Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Л.В. Баженов, м. Кам'янець-Подільський

КРАЄЗНАВЧИЙ ПОСТУП НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991 - 2001)

Бурхливий розвиток краєзнавчого руху за роки незалежності Української держави, що охопив самі широкі верстви громадян та молоді і по праву став в авангарді національно-культурного відродження, спричинився до його подальшої демократизації та появи нових організаційних засад консолідації, координації і вдосконалення, увібрав в себе набутий досвід за минулі десятиріччя наукової, пошукової і популяризаторської роботи, вийшов за межі заідеологізованості та формалізму. Головною рисою сучасного краєзнавства є урізноманітнення нових форм виховання патріотів України на прикладах пізнання її історії, активна праця вчених і аматорів над переосмисленням творчої спадщини своїх попередників і відновлення історичної правди у висвітленні минувшини регіонів країни і, зокрема, Хмельниччини1.

Перебудовчі процеси у вітчизняному краєзнавстві, в тому числі на Хмельниччині, очолили утворена 1991 року Всеукраїнська спілка краєзнавців, реформовані Українське товариство охорони пам'ятників історії та культури, Українське географічне товариство, Хмельницьке обласне історико-краєзнавче товариство та інші, а також утворилися і активізували діяльність представницькі осередки нового типу: відділення в містах і районах українського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка (з 1990 р.), українського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса (з 1988 р.), всеукраїнського товариства Івана Огієнка (з 1992 р.), Кам'янець-Подільського культурологічного товариства "Подільське братство" (з 1991 р.), Кам'янець-Подільського військово-історичного товариства (з 1996 р.). Українського історичного товариства імені Михайла Грушевського (з 2000 р.) тощо.

Головними базовими центрами вивчення Хмельниччини з 90-х років стали у м. Хмельницькому обласний інститут удосконалення вчителів, обласний державний архів, обласна універсальна бібліотека, обласний краєзнавчий музей, Інститут бізнесу, новоутворений гуманітарно-педагогічний інститут, відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України, гуманітарні кафедри інших вузів; у м. Кам'янці-Подільському - педагогічний університет та при ньому Центр дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України (з 1995 р.) і його філія в м. Теофіполі (з 2000 р.) та навчально-наукова лабораторія етнології Поділля (з 1995 р.), національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", національний природний парк "Подольскиетолтры" (з 1996 р.), історичний музей-заповідник й ін. Краєзнавство займає суттєве місце в роботі відділень Малої академії наук у всіх містах і районах області. Зокрема, тільки Центром дослідження історії Поділля упродовж 1995-2000 років було опубліковано десять монографій, книг і брошур, а також взято участь у проведенні десяти міжнародних і всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій та виданні їх матеріалів. Загальний обсяг друкованої продукції цієї установи з історії та культури нашого краю склав 243,5 друкованих аркушів.

За нашими підрахунками, сьогодні в галузі регіональних досліджень з-поміж понад 2-х тисяч краєзнавців області (вчителі, музейники, архівісти, працівники установ культури, студенти, учні і т.д.) працюють 5 академіків, 4 члени-кореспонденти, 14 докторів наук, професорів, понад 50 кандидатів наук, доцентів, 26 аспірантів та здобувачів, 16 магістрантів.

Розвою регіональних пошуків і досліджень сприяло виконання з початку 90-х років цільових наукових програм в галузі краєзнавства: 1/ підготовка і видання історико-меморіальної "Книги Пам'яті", присвяченої 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні; 2/ створення Зводу пам'яток історії та культури області; 3/ підготовка багатотомного видання "Реабілітовані історією" /про репресії на Хмельниччині 20 - 80-х років); 4/ створення історії міст і сіл краю; 5/ робота над комплексними темами "Культура Поділля" і "Духовні витоки Поділля" та ін. З названих програм в основному завершеною є здійснення 10-ти томного видання "Книги Пам'яті" (1995-1997 рр.). Решта - реалізуються на близьку та далеку перспективу.

