Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей Олег. Крізь роки // Подолянин. - 2006. - 11 серпня. - С. 7.

КРІЗЬ РОКИ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Читайте про села району

З потоку подій, що сталися 40 років тому на наших теренах, виділимо три найприкметніші й розповімо про них детальніше. Тим паче, що сьогодні можна глянути на минуле з висоти прожитих літ. Отже, 40 років тому в Кам'янці-Подільському вперше було продемонстровано гру, яка через кілька десятиліть принесе місту над Смотричем всеукраїнську спортивну славу, нехай не дуже гучну, зате досить стабільну. А в Крушанівці в цей час народиться дівчинка, яка на два десятиліття стане символом радянсько-болгарської дружби. А ще з карти Кам'янець-Подільського району в ці дні буде прибрано чотири останні колоритні назви.

БУЛИ БЕЗ НОСА, СТАЛИ АБРИКОСИ

15 серпня 1966 року Президія Верховної Ради УРСР видала Указ, яким, зокрема, було змінено назви чотирьох сіл Кам'янець-Подільського району. Зникли чотири колоритні назви - Безнісківці, Козодавинці, Раколупці та Погоріла. Зате з'явилися ніжно-ботанічні Абрикосівка, Каштанівка, Барвінкове та Привітне. Після цього вже жодне село району не перейменовували. Правда, їх ще приєднували (як, скажімо, Шидлівку до Привітного), знімали з облікових даних (як, наприклад, Барвінкове, старовинні Бакоту, Студеницю), але питомих, даних у сиву давнину найменувань уже не чіпали.

Назви сіл - це теж пам'ятки історії. На щастя, населені пункти нинішнього Кам'янець-Подільського району до 1945 року практично не перейменовували. Чи не єдиний виняток становила Ушиця, вперше згадана в літопису як місто ще 1144 року. У липні 1795 року Найвищим повелінням її було призначено повітовим містом. Але розташована не зовсім вдало - на краю повіту, до того ж в низині на березі Дністра, внаслідок чого часто зазнавала повеней, Ушиця порівняно недовго пробула центром Ушицького повіту. Вже 1826 року на клопотання дворян повітовим містом призначили містечко Літнівці (тобто, "літній маєток", куди польські пани нібито приїжджали на відпочинок, як пояснює цю назву Юрій КРУГЛЯК у довіднику "Ім'я вашого міста"). Тоді ж Літнівці перейменували на Нову Ушицю, а Ушиця стала Старою Ушицею зі статусом заштатного міста. Повіт же, як був Ушицьким, так Ушицьким і залишився. Отже, маємо ще один ювілей: 180 років тому Ушиця стала Старою Ушицею.

Масова манія перейменувань розпочалася 1945 року. За 21 рік по-новому названо 22 села нинішнього Кам'янець-Подільського району.

Першими жертвами манії 4 червня 1945 року стали села Янчинці (Кам'янець-Подільський район) і Фридрівці (Ориниський район): їх Указом Президії Верховної Ради УРСР перейменували відповідно на Колибаївку та Залісся.

Перше із цих перейменувань має під собою історичні корені. Надамо слово Євтиму СІЦІНСЬКОМУ: "У XVI столітті на місці теперішнього села було урочище Колибаїв (або Колибів ґрунт). 1589 року польський король Стефан Баторій дав цю місцевість (між містом і селами Панівці, Ходорівці, Острівчани) Івану Венгеру. На початку XVII століття тут, на землях Кам'янецького староства, Валентій Плісковський заснував село Колибаїв. 1616 року татарський набіг повністю спустошив село. Тому тодішні люстратори Кам'янецького староства звільнили Плісковського від сплати будь-якого внеску на замок. У тарифі 1661 року згадується Колибаїв - 4 дими. Під 1678 роком є відомості, що Колибаїв має ще одну назву - Янчинці. У XVIII столітті назва "Колибаїв" зникає". Назву "Янчинці" дослідники пов'язують із згаданим Сіцінським Іваном (чи Янком) ВЕНГЕРОМ. Тож мотив перейменування Янчинців зрозумілий: тут польський дух, тут Польщею пахне! Правда, після цього в Кам'янець-Подільському районі стало два села з близькими назвами - Колибаївка та Колубаївці. Але, як побачимо далі, це тільки квіточки проти наступних чотирьох Залісь і трьох Привороть.

