Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Ігор Цар,
настоятель храму УГКЦ св.Йосафата

"Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть...
Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка..."

Цього року минає 160-та річниця з дня трагічної загибелі відважного сина українського народу Устима Кармалюка. Його доля - це доля розп'ятої Неньки-України. Дивлячись з християнської точки зору, все-таки краще терпіти і нести хрест з любов'ю, щоб дістатися до неба, ніж бути окупантом на чужій землі і потім опинитися в пеклі. В тих часах, коли жив Кармалюк, Польща і Росія роздирали Україну на шматки, а тому архівні документи дають тільки однобічний погляд окупанта на життя людини, яка не хотіла схилити своєї голови перед безбожниками. Та шила в мішку не сховаєш, і навіть в цих документах знаходимо причину боротьби Устима Кармалюка. Це, перш за все, страшні знущання над українським народом, які чинила польська шляхта і російські дворяни. Відразу зазначу свій особистий погляд, що прості і побожні люди різних націй живуть між собою в порозумінні і любові. Лиш ті, що крутять політикою і призначені до пекла на вічні муки, хочуть ще й інших за собою туди затягнути.

Всередині XVII століття в Україні йшло до об'єднання православної і католицької Церкви на чолі з Патріархом. Це означало створення сильної держави України, з якою треба було б рахуватися
цілому світові. А тому з благословення грецьких митрополитів вибухнула в Україні війна, яка сумними наслідками сягає по нинішній день (Переяславська рада). Київський митрополит не давав свого благословення Богдану Хмельницькому розпочинати війну.

Вдруге було спровоковано повстання гайдамаків 1768 року, наслідком якого стала велика різня українського народу. Поляки жорстоко закатували Івана Ґонту і Правобережну Україну, а росіяни Максима Залізняка і Лівобережну Україну. Та найбільший удар був нанесений по УГКЦ, яка тоді домінувала в Україні і була єдиною структурою, здатною рятувати як Церкву, так і державу. На той час польським королем став коханець Катерини II, безбожник і масон Август Понятовський, який ненавидів все українське. Він став активним союзником Росії у справі знищення нашого народу. Сатанистка Катерина II виконала заповіт Петра І, якого в народі називали антихристом. З її наказу була знищена Запорізька Січ і відібрано від УГКЦ 9 тисяч парохій, 145 монастирів і насильно приєднано до московського православ'я. Ті, що не перейшли на московську віру, мусіли прийняти латинський обряд і ополячитись.

Протягом 1787-1835 (роки життя Устима Кармалюка) на Поділлі побувало до 30 мандрівників з різних країн Європи, які у своїх спогадах відзначили тяжке і підневільне життя українського народу. Ось як описував про це польський письменник і політичний діяч А.Немцевич: "Бідний сільський люд, що від сходу до заходу сонця знає лише кривавий піт на чолі, злиденні харчі, часто суворе ставлення; що не знає на цій землі ні щастя, ні веселощів. Давня жадоба волі не погасла серед українського люду - і не без тривог, не без хвилювання проводять пани свої дні. Досить іскри, щоб спалахнули давні пожежі - до них не допускає, мабуть, лише присутність великих військ". Інші мандрівники наводять факти вбивства і жахливих знущань над бідними людьми.

В записах метричної книги знаходимо, що народився Устим 27 лютого (за григоріянським стилем) 1787 року в с.Головчинці Літинського повіту в родині Якима і Олени. Охрестив його священик української греко-католицької Церкви о.Іван Палій в храмі Св.Покрови. Були в Устима ще й дві сестри - Марія, 1781 р.н. і Оксана, 1793 р.н. Одружився Кармалюк 1806 року з місцевою дівчиною Євдокією, яка померла через три роки і залишила дочку Настю 1806 р.н. та сина Івана 1807 р.н. Напівсиріт забрали на виховання батьки покійної. Через рік Устим одружився з Марією Щербою (1789-1834 р.), від якої мав трьох синів: Остапа 1811 р.н., Івана 1815 р.н. і Тараса 1820 р.н.

Устим Кармалюк був кремезною людиною вище середнього зросту, волосся мав світло-русяве,
вуса, лице округле, очі блакитні. Розмовляв чисто українською мовою, але також вільно володів
російською, польською і єврейською мовами. Та гірка доля спіткала його ще в молодих роках.
Поміщик Пігловський не міг пережити того, що його власний раб не дозволяв собою потурати, а тому
вирішив позбутися Устима і віддати його на 25 років до царської армії. Це сталося 1812 року, коли Устим
на свої молоді роки пережив смерть першої дружини, а друга дружина щойно народила дитину.
І ось, в розквіті літ Кармалюка з наказу польського поміщика насильно забирають до російської армії. Для Устима це був смертний вирок, тому що він мусів назавжди розпрощатися з
молодою дружиною і малесенькими діточками; забути про те, що він має право від Бога жити на
своїй землі і бути вільним. Служба в царській армії була страшним знущанням над людською гідністю.
Тарас Шевченко порівнював її з чистилищем і писав, що російська армія - це зброд озвірілих варварів, п'яниць і розпусників, між якими нормальній людині, неможливо жити. А я зі своєї сторони скажу, що
повністю з цим згідний, бо сам пережив російське більшовицьку червону армію в Забайкаллі (1977-79р.),
Ніколи не забуду, як зранку виганяли на плац і пускали на солдат здоровенну вівчарку. Хто мав сили - втікав, а хто був слабший - потрапляв в зуби псові. Часто п'яні офіцери били солдат до півсмерті і навіть тортурували: розігрівали на вогні залізний гак і ним пекли людей.

