¬ернутьс¤ в главное меню | на исторические сведени¤ | к списку статей

¬≥ктор ѕриходько

ѕ≤ƒ —ќЌ÷≈ћ ѕќƒ≤ЋЋя

јвтор спогад≥в подол¤нин ¬≥ктор ѕриходько (1886-1982) - правник з фаху - в≥домий з≥ своЇњ активноњ громадсько-культурноњ ≥ державницькоњ д≥¤льност≥ не т≥льки на ѕод≥лл≥, де в добу ¬извольних «магань 1917-1920 рок≥в в≥н був губернським ком≥саром ≥ головою губернського земства, а й у всеукрањнському масштаб≥ - ¤к м≥н≥стр юстиц≥њ за ƒиректор≥њ ≥ товариш (заступник) м≥н≥стра ф≥нанс≥в в екзильному ур¤д≥ ”Ќ– (1922-1923). ¬перше його спогади "ѕ≥д сонцем ѕод≥лл¤" побачили св≥т 1931 року. ѕередруковуЇмо фрагменти з них за четвертим виданн¤м
(Ќью-…орк; ћюнхен, 1967).

ѕод≥льська ƒуховна —ем≥нар≥¤
(1899-1905)

¬ поширенн≥ та поглибленн≥ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домости в≥д≥грали в ”крањн≥ величезну ролю духовн≥ сем≥нар≥њ. «нач≥нн¤ њх в украњнському нац≥онально-революц≥йному рухов≥ ще дос≥ не висв≥тлене ≥ вони чекають свого спец≥¤льного досл≥дувача та ≥сторика. —кажемо лише, що на цю справу до останнього часу не зверталос¤ уваги, може тому, що "духовна сем≥нар≥¤" в –ос≥њ взагал≥ не була "модною" школою; в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ тип "неуклюжаго сем≥нариста" був традиц≥йним типом. —еред рос≥йського поступового громад¤нства сем≥нар≥¤ми н≥коли не ц≥кавились, бо це була духовна школа, ≥ нав≥ть г≥мназистки, коли п≥д час ворож≥нн¤ випадало ¤к≥йсь вийти зам≥ж не "за ловкаго гвардЇйца" ≥ не за "студента", а за "попа", зд≥ймали страшний см≥х ≥ верещанн¤, а "нещасна жертва" закривалас¤ з≥ встиду фартушком ≥ плакала.

ј проте украњнське громад¤нство повинно ≥ тут визволитись в≥д утертих рос≥йських погл¤д≥в ≥ гл¤нути на справу з пункту нац≥онального, украњнського, а гл¤нувши так, воно признаЇ, що не г≥мназ≥њ, не ≥нститути, не кадетськ≥ корпуси, лише духовн≥ школи ≥ духовн≥ сем≥нар≥њ в стар≥й –ос≥њ були "його" середн≥ми школами. Ќе по шк≥льн≥й програм≥, звичайно, не по викладов≥й мов≥, а своњм духом, складом учн≥в, що на 99% походили з украњнського села ≥ були зв'¤зан≥ з украњнськими масами.

≤ навпаки, н≥ в ¤кому раз≥ не були нашими, украњнськими, школами г≥мназ≥њ, де ¤краз на 80% вчивс¤ ц≥лком чужий украњнському селу ≥ украњнським масам м≥ський елемент, що складавс¤ з д≥тей нањжджих ур¤довц≥в або й м≥сцевого походженн¤, але таких, що, висловлюючись за ћ.√оголем, "спЇш≥л≥ пр≥бав≥ть к своЇй фам≥л≥њ част≥цу "ов", чтоби затЇрЇть свойо н≥зменноЇ про≥схождЇн≥Ї". «рештою, досить великий в≥дсоток учн≥в у г≥мназ≥¤х в ”крањн≥, ¤к в≥домо, складавс¤ з жид≥в та пол¤к≥в.

