Будзей Олег. Карвасари: Штрихи до історії міст і містечок // Час: Інформаційний бюлетень. - 2006. - № 1(1). - Лютий. - С. 7.

Штрихи до історії містечок і сіл

У рубриці "Штрихи до історії містечок і сіл" пропонуємо читачам серію історичних нарисів про села сучасного Кам'янець-Подільського району. Сюди включено й ті поселення, що не дожили до наших днів. В основу публікацій покладено нариси з книги Юхима СІЦІНСЬКОГО "Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт" (1895 р.). Їх доповнено фактичними даними з пізнішого видання "Парафії та церкви Подільської єпархії" (1901 р.), а також із довідників Віктора ГУЛЬДМАНА "Помісне землеволодіння в Подільській губернії" (1903 р.), Олександра КРИЛОВА "Населені місця Подільської губернії" (1905 р.), статистичного видання "Населені місця Поділля" (1925 р.), тому "Хмельницька область" з "Історії міст і сіл Української РСР" (1971 р.), інформаційного довідника Наталії ТОМЧИШИНОЇ та Сергія КОВАЛЕНКА "Кам'янець-Подільський район (1923-1998 рр.)". Нариси Сіцінського перекладено українською мовою.

Починаємо серію публікацією про Карвасари - колишнє містечко Кам'янецького повіту, а сьогодні - окраїнну вулицю Кам'янця-Подільського.

КАРВАСАРИ

Карвасари хоч і вважаються містечком Кам'янецького повіту, але це, власне, передмістя Кам'янця-Подільського. Розкинулися вони біля підніжжя старого кам'янецького замку, внизу біля річки Смотрич, на вузькій смузі землі, що пролягла вздовж скель, від основи турецького мосту до сіл Татариски й Кубачівка.

Раніше Карвасари не називали містечком, а вважали спочатку селом, а потім передмістям, хоча вони й лежали на землі кам'янецького староства. Про початок цього поселення та його назву говорять по-різному.

Відомо, що Кам'янець у XV-XVI ст. вів значну торгівлю зі Сходом, тож через місто проїжджали турецькі, волоські та інші купці. 1543 р. польський король Сигізмунд I розпорядився, щоб ці чужоземні купці, їдучи в Литву, Москву чи Львів, не обминали би Кам'янця, де з них вимагали мито. А оскільки в Кам'янці, внаслідок королівських привілеїв, торгівлю вели фактично тільки вірмени, то сторонні купці могли перебувати лише під стінами міста. Є підстави думати, що в другій половині XVI ст. кам'янецький староста Матвій Влодек, бажаючи розвинути зовнішню торгівлю Кам'янця, але, не маючи змоги здолати завзятість вірменських купців, призначив місцевість, де нині розкинулися Карвасари, для зберігання товарів тих східних купців, що тимчасово сюди прибували. Тому тут було влаштовано комору для таких товарів - так званий караван-сарай. Звідси й походить назва поселення, що тут з'явилося, - Карвасари. Проте на першу згадку цієї назви ми натрапляємо тільки в другій половині XVII ст.

Турки, захопивши 1672 р. Кам'янець-Подільський, застали на Карвасарах церкву та кілька будинків, в яких тоді й поселилися татари-липки. Ці нові поселенці дуже дошкуляли християнському населенню околиць. Тож польський полководець, а згодом король Польщі Ян Собеський, а також його підлеглі, часто затіваючи походи на Кам'янець, намагалися душити цих хижаків прямісінько в їх гніздах. Так було, наприклад, восени 1673 р.

На початку XVIII ст. Карвасари довго не заселялися. Якесь життя тут заворушилося тільки тоді, коли біля турецького мосту було влаштовано два борошномельні млини: один - на кошти старости, а другий - міста. Оскільки торгівля борошном давала тоді великі прибутки, то на Карвасарах одразу ж стали селитися євреї. Турецька залога Хотина користувалася тільки кам'янецьким борошном. Але право вивозити борошно на бессарабський берег належало комендантові Кам'янця, а якщо хтось самовільно перевозив борошно, то такого зухвальця карали смертною стратою.

