Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Олег БУДЗЕЙ, випускник СШ №1 1970 р.
"ПОДОЛЯНИН", 31 жовтня 2003 р.

ПЕРША ШКОЛА

Сьогодні в міському Будинку культури перша школа святкує 170-річчя (початок урочистостей о 15.00). Тиждень тому ми розповіли про безпосередню попередницю першої школи - чоловічу гімназію. А сьогодні розповідь друга - вже про саму школу. Її теперішня офіційна назва та статус: Кам'янець-Подільська спеціалізована І-ІІІ ступенів школа №1 з поглибленим вивченням німецької мови - асоційований член ЮНЕСКО. Зауважмо, з 1921 p., коли з гімназії постала перша єдина трудова школа, її назва та статус постійно змінювалися. Незмінним залишалося одне - гордий перший номер. І для випускників різних років вона завжди була просто, по-домашньому першою школою. Дуже точно написала випускниця 1977 р. Світлана КУПІНА:

Ти стоїш, альма-матер,
На кручах скелястих -
Непомітна чужим,
Але рідна мені.

Отож, про непомітну чужим, але рідну мені та багатьом-багатьом-багатьом пташенятам, які щороку випурхують з неї в широкий світ, ця розповідь про першу школу.

ПЕРШІ РОКИ ПЕРШОЇ
Розпочала роботу перша школа в будинку гімназії (сучасна адреса - Татарська, 14). І пробула тут аж до війни. 1922 р. перша єдина трудова школа мала підготовчий, 7 основних і 4 паралельні класи, в яких навчалося 422 учні. Учителів було 20. Першим завідувачем першої єдиної трудової школи був Є.Я.КОЗИНЕЦЬ.

Найвідомішим випускником тих років є автор знаменитої трилогії "Стара фортеця" Володимир БЄЛЯЄВ (1907-1990). Володимир Павлович проклав своєрідний місток між кількома іпостасями навчального закладу, адже вступив до підготовчого класу російської чоловічої гімназії, продовжив навчання в державній українській гімназії ім.Руданського, а закінчив 1923 р. першу єдину трудову школу.
1924 р. школу закінчив жвавий чорнявий хлопчик Любомир. Його статті, вірші, оповідання часто вміщувала шкільна стінгазета. А виріс з нього знаний письменник Любомир ДМИТЕРКО (1911-1985) - довголітній головний редактор журналу "Вітчизна" (1962-1985 pp.), лауреат Шевченківської премії (1979 p.). Цікаво, що Дмитерко проявив себе всебічно - як поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач, сценарист. А ще, ніби провіщаючи майбутнє рідної школи, проклав свою стежину до ООН: 1958 р. і 1962 р. у складі української делегації брав участь у роботі сесії Генеральної Асамблеї ООН.

І ЗНОВУ ВСЕ СПОЧАТКУ
Поступово перша школа набувала сили. 1936 р. вона стала середньою. Але все перервала війна. Захищали рідну землю від фашистів і колишні учні першої. Серед тих, хто загинув, проявивши особливу мужність, - Віктор ЛЕФАНОВ, Вадим МОНАСТИРСЬКИЙ, Віктор ХМЕЛЮК, Євген ШЛАПАК.

Після визволення міста у березні 1944 р. довелося починати все з нуля. Від шкільного будинку залишилися тільки стіни з прорізами вікон і дверей. Тож школа спочатку примостилася в колишньому будинку консисторії (сучасна адреса - Вірменський ринок, 4), потім у колишньому будинку окружного суду (Вірменський ринок, 5; нині тут виробничий корпус швейного підприємства). Нарешті, 1 вересня 1945 p., перша школа перебралася на третій поверх міської друкарні. Підніматися потрібно було прибудованими крутими дерев'яними сходами. Класні кімнати були маленькі, коридор вузький, без вікон. Не було ні шкільного подвір'я, ні спортмайданчика, ні пришкільних ділянок. Проте учні та вчителі, розібравши руїни одного з будинків, утрамбувавши землю, обладнали спортмайданчик. Згодом таким же чином з'явилася і пришкільна ділянка. Тут довелося важче: кілька разів перекопували землю, вибирали щебінь, але врешті-решт на ділянці забуяли посіви.