Піднесення краєзнавчого руху та розгортання регіонального вивчення на порозі ХХІ ст. пов'язано також з активною підготовкою і відзначенням на Хмельниччині 50-річчя і 55-річчя Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, 350-річчя початку Визвольної війни та національної революції українського народу середини ХVІІ ст., 350-річчя Пилявецької битви 1648 року, 80-річчя української національно-демократичної революції, 90-річчя подільської "Просвіти", 60-річчя трагічного голодомору, 60-річчя утворення Хмельницької області, 200-річчя заснування Подільської православної єпархії, 1000-річчя м. Полонного, 900-річчя м. Ізяслава, 600-річчя міст Дунаївців і Ярмолинців, 500-річчя міст Хмельницького, Віньківців, Городка й інших населенних пунктів, 80-річчя Кам'янець-Подільського державного українського університету, 400-річчя від дна народження Богдана Хмельницького, 180 і 185-річчя з дня народження Тараса Шевченка, 120-річчя від дня народження Симона Петлюри і Івана Огієнка та інших визначальних дат і подій в історії краю.

Про небачений розвій нинішнього краєзнавства, який за більшістю показників перевершив попередні здобутки в цій галузі, свідчить той факт, що впродовж 1991-2001 років у Хмельницькій області проведено 9 міжнародних, 24 всеукраїнських, 10 регіональних науково-краєзнавчих конференцій, 1 міжнародний та 1 всеукраїнський наукові історико-краєзнавчі симпозіуми, в роботі яких взяло участь майже 3,5 тисячі учених і краєзнавців, видано збірники праць та матеріалів цих форумів, які містять понад 2 тисячі тез, доповідей, повідомлень і статей загальним обсягом понад 800 друкованих аркушів. Видання конференцій і симпозіумів склали унікальну велику енциклопедію сучасних знань про минуле й сучасність нашого краю. З-поміж конференцій найбільш представницькими і результативними були міжнародні: "Україна - Польща" /Кам'янець-Подільський, 1992/, на секціях якої виступали науковці США, Канади, Англії, Франції, Німеччини, Японії, Польщі, Литви, Білорусії, Росії й інших країн, "Духовні витоки Поділля: творці історії краю" /Кам'янець-Подільський, 1994/, "Велика Волинь: минуле й сучасне" /Ізяслав, 1994/, "Полонному 1000 років" /Полонне. 1995/, "Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки" /Хмельницький, 1999/, "Острогіана в Європі і Україні" /Старокостянтинів, 2001/, а також всеукраїнські: V Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства /Кам'янець-Подільський, 1991/, "Хмельницькому - 500" /Хмельницький, 1991/, VІІІ, ІХ і Х Подольские історико-краєзнавчі конференції /Кам'янець-Подільський, 1990, 1995, 2000/, "Культура Поділля: історія і сучасність" /Хмельницький, 1993/. "Віньковеччина: історія і сучасність" /Віньківці, 1993/, "Південно-Східна Волинь: наука, культура, освіта" /Шепетівка, 1995/, "Меджибіж: 850 років історії" /Меджибіж, 1996/, "Пилявецька битва 1648 року в історії України" /Стара Синява, 1995, 1998/, "Хмельниччина: роки становлення та поступу" /Хмельницький, 1997/, "Старокостянтинів і край в просторі часу" /Старокостянтинів, 1997/, "Кам'янеччина в контексті історії Поділля" і "Осіта, наука і культура на Поділлі" /Кам'янець-Подільський, 1998/, "Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій" /Дунаївці, 1997, 2000/, "Болохівщина: земля і люди" /Хмельницький-Стара Синява-Любар, 2000/ тощо. Серед краєзнавчих форумів позитивну оцінку в наукових колах України здобув симпозиум "Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження" /Кам'янець-Подільський, 1995/, ініціаторами проведення якого спільно виступили Центр дослідження історії Поділля Інституту історії України та Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині.