÷¤ обставина була причиною того, що украњнський народ майже ц≥лком не мав своЇњ св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ, ц¤ сама обставина у велик≥й м≥р≥ Ї причиною сучасного стану украњнськоњ нац≥њ на ц≥л≥й њњ територ≥њ.

ѕод≥льська ƒуховна —ем≥нар≥¤, що спочатку мала св≥й ос≥док у м≥стечку Ўаргород≥, ћогил≥вського пов≥ту, а пот≥м у  ам'¤нц≥-ѕод≥льському, висловлюючись ф≥гурально, була р≥чкою, ¤ка приймала в себе чотири струмочки, що текли до нењ з “ульчина, “иврова, ѕриворотт¤ ≥  ам'¤нц¤. ¬ цих чотирьох пунктах ѕод≥лл¤ були духовн≥ школи ≥ з них прибувало щороку до сем≥нар≥њ загалом коло сотн≥ нових питомц≥в. —ем≥нар≥¤ мала ш≥сть кл¤с, отже була дуже поважною установою, що виховувала в своњх ст≥нах до 500 душ молод≥. —ем≥нар≥¤ перенеслась з Ўаргороду до  ам'¤нц¤ 1864 р., коли дл¤ нењ збудовано окремий корпус - найб≥льший будинок в  ам'¤нц≥. ÷ей будинок добре знаний украњнському громад¤нству, ¤к наддн≥пр¤нському, так ≥ галицькому:в н≥й пот≥м м≥стилась чи не найб≥льша установа ”крањнськоњ Ќародньоњ –еспубл≥ки - ≈кспедиц≥¤ заготовок державних папер≥в. ¬ ц≥м будинку м≥стились кл¤си ≥ там же мешкали так зван≥ "казьоннокоштн≥" вихованц≥, себто т≥, що утримувались в сем≥нар≥њ на кошт Їпарх≥њ. “аких було коло п≥втораста. Ќижче "казьонного корпусу", ¤к його називали, був значно менший будинок, що називавс¤ "общежит≥Їм" (бурса). “ут також мешкало коло п≥втораста вихованц≥в, що оплачували сам≥ своЇ утриманн¤. –ешта учн≥в сем≥нар≥њ мешкали в м≥ст≥, на приватних мешканн¤х. ѕосередин≥, м≥ж цими двома будинками, було помешканн¤ ректора та ≥нспектора, а позаду, за будинками, прост¤гавс¤ ц≥лий великий квартал, загороджений високим муром, де м≥стились р≥зн≥ служби та досить великий гай.

ќсь це й була ѕод≥льська ƒуховна —ем≥нар≥¤.