При першій нагоді Устим втікає з Кам'янець-Подільського гарнізону і організовує боротьбу проти тих, хто знущався над бідним народом. Прості люди щиро любили Кармалюка і завжди давали йому пристановище, харчі та іншу поміч. Дуже цікавим є той факт, що у боротьбі проти тиранів тьми цього світу брали участь не лише українці, а й поляки та євреї. Вихрест з євреїв Василь Добровольський довгі роки був найближчим сподвижником Кармалюка; поляки Ян і Олександр Глембоцькі. Фелікс Янковський та Олександр Витвицький до кінця життя були вірними товаришами Устима; євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувидович Сокольницький, Арон Віняр та багато інших. Всі ці люди на очних ставках і допитах ніколи не зрадили Кармалюка, за що каралися і були вивезені до Сибіру.

За час визвольної боротьби Устима Кармалюка з 1812 р. по 1835 р. його не раз засуджували і били 928 разів батогами. В 1814 р. Устим втік з-під варти по дорозі до Криму в с.Панівці біля Кам'янця-Подільського; тричі з Тобольська в Сибірі 1818-25-29 р.; з Архангельська в 1830 р. і з літинськоі тюрьми в 1832 р. В тюрмах його заковували в кайдани і на ланцюг, давали мало їсти, бо великий страх наганяв він на тих, хто не хотів чесно жити. Одного разу після втечі з Сибіру зробили йому очну ставку з жінкою Марією і трьома синами. Найменший п'ятирічний Іванко цілував батькові руки і лице. Устим від того сильно змінився на лиці і тремтячим голосом сказав, що не знає їх. Ось такі муки пережив цей чоловік. До кінця життя діти дуже любили свого батька і завжди при зустрічі цілували його в руки, у всьому були йому послушні і ніколи його не зрадили.

Кармалюк був добрим шевцем, шив дітям і жінці чобітки, дбав про сім'ю. Просив Марію переїхати на південь України, де в степу знайшов житло і познайомився з місцевими жителями. Бував у них за кума, купив корову для сім'ї і намірився засіяти поле. Під осінь 1822 р. хотів туди переїхати, але Марія на те не погодилась. Це був удар для Устима, який вщент розбив мрії про спокійне життя на степах. Кармалюк був грозою для здирців, а милосердним для бідних. Одного разу він хотів з помсти спалити 35 вуликів поміщиці Пігловської. Сторожі почали просити не робити цього, бо їх покарають. Тоді Устим каже: "Щоб не робити вас нещасними, я не спалю їх". Ось таке добре серце було в нього, По всьому Поділлю бідні і чесні люди допомагали Кармалюку. Відмовлялись йти його ловити, хоч за те їх карали батогами і вивозили до Сибіру.

Загинув Устим Кармалюк 23 жовтня 1835 р, в с.Коричинці-Шляхові. Поховали його в місті Летичеві Хмельницької області. За підступне вбивство польський поміщик Ф.Рудковський був викликаний до російського царя Миколи І і одержав нагороду Юди - золотий перстень з діамантом. Кармалюка зрадила Олена - жінка Прокопа Процьківа, в хаті яких Устим мав зустрітися зі своїм побратимом Юрком Самківим. Отже, великою брехнею є те, що Кармалюк загинув через коханку, бо Прокіп Процьків був сподвижником Устима, за що його вислали до Сибіру, а продажну жінку Олену в нагороду помилували. Підчас обшуку у покійного знайшли маленьку салатяну торбинку з цвяшками до чобіт. Це свідчить про те, що Кармалюк до останніх днів свого життя чесною працею заробляв собі на прожиток. Також знаємо, що Устим завжди носив на грудях хрестик і щорічно сповідався.

Героїчною постаттю Устима Кармалюка цікавилися Микола Костомаров, Степан Руданський, Тарас Шевченко, Марко Вовчок і священик УГКЦ о.Яків Головацький. Всі вони називали його славним лицарем, борцем за справедливість, захисником покривджених. Історичні джерела свідчать про те, що Кармалюк нападав на багатих тоді, коли до нього доносився стогін скривджених бідняків, які вимагали відплати. Він не проливав людську кров, був чесним і справедливим навіть тоді, коли його цькували, як вовка. В с. Собідка Іванковецька жила вдова Марусина Оліневич, яка вела на продаж корову, бо не мала в що одягнути дітей. Перестрів її на дорозі Кармалюк і дав гроші, щоб купила все необхідне. Також в цьому селі дав на корову бідному чоловікові Тарнавському.

1878 року помер Леонтій Джуринський з Тинної Ушицького повіту. Це був чоловік з золотими руками - вмів вое зробити. Тримався великим вільнолюбцем. Кармалюк був у нього чотири рази. Ось що згадує Джуринський про нього: "Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. У нього було після другої втечі з каторги сто чоловік повстанців. Як окупанти збиткувалися над людьми, то люди зверталися до Леонтія, щоб переказав Кармалюкові. А той завжди захистить покривджених. По нім і чужі плакали, коли його було вбито. Гаврило Риндик з-під Камінця згадує, що мав 15 років, коли бачив Кармалюка: розбійники ті, що з розпусти та з розкоші, а Устим за народ. Дуже добрий був, що пішов би, здається, за ним у світ. Житель с.Гуменці Мисливський згадує, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота в місцевого здирці-окупанта і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав: "Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть... Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка..."

Ігор Цар,
настоятель храму УГКЦ св.Йосафата
(У статті використані матеріали збірника документів 1948 року,
з доповідей наукової конференції 1987 року
та з Кам'янець-Подільської філії держархіву).