Важливою рисою сучасності у проведенні краєзнавчих наукових форумів, за кількістю яких Хмельниччина посідає одне з провідних місць серед областей та peгіонів України, стало припинення видання збірок тез доповідей і повідомлень, котрі були породженням 60 - 70-х років і значно збіднювали результати наукових досліджень. Натомість, з початку 90-х років більшість опублікованих на Хмельниччині матеріалів конференцій по суті є науковими збірниками, що містять переважно грунтовні статті, розгорнуті доповіді з обов'язковими посиланнями на використані джерела й літературу. Підсилюється значення цих конференцій тим, що вони є відкритими для громадськості, для вcіx наукових центрів України і зарубіжжя, що працюють в галузі поділлєзнавства, зрештою, престижними для вчених і краєзнавців.

Одночасно за останні десять років ученими і краєзнавцями Хмельниччини здійснено понад 140 видань монографій, книг, збірок документів, путівників, брошур, навчальних посібників, буклетів, у тому числі в галузі археології /5/. археографії /ІО/, історії /68/, економіки /8/, екології /5/, культури /28/ та освіти /26/, загальним обсягом майже 800 друкованих аркушів. З-поміж цих видань значним внеском у науку стали монографії І.С. Винокура "Бакота. Столиця давньоруського Пониззя" /І994/, "Слов'янські ювеліри Подністров'я"/I997/, "Черняхівська культура" (2000), В.І. Якубовського "Скарби Болохівської землі" (2001), В.С. Прокопчука "Краєзнавство Поділля: історія і сучасність" /І995/, П.Я. Слободянюка "Культура Хмельниччини" /І995/ і "Українська церква" (2000), І.В. Рибака "Зїньків в історії Поділля" (1995/, І.В. Сесака "Освіта на Поділлі в другій половині ХІХ - на початку XX ст." (1996, 1999), М.П.Манкевича "Старокостянтинівщина: історичний формуляр" /І997/, О. М. Пажимського "Садибні ансамблі подільської Волині" /І997/, М.П. Дембіцького "Бої за Кам'янець весною 1944 року" (1999), колективу авторів на чолі з І.А. Стасюком "Трагічні долі репресованих теофіпольців /Реабілітовані історією/" (т. 1-2, 2000) та ін.

Значно доповнюють монографічні дослідження книги нарисів про видатних земляків, цікаві події в історії та культурному житті краю, які опублікували А.В. Сваричевський /"Проскурів літературний від давнини до сучасності", 1998; "Т.Г. Шевченко і Поділля", І994/, І.А. Стасюк./"Нариси історії Теофіпольщини", 1993/, О.П. Царик /"Відомі люди з Шепетівщини", 1997/, В.С. Прокопчук /"Просвітителі з Поділля", 1992/, В.П. Мацько /"Злотонить", 1994/, М.І. Красуцький /"Репресовані безвинно", 1992/, В. Ровінський і О. Миханчук /"Православіє на Поділлі", 1995/, Б.М. Kyшніp /"Невторованими стежками", І997/, С.Е. Баженова /"Антоній Юзеф Роллє", 2001/ й ін.

У зв'язку з тим, що у 90-ті роки знизилася актуальність фундаментального видання 26-ти томної "Історії міст і слл УРСР", виникла необхідність доповнити новими матеріалами нариси тому цього серіалу "Хмельницька область" /І972/, здійснити спеціальні розробки історичних. нapисів, путівників про населенні місця регіону в світлі вимог часу. Ще 1993 року відомий краєзнавець І.А. Стасюк опублікував книгу "Теофіпольщина: сторінки історії сіл Теофіпольского району", в якій вміщені змістовні нариси про 55 населених місць цього краю. Книга відкрила шлях здійснення, аналогічних видань у решті районів області, що було б реальним і альтернативним розв'язанням проблеми перевидання тому "Історія міст і сіл України. Хмельницька область". Водночас на Хмельниччині створено ряд книг про окремі міста і села, які є прикладом наслідування всім, хто займається такими дослідженнями. До кращих видань варто віднести книги колективу авторів на чолі з М.Г. Кукурудзяком "Історико-краєзнавчий нарис с. Кременчуки" /1995/, І.А. Стасюка "Новоставці" /1992/, Ю.Д. Гжимайла "Місто над Случем /Красилів/", /1992/, М. Базилюк "Нариси з: історії села Бабине" /Стара Синява, 1992/, В. Ромарнюка "Чабанівка" /Кам'янець-Подільський, 1997/, І.А. Поліщука і Д.П. Глушанця "Нариси iсторії Правутнів" /Славута, 1995/, В.С. Прокопчука і Ю.В. Телячого "Лисець" /Дунаївці, 1998/, О.Т. Щура "Голосків", /Кам'янець-Подільський, 1999/ та ін.