¬ роц≥ 1899-м, коли ¤ вступив до сем≥нар≥њ в  ам'¤нц≥, вона не визначалась чимсь особливо своЇр≥дним чи ориг≥нальним, ¤к, наприклад, ѕриворотська ƒуховна Ўкола, з ¤коњ ¤ прињхав до сем≥нар≥њ. ” губерн≥¤льному м≥ст≥, п≥д безпосередн≥м догл¤дом свого й чужого начальства (архиЇре¤ та губернатора), сем≥нар≥¤, зокрема зовнц мала ц≥лком "благо образний" вигл¤д. —ем≥наристи носили досить гарну ун≥форму: шинел≥ (плащ≥; мундири ≥ 2картузи" (кашкети) чорного сукна, з б≥лими метале вими блискучими іудзиками ≥ син≥ми обл¤м≥вками. ѕравда, по статуту, мундири повинн≥ були стати трохи нижче кол≥н, але сем≥наристи цього не дотримувались, дехто обтинав поли нав≥ть значно вище тих частин, ¤к≥ вони повинн≥ б були закривати. “ак≥ короткопол≥ панич≥ прозивались у сем≥нар≥њ "фертами" або "фертиками" - њх ≥деалом було дор≥внюватись у своњй "св≥тськост≥" до г≥мназист≥в ≥ до оф≥цер≥в м≥сцевоњ полку. ÷е вже був вплив м≥ста, ¤ке взагал≥ повол≥ обтесувало по-своЇму "пров≥нц≥ал≥в", що прибували до  ам'¤нц¤ з таких медвежих кутк≥в, ¤к ѕриворотт¤, “ивр≥в, “ульчин. Ќайб≥льше цьому впливов≥ ул¤гали сем≥наристи, що жили на приватних мешканн¤х: тут вони жили з м≥сцевими громад¤нами ≥ њх родинами, част≥ше бували в товариств≥ на вс¤ких веч≥рках та ≥менинах. “ут вони вчились модних танц≥в та "упражн¤л≥сь" (вправл¤лис¤) в рос≥йськ≥й мов≥, ¤кою балакало кам'¤нецьке ур¤дництво, г≥мназисти та г≥мназистки. ћеншому впливов≥ ул¤гала бурса ("общежит≥Ї"), що не мала таких безпосередн≥х зв'¤зк≥в з м≥сцевими громад¤нами, ≥ ще меншому - "казьонний корпус". Ќа "казьонне утриманн¤" приймались сироти або д≥ти б≥дних батьк≥в, та ще т≥, що добре вчились. ќтже ц≥ дв≥ обставини дуже ≥золювали "казьонний корпус" в≥д м≥ста, ≥ тут часом виростали ун≥кати, що були ц≥лком "не од мира сего": в м≥сто вони виходили вр¤ди-годи ≥ поза мурами сем≥нар≥њ не мали абсолютно н≥¤ких знайомств. ќдною з найб≥льших "проб" дл¤ таких тип≥в був традиц≥йний баль в сем≥нар≥њ на ≤вана Ѕогослова, 26 вересн¤, або на масл¤ну, коли понур≥ коридори ≥ зал¤ сем≥нар≥њ дзвен≥ли ср≥бними ж≥ночими голосами ≥ оживлювались кольоровими постат¤ми. “о приходили на баль "панс≥онерки", себто вихованки духовноњ ж≥ночоњ школи, а також г≥мназистки, панночки з м≥ста ≥ взагал≥ сторонн¤ цив≥льна публ≥ка. ¬ т≥ вечори "в≥длюдьки" ховались по темних кутах, зв≥дки визирали, ¤к вовки - з зац≥кавленн¤м та бо¤зко. ≤нш≥ товариш≥, б≥льш св≥тськ≥ ≥ "ухажори" (джиіуни-залиц¤льники), умовл¤ючи та п≥дштовхуючи, знайомили њх силом≥ць з ¤кою-небудь панною, а сам≥ зараз же зникали, залишаючи свою "жертву" на поталу. ≤ ось тут наступав момент, що потребуЇ пера митц¤. √осподи, Ѕоже м≥й! ўо л≥тург≥ка, гом≥летика, ф≥лософ≥¤ ≥ догматика в пор≥вн¤нн≥ з труднощами ситуац≥њ! ўо в≥н панночц≥ маЇ сказати, з чого почати? ѕеред "численним взором" бурсака пронос¤тьс¤ вс≥ його науки, в≥н пригадуЇ соб≥ вс≥ "приличествующ≥¤ случаю виражен≥¤" - ах, не то, не то! - п≥т котитьс¤ у нього з чола, в голов≥ туманитьс¤, в≥н готовий провалитись кр≥зь землю, - наколи, ¤к блискавиц¤, прор≥зуЇ його мозок ген≥¤льна ≥де¤, ≥ в≥н, дико прислухаючись до свого, н≥би загробного, голосу, чистою рос≥йською мовою говорить: "ѕокорнЇйше прошу, може вам хочетьс¤ прогул¤тьс¤ по етому коридору?"

