Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Будзей О.
"Подолянин", 17 грудня 2004 р.

Майдан ВІДРОДЖЕННЯ

Майдан Відродження - це єдиний майдан Нового плану, який зберігся до наших днів. Первісна його назва - Великий Торговий майдан. Правда, в ХІХ ст. майдан був удвічі більшим і простягався від вулиці Бульварної (нині Шевченка) до вулиці Московської (нині Огієнка), тобто займав два квартали. На заході Великого Торгового майдану височів храм Олександра Невського (нині відроджується в колишньому сквері чи то Котовського, чи то Смирнова). Інші три новопланівські майдани внаслідок забудови до нашого часу не дожили. Це Малий Торговий майдан (де розташовувалася жіноча гімназія Степаниди Славутинської, тепер у цьому приміщенні працює школа-інтернат), Семінарський майдан (квартал, в якому тепер розташувалося містечко Подільського державного аграрно-технічного університету: зокрема, його головний корпус) і Богадільницький майдан (квартал, в якому розмістилося лікарняне містечко, центром якого є міська лікарня №1).

СКОРО СЛОВО ЦАРСЬКЕ МОВИТЬСЯ... Історію майдану Відродження започатковано 2(14) жовтня 1859 р. Тоді тут був пустир. Але російський імператор Олександр ІІ Романов, який напередодні прибув із візитом до губернського центру, довго мовчки стояв на місці нинішнього майдану Відродження і все ніяк не міг відірвати очей від чудового краєвиду, що відкривався звідси. Подільський губернатор Володимир Пфелер поділився з царем планами освоєння місця, де вони стояли:

- Тут ми хотіли би звести будинки для канцелярії начальника губернії, губернського правління, всіх присутствій, казенної палати, Кам'янець-Подільського відділення Державного банку.

Олександрові Миколайовичу явно припали до душі плани Володимира Пилиповича, тож імператор милостиво згодився:
- Кращого місця для нового центру Вашого міста годі й шукати. Державна рада, Міністерство внутрішніх справ і Міністерство фінансів обміркують цю справу. Можу сказати тільки, що новий центр Кам'янця створюватиметься поступово.

Скоро слово царське мовиться, та не скоро діло робиться. Спливло майже 15 років, аж поки 19(31) січня 1874 р. було відкрито Новий міст через Смотрич. Це стало потужним імпульсом для освоєння Кам'янцем східних територій. Але спливло ще чверть віку, доки на Новому плані з'явилися будинки казенної палати, відділення Держбанку. Правда, не на тому місці, про яке говорили Володимир Пфелер і Олександр ІІ. А на майбутньому центральному майдані Нового плану міська дума тимчасово розмістила міський ринок. До відкриття Нового мосту він тіснився в Старому місті на Центральному майдані (нині майдан Польський ринок). На майбутньому майдані Відродження ринок, за даними краєзнавця Івана Гарнаги, "тимчасово" діяв понад 40 років - і тільки 1916 р. його перевели за Загородню вулицю (тепер проспект Грушевського), де він розміщується й нині.

Назва майдану - Великий Торговий - відома з 1884 р., коли було затверджено новий генеральний план міста.

Макет майдану. Кінець 1960-х рр.ПЛОДИ ПАРТІЙНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. У радянський час майдан аж до 1970 р. був безіменним. Тут, зокрема, райспоживспілка часто проводила ярмарки. В рекламі місце проведення ярмарку вказували доволі складною формулою. Наприклад, так, як у газетному оголошенні від 21 березня 1964 р.: "на площі по вул. Котовського (на розі вул. Московської і Котовського)".

Широкомасштабне святкування в СРСР сторіччя з дня народження Володимира Леніна подарувало майданові в центрі Нового плану нове життя: 14 квітня 1970 р. тут урочисто відкрили пам'ятник вождеві світового пролетаріату, а ще через два дні міськвиконком ухвалив безіменний майдан назвати площею Леніна.

Як відомо, Ленін народився 22 квітня 1870 р. Чому ж у Кам'янці-Подільському пам'ятник вождеві відкрили аж за 8 днів до офіційного дня Іллічевого ювілею? А всьому виною стала давня й запекла конкуренція між Кам'янцем-Подільським і Хмельницьким - колишнім і нинішнім обласними центрами. До сторіччя Леніна пам'ятники йому мали встановити як кам'янчани, так і хмельничани. Тож між секретарем Кам'янець-Подільського міськкому КПУ Іваном Задворним і секретарем Хмельницького обкому КПУ Михайлом Мехедою виникло принципове змагання, хто швидше встановить пам'ятник. І кам'янчани на цілий тиждень обскакали хмельничан.

Початок 1970-х рр.

Автори кам'янецького пам'ятника Леніну - відомі українські скульптори: народний художник УРСР Галина Кальченко, заслужені діячі мистецтв УРСР Анатолій Білостоцький (згодом теж народний художник УРСР) і Оксана Супрун. Назвемо й архітекторів пам'ятника. Це киянин, автор генеральних планів забудови й реконструкції багатьох українських міст (зокрема, й Кам'янця-Подільського) Тарас Довженко та головний архітектор Кам'янця-Подільського Ізяслав Медведовський.

