Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Тарас ЧУХЛІБ, кандидат історичних наук,
директор НДІ козацтва при інституті історії України НАНУ.
"День", 31 жовтня 2003 р.
Фото Михайла МАРКІВА, "День"

Оборонець Європи, або Доля золотого меча Сагайдачного

Пам'ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному й українському козацтву (І. Гамаль).   Сучасний виглад Хотинської фортеці з південного заходу

У 2001 році в Києві встановили пам'ятник одному з найбільших наших достойників - видатному козацькому гетьману початку XVII ст. Петру Конашевичу-Сагайдачному. Безперечно, ця непересічна історична особа заслуговує на таке вшанування, як ніхто інший з тогочасних українських діячів. Адже це він водив козаків у переможні морські походи до берегів Криму й Туреччини; під його керівництвом Військо Запорозьке в складі польської армії ледве не захопило Москву, саме його талант полководця вберіг Центральну Європу від вторгнення багатотисячної турецької армії у 1621 році, і, нарешті, його геній передбачив об'єднання козацтва і православної церкви задля майбутнього відродження української державності.

Чи відображено все це в скульптурній фігурі гетьмана, яка "височіє" на старовинній Контрактовій площі? Не тільки кияни, а й гості столиці вбачають у цьому пам'ятнику лише невдалу копію справжнього мистецького шедевру - величної скульптури Богдана Хмельницького, що поблизу Софійського собору. А все тому, що архітектор пам'ятника, мабуть, полінувався перечитати історичну та художню літературу, а хтось із відповідальних місцевих чиновників знехтував можливістю звернення за науковою консультацією до вчених-істориків, які не один десяток років досліджують біографію народного героя і змогли б дати цінні поради щодо доцільності тих чи інших елементів пам'ятної скульптури та її так званого ідеологічного навантаження.

Чому б, наприклад, гетьмана Сагайдачного не зобразити з піднятим у руці мечем (це було б достовірно й, головне, оригінально), який він отримав із рук королевича Владислава у 1621 p. в нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею. Цей нагородний меч був інкрустований золотом та діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На ньому напис латинською мовою: "Владислав (у дар) Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа". Таким чином один із найповажніших на той час монарших дворів Центральної Європи нарешті визнав неабиякі заслуги українського козацтва в обороні України, Речі Посполитої та інших країн від турецької загрози.

Вручення Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тогочасними звичаями означало не що інше, як визнання високого суспільно-правового становища козацького гетьмана та очолюваного ним Війська Запорозького. Віднині за останнім визнавалися права рицарського люду українських воєводств Речі Посполитої. Вручена зброя як найголовніший рицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для козацтва. Нагадаємо, що польськими урядовими колами, починаючи з кінця XVI ст., козацтво трактувалося не інакше, як "свавільне" збіговисько розбійників. А тепер золотий меч Сагайдачного відкрив дорогу для поновлення Київська православної митрополії, посилення впливу Київського братства та зміцнення позицій Києво-Могилянської академії.

До такого визнання своїх військових заслуг П.Конашевич-Сагайдачний йшов довгі десятиліття. Однією з найяскравіших сторінок його військової біографії була допомога польсько-литовській армії в зупиненні просування армії турецького султана Османа II вглиб Європи. Наприкінці літа 1621 р. на заклик короля Речі Посполитої Сигізмунда III під Хотином зібралося 40 тисяч козаків, а також під орудою коронного гетьмана Яна-Кароля Ходкевича - 35 тисяч поляків і 25 тисяч литовців, які протистояли 220-тисячній армії Османської імперії. До українського війська на чолі з Конашевичем-Сагайдачним входило тринадцять полків, а саме: гетьманський полк, що налічував 3000 козаків; полк Івана Гардзеї - 2000; полк Івана Зишкаря - 2300; полк Богдана Конші - 1600; полк Тимоша Федоровича - 4000; полк Мусія Писаренка - 2500; полк Федора Білобородька -3200; полк Данила Довгеня - 3000; полк Адама Підгорського - 3700; полк Сидора Семаковича -3500; полк Василя Лучковича - 4100; полк Яцька Гордієнка - 2700; полк Семена Чечуги - 3200 осіб. На початку вересня надійшли додаткові козацькі сотні, які не були внесені до реєстру, але брали активну участь у військових діях.
Хотинська битва розпочалася 2 вересня наступом головних сил турецької армії по всьому фронту і концентрованим ударом на позиції козацьких полків Сагайдачного, у результаті чого українці втратили близько сорока чоловік вбитими й пораненими й змушені були за наказом свого гетьмана в ніч з 2 на 3 вересня зміцнювати пошкоджені гарматним вогнем земляні укріплення.