“реба правду сказати, що густо-часто "прекрасна дама", ¤ка н≥чого на бачила, кр≥м своЇњ Ўарапан≥вки √айсинського пов≥ту й чотирьох ст≥н духовного ж≥ночого панс≥ону, теж мало чим р≥знилас¤ в≥д свого "кавалера" щодо товариськоњ спритности та невимушености, ≥ тод≥ м≥ж новими знайомими з т¤жкою б≥дою зав'¤зувалась така, приблизно, розмова (з додержанн¤м фонетики):

¬≥н: Ќу, то што? ’очете прогул¤тьс¤?
¬она: ѕокорнЇйше благодарю. я с удовольств≥Їм.
¬≥н: ¬от ¤ вам покажу нашу "Alma Mater".
¬она: ќ, ви што-то такоЇ говор≥те, што ¤ не пон≥маю!
¬≥н: ј развЇ у вас лат≥нского ¤зика не учат?
¬она: ЌЇ!
¬≥н (п≥дбадьорений, що натрапив на тему дл¤ розмови): ј греческ≥й?
¬она: ЌЇ!
¬≥н (бажаючи показати, ¤к чех≥вський телеграф≥ст, свою "умственность"): ј лог≥ку?
¬она: ЌЇ! Ўто ето ви напосЇл≥сь на мен¤ ≥ спрашуЇте какраз за самиЇ так≥Ї наук≥, што ми не уч≥м? (ћ≥н¤ючи тему розмови.): ј ето двер≥ до какого класу?
¬≥н: ƒо четвертого. “ам сверху даже нап≥сано р≥мскими цифрами.
¬она: ј ет≥?
¬≥н: ƒо п'¤того.
¬она: ј ет≥, без надп≥с≥?
¬≥н (заскочений, почервон≥вши.):  оториЇ? јга! (—ильно скрутившись). ѕрошу посто¤ть тут м≥нуту. я сейчас. (ѕ≥дб≥гаЇ до ферта, що познайомив його.) —лухай, Ѕачинський, забери њњ вже од мене! ≤ди зараз же зо мною! ¬она питаЇ мене, куди т≥ двер≥, а що ¤ маю њй казати? (ѕхаЇ наперед Ѕачинського, клан¤Їтьс¤ панночц≥ ззаду його плечей ≥ зникаЇ серед натовпу, ¤к дим...)

ќта зовн≥шн¤ незручн≥сть, в≥дсутн≥сть товариського "полиску", специф≥чний малорос≥йсько-сем≥нарський жаргон, ¤кий сем≥наристи ц≥лком щиро уважали за рос≥йську мову, ¤к ≥ насл≥дки походженн¤, оточенн¤ та вихованн¤, робили сем≥наристам у "св≥т≥" погану "марку", а в пор≥вн¤нн≥ з г≥мназистами, студентами, кадетами ≥ т.д. вони безперечно уважались громад¤нами "другоњ сорти".

јле цей осуд, оснований на чисто зовн≥шн≥х моментах, по сут≥, був дуже помилковий ≥ несправедливий. Ћюди, що мали можн≥сть бачити сем≥нарист≥в ≥ г≥мназист≥в у щоденному житт≥ та пор≥внювати њх розумовий ≥ моральний багаж, майже завс≥гди в≥ддавали перевагу сем≥наристам. ≤ це в д≥йсност≥ так було, ≥ на те були своњ причини. –≥ч в т≥м, що сем≥наристи були дл¤ м≥ста чуж≥ люди. " азьоннокоштн≥" ≥ "общежитейц≥", ¤к ми бачили, жили майже ц≥лком ≥зольовано в≥д м≥ста; нав≥ть т≥ сем≥наристи, що мешкали на приватних мешканн¤х, теж поза своњм мешканн¤м н≥кого не знали. “од≥ ¤к г≥мназисти, почуваючи себе в м≥ст≥ ¤к риба у вод≥, маючи в р≥зних к≥нц¤х знайомства ≥ "симпат≥њ", волочилис¤ увесь в≥льний час по м≥ст≥ ≥ призначали рендезвоус то на ѕочтовц≥, то на Ўарлотц≥ (кам'¤нецький ’рещатик), - сем≥наристи здеб≥льша сид≥ли вдома над п≥дручником ≥ книжкою до читанн¤. Ќасл≥дком цього сем≥наристи в своњх знанн¤х були ірунтовн≥ш≥, а з боку духового - глибш≥ ≥ зм≥стовн≥ш≥, тод≥ ¤к у г≥мназист≥в переважала поверховн≥сть. ÷е, зрештою, п≥дтвердилос¤, коли по перш≥й революц≥њ 1905 року сем≥наристам дозволено вступати в ун≥верситети. “од≥ професори високих шк≥л з великою похвалою говорили про них ¤к про своњх л≥пших слухач≥в.

