Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег Будзей
"Подолянин", 25 червня 2004 р.

ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Вулиця Лесі Українки. Фото Бабляка В., "Подолянин"Це одна з давніх магістралей Нового плану, яка, як і паралельна до неї вулиця Шевченка, простягнулася від вулиці Північної до вулиці Південної на Руських фільварках. Правда, на відміну від колежанки - вулиці Шевченка, героїня нашої розповіді не зупинилася на Південній вулиці, а зробила ще один невеликий крок уперед до Смотричевих схилів, де на п'яти терасах розкинулися затишні одно- та двоповерхові котеджі пансіонату "Поділля". Так сьогодні називається турбаза "Подолянка", відкрита 1970 р.

Кінцеві показники вулиці Лесі Українки такі: зліва - №125, справа - №106. Тобто, вона входить до нечисленного "клубу 100" вулиць, що мають будинки з тризначними номерами. А серед вулиць, що мають тризначні номери як зліва, так і справа, є ще тільки одна така щасливиця - вулиця Тімірязєва з унікальними показниками: зліва - №129, справа - №166.

За понад столітню історію вулиця мала 6 імен: Петербурзька, Петроградська, Петровського, Німецька, Ленінградська, Лесі Українки.

Первісну назву цій новопланівській вулиці - Петербурзька - дали в другій половині XIX ст. за іменем столиці Російської імперії. Географічні назви мали ще три вулиці Нового плану: Московська (нині Огієнка), Кишинівська (Данила Галицького), Могилівська (Драгоманова). Зауважимо також, що в межах Руських фільварків вулицю спочатку називали Другою Петербурзькою, але на початку XX ст. два коліна однієї магістралі стали єдиною Петербурзькою вулицею.

Хоч ім'я завжди дається на все життя, але часто непередбачені (форс-мажорні) обставини змушують його змінити. 19 липня (1 серпня) 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Тож стало просто непристойно, щоб у Росії були назви з німецькими коренями. Тому вже через місяць, 18(31) серпня 1914 p., Петербург перейменували на Петроград. Услід за містом на Неві й кам'янецька вулиця Петербурзька стала Петроградською. Зазнали корегувань й інші назви: газета "Подолія" 14(27) вересня 1914 р. повідомила, що в місті всі торгові підприємства з назвами "Петербурзькі" перейменовано на "Петроградські", власники закладів на кшталт "Німецький готель", "Берлінська крамниця" замінюють вивіски так, щоб у них були назви французьких і російських міст.

20 березня 1923 р. на мапі Кам'янця вшанували 16 діячів російського, українського та міжнародного революційного руху. Зокрема, вулиця Петроградська стала вулицею Петровського. На той час Григорій ПЕТРОВСЬКИЙ (1878 - 1958) з березня 1919 р. був головою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, двічі (11-12 грудня 1921 р. і 12 березня 1922 р.) відвідував Кам'янець. Другий із цих візитів він здійснив разом зі своїм російським колегою (головою Всеросійського центрального виконавчого комітету) Михайлом КАЛІНІНИМ на чолі агітпоїзда "Жовтнева революція". Пізніше, 25 липня 1936 p., Григорій Іванович, усе ще будучи головою ВУЦВК (або, як тоді полюбляли казати, всеукраїнським старостою), утретє відвідав Кам'янець.

Німецька окупація "подарувала" вулиці ще одну назву. 27 лютого 1942 р. газета "Подолянин", офіційний орган Кам'янець-Подільського окружного комісаріату, повідомила, що, зокрема, вулицю Петровського перейменовано на Німецьку.

Після війни повернулися до найдавнішої назви вулиці, але відповідно підрихтованої (адже 26 січня 1924 p., через 5 днів після смерті Леніна, Петроград став Ленінградом). Отож, вулиця стала Ленінградською (за даними краєзнавця Сергія ШКУРКА, це сталося ще 1936 p.). Правда, пізніше ім'я Петровського ще раз промайнуло на міській мапі: 26 років (з 17 лютого 1967 р. до 16 вересня 1993 р.) з його іменем жила Пановецька вулиця.

