Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

КАЗКА СОВИНОГО ЯРУ

Аж дух захоплює, коли їдеш по шляху Кам'янець-Подільський - Стара Ушиця. Круті спуски змінюються витіюватими підйомами, а в долині - голуба стрічка невеличкої річки. На сотні метрів поврізались річки в товщу корало-рифового бар'єру, колись мілководного стародавнього Сарматського моря. Майже за тридцять кілометрів від Кам'янця-Подільського дорога раптом пішла вниз. Машина по тунелю з дерев, пронизаному теплими стрілами сонця, під'їжджає до старого мосту через річку Студеницю. Озирніться - і вас раптом полонить справжня лісова казка. Вона жива, зрима ось перед очима! Важко повіряти, що ми не в гірському краю. Насправді ж ми перебуваємо в державному ландшафтному заказнику "Совиний яр". Обходимо лісове царство, знайомимось .з чудом природи і дивуємося, як могло воно зберегтись майже незайманим.

Виходимо з долини і одразу ж потрапляємо до лісу. Тут ростуть дуб звичайний та дуб скельний, ясен звичайний, липа мілколиста, клен гостролистий та клен-яеір, граб та білокора береза.

Особливо багатий ліс восени: є чим поласувати. Ростуть тут черешні і яблуні, груші і берези, кизил та лішина. В підліску густо червоніє горобина, аж виблискує чорно-синій терен, а по краях червоніє своїми цілющими плодами колюча шипшина.

Тяжко підніматись майже на 100-метрову висоту, але ми задоволені, звідси перед нами розкинувся чудовий краєвид. Лісовий масив навпіл глибокою долиною розтинає річка Студениця, а з боків, мов кровоносні артерії, тягнуться до головного русла маленькі видолинки - струмочки. Вода в них чиста, приємна на смак.

Дихається тут легко. Особливу красу і цінність становлять скелі і кам'яні витвори. Ось, наприклад, немов зодчим зліплена голова велетенської жаби, а дальше витвір, схожий на стрибаючого в провалля коня. Аж мороз по тілі пройде, як глянеш униз, в кам'яні розщілини. Ось тут, мабуть, і водяться сови.

Багато тут сонячних полян. Які тільки трави та квіти не ростуть на них. Неторкані, невитолочені, простяглися вони суцільним килимом на материнській неораній землі. Тільки окремі доріжки, протоптані чи то диким вепром, чи іншою звіриною, ведуть до лісу. Тут можна знайти майже кожну п'яту рослину, занесену до "Червоної книги України": горицвіт весняний та ковилу українську, пролісок звичайний та сон великий, лілію лісову, півники угорські та багато інших рослин. Гуляє над лисими горами вітер, і колишеться під вітром, грає сріблястою хвилею оспівана в козацьких думах ковила.

Ще задовго до цього часу урочище було оголошено мисливським заказником, тому і звірі тут нелякані. Без особливих зусиль наші проводжаті показали місця, де живуть дикі свині. А на одній з просік прямо на нас вибігло двійко косуль. Зупинились, якусь мить вивчали незнайомих людей і, не поспішаючи, підтюпцем побігли своєю дорогою. Знову зупинились, здивовано оглянулись і зникли в гущавині.
Не менш цікаве і історичне минуле Княжполя та Совиного яру. За переказами тутешні поселенці були вихідці з Карпат - опришки Олекси Довбуша. У XVIII столітті чимало опришківських загонів діяло на Покутті та Поділлі, піднявшись на боротьбу проти феодального гніту.
Зберегти "Совиний яр" у природному стані - давня мрія природолюбів і краєзнавців нашого краю.

С. ЯРЕМА