Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Музейна вулиця

Ця дуже вузенька вулиця тягнеться з півночі на південь. Вона йде від педінституту (колишньої чоловічої гімназії), проходить біля мінарета, кляштора (монастиря), костьолу францісканів і доходить до Старого бульвара.

Раніше вона звалася Францісканською (XIV-XVI ст.), потім Єзуїтською (XVII-XVIII ст.), Архієрейською (ХІХ - поч. XX ст.), а тепер Музейною.

Від педінституту на північ, вниз до Кузнечної вулиці спускається коротенька вулиця, яка звалась Гімназичним спуском. В кінці цієї вулиці стоїть триповерховиий будинок, який у 1905 році належав Сільвестру Євдокимовичу Курилку. В цьому будинку у 1905 році була столярна майстерня, в якій революціонери зробили склад нелегальної літератури.

Площа, яку зараз займає педінститут, з початку XVII ст. і до 1773 р. належала католицькому ордену єзуїтів. В Кам'янець єзуїти прибули у 1608 році, вони збудували тут свій дерев'яний костьол та монастир, які згоріли у 1616 році. Після цього єзуїти побудували кам'яні будинки колегій та костьолу. Будинок колегій зберігся, він зараз знаходиться у дворі педінституту, а костьол єзуїтів був розібраний у 1833 році, а на його місці у 1841 році був споруджений будинок чоловічої гімназії. Цей будинок також зберігся до цього часу.

Чоловіча гімназія почала працювати в 1841 році. Борючись проти проникнення революційних ідей в гімназію, царський уряд спочатку встановив у цьому учбовому закладі справжній солдатський режим. За учнями велось постійне стеження. Коли хто із учнів виходив з гуртожитку, він повинен був відмітити в спеціальному журналі час виходу і час приходу. Категорично заборонялось читання революційної літератури, віршів Т.Г. Шевченка тощо.

Київські газети середини XIX ст. писали про цю гімназію: "... Красивая чугунная лестница ведет вниз, ступеньки покрыты веревочными коврами, у последней двери стоит солдат из отставных. Он снимает шинели с чиновников гимназии. Он же занимается и хлестанием прутьями приходящих познать школьной мудрости...".

З чоловічої гімназії вийшла ціла плеяда політичних та наукових діячів: Г.О. Мачтет - письменник, автор відомої пісні "Замучен тяжелой неволей", М.Г. Чеботарьов - радянський математик, член-кореспондент Академії наук СРСР, В.П. Затонський - перший нарком освіти Радянської України, М. Салько - перший заступник наркома освіти, В.І. Збарський - вчений біохімік, дійсний член Академії наук СРСР, Герой Соціалістичної Праці, який у 1924 році разом з В.Н. Воробйовим бальзамував тіло В.І.Леніна, М.Г. Козицький - учасник транспортування ленінської "Искры" з-за кордону у 1902-1904 pp., пізніше активний пітерський більшовик, член Подільського губкому у 1920 році, М.І. Курилко - художник Великого театру СРСР у Москві професор-мистецтвознавець, В.П. Беляєв - письменник, автор трилогії "Стара фортеця" та багато інших.

Коли йти далі на південь, то поруч з педінститутом знаходиться історичні пам'ятки католицького костьолу св. Катерини та дім єпископа, що був побудований у 1627 році.

Проборство (господарство) костьолу св. Катерини було засноване всередині XIII ст., а по інших джерелах - у XI ст.
Перші католицькі монахи збудували тоді на цій садибі кам'яну капличку св. Катерини, а в кінці XIV ст. на базі цієї першої католицької церкви був побудований біля неї кафедральний костьол.

В будинку єпископа (напроти входу в кафедральний костьол) у 1831 році була повітова гімназія, а з 1869 року двокласне міське училище. Викладачем російської мови у 1896-1897 році тут був С.М. Сергеєв-Ценський - російський радянський письменник. Напередодні Великої Вітчизняної війни в цьому будинку була технічна станція Палацу піонерів.

Навпроти, через дорогу, розмістились залишки кляштора (монастиря) та костьолу католицького ордена францісканів. Перші будови францісканів були дерев'яні. Вони багато разів горіли, а у 1612-1616 роках згоріли зовсім.

Існуючі кам'яні будови кляштору та костьолу побудовані на початку XVIII ст. Після того, як повінь зруйнувала Польську браму в середині XVIII ст., костьол та кляштор (монастир) францісканів у місті були закриті, а монахи у 1788 році переведені в містечко Городок. Тоді монастирські будівлі францісканів були перетворені на укріплення для захисту Польської брами.

У 1793 році костьол був перероблений - в ньому було збудовано зразу дві церкви - теплу і холодну. Від цієї перебудови початкова баррокова архітектура костьолу зовсім змінилась. Над скелями перед колишнім монастирем був посаджений великий парк. Весь комплекс будівель в цьому місці з першої чверті XIX ст. став зватись "Архієрейський дім", а Францісканська вулиця була тоді ж перейменована в Архієрейську. Всі затрати коштів на цю перебудову робились урядом на догоду церковникам.

Будівлі католицького жіночого монастиря ордена домінікан. Ці будівлі споруджені на початку XVIII ст. Монастир закритий у 1864 році. Костьол домініканок в стилі барроко був перероблений на гарнізонну церкву у 1906 році, а до того там був військовий клуб.

В середині XIX ст. на садибі домініканського кляштору розміщався Севський полк. Офіцерське товариство полку під впливом революційно-демократичного руху 1859-1861 років відкрило тут воскресну (недільну) школу для робітничої молоді. Такі школи проіснували до 1862 року, після чого були розігнані охранкою, а їх організатори притягнуті до відповідальності, 3 кінця XIX ст. в будинках монастиря розмістився 74 Ставропольський полк.

За будинками колишнього домініканського жіночого монастиря знаходиться Старий бульвар.

С. ШКУРКО,
краєзнавець.