Талант українського гетьмана як полководця проявився вже 3 вересня при перегрупуванні козацького війська під час бою з метою переходу від оборони до контратаки. Згідно з дослідженням історика Петра Саса, того дня, щоб уникнути втрат від щільного гарматного і рушничного вогню противника, П. Конашевич-Сагайдачний зосередив сили на правому й лівому флангах, при цьому оголивши позицію в центрі. Збільшення чисельності військ на флангах посилювало запланований удар на основних напрямах контратаки. Турки, опинившись у вогняному "кільці" між двома угрупованнями козацької армії і не витримуючи інтенсивного рушничного вогню запорозьких піхотинців, почали спішно відступати. У результаті таких дій українських козаків турецький султан Осман II втратив близько десяти тисяч відбірного війська. "Не буду ні їсти, ні пити, доки того Сагайдачного не приведете", - гніваючись, віддав наказ султан Османської імперії.

Цей наказ так і не було виконано турецькими воєначальниками - гетьман Петро Сагайдачний на чолі елітних підрозділів Війська Запорозького несподівано увірвався до ворожого табору. "Після раптового вторгнення запорожців у табір Османа турками оволоділа паніка: люди всіх звань і станів були в неописаній тривозі, сам Осман, який ще недавно гадав, що немає нікого в світі, могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив усю хиткість свого становища...", - засвідчував очевидець тих подій.

Окрім уміло організованих наступальних операцій, П. Конашевич-Сагайдачний багато уваги приділяв оборотній тактиці й особливо воєнній інженерії. За досить короткий термін козаками були збудовані незвичні як на той час споруди "бліндажного" типу, що витримували понад п'ятигодинний гарматний обстріл. Це відбувалося 4 вересня. Ефективною була й система оборонного рушничного вогню, яку чи не вперше в таких масштабах застосував козацький гетьман. Вона полягала у підготовці масового залпового вогню з мушкетів по ворогу з максимально близької відстані. Так було 8 вересня, коли яничари атакували козацький табір. Турки подолали оборонний рів, але козаки одночасно підвелися по всій лінії оборони і впритул розстріляли атакуючих з мушкетів... В рові залишилося лежати близько трьох тисяч "бусурман". Сагайдачний також використовував традиційну козацьку тактику нічних атак. Вони були здійснені ночами з 6 на 7, з 16 на 17, з 19 на 20, з 22 на 23 вересня. В останній вилазці брало участь три тисячі козаків, які знищили турецькі намети, вбили декілька сотень турків, захопили багато зброї та цінностей.

Гетьман Сагайдачний під Хотином. Художник Степан Бойцун

Битва під Хотином, яка стала заключним етапом польсько-турецької війни 1621 p., продовжувалася до кінця вересня і набувала затяжного позиційного характеру. 28 вересня султан Осман ІІ наважився дати вирішальний бій союзним. Один з основних напрямів атаки був спрямований на козацький табір. Однак туркам так і не вдалося прорвати оборону. Натомість Сагайдачний наказав перейти своїм полкам у контратаку, внаслідок чого противник став відступати. Після цього турецький султан змушений був підписати мирний договір з польським королем і відмовитися від бажань захопити Україну та Польщу.

Після 250 років завойовницької політики турок-осман в цьому регіоні їм перекрили шлях до серця Європи! Це стало можливим завдяки самовідданій і жертовній боротьбі українського війська, воєнному мистецтву та полководницькому хисту гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Кипчацька хроніка так засвідчила величезну роль козацтва у Хотинській війні 1621 p.: "Ці козаки кожного благословенного дня зустрічалися з невірними і давали їм битву, перемагали їх і не давали, щоб поляки були знищені; якщо не було б козаків, Бог один знає, поляки залишилися б переможені протягом 3-4 днів..."

Гетьман Сагайдачний зі своїм козацьким військом став справжнім оборонцем Європи і, як ми вже зазначали, був нагороджений іменним золотим мечем з діамантами. "А яка доля цієї почесної зброї?" - спитаєте ви. Чи зберігся він до нашого часу, а якщо зберігся, то де знаходиться і чи можна його побачити? Якщо ви колись побуваєте у Кракові, то відвідайте музейний комплекс королівського замку на Вавелі. Саме тут у Державній колекції мистецтв - під інвентарним номером і назвою "Меч гоноровий П.К.Сагайдачного, гетьмана козацького" - й зберігається знаменита зброя українського полководця. Очевидно, після смерті гетьмана його меч потрапив до Скарбу Коронного в Варшаві, а вже звідти перейшов у власність династії Ваза.

Така непроста доля цього золотого рицарського меча, подарованого королевичем гетьману Сагайдачному, що символізував перемогу поляків, литовців та українців над спільним ворогом. Про його існування на батьківщині славетного гетьмана, в Україні, довгі століття не було відомо. Лише в наш час вдалося віднайти інформацію про те, що меч Сагайдачного зберігається у Кракові.