Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 14 листопада 2003 р.

Миколаївський провулок

Тихий куточок Старого міста... Саме так полюбляють кам'янецькі путівники на своїх ілюстративних сторінках подавати читачам Миколаївський провулок, часто навіть і не називаючи його. Зліва височить кам'яна стіна колишніх вірменських складів, справа виглядає колишній будинок вірменського причету, попереду запрошує зайти на церковне подвір'я дзвіниця Миколаївського храму, до якої веде коротенька та вузенька брукована вуличка. Власне, це і є весь Миколаївський провулок. Не потрапив у кадр тільки житловий будинок №4, що примостився дещо в глибині - справа від садиби Миколаївської церкви. Та й сама Миколаївська церква сором'язливо сховалася від цікавих очей у подвір'ї за дзвіницею.

На Миколаївський провулок потрапити просто: потрібно тільки з Вірменського ринку біля Вірменського торгового дому, де нині розмістився археологічний відділ історичного музею-заповідника, звернути на південь і трішки пройтися Вірменською вулицею. Проминувши дзвіницю Миколаївського вірменського собору та руїни самого собору, Ви зліва побачите описаний вище тихий куточок Старого міста.

Миколаївський провулок - це, на думку Ольги ПЛАМЕНИЦЬКОЇ, східний уламок давньої Попрічної вулиці та, на жаль, єдине, що сьогодні вціліло від неї. А колись, у сиву давнину, Попрічна була однією з двох головних вулиць вірменських кварталів. Інша головна вулиця - Вірменська - збереглася, тільки трохи відхилилася на захід, адже первісно проходила попри садибу нинішньої Миколаївської церкви.

Пояснювати, звідки Миколаївський провулок узяв наймення, напевно, не потрібно. Звісно, в Миколаївської церкви. А офіційно назвати провулок Миколаївським міська дума ухвалила 15 (27) лютого 1900 p., а 1902 р. цю назву затвердило Міністерство внутрішніх справ Росії. Втім, у радянські часи майже 70 років (до 1990 р.) Миколаївський провулок був вулицею імені Льва Толстого. Ні, великий російський письменник тихими куточками Старого міста не бродив, своїх геніальних творів тут не обмірковував, він узагалі ніколи не бував у Кам'янці-Подільському. Щоправда, восени 1854 p., переїжджаючи з Дунайської армії до Криму, 36-річний Лев Миколайович майже на півтора місяці застряг у Летичівському повіті Подільської губернії, навіть 16 вересня занотував у щоденнику, що в Летичеві знайшов для себе багато нового, цікавого. Але губернського центру письменник ні тоді, ні пізніше не відвідував. Тож 11 вересня 1990 р. президія міськради ухвалила відновити на малі Старого міста історичну назву - Миколаївський провулок.

Миколаївська церква має багату та цікаву історію. І настільки заплутану, що досі дослідники ніяк не можуть дійти до єдиної думки про першопочатки храму. Суперечка точиться навколо двох принципових речей - як церква первісно називалася (Благовіщенська чи Миколаївська) і коли її збудовано (у XII-XIII ст. чи наприкінці XIV ст.). Так, деякі історики XIX ст., зокрема Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ (1862 p.), Юзеф РОЛЛЕ (1880 p.), ґрунтуючись на джерелах, що дотепер не збереглися, датували церкву XII і XIII ст.

Із сучасних дослідників цю думку, наприклад, підтримував доктор архітектури Оганес ХАЛПАХЧ'ЯН (1980 p.). За іншими версіями, скажімо, доктора історичних наук Вартана ГРИГОРЯНА (1980 p.), перший дерев'яний храм було побудовано 1398 р. як Миколаївський, потім переосвячено на Благовіщенський і 1597 р. перебудовано в камені.

І у всьому винен багатий вірменин Синан, син Котлубея. Це на його кошти наприкінці XIV ст. в Кам'янці-Подільському було збудовано Миколаївську церкву, про що Синан 25 березня 1398 р. зробив чіткий фундаційний запис, але, на жаль, не вказав адреси збудованого храму. Тому-то історики сперечаються: який з двох головних вірменських храмів міста тоді було збудовано? Той, який у 1930-х роках більшовики висадили в повітря і від якого сьогодні ми маємо тільки руїни на Вірменській вулиці? Чи той, який нині є Миколаївською православною церквою в глибині Миколаївського провулку? Перший з храмів завжди називався Миколаївським, тож багато хто вважає, що на гроші Синана збудовано саме його. Другий храм, який у XVI-XVIII ст., згідно з усіма документами, називався Благовіщенським, 1811 p., коли його передали греко-католикам, переосвятили на Миколаївський. Напевне, неспроста. Тож виникла цікава версія: на кошти Синана саме цей храм первісно збудували як Миколаївський, потім вірмени поруч звели ще один Миколаївський храм, а старий переосвятили на Благовіщенський. Як би неоковирно ця версія не виглядала, однак ні спростувати, ні підтвердити її сьогодні ми не можемо.