Крім того, євреїв вабила сюди й звичайна торгівля: в місті вони не мали права поселятися, але, заплативши в міській брамі певну суму, могли проводити в місті кілька годин і збувати тут свої товари та ремісничі вироби на вигідніших умовах, ніж місцеві цехові ремісники. Тому в другій половині XVIII ст. єврейське населення на Карвасарах значно зросло. Так, 1765 р. їх було тільки 17, через 10 років уже 106, ще через 6 років - 171, а 1787 р. - 235 чоловік. Коли 1797 р. євреям дозволили жити в Кам'янці, найзаможніші з карвасарських євреїв переселилися до міста, а в Карвасарах зосталася тільки біднота.

1793 р. Карвасари разом із кам'янецьким староством, куди входили Довжок, Кубачівка, Татариски, Підгроддя (Підзамче) та інші села, перейшли до держави. Того ж року імператриця Катерина II подарувала їх таємному раднику та члену колегії чужоземних справ Аркадію Івановичу Моркову - згодом графу та посланнику в Парижі. Карвасари й досі перебувають у руках його спадкоємців. 1820 р. тут було 240 мешканців, 39 кріпаків. 1888 р. було землі: у власності княгині Анни Михайлівни Хілкової - 13 десятин (із них під містечком - 2,5 десятини) та у власності селян - 1,8 десятини, налічувалося 198 будинків, мешкало 754 людини обох статей, із них 76% євреїв.

Населення Карвасар, взагалі-то, дуже бідне. Будинки тут часто потерпають від повеней. Так, повінь 1874 р. зруйнувала млин, який досі не відбудували. Низинне розташування Карвасар, а також бідність мешканців і їх неохайність є причиною того, що тут майже безперервно до людей чіпляються різні хвороби, а при епідеміях Карвасари стають джерелом, з якого зараза поширюється по всьому місту.

Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах існувала вже в XVII ст. На плані міста 1672 р. її показано під №8 як "руську церкву Святого Хреста на Карвасарах". Під час турецького панування 1672-1699 рр. її, здається, перетворили на мечеть. Чи дожила будівля церкви до XVIII ст., невідомо. Але 1739 р. на Карвасарах була уніатська дерев'яна церква з однією банею, влаштована або відновлена на початку століття священиком Гавриїлом Божовським. Мала вона тоді 30 парафіян. Ця церква до кінця століття зовсім занепала, про що засвідчують тодішні візити. Тож 1799 р. почали будувати нову церкву, яка досі стоїть на Карвасарах. Вона теж дерев'яна, теж з однією банею. Цю церкву, за розпорядженням преосвященного Іоанникія, 1801 р. освятив присутній Подільської духовної консисторії, ключар собору, священик Каленик Нагорський.

Київський протоієрей Іоанн Михайлович Скворцов, який у 30-х роках XIX ст. ревізував церкви Подільської єпархії, виявив, що Карвасарська церква (як і Довжоцька) була однією з найбідніших у єпархії. Тож, довідавшись про це, подільський архіпастир Ксенофонт попросив тодішнього власника Карвасар князя Голіцина потурбуватися про виправлення названих церков і надання їм належного вигляду. На Довжку збудували (хоч і недавно) нову церкву, а на Карвасарах досі залишається та ж скромна церква, яку бачив протоієрей Скворцов.

Насамкінець назвемо наставників Карвасарської церкви.

До 1724 р. - Гавриїл Божовський, який облаштував стару церкву.

У 1724-1769 рр. - Леонтій Помаранський. Його рукопокладено 21 грудня 1724 р. в Умані за презентою кам'янецького старости Яна Станіслава Контського від 24 серпня 1724 р.

У 1769-1785 рр. - Олексій Страдецький. Його поховано на погості Карвасарської церкви, де досі є кам'яний хрест із написом: "Тут лежить священик Олексій Страдецький дня ... місяця" (далі нерозбірливо).