Перша й головна проблема, яка виникла при створенні кам'янецького пам'ятника: де дістати на статую заввишки 6,5 метра 9 тонн бронзи? Виручила Галина Кальченко, яка познайомила Івана Задворного зі своїм високопосадовим батьком - першим заступником голови Ради Міністрів УРСР Никифором Кальченком. Никифор Тимофійович зателефонував у потрібне місце й сповістив Іванові Федоровичу: "Ми Вам поставимо бронзу".

Наступна проблема виникла з червоним гранітом для постаменту. Міністр будівельних матеріалів УРСР Григорій Бакланов, який до війни навчався в Кам'янець-Подільському силікатному інституті, тільки розвів руками: "Нічим не допоможу, лімітів немає". Бажаний граніт знайшовся на Житомирщині. Там удалося домовитися, що гранітні блоки виготовлять на договірних умовах і в разі, якщо кам'янчани дістануть підприємливим житомирянам три холодильники...

Недарма за такі титанічні зусилля з вибивання матеріалів Івана Задворного жартома називали хрещеним батьком пам'ятника. До речі, на відкриття пам'ятника Леніну прибув досить високий гість із Києва - заступник голови Ради Міністрів УРСР Сергій Андріанов.
"БІЛА ХАТА" - НЕ ТУДИ ХАТА? Після відкриття пам'ятника Леніну невдовзі на майдані його імені було завершено будівництво чотириповерхового адміністративного будинку, в якому розмістилися міськком КПУ, міськком ЛКСМУ, міськвиконком. 14 грудня 1972 р. депутати міськради вперше зібралися на сесію в новому будинку - в спеціально виділеному на четвертому поверсі сесійному залі міськради.

Ізяслав Медведовський в інтерв'ю одному поважному архітектурному журналу зазначив: "При реконструкції майдану враховано його значення як найважливішої частини громадського центру міста. Завдяки складному рельєфу його простір можна об'єднати з прилеглими скверами. Архітектурна композиція майдану спрямована на розкриття пам'ятника Леніну, розташованого на фоні адміністративного будинку". Авторів, які створили майдан, 1971 р. відзначили дипломом першого ступеня на огляді-конкурсі майданів України.

Проте не всі сприйняли на ура такий майдан. Тодішній член художньої ради міста Анатолій Васильєв висловився різко критично: "Розташування адмінбудинку на майдані сплановано так, що заперечує вільне споглядання самого будинку й навколишнього майдану, хіба що з висоти пташиного лету... Автори прив'язки будівлі до майдану не зважили на те, що саме будівля, яка акцентує на собі увагу, стоятиме всупереч ритмові, так би мовити "графіку руху" двох динамічних паралельних вулиць Котовського та Чкалова (нині Соборної та Князів Коріатовичів), що розділені майданом не на одному рівні. При такому розташуванні майдан не проглядається з людної вулиці Котовського, майже не проглядається з вулиць Ленінградської (нині Лесі Українки) та Чкалова, які знижуються в бік Старого міста. Отже, зникає композиційна єдність і функціональне призначення самого майдану".

Анатолій Васильович і ще два члени художньої ради пропонували закласти адмінбудинок із вулиці Московської (нині Огієнка), тобто - зі сходу майдану, фасадом на захід. Це, на їх думку, відкривало би велич будівлі, а сам майдан гармонійно пов'язувало би з прилеглими вулицями й будинками. Але на засіданні художньої ради все вирішила "арифметична більшість".

26 серпня 1991 р. в адмінбудинку було опечатано кімнати, в яких працювали міськком КПУ та міськком ЛКСМУ. Відтоді будинок повністю належить міськраді. Тут з 1 грудня 1990 р. працює редакція газети міськради "Кам'янець-Подільський вісник". Першим редактором часопису був відомий подільський поет Іван Покотило. 1996 р. на п'ятому (технічному) поверсі адмінбудинку розпочала роботу дирекція новоствореного Національного природного парку "Подільські Товтри", доки не перебралася у відновлений будинок на Польському ринку.

У "білому домі" чи "білій хаті", як у народі називають адмінбудинок, побувало в гостях чимало відомих людей. Тут, зокрема, давали прес-конференції вищий виконавчий редактор одного з найтиражніших британських тижневиків "News of the World" ("Новини світу") Олександр Марунчак (10 липня 2000 р.), письменник Володимир Яворівський (24 січня 2001 р.), співаки Віталій і Світлана Білоножки (9 вересня 2004 р.).

Грудень 2004 р.