Отож, сучасна Миколаївська церква в давнину була вірменським храмом і називалася церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці. Про неї є нотатки у відомій "Кам'янецькій хроніці", зокрема під 1521 р. і 1535 р. Її зображено на знаменитому мідьориті Кипріана ТОМАШЕВИЧА 1673-1679 pp. Представлена там Благовіщенська церква виглядає солідним храмом проти сучасної дуже маленької (8,4x13,7 м) і скромної Миколаївської церкви. А причина одна - під час турецького панування в Кам'янці-Подільському (1672-1699 pp.) Благовіщенська церква зазнала значних руйнувань. На початку XVIII ст. вірменин Богдан Лятинович власним коштом відновив те, що залишилося від колись великої церкви Благовіщення - східну вівтарну частину храму. Набагато більше постраждав Миколаївський храм. Хоч за його відновлення взялися доволі пізно (аж 1756 р.) і досить довго його відновлювали (11 років), проте 1767 р. після освячення він став головним вірменським храмом, а маленька Благовіщенська церква тоді ж стала капличкою, приписаною до нього. 1811 р. кам'янецькі греко-католики, які не мали церкви, виклопотали у вірмено-католицького єпархіального начальства дозвіл перетворити Благовіщенську каплицю на греко-католицьку церкву та переосвятили її на церкву святого Миколая Чудотворця. 1839 р. ця церква мала 555 парафіян з міста й повіту. Але того ж таки 1839 р. греко-католицьку церкву в Російській імперії було ліквідовано. Тож 16 вересня 1839 р. київський, подільський і волинський генерал-губернатор Дмитро БІБІКОВ у секретному листі до подільського губернатора Павла ПЕТРОВА наказав викликати кам'янецького греко-католицького священика та повідомити йому про "добровільне приєднання всього уніатського духовенства до православного". Тоді настоятелем Миколаївської церкви був Віктор ЛАБЕЙКОВСЬКИЙ, рукоположений у сан 13 грудня 1830 р. Від нього настійливо стали вимагати підписатися про перехід у православ'я та переобладнати храм. Оскільки священик виявився упертим, то врешті-решт його арештували та під охороною жандарма доправили до Києва. 10 жовтня 1839 р. Бібіков повідомив Петрову, що Лабейковський погодився стати православним священиком. Отак "добровільно" Миколаївську церкву зробили православною.

Після "оправославлення" храму до нього згодом (1890 р.) спереду добудували притвор, потім з обох боків - кам'яні мури з проходами (в архітектурі її називають аркбутанами). Нарешті, при вході в садибу звели дзвіницю. Перед центральним фасадом церкви з'явився невисокий дерев'яний тамбур. Так Миколаївська церква та її садиба набули сучасних рис.

Храм діяв до 1962 p., а потім його приміщення використовували як склад. 24 серпня 1963 р. колишню Миколаївську церкву внесли під №742 до Списку пам'яток архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави.

Коли в СРСР настала перебудова, 1990 р. Миколаївську церкву передали Українській православній церкві Московського патріархату. У 1991-1997 pp. силами церкви виконано ремонтно-реставраційні роботи.

20 липня 1991 р. у Кам'янці-Подільському відбувся перший (після довгої перерви) хресний хід: врятовану ікону Миколая Чудотворця було урочисто перенесено з Покровської церкви на Руських фільварках у рідну Миколаївську. Цікава історія цієї ікони. У давні (ще дотурецькі) часи в Кам'янці-Подільському була православна Миколаївська церква. Вона теж розміщувалася у вірменських кварталах - наприкінці вулиці Довгої. Ця церква пережила турецьке панування 1672-1699 pp., існувала впродовж XVІІІ ст., хоч була бідна й не мала багато парафіян. Тож 1789 р. Миколаївську церкву приписали до Іоанно-Предтеченської соборної церкви, а 1795 р. взагалі ліквідували. Її начиння, зокрема ікону Миколая Чудотворця, передали Предтеченській церкві. Коли греко-католики 1811 р. отримали Благовіщенську церкву, то вони не тільки переосвятили її на Миколаївську (можливо, в пам'ять про Миколаївську церкву на вулиці Довгій - та у XVIII ст. була греко-католицькою), але й зробили для своєї церкви копію ікони Миколая Чудотворця з Предтеченської церкви. Як писав Євтим СІЦІНСЬКИЙ (1901 p.), це була місцево шанована ікона.

Колись у Миколаївській церкві, в середній частині храму, в лівій стіні можна було побачити барельєф з каменю - фігура святителя, що лежить, майже в натуральну величину. Цей барельєф був надгробним пам'ятником Ечміадзинському вірменському патріарху Мельхіседеку, згодом Львівському вірменському архієпископу, який помер у Кам'янці 27 березня 1627 р. На жаль, наприкінці XIX ст., щоб краще встановити ікону, частину цього барельєфного зображення згладили. Тепер його в церкві зовсім не видно.

Ще дуже багато загадок таїть Миколаївська (колишня Благовіщенська) церква. Можливо, колись і їх розгадають...