Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег Будзей
"Подолянин", 4 липня 2003 р.

Ой, чий то колодязь стоїть?..

Просто, скромно, але зі смаком. Саме так можна сказати про цю архітектурну пам'ятку в самісінькому серці Старого міста - на майдані Польський ринок. Маленький шедевр Яна де ВІТТЕ - знаменитого архітектора XVIII століття. Або, як зазначають архітектурні довідники, своєрідний містобудівний акцент центрального міського майдану.

Фото колодязяЯк, напевно, здогадався читач, мова йде про Вірменську криницю, що не загубилася в тіні своєї високоповажної сусідки - міської Ратуші. І, справді, невелика одноярусна споруда заввишки в 6 метрів має свої архітектурні принади. У плані вона восьмикутна - має форму квадрата зі зрізаними кутами. А окрасою виконаних у бароковому стилі фасадів є пілястри (схожі на колони виступи на поверхні стін): на широких сторонах восьмигранника їх по два, на вузьких - по одному. Невеличких аксесуарів - білокам'яного обрамлення круглих віконечок, лучкової перемички дверного прорізу - виявилося досить, щоб у поєднанні з пілястрами надати будівлі небуденного вигляду. Врешті, шатровий дах зі шпилем гарно завершує конструкцію архітектурної пам'ятки.

До речі, під час останньої реставрації фахівці надали даху дещо складнішої - двох'ярусної - форми. Як то, очевидно, було в давні часи. Варто зазначити, що дах - це, образно кажучи, ахіллесова п'ята будівлі: його двічі знищував вогонь. Уперше - наприкінці XIX століття, вдруге - в роки Другої світової війни.

За пам'яткою закріпилася назва Вірменська криниця. Саме так її поіменовано в усіх путівниках по місту, в солідних довідкових виданнях. Хоча, як резонно зазначає дослідник топографії Кам'янця-Подільського Микола ПЕТРОВ, достатніх підстав називати пам'ятку Вірменською криницею немає. Єдина ниточка (чи, навіть точніше, легенда), на якій тримається ця назва, це розповідь про багатого вірменського купця Нарсеса (чи Нарзеса), який на початку XVII століття пожертвував значну суму на будівництво в Кам'янці водогону, але гроші невідомо куди зникли, а водогін у місті так і не з'явився...

І тоді 1638 року польський король Владислав IV Ваза розпорядився, щоб мешканці Кам'янця-Подільського збудували криницю. її видовбали в суцільній скелі. Яка то була довга та каторжна робота, можна судити з того, що глибина криниці сягає 40 метрів, а діаметр її шахти становить 3 метри. Тобто, довелося в умовах технічно примітивного XVІІ століття видлубати близько 190 кубометрів каменю. І що ж у підсумку? Майже повне розчарування, бо вода в колодязі виявилася солоною та гіркуватою, не зовсім придатною для пиття. Ось як передала цей драматичний момент відома українська поетеса Наталя КАЩУК у вірші, що так і називається -"Вірменська криниця":

Гірка вода в криниці, ой, гірка!
А мріялось ж - місто напоїти.
І много літ каменяра рука
Завзято кайлувала
скельні плити
На площі коло ратуші. Ріка
В глибинному каньйоні жебоніла.
І паморозі сивина витка
На скроні майстру
упадала біло...

І все ж, як засвідчили архівні дослідження, проведені Галиною ОСЕТРОВОЮ, воду з криниці тривалий час використовували. Як зазначає дослідниця, вода ставала занадто солоною та гіркою лише тоді, коли колодязь довго не чистили. Після очищення ж вода була прозорою, злегка солонуватою. Трж колодязь час від часу очищали. Замінювали й деякі частини механізму, яким піднімали воду - горизонтальний вал, колесо, канат тощо.

У місцевому архіві працівники історико-архітектурного заповідника знайшли цікаві матеріали про дослідження колодязя в березні 1889 р. під наглядом міського архітектора Мойсея Йосиповича БАЛЛОГА. Роботи з очищення криниці тривали 12 днів. Коли вибрали мул і бруд, то на дні знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилося, що його дно - це суцільна гладка плита без жодних отворів. Зате в стінах було багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Її прибувало небагато - близько 300 відер за день...

Вода була досить чистою та прозорою, але солонувато-гіркою на смак. Зроблений тоді ж хімічний аналіз виявив, що у воді криниці біля Ратуші твердих решток у 15 разів, хлористих солей - у 35 разів, сірчанокислих солей - у 5 разів, фосфорнокислих солей у 4,5 раза більше, ніж у воді знаменитих Гунських криниць на Новому плані.

Отож, спроба реанімувати староміську криницю не увінчалася успіхом. Павільйон над самим колодязем (його ще в 60-х роках XVIII століття звів Ян де Вітте) використовували, як засвідчує Олександр ПРУСЕВИЧ в історичному нарисі "Кам'янець-Подільський" (1915 p.), під міський склад. Наш час тільки осучаснив речі, які тут зберігалися. Так, у 60-ті роки XX століття у пам'ятці був склад кінопрокату...

