Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Перейти у головне меню

Найстарішому Кам'янецькому Свято-Миколаївському храму - 600 років
(читайте ще про Миколаївську церкву)

Важко знайти на Поділлі святиню з такою багатою і підчас трагічною історією, як саме ця церква. Вважається, що ця церква, яка була раніше вірменською, побудована 1398 року, і таким чином 22 травня 1998 р. їй виповнюється 600 років. Шість століть випробувань для нашого народу не могли не залишити своїх відбитків і на історії храму.

Заснували храм вірменські колоністи, які потерпали гоніння на своїй батьківщині від турецьких завойовників. Шукаючи порятунку, переважно торгуючі та заможні люди, перейшли на північ, і в межах колишньої Польщі заснували цілий ряд колоній на торгівельному шляху по Дністру аж до Львова. Частина з них поселилась і в Кам'янці-Подільському. Для задоволення своїх релігійних потреб, природньо, вони потурбувались про будівництво церкви і побудували храм в ім'я св. Миколая. Це видно із запису, який зберігся: "Я Синан, син Котлубея, стверджую цей запис. Я дав обіцянку побудувати святиню в ім'я святителя Миколая Чудотворця: тепер, за Божою допомогою, я закінчив її повністю і присвячую Богові. Я роблю її незалежною від мирської влади; ніхто не має права володіти цією власністю Господньою: ні я, ні мій дім, ні мої сини, ні мої рідні. Якщо жхтось наважиться привласнити собі святиню, то буде визнаним віроломником і порушником закону, хай буде проклятий Богом, святими Апостолами і патріархом. Свідок цьому, що я вище сказав, є Бог і люди, присутні при цьому. Документ цей написано 847 р. вірменської ери (1398 р. від Р.Х.) березня 25 дня, рукою диякона Пилипа, у присутності самого Архієпископа." Подальші події, аж до нашого часу, підтвердили дійсність прокляття Синана, сина Котлубея, і незважаючи на багаточисельні спроби використати храм для якихось інших потреб, він відроджувався і знову ставав місцем молитви Богу, а не складом, архівосховищем або чимось іншим.

1495 року вірмени побудували біля цього храму другий, більший, а старий, тобто нинішній Святомиколаївський, пересвятили у Благовіщенський. Під цим ім'ям храм проіснував до початку минулого сторіччя, коли на згадку древнього найменування храм знову був посвячений в ім'я Св. Миколая.

Подальша історія нині православного Миколаївського храму лов язана з історією вірмен Поділля. Релігійна совість вірмен-григоріан спочатку не відчувала тиску з боку польських католиків.
Та біля половини XVII ст. почався наступ унії і, вірмени-григоріани після довгої і впертої боротьби підкорились папі римському і почали називатись вірменокатоликами. Біля 1666 року Кам'янецька Благовіщенська церква, як і інші вірмено-григоріанські церкви, була перетворена у вірмено-католицьку.
При Благовіщенському вірменському храмі з давніх часів існувала община вірменських черниць. Після взяття Кам'янця турками 1672 р., вірменські черниці пішли на схід. Будівля Благовіщенського храму, під час облоги Кам'янця турками, була в значній мірі пошкоджена і залишалась в руїнах і без даху більше 25 років, зазнаючи руйнівних дій сил природи. На початку ХVІІІ ст., коли Кам'янець знов перейшов під владу Польщі, знайшовся благодійник в особі вірмена Богдана ЛЯТИНОВИЧА, який за власні кошти відновив церкву Благовіщення Пресвятої Діви Марії і забезпечив її необхідними приналежностями.

З часів переселення вірменів до Кам'янця, побудови ними Миколаївської церкви, в ній знаходилась дуже шановна стародавня чудотворна Ікона Божої Матері, написана за східним стилем на кипарисніи дошці. Після нашестя турок на Поділля у 1672 р., Ікону вивезли до Туреччини вірменські черниці і там вона була захоплена турками і деякий час використовувалася як дошка, на якій місили тісто. Згодом її було викуплено вірменами у турок в Македонії і перенесено до Львова. Коли Кам'янець було звільнено від турок, Ікону знову було повернуто до Кам'янця до Благовіщенського храму. Великий Миколаївський храм лежав в руїнах. Тільки у другій половині XVIII ст. (близько 1767 р.) Миколаївський хрэм було відбудовано і туди перенесено Ікону. Після відновлення Миколаївського храму Благовіщенська церква стала називатися каплицею. Поруч був цвинтар - місце поховання знатних вірменів.

До кінця XVIII ст. вірмени у Кам'янці цілком підкорились латинському духовенству, яке 1611 р. передало вірменсько-католицьку Благовіщенську каплицю греко-уніатам Русі. У цій каплиці було обладнано греко-уніатську церкву в ім'я Миколая Мірлікійського. Уніатською ця церква була недовго: 1840 р. настоятель її Віктор ЛЕЙБЕКІВСЬКИЙ, разом з невеликою кількістю прихожан, приєднався до православ'я і Миколаївська церква з тих часів є православним храмом.

1892 р. виникла велика щілина у будівлі храму, так що навіть було на деякий час припинено богослужіння. Єпархальне і цивільне керівництво звернуло увагу на пошкодження: у минулому Преосвященний Подільський Дмитро випросив у Святійшого Синоду 2 тис. крб. і храм було відремонтовано. Будівля зв'язана залізом, причому зовні побудовано два контрфорси: було оновлено іконостас, зроблено, новий престол, поставлена в церкві кахельна піч і зроблені нові хори, замість кам'яної зроблена дерев'яна підлога. 29 травня 1894 р. оновлений храм було освячено і тільки тепер він став підходити під тип православних церков. 1890 р. добудовано притвор.