Щодо Фридрівців, то, як зазначає Євтим Сіцінський, 1410 року польський король Владислав Ягайло дав "Фридрівці на кирницях" Фридру з Плешовиць за хоробрість у битві з хрестоносцями. Мається на увазі знаменита Грюнвальдська битва, в якій об'єднана польсько-литовська армія, керована Ягайлом і Вітовтом, завдала нищівної поразки тевтонцям. У битві в складі польської армії брали участь три загони подолян. Як бачимо, з карти зникло поселення, назване іменем хороброго учасника знаменитої битви.

7 березня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР перейменовано ще 8 сіл Кам'янець-Подільського району, 3 - Орининського, одне - Староушицького. Отже, Велика Мукша стала Великою Слобідкою, Слобідка-Мукшанська - Слобідкою, Мукша-Пановецька - Малою Слобідкою, Ляшковиця - Збручем, Мукша-Колубаєвецька - Лисогіркою, Татариски - Смотричем, Мукша-Боришковецька - Кам'янкою, Мукша-Китайгородська - Жовтневим, Великі Вірмени - Великозаліссям, Малі Вірмени - Малозаліссям, Вірменські Хутори - Заліссям, Дурняківці - Наддністрянкою.

Як бачимо, замінено всі назви, в які входив компонент "Мукша" (річка, на якій розташувалися села), а найголовніше - прибрано з назв імена народів (татари, ляхи, вірмени). Такий тоді був час - роки тупої боротьби з космополітизмом: навіть із карти нещадно вичавлювали чужоземні елементи. Особливо вразило зникнення з карти трьох назв, пов'язаних із вірменами. Фольклорист і музейний працівник Тамара СИС при зустрічах із вірменськими дослідниками не знала, куди ховати очі від сорому за оті недолугі дії українського керівництва.

Оскільки внаслідок цих перейменувань в Орининському районі стало два Залісся, то 1946 року Залісся (колишні Фридрівці) стали Заліссям Першим, а Залісся (колишні Вірменські Хутори) - Заліссям Другим. Надзвичайно оригінальне розв'язання проблеми! Так і згадується "Третья улица Строителей" зі знаменитої комедії Ельдара РЯЗАНОВА. Тим паче, що внаслідок перейменування села з'явилися Заліська Друга сільська рада, Заліська Друга загальноосвітня школа.

У монографії "Адміністративно-територіальний поділ Поділля" Віталія ОЛУЙКА, Петра СЛОБОДЯНЮКА та Миколи БАЮКА з посиланням на архівні джерела наведено ще низку цікавих перейменувань тієї пори: зокрема, Станіславівки на Слобідку-Баговицьку, Китайгорода на Вишнівку. Але далі зазначено, що низка нових імен населених пунктів так і не прижилася, тож назви сіл залишилися без змін. Очевидно, це стосувалося і Станіславівки та Китайгорода, бо саме ці назви маємо на карті сучасного Кам'янець-Подільського району.

23 вересня 1959 року Указом Президії Верховної Ради УРСР було ліквідовано Орининський і Староушицький райони, внаслідок чого в Кам'янець-Подільському районі утворилося аж три Привороття (по одному з кожного району). Тож 10 березня 1960 року ухвалою Хмельницького облвиконкому Привороття Вербківської сільради стало Привороттям Другим. Так у нашому районі з'явилося (після Залісся Другого) ще одне номерне село. 1 березня 1963 року Хмельницький облвиконком ухвалив Привороття Нефедовецької сільради перейменувати на Подільське, а також Залуччя на Подоляни, Теклівку на Тернавку.