1 червня 1992 р. міськвиконком, вичищаючи, відповідно до ухвали позачергової сесії міськради від 29 серпня 1991 p., більшовицькі та імперські назви з мапи міста, не забув і про Ленінградську вулицю. Тим паче, що на той час і сам Ленінград, згідно з підсумками референдуму від 12 червня 1991 p., повернувся до первісної назви - Санкт-Петербург. Отак Ленінградська стала вулицею Лесі Українки. Правда, тоді вже одна вулиця Лесі Українки в місті була - на Біланівці (так 19 серпня 1977 р. назвали Малу Біланівську вулицю). Понад 9 місяців місто жило з двома вулицями Лесі Українки, аж доки 18 березня 1993 р. виконком не ухвалив перейменувати біланівську вулицю Лесі Українки на вулицю Івана Сірка.

До речі, велика українська поетеса ніколи ні в Кам'янці-Подільському, ні на Кам'янеччині не була. А на знамените "Красо України, Подолля!" її надихнули пейзажі Вінниччини, які 17-річна Лариса Косач у липні 1888 р. бачила з вікна поїзда, коли їхала з Ковеля до Одеси, щоб пройти курс лікування на Хаджибеївському лимані.

І все ж символічно, що вже понад 10 років через усеньке Нове місто - від вулиці Північної до вулиці Південної - йдуть поруч вулиці Тараса Шевченка та Лесі Українки. Поки що 25 лютого, день народження Лесі Українки, не святкується як день вулиці. Утім, не святкували і день Ленінградської вулиці, хоч дата народження міста на Неві добре відома - 16(27) травня 1703 р.

Чи остаточним є нинішнє ім'я вулиці? Важко сказати. Адже на вулиці є двоповерховий будинок (неподалік від книгарні "Знахідка"), в якому 9 жовтня 1904 р. народився видатний український поет, перекладач, академік Микола БАЖАН. Про нього, єдиного з уродженців Кам'янця, вміщено нарис у збірці "Сто найвідоміших українців" (2002 p.). Хоч Бажан прожив у будинку на Петербурзькій недовго (1910 р. сім'я переїхала до Умані), але ніколи не забував рідного міста. Микола Платонович до останніх днів життя (помер 23 листопада 1983 р. у Києві) листувався з кам'янчанами. Так, 5 листопада 1983 р. в останньому листі в Кам'янець, адресованому Олені КОВНЕР, поет писав: "Думаю, згадую і милуюсь в згадках величним красенем над кручами Смотрича". А студентам педінституту пам'ятна зустріч із знаменитим земляком 8 вересня 1962 р.

25 жовтня 1988 р. на будинку, в якому народився майбутній поет, відкрито меморіальну дошку. Її виготовив відомий український скульптор Ярослав СКАКУН. В урочистостях брало участь ціле гроно українських поетів - Іван ДРАЧ, Петро ПЕРЕБИЙНІС, Павло М0ВЧАН, Наталя КАЩУК, Наталка ПОКЛАД.

На вулиці Лесі Українки також розташувалася школа №5, якій 1984 р. уряд України надав ім'я Бажана, про що засвідчує відповідна меморіальна таблиця з портретом поета. У жовтні 1984 р. в цій же школі відкрили музей Миколи Бажана. В урочистостях узяв участь письменник Микола КАГАРЛИЦЬКИЙ.

Тож, як бачимо, є надзвичайно вагомі підстави до сторіччя з дня народження найзнаменитішого уродженця Кам'янця, яке відзначатимемо 9 жовтня ц.р., надати одній з центральних вулиць міста, на якій поет народився, його ім'я. Тим паче, що на мапі міста досі немає вулиці Миколи Бажана. Правда, 23 січня 1990 р. міськвиконком, надаючи імена проектним вулицям на міських землях с.Довжок, виділених для індивідуальної забудови, визначив там вулицю та провулок Бажана. Але така шана видатному земляку на задвірках міста явно замала.

Утім, є ще один серйозний претендент на те, щоб його іменем назвати одну з центральних вулиць міста. Він на тиждень старший від Миколи Бажана: 2 жовтня ц.р. місто теж святкуватиме його столітній ювілей. Це легендарний перший секретар Кам'янець-Подільського міськкому КПУ (1953-1962 pp.), голова міськвиконкому (1964-1968 pp.) Григорій ТОНКОЧЕЄВ. А мешкав Григорій Андрійович якраз на вулиці Лесі Українки (в роки його життя - Ленінградській) - у будинку №50 (на розі з вулицею Драй-Хмари). До ювілею на будинку планується встановити відповідну меморіальну дошку.