“ак≥ були сем≥наристи тих час≥в.  ор≥нн¤м своњм вони сид≥ли в украњнському сел≥: наука, вихованн¤ й оточенн¤, ¤к ми бачили, не робили ірунтовних зм≥н в њх психолог≥њ; мр≥њ про майбутнЇ, по ск≥нченн≥ сем≥нар≥њ, знов же, вертали думку сем≥нариста до р≥дного села.

≤ все це утворювало найкращий ≥ найвидатн≥ший грунт дл¤ зродженн¤ нац≥ональноњ св≥домости. ¬ ц≥м ¤краз головна причина - чому саме духовн≥ сем≥нар≥њ в ”крањн≥ були колискою ≥ розсадниками украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домости.

«в≥дки ж ц¤ св≥дом≥сть приходила? ј зокрема, ¤к почавс¤ украњнський нац≥ональний рух в ѕод≥льськ≥й ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ?[...]

”крањнський рух в ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ почавс¤ з "казьонного корпусу" - з того будинку, де мешкав ¬.„ех≥вський, ≥ в≥д тих учн≥в, за ¤кими „ех≥вський ¤к пом≥чник ≥нспектора сем≥нар≥њ мав обов'¤зок догл¤дати п≥сл¤ об≥ду ≥ вечорами, п≥д час п≥дготуванн¤ сем≥наристами лекц≥й.

я мешкав поза мурами сем≥нар≥њ, вдома, буваючи в н≥й лише рано, на лекц≥¤х, ≥ не маючи, таким чином, можливости спостер≥гати те житт¤, ¤ке в≥дбувалос¤ в "казьонному корпус≥" чи "общежит≥њ" п≥сл¤ оф≥ц≥йних годин - лекц≥й, коли кожний з учн≥в м≥г робити те, що його б≥льше ц≥кавило. ќсь тому ¤, можна сказати, був поза орган≥зац≥Їю, м≥г спостер≥гати украњнський рух в сем≥нар≥њ б≥льш-менш поверхово ≥, можливо, де¤ких подробиць ≥ не знаю.

¬ластиво, у мене залишилось таке враж≥нн¤, що ¤коњсь "орган≥зац≥њ", в стислому розум≥нн≥ цього слова, в ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ ≥ не було, а коли й була, то обмежувалась до украњнц≥в найстаршоњ - шостоњ кл¤си.

¬загал≥ ж справа вигл¤дала так, що „ех≥вський мав пост≥йн≥ зв'¤зки з двома-трьома певн≥шими ≥ найб≥льше втаЇмниченими у вс≥ справи "хлопц¤ми", а ц≥ вже провадили справу серед ≥нших сем≥нарист≥в, себто вели пропаганду, давали книжки до читанн¤ - ≥ то в певн≥й посл≥довност≥ - провадили в≥дпов≥дн≥ розмови з поодинокими товаришами ≥ т.п.

÷е, властиво, й було ¤краз те, що й треба. ’лопц≥ д≥ставали дл¤ читанн¤ украњнськ≥ книжки, а т≥ моменти, на ¤к≥ ¤ вказував на початку, - походженн¤, оточенн¤, спод≥ване майбутнЇ - робили те, що украњнське слово падало на ц≥лком в≥дпов≥дний грунт.