Найбільшим досягненням краєзнавчого руху стала 6araторічнa підготовка і видання фундаментальної icтopикo-мeмopiaльної "Книги Пам'яті України. Хмельницька область" /1995 - 1997/, приуроченої 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. При її створенні обласна редакційна колегія сперлась на роботу спеціальних комісій у містах і районах та селищних рад, на значний загал науковців, краєзнавців, архівістів, освітян, працівників культури, ветеранів війни та праці. В 10-ти томах цього видання, яке присвячено кожному району області і м. Хмельницькому, вміщено біля двох десятків наукових нарисів про події війни і долі наших земляків, подано поіменні списки з біографічними відомостями майже 119 тисяч полеглих за свободу Батьківщини, чимало прізвищ з якого тут уперше оприлюднено й, таким чином, значно зменшено кількість безіменних поховань і "безвісті зниклих" громадян Хмельниччини.

До таких же важливих капітальних видань, у створенні яких взяв загал учених і краєзнавців, належать опубліковані книги "Репресоване краєзнавство. 20 - 30-і роки" /1991/, "Поділля: історико-етнографічне дослідження" /І994/, "Подільської землі сини" /І993/, наукові збірники "Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля" /І992/, "Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі" /І995/, "Академія на пошану професора Л.А. Коваленка" /І997/, "Творчі вершини вченого. До 60-рїччя від дня народження професора М.Г. Кукурудзяка" /І998/, "Давня і середньовічна історія України. На пошану Іона Винокура з нагоди його 70-річчя" /2000/ та ін., в яких належно представлена іcторія та постаті нашого краю.

Визначальним напрямом у розвитку краєзнавства Хмельниччини є підготовка і публікація збірників документів і матеріалів з істоpії та культури краю, як підгрунтя регіональних досліджень. Справжнім надбанням для науковців, краєзнавців, освітян й загалу читачів стали видання тематичних джерелознавчих збірок "Голод на Поділлі: книга свідчень" /І993/, "Великий терор на Хмельниччині: свідчення та документи" /І997/, "Плоскирів, Проскурів, Хмельницький: фактографічний збірник" /І993/, "Просвітницький рух на Поділлі. 1906 - 1923 рр." /І996/ й ін. Джерелом збереження народної творчості, звичаїв, обрядів, традицій для прийдешніх поколінь стали упорядковані фольклористами та етнографами культурологічні: збірники Д. Брилінським "Словник подільських говірок" /І99І/, А. Сваричевським "От де наша слава... Фольклор про історичні події на Поділлі і Волині" /І995/, В.С. Прокопчуком "Стелися зелений кудрявцю. Подольские колядки, щедрівки, raївки" /І992/, Ю.Д, Гжимайлом "Із народних вуст. Фольклор Красилівщини" /І993/, Т. Сис-Бистрицькою "Перлини Кам'янеччини" /І993/, О. Цариком "Колядки і щедрівки Шепетівщини" /І99І/, Е.І. Олендрою та ін. "Весільні пісні Віньковецького краю" /І993/ тощо. Це дозволило професору В.П. Струманському здійснити видання великої за обсягом хрестоматії для школи "Народознавство Поділля" /І995/. На жаль, поки не створено для потреб науки і освіти хрестоматії, яка б мовою документів ілюструвала б всі періоди історії Хмельниччини.