До речі, готель "Україна" на вулиці Лесі Українки - яскравий зразок турботи Тонкочеєва про місто. Звернімося до спогадів Володимира КОЗЛОВА: "Будівля готелю передбачалася триповерховою, зокрема з кафе, вбудованим на першому поверсі. Однак потреби міста в розміщенні гостей були значно більшими, ніж розміри готелю, який дозволяли спорудити вищі інстанції. Григорій Андрійович вирішує збудувати готель у чотири поверхи з каміння місцевого кар'єру в Пудлівцях". Красень-готель на 210 місць став до ладу в серпні 1960 р. Проте керівництво області оцінило творчий підхід Григорія Андрійовича як перевищення повноважень, за що бюро обкому КПУ винесло йому догану.

Правда, 1994 р. ім'я Тонкочеєва надали міському стадіону, збудованому з його ініціативи, директором якого Григорій Андрійович був у 1968-1972 pp. після виходу на пенсію.

Є і третій претендент на те, щоб його іменем назвати вулицю. Це видатний дослідник Поділля Євтим СІЦІНСЬКИЙ. Він, як зазначає Мирослав МОШАК, жив у будинку на розі нинішніх вулиць Лесі Українки та Гунської. Будинок учений збудував на гонорар, отриманий за найвідомішу свою книгу "Город Каменец-Подольский. Историческое описание", видану 1895 р. у Києві. На жаль, радянська влада не дала Євтиму Йосиповичу дожити віку у власному будинку. Спочатку вченому залишили тільки невеличку кімнатку у флігелі, а 1935 р. узагалі виселили на Підзамче. У Сіцінського була одна з найбільших приватних бібліотек міста. Книги як-небудь накидали на вантажівку, частина їх по дорозі випала. Привізши на Підзамче, книги висипали прямо на землю...

Правда, 1 червня 1992 р. ім'я Сіцінського надали одній з вулиць Нового плану, але не тій, на якій він жив.

І зовсім не увічнено ім'я ще одного кам'янецького достойника, який, за даними Сергія Шкурка, теж мав свій будинок на вулиці Лесі Українки - неподалік від нинішнього Центру дитячої творчості. Це знаменитий лікар і громадський діяч Кость СОЛУХА - голова Подільської "Просвіти", один з активістів відкриття в місті державного українського університету.

Тож цілком можливо, що колись список найменувань вулиці поповниться сьомим іменем - іменем когось із її знаменитих мешканців.

Вулиця Лесі Українки бідніша на пам'ятки, ніж вулиця Шевченка. І все ж на вулиці Лесі Українки є дві пам'ятки містобудування та архітектури місцевого значення - колишня жіноча гімназія Славутинської, в якій тепер розміщується школа-інтернат (на розі з вулицею Гагенмейстера), і житловий будинок XIX ст., в якому нині працює міська дитяча бібліотека. А колишня садиба Дембицького, до складу якої входять житловий будинок 1902-1903 pp. у стилі модерн і флігель 1911-1914 pp., є навіть пам'яткою містобудування та архітектури національного культурного надбання. Тепер тут розміщується Центр дитячої творчості (колишній Палац піонерів).

Розповісти про всі прикметні об'єкти вулиці за один раз неможливо. Тож зупинимо погляд тільки на деяких із них.

Бальнеологічна лікарня, що на розі з вулицею Червоноармійською, стала до ладу 21 грудня 1962 р. - напередодні урочистого святкування 900-річчя з дня заснування міста. У місті до війни була водолікарня, під час німецької окупації її приміщення повністю зруйновано. 9 жовтня 1962 р. міськвиконком ухвалив відкрити платну госпрозрахункову водолікарню. Першим її головним лікарем був Іван ПЛЕСКУН (помер 16 травня 1982 p.). У липні 1982 р. лікарню очолив Іван ЧОРНОБАЙ. 22 квітня 1992 р. обласне управління охорони здоров'я передало водолікарню під крило міського Центру здоров'я.