Останні чотири перейменування, як ми вже зазначали, здійснено 15 серпня 1966 року. "Пам'ятки історії та культури - це й географічні назви", - писав Юрій КРУГЛЯК у передмові до згадуваного вже довідника. Тож, можливо, варто придивитися до частини історичних назв, невиправдано вилучених з офіційного вживання. Тим паче, що в побуті частина з них живе й досі. Так, хоч уже 60 років Татариски іменують Смотричем, але досі я і мої родичі та знайомі кажемо "на Татарисках", бо чому язик не повертається сказати - "у Смотричі". Певно, тому, що одразу ж виникає запитання - де: у річці Смотрич, у селищі міського типу Дунаєвецького району?

Принцип "сім раз відміряй - один раз відріж" актуальний не тільки в кравецькому мистецтві.

СОФІЯ У КВАДРАТІ

Коли я вчився у восьмому чи дев'ятому класі й не за горами був вступ до вищого навчального закладу, одного разу моя мама сказала: "От щаслива мати живе в Крушанівці - їй не треба сушити голову над тим, вступить чи вступить її донька до вузу". Мова, звичайно, йшла про маленьку Софійку ГАЛАМПЕТУ, якій тоді було два чи три роки, але про яку - майбутню студентку Софійського університету - знав увесь район.

Народження людини, тим паче, коли батько й мати не зірки естради, спорту чи ще чогось, надзвичайно рідко стає подією, про яку всі говорять, пишуть. Для Кам'янця-Подільського знаменитих народжень було тільки два: 5 квітня 1975 р., коли сім'я кам'янчан Лідії та Василя ГРИНЧУКІВ поповнилася одразу трьома доньками - Вірою, Надією та Любов'ю, та 5 липня 1986 р., коли народився стотисячний кам'янчанин Віталій КРАВЦОВ.

На район випало одне знамените народження: 17 серпня 1966 року в сім'ї колгоспників із Крушанівки Марії Тодосівни та Василя Петровича ГАЛАМПЕТІВ народилася донька. Оскільки дівчинка з'явилася на світ дорогою до лікарні і першими батьків із радісною подією привітали члени делегації з болгарського міста Сілістра, то особливих проблем з вибором імені для доньки не було: на честь столиці Болгарії її назвали Софією. Член болгарської делегації Мілка ГІНЄВА, яка представляла окружний комітет болгарських жінок, стала названою мамою Софійки.

Тоді ж сім'ї Галампетів було передано документ, в якому зазначено: коли Софійка досягне повноліття, їй надається можливість приїхати на навчання до Софійського університету - там за нею зберігається місце.

Газети зарясніли публікаціями: "Софію чекає Софія" (28 липня 1973 року), "Живе в Крушанівці Софія" (18 січня 1979 року), "Квіт дружби" (1 травня 1986 року)... Софія стала яскравим символом радянсько-болгарської дружби. Болгарські друзі не забували Софійки: відвідували сім'ю Галампетів при черговому візиті дружби на Кам'янеччину, надсилали листи, подарунки: значки, поштові марки. І, звичайно, ляльки, інші дитячі іграшки. Не відставала і Софійка: писала теплі листи болгарським друзям, розповідала про село, школу, колгосп, батьків. Вивчила болгарську мову. Запали їй у душу і болгарські пісні. Побувала в Силістрі, Софії. Показали їй знамениту Шипку, пам'ятники радянським воїнам-визволителям, біля яких ніколи не в'януть живі квіти. Казали, що Софійка навіть зовнішньо схожа на доньок Балкан, що у їхньому колі її і не відрізниш від болгарок.

А як же із Софійським університетом? Давній документ залишався у силі, у листах мама Мілка кликала їхати вчитися в Болгарію. Але Софія не змогла розлучитися з рідним краєм. Закінчивши школу, подала документи до Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту. З першої спроби не вступала (то, виявляється, моя мама дарма заздрила Марії Тодосівні з Крушанівки). Рік Софія працювала в рідному колгоспі "До комунізму". А наступного 1985 року таки стала першокурсницею економічного факультету сільськогосподарського інституту. Болгарські друзі зрозуміли вибір Софії. І тепер кликали не на навчання, а в гості...