Будинок школи №1 стали відбудовувати. Але в 1948-49 навчальному році вчительський інститут, де вчилися 2 роки, перетворили на педінститут з 4-річним терміном навчання - і відновлене приміщення школи №1 віддали під зрослі потреби інституту. Втім, у міського начальства тоді, очевидно, вибору не було: амбітний Проскурів (новоспечений обласний центр) міг у разі проблем з приміщенням для педінституту перехопити його собі та завдати місту непоправної шкоди.

У БОРОТЬБІ ЗА НОВУ ШКОЛУ
Першій школі, як повітря, потрібне було приміщення. Кілька років адміністрація школи, батьки писали листи в Міністерство освіти, в редакцію газети "Радянська освіта", не раз питання про поліпшення умов роботи школи порушувала міськрада. Та все дарма. Прорив стався 1952 p., коли місто відвідав міністр освіти УРСР ПІНЧУК. Він, зокрема, побував у першій школі й пообіцяв допомогти. Будівництво корпусу школи розпочалося 1953 р.

Виконроб КЛИМОВСЬКИЙ, щоб поставити фундамент на міцний грунт, заглибився на рівень фундаментів кам'яних склепів, які були тут, і... виявив провалля. Коли робітники проникли туди, то опинилися в підземній галереї. Її прослідкували до колишнього палацу Чарторийського на Зарванській. На думку краєзнавця Сергія ШКУРКА, підземна галерея належить до епохи неоліту (IV-II тисячоліття до н.е.). Ось таку цікаву знахідку подарувало дослідникам спорудження школи.

Будівництво лягло на плечі тодішнього директора школи Олени ЮХИМОВИЧ. Розповімо детальніше про цього чудового педагога та керівника. Народилася Олена Іванівна 1 листопада 1909 р. у с.Гарба Балтського повіту в сім'ї селянина. В неї було 4 сестри (три з них - Наталія, Ольга, Софія - теж стали вчителями), троє братів (двох - Опанаса та Феодосія - репресували). В Кам'янці-Подільському Олена 1924 р. закінчила першу трудову школу, а через три роки - художньо-промислову, здобувши фах кераміка-розмальовника. Склавши іспити на право вчителя молодших класів, з 15 вересня 1927 р. працює в різних школах. Під час війни перебувала з дітьми в евакуації. Чоловік Павло Пилипович, теж педагог, 1941 р. загинув смертю хоробрих, захищаючи Донбас. З 1 вересня 1944 р. Олена Іванівна працює в рідній школі №1 вчителем, а з 1951 р. - директором. Закінчила учительський, а потім педагогічний інститути. 14 років, до 1 липня 1965 p., коли вийшла на пенсію, Олена Юхимович очолювала першу школу. Пам'ятаю, якою тишею ми, п'ятикласники, зустрічали її, коли вона викладала в нас малювання в останній рік свого директорування. Померла Олена Іванівна 6 лютого 1984 р. у Вінниці.

У НОВІЙ ШКОЛІ
1956-57 навчальний рік став переломним у житті школи. По-перше, її з 7-річної стали перетворювати на 10-річну, тож у школі для початку з'явилося два восьмі класи. По-друге, в грудні 1956 р. завершилося будівництво нового приміщення школи. Якою радістю було після невимовної тісноти перебиратися в просторі класи.

1958 р. школа урочисто відсвяткувала 125-річчя. Вчителька історії Леся Григорівна ЧОВНИК з душею, з любов'ю підготувала, залучивши вчителів і учнів, великий і багато ілюстрований літопис школи. А 3 січня в школі відбулися ювілейні педагогічні читання.
Колектив працівників школи тоді складався з 55 чоловік: І-IV класи - 8, V-X класи - 25, виробнича практика - 5 вчителів, техперсонал - 17 чоловік.