Стадіон університету займає цілий квартал, обмежений вулицями Лесі Українки, Огієнка, Пушкінською, Драгоманова. На цьому місці спочатку був пустир, де навчали верхової їзди козаків. Збудований тут стадіон (відкрито 5 червня 1928 р.) належав школі перепідготовки офіцерського складу прикордонних військ. 1953 р. школа перестала існувати. На неодноразові клопотання директора педінституту Івана ЗЕЛЕНЮКА 1955 р. стадіон передали на баланс інституту. У 1955-1956 pp. його реконструювали методом народної будови. Тоді жоден із педінститутів України не мав свого стадіону. Тож тут проходили змагання досить високого рівня: наприклад, спартакіади студентів педінститутів України - сьома (22-25 червня 1957 p.), дев'ята (1961 р.). Тут займалися найзнаменитіші випускники педінституту -Анатолій БОНДАРЧУК, Ігор ТУРЧИН.

Кінотеатр "Дружба" (на розі з вулицею Данила Галицького) з двома залами на 300 і 420 місць став до ладу в серпні 1961 р. після реконструкції колишнього будинку прикордонників (після війни сюди перебрався кінотеатр ім.Войкова). Нині це молодіжний центр. Улітку 1999 р. тут розмістилася редакція збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Перспективи", заснованого Хмельницькою регіональною організацією партії МБР ("Міжрегіональний блок реформ"). З липня 1999 р. до лютого 2000 р. побачило світ 7 випусків збірника, після чого він перестав виходити. 25 жовтня 2002 р. у МЦ "Дружба" відбулася прем'єра фільму "Комісар", який 1966 р. знімався в Кам'янці-Подільському й потім пролежав на полиці аж до часів перебудови. Через 36 років із кам'янчанами знову зустрілися режисер Олександр АСКОЛЬДОВ, актриса Раїса НЕДАШКІВСЬКА. У МЦ "Дружба" також відбуваються зустрічі кам'янчан із політичними діячами. Серед них нинішні народні депутати України Геннадій УДОВЕНКО, Тарас ЧОРНОВІЛ, Анатолій МАТВІЄНКО.

Продуктова крамниця №21 "Вогник" (на розі з Уральською) відома кам'янчанам як "Червоний магазин". Двоповерховий будинок із червоної цегли збудовано 1911 р. Він належав Товариству споживачів, заснованому 1897 р. Петром ЗАТОНСЬКИМ - батьком відомого партійного та державного діяча Володимира ЗАТОНСЬКОГО. На будинку білою цеглою було викладено "Общество потребителей, 1911" (напис не зберігся). Будинок постраждав під час Великої Вітчизняної війни. 20 лютого 1946 р. газета "Прапор Жовтня" повідомляла: "У найближчий час буде відремонтовано на Ленінградській вулиці будинок під назвою "Червоний магазин". Тут буде влаштовано магазин, перукарню й житлові квартири".

"Фільварки-центр"Будинок відпочинку "Кооператор" на 110 місць, що належав облспоживспілці, споруджено 1957 р. на території фруктового саду. 1971 р. тут із сином відпочивав, писав вірші один із найвідоміших сучасних українських поетів Борис ОЛІЙНИК. 4 травня 1996 р. тут відбулася установча конференція Хмельницької регіональної організації партії МБР. У конференції взяв участь голова партії Володимир ГРИНЬОВ. Директорами "Кооператора" працювали Раїса ТОМАШЕВСЬКА, Валентина ШАДРІНА, Семен ЛАТЕР. Після реконструкції будинок відпочинку перетворено на респектабельний готельний комплекс "Фільварки-центр". 12-13 жовтня 2002 р. тут із друзями провів уїк-енд посол США в Україні Карлос ПАСКУАЛЬ. Ще один будинок відпочинку - "Поділля" - розташовувався навпроти. Він мав 115 місць і містився в 10-гектарному фруктовому саду. У червні 1992-го тут провела відпустку музичний коментатор українського радіо Оксана ПРИЛИПКО. Тепер у будинку розмістився міні-маркет будівельних матеріалів.

В нашому краї, зокрема в містечку Полонному, наприкінці XIX - на поч. XX ст. бувала видатна українська поетеса Леся Українка. Тут мешкав її дядько Г. А. Косач. Враження від перебування на Поділлі поетеса оспівала у циклі "Подорож до моря".


Леся Українка

Краса України, Подолля!
Розкинулась мило, недбало!
Здаеться, що з роду недоля ,
Що горе тебе не знавало!

Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маривом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.

Хвилюють лани золотії,
Здається, без краю, - аж знову
Бори величезні, густії,
Провадять таємну розмову.

Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті мов стрічеки,
Збігаються до річечки,
Річка плине, берег рвучи,
Далі, далі попід кручі…

Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, небдало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!..