До наріжних здобутків краєзнавства Хмельниччини варто віднести його тісне співробітництво і взаємозв'язок з освітою. За останні десять років зусиллями науковців і краєзнавців в основному вирішена проблема забезпечення загальноосвітніх шкіл краєзнавчими підручниками, посібниками, методичними розробками з історії, географії та культури області. Користуються популярністю і використовуються в навчальних закладах посібники "Нариси історії Поділля" /1990/, І.С. Винокура і С.В. Трубчанінова "Історія Поділля та Південно-Східної Волині" /1993, 1994/, І.С. Рибака "Історія рідного краю ХХ століття" /1997/, М.В. Соловей "Рідний край - Хмельниччина" /1994/, А.І.Коваленко і В.В. Коваленко "Географія Хмельницької області" /1996/ та ін.

Співробітництво з освітою призвело до омолодження краєзнавчого руху. З початку 90-х років регіональні дослідження в гуманітарній сфері посіли чільне місце серед учнівських праць на міськрайонних, обласних і всеукраїнських наукових конкурсах та олімпіадах, у діяльності Малої академії наук. Адже в умовах Хмельниччини заняття краєзнавством найбільш доступно для молоді, здатне ефективно виявити індивідуальну творчість, пріоритетні напрями наукових інтересів її представників. Тому сьогодні стало звичайним явищем виступи з доповідями і повідомленнями старшокласників на науково-краєзнавчих конференціях. У 1993 році в м. Хмельницькому відбулась перша обласна наукова конференція з краєзнавства учнівської молоді "Рідний край очима допитливих", результатом якої стало видання збірника матеріалів форуму. На відомій конференції "Пилявецька битва 1648 року в історії України", що відбулась у вересні 1995 року в м. Старій Синяві, працювала окрема шкільна секція, яка об'єднала учнів - дослідників Визвольної війни українського народу середини ХVII ст. зі всіх районів області. 15 кращих доповідей молодих аматорів зайняли гідне місце в опублікованих матеріалах конференції. Згодом частина молодих учасників форуму поповнила лави студентів історичного факультету Кам'янець-Подільського педагогічного університету і продовжила краєзнавчі дослідження.

Не дивно, що захоплення краєзнавством торує шлях у науку багатьом молодим аматорам. Тільки впродовж 1995 - 2001 років місцевими науковцями і краєзнавцями захищені дві докторські та десять кандидатських дисертацій, пов'язаних з вивченням різних періодів минулого Поділля і Південно-Східної Волині. Серед них варто виокремити дисертаційні роботи В.В. Малого "Етносоціальні процеси на Поділлі у 1861-1914 рр" /1997/, Ю.С. Земського "Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет" /1997/, В.С. Лозового "Кам'янецька доба Директорії УНР" /1998/, В.А. Нестеренка "Національні відносини на Поділлі в 20-30-ті роки ХХ ст." /1998/ й ін. Відрадно, що на Хмельниччині у стані завершення ще 2 докторських та 8 кандидатських дисертацій, предметом дослідження є історія нашого краю.

Не тільки наукові дослідження складають суть нинішнього краєзнавства. Воно покликане насамперед засобами своєї роботи і на прикладах історії рідної землі, її національних святинь та культури навчати й виховувати у громадян і молоді почуття патріотизму, активізувати їx суспільну діяльність, сприяти розбудові туризму, музейної справи. Тому популярна краєзнавча тематика широко представлена у програмах місцевого телебачення, радіо та часописах Хмельниччини. Найбільше науково-популярних статей і нapисів з історії та культури краю вміщується в часописах "Подольские вісті", "Прибузька зоря" /м. Хмельницький/, "Подолянин", "Кам'янець-Подільський вісник", "Фортеця" /м. Кам'янець-Подільський/, "Дунаєвецький вісник", "Колос" /м. Стара Синява/ та ін.