НОВІ ЧАСИ - НОВІ ІМЕНА Й ПЛАНИ. Пам'ятник Леніну простояв на майдані 22 роки. Після серпневого путчу в Москві (19-21 серпня 1991 р.) й проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) позачергова сесія Кам'янець-Подільської міської ради, що відбулася 29 серпня 1991 р., ухвалила, зокрема, демонтувати пам'ятник Ленінові на центральному майдані міста. Було зважено на те, що це пам'ятник не людині, а системі. Сесія також доручила раді голів постійних комісій і виконкому визначити місце для перенесення пам'ятника. 20 вересня 1991 р. перша спроба демонтувати пам'ятник виявилася невдалою. Тривалий час майдан мав досить екзотичний вигляд: у його центрі стояв пам'ятник, оточений дерев'яним парканом. На другу спробу довелося чекати майже рік: 18 серпня 1992 р. багатотонну скульптуру відправили в КАТП-222808, де вона досі зберігається як комунальна власність міста. Правда, 23 січня 2002 р. сесія міськради дозволила комуністам встановити демонтований пам'ятник у сквері Васильєва, але ця ухвала так і залишилася ухвалою на папері.

29 серпня 1991 р. позачергова сесія міськради також ухвалила перейменувати площу Леніна. Уже 16 жовтня 1991 р. було оприлюднено пропозицію топонімічної комісії перейменувати площу Леніна на площу Свободи - на честь проголошення незалежності України. Проте 29 травня 1992 р. на спільному засіданні виконкому, топонімічної комісії та депутатської комісії з питань культури спочатку було схвалено назвати майдан Центральним, але після дискусії вибрано інший варіант - майдан Відродження. Нову назву остаточно ухвалив виконком 1 червня 1992 р. Ось як прокоментував нову назву тодішній заступник голови депутатської комісії з питань культури Анатолій Лучко: "Члени обох комісій - топонімічної і депутатської - зупинилися на цій назві, пов'язуючи її з відродженням нашої державності, відродженням культури народів України, її духовних надбань. Відродження - мрія про майбутнє нашої держави, нашого міста".

Досі не розв'язано проблему: що робити із самотнім п'єдесталом на майдані? 1996 р. місцеві художники запропонували встановити тут пам'ятний знак "Відродження". Це - просторова композиція у вигляді кола, в центрі якого - юнак із розкритими руками як символ примирення. Матеріал - мідь, із фрагментами позолоти. Оздоблення виконано подільським орнаментом. Однак через брак коштів цю ідею так і не втілено в життя.

ГОСТІ МАЙДАНУ. Говорячи про гостей майдану, передусім згадаємо, що 8 липня 1980 р. сюди, по дорозі з грецької гори Олімп до Москви, завітав Олімпійський вогонь. На майдан його вніс студент педагогічного інституту Станіслав Іліка, а після мітингу естафету Олімпійського вогню продовжив студент сільськогосподарського інституту Валерій Руснак. Того дня найіменитішим гостем майдану був заслужений майстер спорту СРСР, дворазовий олімпійський чемпіон із боксу (1964 р. в Токіо та 1968 р. в Мехіко) Борис Лагутін. Він тепло привітав кам'янчан із радісною подією.

29 вересня 1991 р. на майдані з кам'янчанами зустрічався народний депутат України, претендент у кандидати на посаду Президента України В'ячеслав Чорновіл.

4 серпня 2001 р. на майдані Відродження фінішувала двотижнева просвітнцько-спортивна експедиція, присвячена 800-річчю від дня народження Данила Галицького. Її організувала Українська народна партія "Собор". З кам'янчанами на майдані, а потім у МЦ "Дружба" спілкувалися народні депутати України Анатолій Матівєнко, Костянтин Ситник, економіст Михайло Довбенко, письменники Максим Стріха, Володимир Шовкошитний.

4 вересня 2004 р. на майдані Відродження з кам'янчанами спілкувалися соціалісти - кандидат у Президенти України Олександр Мороз і народний депутат України Юрій Луценко - нинішній міністр внутрішніх справ України.

МАЙДАН ПРОТЕСТУ. У 1970-1990 рр. майдан був місцем офіційних урочистостей. Точніше, таку роль відігравав пам'ятник Леніну. Біля нього приймали в жовтенята, піонери... Біля нього фотографувалися делегати партійних, комсомольських конференцій, з'їздів, гості міста... До нього покладали квіти молодята...

1990 р. майдан став головним місцем акцій протесту. Так, 16 жовтня 1990 р. тут студенти Кам'янця-Подільського підтримали страйком голодовку студентів у Києві. Того ж дня на вимогу страйкарів (голова страйккому - студент педінституту Андрій Мацейко) на майдані перед будинком міськради офіційно, згідно з ухвалою президії міськради, було піднято синьо-жовтий прапор. 4 листопада 1990 р. цей прапор освятили. 21 січня 1991 р. сесія міськради, розглянувши протест прокурора, залишила в силі ухвалу президії про підняття синьо-жовтого прапора. У вересні 1991 р. група студентів удалася до голодування на майдані, внаслідок чого 27 вересня сесія міськради відправила у відставку весь склад виконкому (включаючи начальників управлінь і завідувачів відділів).

На майдані 1 травня та 7 листопада традиційно проводять мітинги місцеві комуністи й інші політичні сили, що з ними блокуються. Вони тут протестують проти буржуазного режиму й 24 серпня - у День незалежності України.

22 листопада 2004 р. кам'янчани на майдані Відродження підтримали помаранчеву революцію в Києві.