У 1785-1829 рр. - Іоанн Кулаковський (у деяких документах - Колаковський). Раніше, з 1760 р., був коадютором (помічником) при цій же церкві, при своєму тестеві - священику Страдецькому. Наставником церкви в Карвасарах став за презентою від 13 грудня 1785 р. кам'янецького старости князя Адама Чарторийського. Рукопокладено 1786 р. єпископом Петром Бєлянським з обов'язком назавжди залишатися при карвасарській церкві. Возз'єднаний 1795 р. з православ'ям, Іоанн Кулаковский був на початку XIX ст. благочинним кам'янецьких церков. Поховано на погості карвасарської церкви. На кам'яній плиті є напис: "Тут спочиває прах покійного священика цієї Хрестовоздвиженської церкви, благочинного Іоанна Колаковського, який помер 1829 року травня 9 дня". Поруч є ще одна плита з написом: "Тут спочиває прах дружини священика Параскеви зі Страдецьких Колаковської, яка померла 1813 року березня 25 дня. Упокій, Господи, душу покійної раби Твоєї".

У 1829-1849 рр. - Григорій Коропачинський. Рукопокладено 1820 р. до церкви с. Кормильча Кам'янецького повіту.

У 1849-1851 рр. - Йосип Кульчицький. Далі, у 1851-1855 рр., священик у с. Скіпче Кам'янецького повіту, звідки його перемістили в Тернаву Ушицького повіту.

У 1851-1855 рр. - Володимир Зозулинський.

У 1855-1865 рр. - Іоанн Гладковський. Рукопокладено 1835 р. до церкви с. Голенищеве Летичівського повіту.

У 1865-1879 рр. - Олександр Подгорецький. Рукопокладено 1858 р. до кам'янецького кафедрального собору, а 1859 р. переміщено в Демшин. Нині в с. Попова Гребля Ольгопільського повіту.

У 1879-1880 рр. - Корнилій Пуницький. Нині в с. Хащевата Гайсинського повіту.

У 1881-1885 рр. - Прохор Стопакевич. Рукопокладено 1857 р. до церкви с. Михайлівка Ушицького повіту. Тепер у містечку Лянцкорунь Кам'янецького повіту.

У 1885-1887 рр. - Климент Маркевич. До цього священик у с. Стефановка Кам'янецького повіту.

У 1887-1893 рр. - Іуліан Заєнчковський. Рукопокладено 1878 р. до церкви с. Фридрівці Кам'янецького повіту. Нині в Тростянчику Ольгопільського повіту.

З 1893 р. - Костянтин Ватич. Перейшов сюди із с. Попова Ушицького повіту.

Для причету є два дерев'яні будинки з одним сараєм. Церковнопарафіяльна школа в Карвасарах діє з 1894 р., розміщується в церковному будинку.

До Карвасарської парафії входять села кам'янецьких околиць - Татариски (на відкритій, але сирій місцевості на південь від Карвасар), Кубачівка (над Смотричем нижче від Карвасар), Янчинці (на півдні біля шосе), Підзамче (на північному заході біля старого замку) та Видрівка (ряд будинків унизу біля річки навпроти Польських фільварків). Населяють парафію міщани та селяни: хлібороби, ремісники (шевці, мулярі тощо), а також візники (міські перевізники). Усіх парафіян - 576 чоловіків і 602 жінки. Тут також проживає 614 католиків, 18 лютеран, 784 євреї.

Як повідомляє довідник Олександра Крилова "Населені місця Подільської губернії" (Кам'янець-Подільський, 1905), у містечку Карвасари Довжоцької волості було 200 дворів, мешкало 1010 чоловік обох статей. Містечко мало православну церкву, 4 єврейські молитовні школи, церковнопарафіяльну школу, міщанське правління, урядницький пункт.

Згідно з працею "Населені місця Поділля" (Вінниця, 1925), містечко Карвасари, яке раніше входило до Довжоцької волості, за новим адміністративним поділом увійшло (разом із присілком Зюбрівка, селами Цибулівка, Татариски) до Кубачівської сільської ради (з центром у селі Кубачівка). У містечку було 150 господарств, мешкало 1566 чоловік. З установ на Карвасарах зазначено тільки хату-читальню.

Постановою Кам'янецької окружної адміністративно-територіальної комісії від 4 березня 1926 р. Карвасари включено в смугу міста Кам'янець-Подільський.