З початку 90-х років краєзнавчі товариства та осередки прагнули заснувати свої періодичні друковані органи, як вищу форму самовияву та популяризації своєї діяльності. Зокрема, у 1991 - 1996 роках у м. Кам'янці-Подільському видавалися щорічники краєзнавчого вісника "Подільське братство", в якому подано чимало оригінальних статей суто на альтернативних підходах до історії. В 1991 - 1993 роках виходив у світ у м. Хотині літературний і краєзнавчий журнал "Дністер", де представлені мaтepіaли з минулого Кам'янеччини. В 1991 році у. м. Хмельницькому видруковано кілька номерів інформаційного бюлетеня "Вісник краєзнавства", у 1993 - 1994 роках з ініціативи поета і видавця B.M. Басирова опубліковано два числа приватного літературного і краєзнавчого журналу "Доля", який відзнавчався високим науковим і професійним виконання. Нарешті, у 1995 і 1997 роках побачили світ два випуски науково-краєзнавчого альманаху "Дивокрай", який за своєю структурою, змістом статей і матеріалів визначився одразу як головний краєзнавчий друкований орган Хмельниччини. Окремі краєзнавчі розвідки знаходять місце на шпальтах освітянського журналу "Педагогічний вісник". Однак, з-за фінaнcoвoї скрути і непocтійної спонсорської допомоги товариства Хмельниччини так і не спромоглися створити періодичний і довготривалий у часі краєзнавчий часопис. Наприклад, такий "Літопис Борщівщини" Тернопільської області систематично видається ось уже вісім років.

Важливим визнанням праці науковців і краєзнавців, poлі краєзнавчого руху в громадському житті регіону стало запровадження Хмельницькою обласною державною адміністрацією з 1993 року щорічних обласних премій за видатні успіхи в галузі історико-краєзнавчих досліджень, мистецтвознавства, народознавства, музейного будівництва, реставрації, охорони та популяризації пам'яток історії та культури. Наприклад, авторитетної нині обласної премії в галузі історичного краєзнавства імені Юхима Сіцінського удостоєні С.К. Гуменюк, І.А.Стасюк, І.С.. Винокур й інші відомі діячі краєзнавчого руху та дослідники Хмельниччини. Загалом на ниві краєзнавства сьогодні досягли відчутних наукових результатів П.Я. Слободянюк, О.П. Григоренко, M.M. Дарманський, А.В. Сваричевський, О.І. Журко, Є.Д. Назаренко, Ю.І. Блажевич, В.М. Ільїнський, Ю.В. Телячий та ін. /м. Хмельницький/, І.В. Рибак, М.Б.Петров, О.М. Завальнюк, А.Г. Філінюк, Б.М. Кушнір, T.I. Колотило, А.П. Гаврищук, Т.А. Сис, В.С. Лозовий, С.Е. Баженова й ін. /м. Кам'янець-Подільський/, B.C. Прокопчук, В.А. Захар'єв /м. Дунаївці/, О.М. Пажимський, М.П. Манкевич, В.Я. Мех /Старокостянтинівщина/, Ю.Д. Гжимайло, О.В. Байдич /Красилівщина/, І.А. Стасюк, В.П. Шептицьний /м. Теофіполь/, Л.К. Терещук, О.П. Царик, /ІІІепетівщина/, І.Д. Козельський /м. Стара Синява/, К.Ю. Паламарчук, P.I. Пелех, І.О. Бровчук /м. Полонне/, О.С. Романюк /с.Ямпіль Білогірського району/, Г.К. Медведчук, М.В. Пінчак /с. Меджибіж Лeтичівського району/ й ін. З-поміж них за видатні наукові досягнення на ниві дослідження історії та культури Теофіпольщини І.А. Стасюку в листопаді 2000 року присвоєно звання почесного професора Кам'янець-Подільського педагогічного університету.

Водночас у розвитку краєзнавчого руху і наукових досліджень Хмельниччини простежуються дeякі прогалини, недоліки й наболілі проблеми. Зокрема, в oбласті відсутній єдиний координаційний центр краєзнавства, який би узгоджував діяльність науково-громадських товариств і осередків, виробляв головну стратегію та комплексну програму peгіональних досліджень. Як засвідчує аналіз проведення наукових конференцій та видання краєзнавчої літератури, вивчення Хмельниччини здійснюється нерівномірно в територіальному poзрізі. Традиційно краще досліджуються райони півдeннoї Хмельниччини. Лише з середини 90-х років активізувалася увага вчених і краєзнавців до північних paйонів області. Найкраще поставлено краєзнавче вивчення Кам'янець-Подільського, Дунаєвецького, Городоцького, Віньковецького, Старокостянтинівського, Теофіпольського, Шепетівського районів Хмельниччини. Натомість недостатньо розвинутий краєзнавчий рух, майже не здійснюються глибокі регіональні дослідження, не організовуються краєзнавчі конференції з виданням матеріалів у Волочиському, Деражнянському, Новоушицькому, Чемеровецькому і Ярмолинецькому районах. Понад 80 відсотків усієї краззнавчої літератури видається пересічно тиражем 200 - 500 примірників, що робить її не доступною масовому читачу. До того ж, не сприяють поліпшенню якості публікацій відсутність в області головного краєзнавчого видавництва та відповідних опорних друкарень. Hapешті, на вcіx негараздах, що сьогодні існують в краєзнавчому русі, позначаються наслідки економічної кризи в Україні.

