Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Осетрова Г.

КОЛОДЯЗІ ЖИТТЯ

Здавна люди селилися біля джерел води. Виникло поселення і на берегах Смотрича. Протягом століть воно поступово перетворилося у місто. Городяни користувалися водою з річки та з джерел, яких було багато на його околицях. Схилами лівого берега Смотрича, в районі теперішніх вулиць Пушкінської, Ленінградської і Шевченка, ще у XVII столітті збігало близько двадцяти струмків. До нашого часу їх залишилося кілька, решта висохла.

Найкрашу воду жителі міста брали з так званих Гунських криниць - нині район школи № 8 та готелю "Україна". За переказами, джерела одержали таку назву ніби тому, шо в кінці IV - на початку V століть у цих місцях зупинялися гунни, кочові племена, що просувалися з Приуралля у Західну Європу. До Гунських криниць городяни добиралися об'їзною дорогою через Польські фільварки або важкодоступними стежками. Тому у 1865 році вирішили продовбати сходи в скелястому березі річки. Вони збереглися до нашого часу. Мешканці міста і тепер користуються ними.

Цікаву історію має Вірменська криниця, що стоїть на Центральній площі біля ратуші. За легендою, на початку XVII століття багатий вірменський купець Нарсес (або Нарзес) пожертвував велику суму грошей на будівництво водопроводу у місті. Гроші зникли, питання про водовід не було вирішено. Деякі документи вказують, що колодязь з'явився у 1638 році.

Криниця видовбана, у суцільній скелі. Глибина шахти - майже 40 метрів. Вода у колодязі виявилася солоною. Але, незважаючи на це, її тривалий час - використовували. Слід зазначити, що вода ставала занадто солоною і гіркою лише тоді, коли колодязь довго не чистили. Після очищення ж вона була прозорою, злегка солонуватою.

Архівні дані засвідчують, що колодязь час від часу очищали. Замінювали і деякі частини механізму, яким піднімали воду - горизонтальний вал, колесо, канат тощо. Значне очищення колодязя проводилося 1889 року під керівництвом міського архітектора Баллога. Протягом дванадцяти днів вибирали, мул та бруд. На дні його знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення виявилося, що дно колодязя являє собою суцільну плиту. У стінках колодязя знаходилося багато маленьких щілин, через які сочилася вода. Прибування її було незначне - близь ко 300 відер за день, що не могло забезпечити потреб міста.

Криницю незабаром закрили, а надбудова у вигляді башти залишилася як цікава пам'ятка історії і архітектури. У роки фашистської окупації вона була зруйнована. У 1956 році її реставрували фахівці Київських республіканських науково-реставраційиих майстерень.

На території Старого міста були й інші криниці. Наприклад, по вулиці Бабушкіна, якою користуються і тепер. У XIX столітті вона називалася "Солоною". І вулиця мала народну назву "Солона", хоча офіційно йменувалася тоді Тринітарським провулком (або спуском). Особливу увагу привертає романтичний грот-колодязь, розташований по вулиці Кузнецькій. Колись тут стояв невеликий кам'яний будинок, що належав Кафедральному собору. У кам'яному склепінчастому погребі знаходився колодязь, воду якого в архівних документах XIX століття називають мінеральною. Справді, вона і тепер має своєрідний присмак. У роки Великої Вітчизняної війни будинок зруйнували.

Було джерело і у дворі Домініканського монастиря. Тут у другій половині XVII століття намісник турецького султана Галіль-паша наказав влаштувати "фонтан сліз" і поставити пам'ятник своїй дочці, що померла у Кам'янці. Пам'ятник і фонтан існували до початку XIX століття.
Життєвою необхідністю завжди вважався колодязь у фортеці, особливо під час облоги. Всередині однієї з башт Старої фортеці - Новій Східній (Чорній) - знаходиться такий глибиною 40 метрів. Деякі матеріали стверджують, що колодязь спорудили під час турецького поневолення (1672-1699 роки). Але архівні документи говорять, що він існував ще у XV столітті. Башта була споруджена пізніше - у 1544 році. У районі Нової фортеці знаходиться так званий Маріїський струмок.

З появою у місті водопроводу потреба у колодязях відпала. Якщо да революції водовід був лише у центрі міста, то за роки Радянської влади проблему водопостачання було вирішено. А старовинні колодязі і джерела зберігаються як пам'ятки архітектури, історії та природи, привертають увагу численних туристів.

Осетрова Г. Колодязі життя // Радянське Поділля. - Хмельницький, 1983. - 9 серпня.