Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Перейти у головне меню

Будзей О.

Магістрат

Як здійснювалося управління середньовічним Кам'янцем? Як ми вже зазначали в попередньому числі "Подолянина", на основі магдебурзького (німецького) права. Але як це конкретно виглядало в умовах конкретного Кам'янця XVI-XVIII століть? Які були органи та як вони створювалися? Які мали функції? Як називалися посади? Якою була чисельність органів самоуправління? Ці питання достатньо висвітлила історична наука. І класичними в цьому плані є дослідження професора Київського університету Михайла ВЛАДИМИРСЬКОГО-БУДАНОВА, який 1868 р. опублікував працю "Німецьке право в Польщі та Литві". Для її написання Михайло Флегонтович щедро скористувався кам'янецькими актовими книгами, що зберігалися в Київському центральному архіві. Наступного року велику кількість актів з цих книг учений оприлюднив у черговому випуску "Архіву Південно-Західної Росії".

Отож, середньовічний Кам'янець. Характерна його особливість - це три сформованих національних громади. По-перше, українська (чи руська за тодішнім слововжитком). Це громада корінного населення міста, його тубільців. По-друге, польська. Це громада колонізаторів міста та краю, звідси і панівна її роль у житті середньовічного Кам'янця. І, нарешті, вірменська громада. На кам'янецькій землі вірмени знайшли прихисток, бо їх рідний край було поневолено.

Юридично кожній з трьох громад надали самоуправління. Але, звісно, найповніше воно було реалізовано в польській громаді. Тож не дивно, що в адміністративному плані руська та вірменська громади підчинялися єдиному магістрату - польському.

Слово "магістрат" особливо пояснювати не треба. Досить згадати слово "магістральний", тобто головний, основний. Отож, магістрат - це головний орган влади середьновічного Кам'янця. Інша його назва - рада.

Магістрату належала адміністративна та поліційна частини міського устрою. Магістрат складали радці (члени ради, райці, консули) під головуванням бурмістра, якого також називали проконсулом, президентом. Радці вибиралися магістратом, їх звання було пожиттєвим. Було їх не більше 12, але іноді й менше. Коли в XVII ст. кам'янецьку руську юрисдикцію з'єднали з польською, то одна половина членів ради мала бути греко-уніатського віросповідання, інша - католицького. Але це не завжди дотримувалося: католицька, як сильніша сторона, брала гору, і радців грецького обряду було, зазвичай, менше від вказаного числа. Головами магістрату, або бурмістрами, були, звичайно, радці почергово - на чверть року або на цілий рік.

Права магістрату були такі: він завідував міським майном, роздавав міські грунти, укладав контракти на оренду доходів і міського майна, затверджував різні оборудки, проводив поточні розрахунки тощо. Бурмістр, зазвичай, безпосередньо завідував міськими сумами, а, передаючи головування в магістраті, давав звіт у сумах своєму наступнику. Крім того, бурмістр поза засіданнями магістрату виконував поліційну розправу та судив невеликі позови. Крім бурмістра, в магістраті ще був сеньор - один з найпочесніших радців, який представляв місто перед вищою державною владою, подаючи прохання королю тощо.

До складу магістрату входив і війт, який очолював лаву. Лава (або скабінат) складалася з 12 або менше лавників і відала судовими справами. Лавники спочатку вибиралися лавою, але потім, як і у Львові, - магістратом. Голова лави - війт - вибирався "вільними голосами" громади на рік, а іноді й більше. Вибори завжди відбувалися у день святого апостола Матвія (24 лютого за римо-католицьким календарем). Тільки на початку XVIII ст., коли в Кам'янці, після турецького панування, облаштовувалося життя, вся громада вибрала не тільки війта, але і лавників, тому що в місті був тільки один радця.
Такий устрій міського самоуправління польської громади був у пізніший час панування в Кам'янці магдебурзького права, раніше ж головним начальником і представником громади був війт. Війтовство в Кам'янці надавалося королями (наприклад, 1402 р. війтовство кам'янецьке було надано львівському міщанину Георгію), а потім переходило по наслідству.

