Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

В.Л. Логвіна
м. Кам'янець-Подільський

ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ ПОДІЛЛЯ В ТВОРАХ МИХАЙЛА ОРЛОВСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Сьогодні ми стоїмо на порозі перевидання 26-ти томної "Історії міст і сіл УРСР". У цьому контексті досить важливо звернутись до джерел, які започаткували засади історичного краєзнавства в Україні, ознайомитися з діячами, котрі активно розробляли її регіональну історію. З-поміж них, по-праву, почесне місце належить Михайлу Якимовичу Орловському (1807-1887) - протоієрею Свято-Михайлівської православної церкви села Глядки Проскурівського повіту Подільської губернії. Це про нього писали "Подольские епархиальные ведомости" 1888 року: "Протоієрей Михайло Орловський належав до числа кращих пастирів Поділля… був найвидатнішим в середовищі бідного сільського духовенства… володів широкими історичними знаннями, був талановитим письменником на грунті історії краю". Справедливо додати, що він, будучи понад 50 років священиком у Глядках, сповна розділив долю подільського села і своєю подвижницькою працею вийшов за межі вузькоконфесійного життя й виступив, як діяч українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ ст.
Народився М. Орловський 30 вересня 1807 року в с. Кочубіїв Кам'янецького повіту на Поділлі, в родині священика. Батьки з дитинства прищепили йому любов до літератури, до рідного краю й наставили на свій життєвий шлях. Спочатку Михайло закінчив Кам'янецьке духовне училище. З 1824 по 1835 роки навчався у Подольскией православній духовній семінарії, де захопився історією та історичною художньою літературою. Тоді ж почав формувати власну бібліотеку, яка пізніше, у 60-80-ті роки, налічувала понад дві тисячі томів і вважалась однією з кращих приватних книгозбірень Поділля, котра мала унікальні колекції стародруків, документальних та монографічних видань з історії краю.
Уже на старших курсах семінарії учень Михайло Орловський почав збирати народний фольклор, вивчати звичаї та обряди на Поділлі, що стало пристрастю подальшого його життя й глибоко позначилося на літературній творчості. Він з осудом ставився до кріпосництва, свавілля поміщиків, мав переконання в тому, що українці є самобутнім народом з належною історією і розвинутою культурою. Все це заклало основи його просвітницької і наукової діяльності.
1835 року М. Орловський, по закінченні семінарії, отримав парафію у с. Глядки Проскурівського повіту (нині Волочиського району на Хмельниччині), в якому прожив і пропрацював священиком у Свято-Михайлівській церкві до останніх своїх днів, зріднився з цією землею і людьми, став для них не тільки пастирем, а й шанованим батьком, учителем, порадником і захисником.
Михайло Якимович розпочав просвітницьку діяльність з відкриття при церкві школи грамоти для дітей і дорослих селян. Одночасно здобув велику прихильність у сільських жителів активним захистом їхніх інтересів у судах, заступництвом перед чиновниками і поміщиками з 1836 року на посадах депутата, а згодом, упродовж тридцяти років благочинного свого округу. З 1846 року він був діяльним співробітником Подільської опікунської ради бідних духовних осіб. Рішуче обстоював права сільських священиків6. Не поривав М. Орловський і зв'язків із рідною семінарією, якою також опікувався, передав для її бібліотеки понад 140 рукописів і стародруків.
Проте найбільші обдарування в Орловського виявилися на грунті дослідження і популяризації історії та народознавства Поділля. У 1852 році "Подольские епархиальные ведомости" оприлюднили "Программу для собирания образцов народного языка", а через кілька років усім православним священикам було доручено Подільською духовною консисторією написання під наставницвом духовної семінарії історико-статистичних описів своїх церков, парафій, сіл, містечок і міст. Збираючи матеріали з історії рідного краю, він захопився археологією, старожитностями, продовжив накопичувати фольклорно-етнографічні надбання і вийшов за встановлені офіційними програмами межі дослідження.