В Миколаївській церкві знаходиться шанована святиня - храмова ікона св. Миколая. Святителя зображено у сакосі з митрою і омофором, зробленим із металу. Ікона ця в дерев'яному (з дубового дерева) кіоті стоїть біля північної стіни. Так про це писалось сто років тому. Ця ікона і зараз стоїть на тому ж місці і віруючі постійно перед нею благоговійно моляться, як сто і більше років тому. За переказом вона принесена до Кам'янця у другій половині XVIII ст. Щочетверга в Миколаївській церкві, як свідчить історична довідка, сто років тому відбувався акафіст Миколаю Чудотворцю і того дня до церкви приходили не тільки православні, але і католики. Багато з тих, хто припадає до ікони з молитвою в скорботі і молиться, отримують духовне і тілесне заспокоєння. Традиції співання акафістів підтримаються і в наші часи.

1897 р. за ініціативою Іренея, єпископа Подільского і Брацлавського при Миколаївській церкві відкрито церковну школу грамоти для дівчаток, і їх тоді навчалося близько 30.

Багато для церкви зробив перший настоятель православної церкви Віктор Лабейківський. Третій настоятель, Мусій ДОРНОВИЧ, побудував дім священика, п'ятий - Василь НЕЗАБИТОВСЬКИЙ - побудував дзвіницю. Ще тоді відзначалося, що серед прихожан Миколаївської церкви нема людей вірменського походження, які разом з унією втратили свою національну самобутність, злившись з місцевим польським населенням. На той час вважалось, що деякі сім'ї є потомками вірменів, як то ШАТБЕЇ, ЯНОВИЧІ, МУРАТОВИЧІ, СТЕФАНОВИЧІ, ЗАЩИНСЬКІ, ФЕДОРОВИЧІ, ЧАЙКОВСЬКІ, КОСТЕЦЬКІ та інші. До цих пір ми наводили дані, які зберігаються у Кам'янець-Подільському Державному архіві. Але на цьому трагедійні пригоди храму не закінчились. 1962р., в радянські часи, храм було закрито, багато приналежностей втрачено, а в храмі був спецархів.

Майже 30 років від храму було ізольовано віруючих і своє відродження вкотре він почав з руїн.
Дуже часто доля храмів схожа з долею святих, ім'я яких вони носять. Як не дав Господь загинути святим мощам святителя Миколая, так і не допустив остаточного руйнування храму. Як до мощей святителя Миколая люди йдуть за святим миром, так і до воскресаючого храму йдуть за живим Божим словом.
І ось у ще напівзруйнованому храмі у грудні 1990 року архімандрит Філагрій, що став першим настоятелем храму після його відродження, відправляючи літургію, урочисто промовив: "Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа" і після ствердження хору "Амінь!" закликав усіх прихожан: "Миром Господу помолимось".

Так відновилась служба в храмі, та сам храм відбудовувався впродовж 7 років. Основний тягар відновлення храму на своїх плечах виніс нинішній настоятель його протоієрей Олексій, який 1991 р. очолив приход.

Занедбані приміщення, напівзруйновані стіни, знищені розписи, пошкоджені деякі конструкції - таким побачив храм священик Олексій.

Та віра, наполегливість перемагають уже. З Божою допомогою почалась повсякденна робота. Настоятель знаходив дорогу до керівників підприємств, до серця мирян і сам не цурався ніякої роботи, не зважав на час; найкращою опорою і помічником, звичайно, була і є староста Ніна ШАЛАМАЙ. Швидко храм набув вигляду земного неба.

Повернулись до храму і зайняли відповідне місце ікони, частина з них, у тому числі і Миколи Чудотворця зберігались у Свято-Покровськіи церкві. Ікону Миколая Чудотворця 20 липня 1991 року було перенесено хресним ходом з участю Преосвященого Ніфонта.

Повернув до церкви Володимирську ікону Божої Матері державний музей, а разом і дарохранительницю, і напрестольний хрест, і ще низку приналежностей.

У 1995-1996 рр., дякуючи місцевій владі, були відселені дві сім'і, які мешкали у подвір'ї церкви, а самі приміщення були передані церковній общині. За кошти віруючих ці приміщення капітально відремонтовано і нині в них розташовані дитяча недільна школа та безкоштовна недільна їдальня для знедолених. У недалекому майбутньому планується відкрити бібліотеку для прихожан.
22 травня 1998 року, в день перенесення мощів святителя Миколи Мірлікійського Чудотворця, відбудеться урочисте богослужіння на чолі з єпископом Кам'янець-Подільським і Городоцьким Феодором. Очікується прибуття на урочистості чисельних гостей і прихожан міста.

Вже 600 років двері цього храму відчинені для тих, хто дбає про спасіння своєї душі. Усі бажаючі молитовного єднання знову зберуться цього дня у найстарішому храмі Кам'янця, щоб радісно звернутися до Угодника Божого: "Святителю Отче Миколаю, моли Бога за нас!"

Миколаївська церква XVI ст. Кам'янець-Подільський

Віктор Столяренко, Євген Франскевич.
На малюнку: Миколаївська церква XVI ст. Кам'янець-Подільський.