У повоєнний час 10 років завучем школи пропрацювала Етя Григорівна ПЕРЕЛЬМАН. Багатьом учням школи пам'ятні походи з учителем географії Олександром Тимофійовичем ТКАЧОВИМ (він теж свого часу був завучем школи). Майже 40 років (1944-1982 pp.) вчила наймолодших школярів Любов Семенівна КОТІКОВА. Вчителька фізики Єлизавета Степанівна КОШОНЬКО була не тільки вимогливим педагогом, але й першим керівником танцювального гуртка. А як тягнулися до керівника духового оркестру Василя Григоровича ГАЛЕНІУСА найбільші шкільні шибеники. Чудово обладнав кабінет хімії Олексій Іванович МИХАЙЛЮК (1957 р. його відзначили значком "Відмінник народної освіти").

ТІЛЬКИ В ПЕРШІЙ!
1952 р. у першу школу надійшло кілька листів з німецького міста Франкенгаузен. Зав'язалося листування українських і німецьких школярів. Як з маленького струмка починається велика річка, так і ці листи започаткували велику справу. Так, 1960 р. в школі було організовано Клуб інтернаціональної дружби. А 1963 р. школі надано статус спеціалізованої школи з вивчення німецької мови. Так стало вимальовуватися сучасне обличчя школи.

Отже, вже 40 років школа славиться тим, що тут німецьку мову вивчають з першого класу. Тут навіть є спеціальна посада завуча з німецької мови. Першим таким завучем (до 1967 р.) був Марк Семенович ФІШ-ГОЛЬД, наступними - Лідія Андріївна ТИМЧУК (до 1974 p.), Ніна Антонівна СЕМЕНОВА. З серпня 1980 р. завучем з німецької мови працює Михайло Микитович ПУСТОВІТ.

Сучасний обсяг вивчення німецької мови в школі такий: З уроки в тиждень в І-ІІІ класах, 4 -в IV класі, по 5 - в V-XI класах. Крім того, в Х-ХІ класах є ще по 2 уроки літератури Німеччини та по 2 уроки країнознавства Німеччини. Тож нічого дивного, що з випускників 1968-2003 pp. 111 обрали фахом німецьку мову.

Із шести вчителів німецької мови першої школи троє є її випускниками: Людмила Василівна АРТЮХ (в школі - КАВКАЛО) - випускниця 1978 p., Ірина Василівна КРАВЧУК (ПРИЙМАК) - випускниця 1982 р., Лариса Яківна САМОВ'ЮК - випускниця 1969 р. Найбільший досвід роботи в Лідії Герасимівни ПОДЧЕШИНСЬКОЇ, яка працює в школі з 1964 р. Великий досвід і в Зої Сергіївни ПОПОВОЇ, яка викладає німецьку мову в першій школі з 1971 р.

26 квітня 1994 р. перша школа стала асоційованим членом ЮНЕСКО - спеціальної установи ООН, що сприяє зміцненню миру та безпеки, співпраці народів через розвиток науки, освіти, культури. Таких шкіл на всю Україну всього кілька десятків (зокрема, в Хмельницькій області тільки ще одна - в обласному центрі). А допомогла кам'янчанам прискорити своє сходження до рівня ЮНЕСКО німецька школа ім. Хелени Ланге з Вісбадена та вчителька цієї школи Сільвія КЕЛЛЕР.

Багатогранна робота по лінії ЮНЕСКО - це яскраві сторінки сучасної біографії школи.

ВЧИТЕЛІ, БАТЬКИ, УЧНІ
Сьогодні перша школа - це 271 учень, 37 вчителів, 12 класів (паралельні тільки 9-А та 9-Б). Зокрема, в першому класі навчається 12 учнів, у випускному 11-му - 25.

Узагалі, в Старому місті, яке обслуговує школа, є 248 дітей, які могли би вчитися в школі №1, але вчаться 149. Решта 99 навчаються в інших школах, в технікумах (14 чоловік), ПТУ (11). Зате 122 учні з-поза Старого міста вчаться в школі №1.