Михайло Орловський встановив наукові зв'язки з професором Кам'янецької духовної семінарії, протоієреєм Павлом Гліщинським, якому було доручено створити загальний історико-статистичний опис Подільської православної єпархії, та з його учнями цього закладу Степаном Руданським, Анатолієм Свидницьким і Павлом Шейковським, котрі у першій половині 1850-х років домомагали йому збирати у містах і селах краю необхідні матерали для даної праці. Проте П. Гліщинський передчасно у 1855 році розпрощався із земними справами й не завершив свого опису, а його учні-послідовники згодом видали самостійно свої праці, до яких мав дочинення Орловський, С. Руданський - створив двохтомний збірник "Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии" (1852), етнографічний нарис "Подольськеє весілля"(1862), А. Свидницький - "Пасха у подолян" (1860), К. Шейковський - "Быт подолян" (1860) й інші, які не втратили актуальності для сучасних регіональних досліджень. Водночас підтримуючи дружні й ділові стосунки з діячем українського національно-культурного відродження Пантелеймоном Кулішем, Михайло Орловський передав йому в 1861 році понад 2000 подільських приказок, говірок, легенд, зібраних ним у Проскурівському повіті та опублікував ряд статей в журналі "Основа", у виданнях Російського географічного товариства, яке відзначило його подвижницьку діяльність багатьма відзнаками.
Визнання в науковому світі і серед краєзнавців М. Орловський здобув завдяки численним історичним публікаціям, котрі були здійснені переважно в "Подольских епархиальных ведомостях", з якими він співробітничав з моменту їх заснування в 1862 році. За період 1862-1882 років Орловський помістив у цьому часописі 42 великих і малих історико-статистичних описів, які започаткували в українській історіографії та краєзнавстві Поділля вивчення історії міст і сіл. Зокрема, він здійснив історичні описи міст Подільської губернії: Кам'янця-Подільського, Проскурова (нині м. Хмельницький), Вінниці, Бара, Брацлава, Балти, Могилів-Подільського, Гайсина, Літина, Летичева, Ямполя, Ольгополя, Старої та Нової Ушиці; містечок і сіл: Сатанова, Тульчина, Немирова, Хмільника, Вербовця, Меджибожа, Смотрича, Студениці, Бакоти, Бершаді, Шаргорода, Чорного Острова, Жванця, Ладижина, Ярмолинець, Пиляви, Тинної, Панівець, Бубнівки, Рідкодубів, Буші, Чорнокозинець, Пахутинець, Глядок та ін.
В своїй творчості М. Орловський притримувався принципу об'єктивного викладу фактів, широкого використання документального матеріалу та свідчень учасників подій, порівняльного історико-статистичного методу дослідження та відповідних вимог розроблених у 60-80-х роках ХІХ ст. Подільським єпархіальним історико-статистичним комітетом програм по створенню історико-статистичних описів церков та парафій, збирання історико-археологічних відомостей про край". Орловський змушений був писати свої праці російською мовою. Однак, в них чітко простежується просвітницьке зображення самобутності укладу життя подолян, багатство його духовної і матеріальної культури.
Історико-статистичні описи міст і сіл М. Орловського відображували події від найдавніших часів до другої половини ХІХ ст. В них автор прагнув з'ясувати перші відомості та перші письмові згадки про населений пункт, топоніміку походження його назви, процес заселення, генеалогію його власників, викласти його основні історичні етапи розвитку під час литовсько-польсько-російської доби, подати докладний опис місцевої церкви, парафії, основні вірування, звичаї та традиції його жителів, повідомити статистичні, географічні, демографічні та інші цікаві відомості, які разом стали цінним джерелом для нинішнього дослідника міст і сіл Поділля.
