Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Казанський собор

Тихий затишок створює для студентів-істориків сквер, що розміщений біля корпусу історичного факультету педагогічного інституту імені В.П. Затонського. В тісній забудові середньовічної вулиці він, наче зелений оазис у кам'яному нагромадженні будинків. Історикам відомо, що у дайні часи дороговизна землі в Старому місті обумовлювала надзвичайно щільну! забудову вулиць і площ.

Нагадують нам про це і ті частини Старого міста, які вбереглися від руйнування в часи лихоліття. Йдеш вузькими вуличками, де не завжди знаходилось місце для тротуарів, і відчуваєш подих історії, що сягає в глибину віків. Про вміння наших пращурів використовувати кожний клаптик землі свідчить і раціональність забудови пам'яток архітектури, що вбереглися.

Звідки ж з'явилося місце для скверу? Що приховують від нас його молоді липи? Наче міраж, з-під зелених крон постають в уяві знавців старовини величні куполи головного православного храму міста - Казанського собору. Так, саме тут, де шумить зелень скверу, біля чоловічої гімназії в 1878 році був відкритий новий кафедральний собор.

Потреба в новому храмі виникла ще на початку XIX ст., оскільки Іоанно-Предтеченська церква ні своїми розмірами, ні інтер'єром не відповідала значенню кафедрального собору губернського міста. В 1834 рощ був проект знести Предтеченську церкву і найближчі будинки та збудувати новий, величний храм. У 1842 році, коли імператор Микола ІІ був у Кам'янці, він звернув увагу на тісноту кам'янецького кафедрального собору. Невдовзі з'явився проект будівництва собору на Центральній площі із знесенням ратуші і будинків. Однак цей та інші проекти так і залишились на папері, головним чином внаслідок високої ціни будівництва.

Нарешті, після закриття в Кам'янці кармелітського кляштору в 1867 році, величний костьол XVIII ст. був перероблений у православний собор, приурочений на честь Казанської ікони Божої Матері і освячений 30 серпня 1878 році.

У новоосвяченому соборі було три престоли: головний - на честь Казанської ікони Божої Матері, другий - в ім'я св. Миколи Чудотворця і третій - в Ім'я св. князя Володимира (в пам'ять 900-річчя хрещення Русі).

У 1899 році св. Синод асигнував 10540 карбованців на влаштування в Казанському соборі водяного опалення, а також на ремонт та розпис храму.

У соборі була надзвичайно цінна ікона Божої Матері (копія Почаївської ікони), в 1898 році до неї була зроблена срібна, прикрашена перлами риза. Яка її доля? Яка доля тисяч безцінних пам'яток із закритих храмів?

Дещо прояснює ситуацію серія статей "Продаж" у журналі "Огонек". У той час унікальні культові та й світські шедеври тоннами, як вторсировина, продавались державою на Захід, а на "виручені кошти" проводилась індустріалізація. Наслідки варварського ставлення до своєї культури ми пожинаємо, адже втрачено не тільки храми і безцінні витвори поколінь - втрачено культурні та духовні надбання народу.

Сквер на місці храму символізує моральний стан нашого суспільства. Подібно до того, як коріння лип руйнує фундаменти храму, коріння бездуховності руйнує наші душі.

Задорожнюк А.
Казанський собор // Прапор Жовтня, 1990. - 15 серпня.