Суди лави відбувалися постійно. Але найважливіші цивільні, а також кримінальні справи розглядалися через кожні 15 днів з особливими церемоніями - ратушним дзвоном тощо. Лавничий суд міг навіть карати смертю, причому магдебурзьке право назначало смертну кару навіть за маловажливі злочини. В Кам'янці магістрат утримував ката, чого багато інших міст не мали. Є навіть такий цікавий факт: Чортків позичає ката в Кам'янця, про що видає кам'янецькому магістрату розписку та залишає в Кам'янці заручника до повернення ката.

Крім ради та лави, в Кам'янці з половини XVIII ст. була ще колегія "сорока мужів". Її запозичили зі Львова. Оскільки магістрат і лава були колегіями замкнутими, що самі себе поповнювали, то це призводило до великих зловживань членів магістрату та лави. Тому Стефан Баторій 1755 р. ввів у Львові нове громадське представництво - раду 40 мужів (квадрагінтовірат). Цю установу було перенесено в Кам'янець, який у всьому копіював Львів.

Колегія 40 мужів у Камянці не завжди складалася з 40 членів: найчастіше їх було 24 (особливо на початку XVIII ст., тому й сама колегія називалася іноді "радою 24"), а іноді їх число доходило до 15. Вибирала їх уся громада, хоча було намагання встановити порядок виборів такий, як у магістраті, тобто через поповнення членів самою колегією. У XVIII ст. (після приєднання руської громади до польської) половина членів квадрагінтовірату повинна була бути східного обряду, половина - римо-католицького.
На чолі ради сорока мужів стояв регент, якого також називали маршалом. Він вибирався з числа 40 або з лави та був одночасно членом магістрату. Колегія 40 мужів розглядала та затверджувала надавані магістратом податки, кошториси витрат, проекти побудов, захищала права міста тощо.
Крім названих колегій, були в місті ще такі посадові особи: "люнар" або "шафар", який завідував господарчою частиною, та "інстигатор" (прокурор), який наглядав за виконанням закону, протестував проти його порушення, давав хід скаргам тощо.

За зразком польської громади в Кам'янці було облаштовано руську (до 1670 р.) та вірменьску громади. Але вони не мали радних, а тільки лавників з війтом, і адміністративно підчинялися єдиному магістрату.
Кам'янецький устрій згідно з магдебурзьким правом, як і устрій інших міст Польщі, страждав браком принципу єдності в законодавстві. Королі давали привілеї окремим установам і навіть особам, не звертаючи уваги на загальні закони. Окремі установи та громади, на основі наданих привілеїв, розвивали свої права на шкоду іншим установам і громадам. Населення мало самоуправління та незалежність тільки де-юре. Насправді ж управління громади було в руках ради. Але вона складалася з пожиттєвих членів, а поповнювалася сама собою. Тож у міському управлінні панувала станова родова винятковість.

Широка влада членів ради та досить великі прибутки міста збільшували значення радців, але разом з тим відкривали значний простір для зловживань, проти яких суспільство було безсилим: консули привласнювали міське майно, звільняли себе від податків і торгового мита, встановлювали податки на свою користь тощо. Проти членів магістрату бореться суспільство, лава, рада 40 мужів, не раз справа переходила до королівської комісії. З другої половини XVIII ст. боротьба йшла безперервно, виснажувала засоби міста, але суттєво не поліпшила стосунки ради та громади. "Жодні комісії, - пише Владимирський-Буданов, - жодні декрети не могли викорінити зло, яке полягало в самій основі муніципального устрою міст". Такі ж заплутані були стосунки міського управління і з королівськими немуніципальними урядовими установами (для Кам'янця це були замковий уряд і начальство залоги).

Будзей О. Магістрат // Подолянин, 2003. - 19 вересня.