То як же називати пам'ятку? Микола Петров пропонує варіант - Міська криниця, посилаючись на традицію європейських міст XII-XV століть. Та й, скажімо, на плані Кам'янця-Подільського 1773 року саме так - Міська криниця (Studnia Miejska) - названо цей об'єкт. І все ж досить часто, якщо не завжди, традиційна назва виявляється живучішою за будь-які науково обґрунтовані наймення. Тож, напевно, ще довго ми говоритимемо про пам'ятку біля Ратуші саме як про Вірменську криницю. А ще, можливо, це вшанування пам'яті щедрого вірменського купця Нарзеса, який-то гроші на будівництво криниці виділив - і не його вина, що гроші не туди пішли...

Наталія СЕМЕНОВА, "ПОДОЛЯНИН"

НЕХАЙ ДЖЕРЕЛО ЗАСТРУМУЄ

Вірменська криниця так і не стала для міста джерелом питної води і наразі продовжує стояти без усякої користі у самому центрі Старого міста, обростаючи різними домислами та легендами. Втім, їх також не більше, ніж води в криниці. Коли ж зайшлося про перетворення Кам'янця на туристичний центр, і багатьом давнім будівлям стало знаходитися відповідне застосування, було порушено питання і про Вірменську криницю.

Найкращий можливий спосіб її використання було нещодавно визначено за допомогою конкурсу, в результаті якого кращою було визнано пропозицію директора ПП "Аргішт" (власника кафе "Ратуша") Артура ГАСПАРЯНА. Його ідея полягає в тому, щоб перетворити Вірменську криницю на культурно-історичний центр, в якому б зосереджувалась різнопланова інформація про туристичний Кам'янець та Поділля.

- Всередині будівлі буде встановлено проекційне обладнання та екран заввишки 4 м, на якому у вигляді слайдів буде показуватись Кам'янець та все Поділля, - розповідає Артур Суренович. - Турист, зайшовши до криниці, зможе в одному місці отримати всю історичну інформацію, яка його зацікавить. Це свого роду гібрид між планетарієм та звичайним залом для перегляду слайдів. Буде застосовано стереозображення, використовуватимуться спеціальні окуляри. Сучасні технології дають можливість відтворити й показати навіть ті вулиці й будинки, яких уже не існує.

- А хто займається розробкою матеріалу?

- Над ним працюють у Києві, в Асоціації планетаристів, на основі місцевої інформації та праць науковців. Гадаю, вже до осені все буде готово. Хочу принагідно подякувати міському голові Олександру МАЗУРЧАКУ, його заступнику Дмитру ВАСИЛЬЯНОВУ та секретарю міськради Сергію БАБІЮ, котрі підтримали цю ідею й довірили мені відроджувати Вірменську криницю.

27 червня було укладено договір між ПП "Аргішт", НВПП "Арс планетаріум" та директором станції юних техніків Олександром ЛУДАННИМ (у нього на зберіганні знаходиться обладнання колишнього планетарію), в якому обумовлюється їхня участь у втіленні проекту.

- Використання Вірменської криниці в якості експозиційного об'єкта буде більш доречним, ніж, наприклад, в якості сувенірної крамниці, - вважає директор НіАЗу Василь ФЕНЦУР. - В ідеї Артура Гаспаряна нас привабив саме неординарний підхід: використання старого, незаслужено забутого досвіду для втілення абсолютно нової ідеї, яка поки що ніде не використовується. При цьому його задум - цілком реальний і не змінить зовнішнього вигляду історичного об'єкта.

Одним із перших кроків з боку Артура Гаспаряна стало запрошення спелеологів для дослідження криниці. 27 червня в шахту криниці за допомогою спеціального спорядження спустилося четверо людей: Андрій ГЕОНЯ, Володимир ЯВОРСЬКИЙ, Сергій ОСАДЧУК та Ігор ГРОМІК. За їхніми замірами, у верхній, квадратній, частині ширина криниці становить близько 4 м, внизу її діаметр - 3 м. Глибина до рівня води складає 32 м, товщина води - приблизно 4,5 м. Криниця майже повністю видовбана у скелі. Всередині вона нічим не примітна, жодних підземних ходів у ній не виявлено. Повітря внизу дуже загазоване: сірника запалити неможливо, важко дихати. Спелеологи взяли у криниці проби води для дослідження, однак уже зразу могли сказати, що, всупереч поширеній думці, вода не пахне сірководнем - вона лише застояна й злегка каламутна, як у копанці, і має трохи солонуватий присмак.

- Це "мертва" криниця, - ділиться враженнями Володимир Яворський. - Приплив води в ній дуже слабенький. У звичайних, побутових криницях вода зі стін ллиється дуже інтенсивно, там і повітря завжди свіже. А тут вода просто скапує з каміння...

Напевно, символічно те, що Вірменську криницю береться "оживити" саме представник вірменського народу, патріот нашого краю. Під час Фестивалю національних культур місцева вірменська діаспора, серед гостей якої був і священик, провела обряд освячення криниці, оскільки, за вірменськими звичаями, вода з неосвяченої криниці не може принести користі. І хоча ми знаємо, що Вірменська криниця не може бути джерелом води, та вона може принаймні стати джерелом знань і корисним для міста культурно-історичним осередком.