисельність, готове було за наказом свого командування вирушити на схід.

Взимку 1651 р. з ініціативи Польщі Поділля знову перетворюється на арену жорстоких боїв. Завдяки енергійним, продуманим та рішучим діям, І.Богуну та іншим старшинам вдалося зупинити просування польських підрозділів в глиб козацької України. В квітні розпочався загальний наступ української армії, метою якого був розгром противника. До Кам'янця було послано військо, яким керував наказний гетьман Д.Лисовець. Однак, дізнавшись про наміри гетьмана, польський гетьман М.Калиновський передислокував основну частину сил під м. Соколь і тому підрозділи Д.Лисовця, прибувши до міста, його не застали, замість того, щоб всіма силами кинутися наздоганяти ворога, наказний гетьман розділив військо на дві частини: одна вирушила в погоню за противником, а інша отримала завдання захопити Кам'янець. Цікаву

інформацію з приводу планів Б.Хмельницького, щодо міста знаходимо у повідомленні російського підданого Г.Богданова, який в розмові з козацьким сотником Б.Кільдеєвим дізнався про українське посольство до султана для укладення антипольського союзу. В ході переговорів сторони домовилися виконати взяті на себе зобов'язання, а саме: гетьман, при допомозі турецьких військ мав розгромити поляків, а взамін українська сторона погоджувалася на передачу м. Кам'янця-Подільського до володінь султана, який його "давно домагався"17.

У травні 1651 р. українські підрозділи здійснили ряд операцій з наміром взяти місто під свій контроль. Так, за даними одного з очевидців штурму Кам'янця-Подільського 9 травня, козаки разом з татарами, використовуючи вози для власної безпеки, "прибули під замкову браму". Німецькі найманці чисельністю у 200 осіб, які вирушили з міста, "відтіснили ворога на гору". Потім до козаків, які щойно взяли участь в бою, прибув весь козацький обоз і при гуркоті барабанів вони знову атакували позицію поляків. Джерела свідчать, що 10 травня Д.Лисовець частину війська відправив до Гусятина, аби перейняти М.Калиновського, інші підрозділи штурмували місто. Однак взяти його не змогли і 12 травня залишили околиці міста18.

Незадовго до битви під Батогом весною 1652 р. польська влада оперувала даними про наміри Б.Хмельницького (в котрий раз!) передати Кам'янець Туреччині. В новинах зі Львова 14 червня знаходимо інформацію, що гетьман хоче віддати його туркам і туди "тягнеться" "паша силістрійський"19 А в універсалі польського короля Яна Казимира від 23 червня 1652 р. повідомлялося, що український гетьман, окрім того, що покликав на поміч орду (тут сенсаційного нічого нема, оскільки татар Б.Хмельницький кликав досить часто), "послав по допомогу до Порти", запевняючи її у тому, що "після знесення того війська віддасть Кам'янець у руки турецькі і все Королівство Польське у підданство"20. Інформацію подібного змісту повідомили і полонені татари, які перебували в одному із замків Варшави: "До Кам'янця-Подільського великий задум гетьман має. Обіцяв Хмельницький його віддати царю турецькому і щоб відразу ж своїм людом осадив". Бранці наголошували, що частина кам'янчан буде допомагати Б.Хмельницькому, "коли в цьому буде потреба". А за даними польського поручика Вілчковського, гетьман "Кам'янець обіцяв піддати Туреччині"21. І дійсно після блискучої перемоги під Батогом українська армія вирушила до Кам'янця. Син гетьмана Тиміш на чолі авангарду першим підійшов до його стін. Здавалося, що фортуна цього разу врешті-решт допоможе українцям, але вона посміхнулася противнику, який, відхиливши ультиматум Б.Хмельницького, вирішив відчайдушно захищатися. Облога, яку розпочали українці була припинена за наказом гетьмана через епідемію (дизентерії?), яка набрала великого поширення в їхньому середовищі22. Таким чином захопити місто знову не вдалося.

Примітки

1. Документи об Освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. (далі - ДОВ). - К., 1965. - С. 49.

2. Там само. - С. 131.

3. Мицик Ю.А., Степанков B.C., Стороженко І.С. Сполохи козацької звитяги. Нариси. - Дніпропетровськ, 1991. - С. 203.

4. Степанков В. Рух опришків в околицях Кам'янця-Подільського влітку-восени 1648 року // Питання історії України. Збірник наукових статей. На пошану професора Павла Михайлини. - Чернівці, 2003. - Т. 6. - С. 84.

5. ДОВ. - С. 109.

6. Там само.

7. Там само. - С. 127-128; Кушевич С. Листи зі Львова // Жовтень. - 1980. - №2. - С. 136; №3. - С. 102; Мицик Ю. Буремний 1648 рік (Добірка неопублікованих джерел // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. Зб. ст. - К., 1998. - С. 302, 308-309.

8. ДОВ. - С. 194.

9. Документи Богдана Хмельницького (1648-1657). - К., 1961. - С. 87.

10. Флоря Б. Богдан Хмельницький і турецька "протекція" // Київська старовина. - 2001. - № 3. - С. 92.

11. Бібліотека Польської академії наук (далі - БПАН) (Краків). ВР. - Спр. №2576. - Акр. 201.

12. Мицик Ю. Кам'янець-Подільський в роки Визвольної війни // Мицик Ю.А., Степанков B.C., Стороженко І.С. Назв.пр. - С. 37.

13. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника (далі - ЛНБ). ВР. - Ф. 5. - Спр. Оссолінських № 225/ІІ. - Арк. 226 зв.

14. Мицик Ю. Назв. пр. - С. 38.

15. Степанков B.C. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української держави (1648-1654). - Львів, 1991. - С. 70.

16. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах. - М., 1954. - Т. 2. - С. 340.

17. Там само. - Т. 3. - С. 116.

18. ЛНБ. ВР. - Ф.5. - Спр. Оссолінських № 189/ІІ. - Арк.496-500; Nagielski M. Oblezenie Kamienca Podolskiego przez sity kozacko-tatarskie w maju l651 roku // Barok. Historia. Literatura. Sztuka. - Warszawa, 2001. - R. VIII. - S. 188-197.

19. БПАН (Краків). ВР. - Спр. № 2254. - Арк. 332 зв.

20. Державний архів у Кракові. - Ф. 465. - Спр. № 31. - Арк. 183.

21. БПАН (Краків). ВР. - Спр. № 2254. - Арк. 332.

22. Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1996. - Т. ІХ. - Ч. 1. - С. 444-448.

This article envisages the town's state during the highest rising of Ukrainian revolution. Separately unsuccessful assays of rebels (legents) and the desire of Ukrainian forces to take it are shown. The question of the Kamianets role as an object of Ukrainian and Turkish parley is emphasized.

Key words: Kamianets-Podilsky, Polish gentry, parts, opryshky, B.Khmelnytsky, ambush.