Нестеренко Валерій. Міська дума: квітень - листопад 1918 року // Подолянин. - 2006. - 28 квітня. - С. 6.

Сторінки історії

МІСЬКА ДУМА: КВІТЕНЬ - ЛИСТОПАД 1918 РОКУ

Валерій НЕСТЕРЕНКО, кандидат історичних наук

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, наслідком якого стала зміна політичної влади - замість Української Народної Республіки було проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом СКОРОПАДСЬКИМ. Соціалістичну Центральну Раду було розпущено. Нова влада спиралася передусім на землевласників, поміщиків. Підтримувало її і заможне селянство, незадоволене аграрною політикою Центральної Ради, зокрема скасуванням приватної власності на землю. Саме представники цих соціальних груп, заручившись підтримкою німецької та австрійської військової влади, зробили можливим прихід Скоропадського до влади і сподівалися на те, що новостворена держава стане захисником і гарантом їхніх інтересів. Зовсім по-іншому сприйняли гетьманський переворот українські, єврейські, російські політичні партії лівого спрямування: із самого початку вони негативно поставилися до політики нової влади.

ДУМА ПАЛКО ПРОТЕСТУЄ

Кам`янець-Подільська міська дума питання про нову владу обговорила 9 травня 1918 р. На початку засідання, на якому були присутні 46 гласних, представник соціалістичної фракції, член РСДРП Рафаель САРКІСОВ доповів про свою розмову з представниками австрійської окупаційної влади, які наполягали на тому, щоб питання про уряд Павла Скоропадського навіть не ставилося на обговорення в міській думі. Ця інформація викликала обурення серед присутніх. Протестуючи проти австрійського втручання в справи місцевого самоуправління, представники соціалістичної та української фракцій висловилися за негайне обговорення питання про зміну політичної влади. Більшістю голосів цю пропозицію було підтримано, хоч шість осіб у знак незгоди з прийняттям цього рішення залишили засідання міської думи.

Гласний Я. КРАЙЗ проінформував членів міської думи про події, що відбулися в Києві під час гетьманського перевороту. Після цього представник "Бунду" СІСТЕР від імені соціалістичного блоку та української фракції запропонував ухвалити резолюцію, в якій, зокрема, говорилося: "..вважаючи, що проголошення гетьмана незначною групою... є посягання на уряд України, яке може перерости в громадянську війну та анархію, дума палко протестує проти такого насильства". Пропозицію двох фракцій підтримали і представники об'єднаного єврейського блоку. Їх уповноважений ЗАК хоч і розкритикував попередню національну політику Центральної Ради, але висловився на підтримку цієї резолюції. Що стосується польської фракції думи, то вона від участі в голосуванні цього документу більшістю голосів вирішила утриматися. Це можна пояснити тим, що серед її представників були землевласники, які були не в захваті від попередньої аграрної політики Центральної Ради і сподівалися, що нова влада поверне їм землі, втрачені ними наприкінці 1917 р. За внесену резолюцію проголосувало 28 членів думи, інші - утрималися.

Важко сказати, якою була реакція на цей документ з боку місцевої гетьманської влади та австрійського командування, але, судячи з наступних засідань міської думи, жодних юридичних наслідків вона не мала, залишилася декларативним документом. Однак частина гласних думи пізніше стала на шлях активної боротьби з гетьманською владою і в роботі кам`янець-подільських органів самоврядування участі вже не брала.

МІНАРЕТ СТАЄ ПАМ'ЯТКОЮ

У наступні місяці міська дума відмовилася від обговорення політичних питань, зосередилася переважно на вирішенні місцевих питань. Багато нею було зроблено в царині освіти, культури, збереження історичних пам'яток старого Кам`янця.

Так, 18 травня на пропозицію керівника польської фракції Антона ШУЛЬМІНСЬКОГО дума ухвалила визнати мінарет поблизу Кафедрального костелу "пам'яткою суспільного значення" та закрити проїзд для автомобілів на подвір'я поблизу цього храму. Цього ж дня гласні думи ухвалили зарахувати до шкільної мережі Кам`янця-Подільського всі українські, польські, єврейські навчальні заклади, програми яких відповідали умовам міських початкових училищ. Крім того, було підтримано пропозицію виділити землю для будівництва польської школи в Боришковецькій Мукші (нині - Кам`янка) та виділено 1500 крб. на організацію курсів українознавства для вчителів початкових шкіл.

У червні 1918 р. дума надала значні кошти на утримання дітей дитячих садків українського товариства "Просвіта", польського римо-католицького благочинного товариства та єврейського громади. 31 червня ухвалено порушити перед Міністерством народної освіти питання, щоб викладання в міських гімназіях, починаючи з підготовчого та першого класів, велось українською мовою, а також щоб у цих закладах, де навчалося багато дітей місцевих євреїв і поляків, викладалися польська та єврейська історія і література.

ПОВЕРНІТЬ МУЗЕЙ!

Під час Першої світової війни частину експонатів Кам`янець-Подільського музею евакуювали до Вінниці. Це мотивувалося тим, що Кам`янець розташовувався недалеко від місця бойових дій і будь-якої миті міг бути захоплений австро-угорськими військами (як це було в серпні 1914 р.). 15 липня 1918 р. Кам`янець-Подільська міська дума порушила питання про повернення до міста тієї частини історичного музею, що була вивезена до Вінниці і передана місцевому товариству охорони пам`яток старовини. Члени думи приєдналися до клопотання Подільської губернської "Просвіти" і висловилися за повернення етнографічного музею до Кам`янця. На жаль, через різні обставини цю ухвалу повністю виконано не було.