Підсумовуючи краєзнавчий поступ Хмельниччини, ми повинні визнати, що його розвій не міг би існувати без належної підтримки молодої Української держави. Адже тільки за допомоги Президента України та інших владних структур можна було здійснити такі грандіозні регіональні програми, як видання багатотомних "Книги Пам'яті", "Реабілітовані історією", до підготовки яких залучено тисячі науковців і краєзнавців. На десятому році незалежності Президентом України Л.Д. Кучмою підписано два доленосні Укази "Про підтримку краєзнавчого руху в Україні" та "Про підготовку до видання "Зводу пам'яток історії та культури України". Згідно першого Указу в державі фактично розпочато реформування краєзнавства, згідно якого Всеукраїнська спілка краєзнавців визнана головним координатором краєзнавчого руху і регіональних досліджень, прирівнена до творчих спілок країни, а краєзнавству надано належний статус як наукової і просвітницької галузі.

Які ж ми вбачаємо найближчі перспективи розвою краєзнавчого руху і регіональних досліджень на порозі ХХІ ст. у світлі Указів Президента України?

По-перше, краєзнавство Хмельниччини має безмежні джерела й потенціал для свого вдосконалення і розвитку. По-друге, серед важливих наукових завдань в галузі краєзнавства потрібно окреслити такі, як створення "Eнциклoпeдії Поділля", "Зводу пам'яток icтоpiї та культури Хмельниччини", завершення видання районних книг "Реабілітовані історією", перевидання тому "Історія міст і сіл України. Хмельницька область" та путівників про історичні населенні місця краю, продовження публікації краєзнавчої літератури для. потреб освіти, науки, культури й туризму. Пріоритетними напрямами краєзнавства Хмельниччини й надалі залишаться apxeoлогічні, археографічні, історичні, топонімічні, лінгвістичні, фольклорно-етнологічні, мистецтвознавчі, природничі дocліджeння краю. По-третє, ми очікуємо прихід молодого поповнення нayковців і краєзнавців, здатного розв'язувати складні проблеми розбудови краєзнавства Хмельниччини.

Джерела і література:

Другий з'їзд Bceyкpaїнськoї спілки краєзнавців 25 грудня 1996 року: Матеріали та документи. - К., 1997; Довідник: Недержавні громадські організації міста Кам'янця-Подільського.- Кам'янець-Подільський, 1998; Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX - XX ст. - Кам'янець-Подільський 1993. - С. 106 -108; Баженов Л.В. З краєзнавчого життя на Поділлі /1992 - 1993 pp./ //Історія України: маловідомі імена, події, факти.- К., 1996. - С. 83 - 91; Баженов Л.В. Перші п'ять років Центру дослідження історії Поділля //Матеріали Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції.- Кам'янець-Подільський, 2000.- С. 22-25;Прокопчук B.C. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність.- К., 1995. - С. 148 - 150; Балема Р. Пам'ять - найвищий oбеліск //Подольские вісті /м. Хмельницький/. -1997. - 10 квітня; Логвіна В.Л. До питання про створення історії міст і сіл Кам'янеччини //Кам'янеччина в контексті історії Поділля. - Т. 2. - Кам'янець-Подільський, 1998. - С. 61-63; Стасюк І.А. Напишемо історію сіл Хмельниччини.- Хмельницький, 1994.