ГРИМІВ У МІСТІ МОТОБОЛ

Кам'янець-Подільський принаймні тричі був столицею. У червні - листопаді 1919 року він півроку був столицею Української Народної Республіки. Близько півтора десятка років, коли в Кам'янці-Подільському проживав Микита ГОДОВАНЕЦЬ (помер 27 липня 1974 року), місто було столицею української байки. І, нарешті, в останнє десятиліття минулого століття Кам'янець-Подільський був столицею українського мотоболу.

Коли ж у Кам'янці-Подільському відбувся перший мотобольний матч? Як засвідчують підшивки старих газет, це сталося 14 серпня 1966 року. Цього дня на міському стадіоні відбулася товариська зустріч команд Кам'янець-Подільського та Хмельницького мотоклубів. Перемогли хмельничани - 4:2.

Сорок років спливло відтоді. Згадаємо деякі ключові моменти, визначальні віхи розвитку мотоболу в місті. Правда, через брак місця, зробимо це конспективно.

1979 року при міській автомобільній школі ДТСААФ створено мотобольну команду "Поділля". Вона стала виступати в чемпіонаті УРСР з мотоболу.

1980 року "Поділля" стало чемпіоном УРСР і завоювало путівку в першу лігу чемпіонату СРСР. Із 63 м'ячів, забитих командою, 46 було на рахунку Володимира ДАНИЛЯКА.

3 травня 1981 року "Поділля" дебютувало в першій лізі чемпіонату СРСР. З першої спроби команда завоювала єдину путівку до вищої ліги.

24 квітня 1982 року "Поділля" дебютувало у вищій лізі чемпіонату СРСР. За часи виступів у найвищому дивізіоні найвищим досягненням кам'янчан стало п'яте місце. Був сезон, коли команда мала покинути вищу лігу. Врятувало заступництво Героя Радянського Союзу, голову ЦК ДТСААФ Георгія ЄГОРОВА, який у 1984-1989 рр. був депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР по Кам'янець-Подільському виборчому округу №535.

1983 року збірна України з мотоболу сенсаційно стала чемпіоном VII Спартакіади народів СРСР. Вагомий внесок у цю перемогу зробив кам'янчанин Володимир ДАНИЛЯК.

А згодом настали часи незалежної України та справжньої мотобольної слави кам'янчан.

11 липня 1992 року "Поділля" стало першим володарем Кубка України з мотоболу.

9 жовтня 1992 року "Поділля" стало першим чемпіоном України. Як кажуть у таких випадках, спортсмени золоті медалі поклали в кубок.

8 квітня 1993 року "Поділля" вдруге завойовує Кубок України з мотоболу.

22 травня 1993 року у Вальєрасі (Франція) на чемпіонаті Європи з мотоболу збірна України, кістяк якої складали гравці кам'янець-подільського "Поділля", вигравши в останньому матчі в голландців - 4:2, посіла четверте місце.

3 жовтня 1993 року "Поділля" вдруге стало чемпіоном України з мотоболу. Після річної перерви цей успіх команда повторила в 1995-1998 роках.

17 червня 1995 року під час мотобольного матчу "Поділля" - "Митник" уперше в місті проведено спортивний тоталізатор.

5-9 липня 1995 року у місті Кременчук відбувся чемпіонат Європи з мотоболу, від проведення якого відмовився Кам'янець-Подільський. Збірна України (за неї грали воротар Сергій ШВАРЧУК і нападник Володимир ДАНИЛЯК із кам'янець-подільського "Поділля") знову посіла четверте місце.

13 червня 2000 року на міжнародному турнірі в місті Кірспе (ФРН) мотоболісти "Поділля-Адамс" завоювали "Кубок Дружби".

Найвідоміший гравець "Поділля", славний коник-горбоконик кам'янецької команди, капітан чемпіонів, кумир уболівальників Володимир ДАНИЛЯК став живою легендою мотоболу. 22 липня 2003 року цьому знаменитому мотоболісту виповнилося 50 років.

На жаль, від 2003 року через фінансові проблеми кам'янчани не грають в чемпіонаті України. Четвертий сезон Кам'янець-Подільський живе без великого мотоболу...