М. Орловський належав до першопрохідців, які торували шлях й накопичували досвід та методи історико-регіональних досліджень. Тому створені історико-статистичні описи міст і сіл Орловського за фактичним змістом та якістю виконання не рівнозначні. Одні з них (описи Проскурова, Меджибожа, Сатанова, Смотрича, Могилева-Подільського, Летичева, Шаргорода, Ямполя, Балти, особливо Брацлава та ін.) досить об'ємні за обсягом та докладні за змістом, мають серйозну джерелознавчу базу, майже точно подають час заснування цих поселень та головні періоди розвитку й визнаються до нині дослідниками, як першооснова для створення чергових про них історико-краєзнавчих нарисів та книг. Інші - (описи Літина, Ярмолинець, Ольгополя, Панівців, Гайсина, особливо Вінниці тощо) мали обсяг кількох сторінок, за змістом більше нагадували історико-статистичну довідку по населений пункт, ніж нарис, містили значні прогалини фактичного матеріалу й, почасти, неточності, помилки, істотні упущення у викладі історичних подій. Наприклад, що можна було взяти корисного читачам або досліднику із нарису Орловського про Вінницю, який складався з однієї сторінки тексту часопису або про містечко Ярмолинці Проскурівського повіту, що мав дві сторінки? Тому вже під час життя цього автора його колеги по Подільському єпархіальному історико-статистичному комітету М.В. Сімашкевич, М.І. Яворовський, С.М. Лобатинський та інші змушені були доопрацьовувати, удосконалювати й розширювати коротенькі описи-нариси Орловського про населені місця Поділля.
Якщо ж характеризувати джерельну базу описів міст і сіл М. Орловського, то варто зазначити, що автор більше слугувався зібраними ними місцевими фольклорно-етнологічними матеріалами, церковними книгами та літописами, спогадами жителів про минулі події, доступною літературою і стародруками й практично не використовував надбання тодішніх державних і приватних архівосховищ. Відсутність архівних матеріалів у працях - слабка сторона творчості М. Орловського. Тим не менш, саме він започаткував процес створення історії та культури багатьох міст і сіл Поділля, без якої сьогодні немислимо обійтися дослідникам і краєзнавцям.
Крім історичних нарисів, М. Орловський опублікував у подільських єпархіальних "Ведомостях" "Короткі записки про Кам'янецькі церкви і католицькі костьоли", "Народні перекази кам'янецьких жителів про ікону св. Анни", "Малоросійські прислів'я і приказки (числом 844), розміщенні в алфавітному порядку", "Народні казки, повір'я, перекази і пісні про старовину", "Подольские колядки і пісні" та інші, в яких повною мірою розкрив себе як народознавець. До того ж, він передав у 1884 році редакції журналу "Киевская старина" ще 1300 подільських прислів'їв.
Як письменник, Орловський відомий своєю історичною повістю "Роксолана чи Анастасія Лісовська" (1882), в якій виклав власне розуміння особи цієї відомої українки - султанші Османської імперії, котру вважав подолянкою, а також є автором ряду віршів ("Грицько", "Мандрівка" й ін.), що зображують будні місцевих українських селян.
21 жовтня 1887 року Михайло Орловський помер у Глядках. Багатогранна пасторська діяльність і творчість цього просвітника були належно оцінені сучасниками ще при його житті. Він перший з подільських краєзнавців, хто був обраний почесним і дійсним членом Російського географічного (з 1860 р.), Російського вільного економічного (з 1863 р.) товариств, Подільського губернського статистичного (з 1863 р.), Подільського єпархіального історико-статистичного комітетів (з 1865 р.), удостоєний орденів, медалей, премій, подяк (понад 35 різних відзнак) державних і єпархіальних структур й наукових товариств, одержав високу історіографічну оцінку своїх послідовників поділлєзнавців М. Сімашкевича, М. Яворовського, Ю. Сіцінського.
Сьогодні, на порозі ХХІ століття, творча спадщина Михайла Якимовича Орловського знову стала цінним надбанням для науковців і краєзнавців при підготовці до перевидання книг "Вінницька область", "Хмельницька область", "Одеська область" багатотомної "Історії міст і сіл України", а він сам посів гідне місце в сучасній українській історіографії та історичному краєзнавстві.