Першій школі є ким гордитися. В ній, зокрема, вчилися доктор наук Василь МАК, кандидати наук Ігор БУРШТА, Людмила ІВАНОВА, Неоніла МАРЧЕНКО, Валентина НАСТКО, Лариса ПОПОВА, заступник міського голови Дмитро ВАСИЛЬЯНОВ, директор ЗОШ №14 Наталя ВАСИЛЬЯНОВА, директор хлібокомбінату Галина АКИМОВИЧ (БУЧЕК), завідувач дитсадка №8 Людмила ЦИГАНЮК (ГАВВА), голова міськрайонного товариства інвалідів Тамара СОСНОВСЬКА (КАРМЕН), перший заступник головного редактора газети "Подолянин" Алла БАБЛЯК (КОНОНЕНКО), працівник апарату Міністерства закордонних справ України Вадим КОСТЮК, боксер Сергій ЛЯХ, штангіст Олександр XОМОВСЬКИЙ, співачка Марина ОДОЛЬСЬКА.

Упродовж 1966-2003 pp. 53 учні закінчили школу із золотою медаллю, 23 - зі срібною. Віриться, що й нинішні учні продовжать славні традиції школи. Скажімо, у восьмому класі сьогодні з 35 учнів 12 відмінників. Серед старшокласників у школі й поза нею добре відомі Олена ПОБЛІЧКО, Наталія БОСКО, сестри-близнята Юлія та Юна ВОНСОВИЧІ, двоюрідні сестри Наталія та Марина ЧОРНІ. Школа має й свого учнівського президента - десятикласника Олександра СТАЩУКА.

Після Олени ЮХИМОВИЧ школу очолювали Ніна Антонівна СЕМЕНОВА, Володимир Денисович КРАСІЦЬКИЙ, Михайло Микитович ПУСТОВІТ, Діна Іванівна ЮРЧИК, Мечислав Антонович ЧУЛОВСЬКИЙ, Володимир Михайлович ЗАРЕМБА. З травня 2001 р. директорує Андрій Борисович ТУРНЯК. Завучами працюють Світлана Францівна КАМІНСЬКА (навчальна робота), Світлана Костянтинівна КРИВИНЧУК (виховна робота).

Перша школа завжди славилася педагогами. Серед них Нонна Андріївна АНДРІЄВСЬКА, Марія Миколаївна ВОЙЦЕХІВСЬКА, Віра Архипівна ГАСЮК, Микола Логвинович ДЗЕНЗЕЛЬ, Андрій Кирилович ДІДУРИК, Лідія Микитівна ІВАНОВА, Тетяна Матвіївна КОСАРЄВА, Олена Володимирівна КУКРИЦЬКА, Надія Яківна МАРЧЕНКО, Михайло Юхимович РЕЙХТЕР, Ніна Опанасівна ТИМЧУК, Таїсія Іванівна ШУРІПА та багато інших. З великою теплотою згадує школу №1 Іван Михайлович НЕТЕЧА, який саме тут закладав підвалини своєї дитячої хорової школи. Чудово проявили себе на ярмарках педагогічних ідей Оксана Борисівна БЕРЛАДІНА, Лілія Станіславівна ТРОФІМОВА, Ірина Давидівна БІВСОН, психолог школи Раїса Олександрівна НИЗОВА.

Велику підтримку школі надають батьки. Тим паче, що сьогодні в значної частини учнів батьки теж училися в школі №1.

За останні два роки школа матеріально збагатилася. Так, завдяки міському управлінню освіти та науки з'явилися перші чотири комп'ютери, університет подарував телевізор, проведено капремонт приміщення. Звичайно, є багато і проблем. Це, зокрема, газифікація школи, обладнання актового залу, навіть така банальна річ для асоційованого члена ЮНЕСКО як телефон з міжміським виходом. Але є найголовніше: школа знайшла своє обличчя. І робитиме все, аби закріпитися на досягнених висотах й брати нові. Щоб, як наголошує нинішній директор школи Андрій ТУРНЯК, вчитися у першій школі було престижно.