У серпні 1918 р. міська дума порушила питання про очистку Кам`янець-Подільської фортеці, однак детальний розгляд цього питання було перенесено на пізніший невизначений термін. Так само не вдалося розв'язати і питання про передачу фортеці місту для організації там музею. На засіданні думи просто не вистачило кворуму, щоб ухвалити необхідне рішення.

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

13 серпня 1918 р. міська дума вирішила перейменувати Петроградську вулицю (нині вулиця Лесі Українки) на вулицю Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Тут зробимо невеликий відступ від теми цієї історичної розвідки. Для багатьох жителів Кам`янця-Подільського і туристів дивним є те, що досі в нашому місті немає вулиці, присвяченої славетному гетьману, фактично фундатору Української державності Богдану Хмельницькому. Його життя тісно зв'язано із стародавнім Кам`янцем: 1652 р. і 1655 р. гетьман особисто брав участь у штурмі козаками міста, яке тоді утримувала польська залога. Та й відома битва під Жванцем восени 1653 р. відбувалася недалеко від Кам`янця-Подільського. То, може, варто членам новообраної міської ради відновити історичну справедливість і за прикладом своїх попередників назвати одну із значних міських вулиць на честь Богдана Хмельницького?

ДВОГОЛІВ'Я ЧИ БЕЗГОЛІВ'Я?

Унаслідок постійного адміністративного втручання австрійського командування діяльність міської думи не була стабільною. Так, у червні 1918 р. виникло питання про вибори голови Кам`янець-Подільської думи, оскільки її попередній керівник Олександр КРАСОВСЬКИЙ, котрий був в опозиції до гетьманської влади, довгий час на засідання не з`являвся. 26 голосами новим головою думи обрали Рафаеля САРКІСОВА. Однак українська та польська фракції цю кандидатуру не підтримували і під час голосування утрималися. Міжфракційні сутички в думі тривали й надалі. 25 липня 1918 р. на пропозицію губерніального старости Сергія КИСЕЛЬОВА було знову порушено питання про вибори керівника міської думи. Попереднє рішення про обрання Саркісова дума фактично скасувала. Олімпіада ПАЩЕНКО від імені української фракції заявила, що оскільки Красовський своїх повноважень не склав, то вибори нового голови проводити недоцільно. З цим більшість гласних думи погодилася.

У наступні місяці губернська влада і далі активно втручалася в діяльність міської думи; гласні, що головували на її засіданнях, часто змінювалися. Майже всі члени української фракції (члени або прихильники УПСР або УСДРП), котрі опинилися в непримиренній опозиції до влади Павла Скоропадського, стали на шлях рішучої боротьби з ним і засідання міської думи не відвідували. Внаслідок цього зібрати кворум у думі вдавалося дуже рідко, тож багато міських питань довго не вирішувалося. Після 29 вересня 1918 р. засідання думи взагалі не відбувалися.

ПІСЛЯ ПОВАЛЕННЯ ГЕТЬМАНА

15 листопада 1918 р. розпочалося повстання, організоване Українським Національним Союзом і Директорією проти гетьманської влади. На Поділлі влада Директорії встановилася вже через кілька днів після початку збройного виступу, майже ніякого опору з боку гетьманців тут не було. А деякі члени української і соціалістичної фракцій безпосередньо брали участь у бойових діях проти нечисленних гетьманських загонів.

21 листопада 1918 р. відновилися засідання Кам`янець-Подільської міської думи. Дума спочатку вшанувала пам`ять усіх тих, хто загинув у боротьбі проти влади Павла Скоропадського. У виступах представників Бунду, РСДРП, соціалістів-революціонерів, соціалістичного блоку, сіоністів лунали слова підтримки діяльності Директорії, висловлювалася радість із приводу відновлення УНР.

ПОЗИЦІЯ ОЛІМПІАДИ ПАЩЕНКО

Представники української фракції пропонували місцевим росіянам, членам російських соціалістичних партій об`єднати всі зусилля для проведення спільної роботи. Разом із тим уже на цьому засіданні помітні були розходження між фракціями міської думи щодо деяких принципових питань. На одне з них звернула увагу Олімпіада Пащенко, яка у своєму виступі слушно запитала, чому, виступаючи від фракцій, промовці говорять виключно про Російські установчі збори і ні словом не згадують про Українські збори? Було помічено: якщо гласних від соціалістичного та об`єднаного єврейського блоків більше цікавили соціальні питання, проблеми демократизації суспільства або організація єврейської автономії, то члени української фракції більше уваги приділяли питанням побудови української державності. Поки що на ґрунті спільної боротьби проти консервативно-поміщицької влади гетьмана Скоропадського ці суперечності ще яскраво не проявлялись, але в подальшому, на жаль, призвели до гострих політичних та етнонаціональних конфліктів.

* * *

Політичні шляхи гласних Кам`янець-Подільської міської думи наступного року остаточно розійшлись: одні з них приєдналися до більшовиків, другі взяли участь у польському політичному русі, треті активно боролися за незалежну Українську Народну Республіку, а дехто взагалі емігрував за кордон.