ѕравда, було б помилкою думати, що ось сем≥наристи ц≥лими кл¤сами, поголовне, читали украњнськ≥ книжки ≥ ставали св≥домими украњнц¤ми. “ак далеко не доходило: в сем≥нар≥њ, ¤к ≥ в кожн≥м колектив≥, були р≥зн≥ вдач≥, темпераменти, впливи ≥ настроњ, що й в≥дбивалос¤ на ставленн≥ певних ос≥б ≥ груп до украњнськоњ ≥дењ. “ак, передус≥м, ¤к ≥ всюди, ≥снували в сем≥нар≥њ легковажн≥ юнаки, котр≥ брали житт¤ таким, ¤ким воно Ї, не "забиваючи" соб≥ голови р≥зними "≥де¤ми", - це були т≥, що в г≥мназ≥¤х ≥ ун≥верситетах називались "лоботр¤сами", почасти "б≥лоп≥дкладочниками", а у нас, в ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ, "фертиками". ¬они пильнували передус≥м од¤гу та зверхнього вигл¤ду, а по ск≥нченн≥ лекц≥й стр≥мголов вил≥тали з сем≥нар≥њ ≥ б≥гли до ћарийськоњ ж≥ночоњ г≥мназ≥њ, щоб встигнути на той момент, коли г≥мназистки розход¤тьс¤ по дом≥вках: у них там сила знайомих ≥ "симпат≥й", - зо вс≥ма њм треба побачитись ≥ в≥дпровадити додому. ¬они, власне, не були н≥ "за", н≥ "проти" украњнц≥в, хоч не в≥д того, щоб часом з них посм≥¤тись.

ƒругу категор≥ю складали "перш≥ учн≥": кар'Їристи ≥ кандидати до духовноњ академ≥њ. ¬они в украњнському питанн≥ заступали оф≥ц≥¤льну точку погл¤ду ≥ побоювались зв'¤зками з украњнством з≥псувати перед начальством своЇ "реноме", бо за украњнством вони небезп≥дставно п≥дозр≥вали й "революц≥ю" та, почасти, "безбожн≥сть".

ƒо ц≥Їњ категор≥њ належали й т≥ з сем≥нарист≥в, здеб≥льшого старших в≥ком, що часто через родинн≥ обставини, щоб допомогти меншим братам чи матер≥-вдов≥, або, маючи "на оц≥" наречену, зараз же по ск≥нченн≥ сем≥нар≥њ думали женитись ≥ йти на парох≥ю. ѓм вже було "≥нше в голов≥" ≥ украњнською ≥деЇю вони не ц≥кавились, не старались зрозум≥ти њњ ≥ тому ставились або байдуже, або вороже.

ѕравда, й серед цих категор≥й були вин¤тки, особливо в дальшому житт≥ або вже у вищих школах.

ќтже, поза тим, певний в≥дсоток сем≥нарист≥в брав до читанн¤ книжки ≥ ви¤вл¤в зац≥кавленн¤ украњнством. «вичайно, ступ≥нь цього зац≥кавленн¤ ≥ напр¤мок його були теж неоднаков≥ ≥ залежали в≥д р≥зних успособлень ≥ настроњв молодих адепт≥в украњнства, а десь певно, головним чином ≥ в≥д того, ¤к≥ саме книжки вони прочитали ≥ ¤к≥ з книжок зробили на них найсильн≥ше враж≥нн¤.

“ак, наприклад, т≥, ¤ким найб≥льше подобались √р≥нченков≥ "ѕ≥д тихими вербами" та "—он¤шний пром≥нь", ≥деал≥зували село та у¤вл¤ли себе ≥дейними роб≥тниками серед народу в рол≥ учител≥в, св¤щеник≥в, агроном≥в тощо. ’лопц≥, ¤ким подобалас¤ книжка  енана "—иб≥р", б≥льше революц≥он≥зувались ≥ зац≥кавлювались пол≥тикою. Ќарешт≥, книжка ƒрепера "Ѕоротьба в≥ри з наукою", що була в т≥й же таЇмн≥й б≥бл≥отец≥, звертала думку нових украњнц≥в в б≥к атењзму, часто ¤краз напередодн≥ зак≥нченн¤ богословськоњ осв≥ти. —п≥льне, що в'¤зало молодих адепт≥в украњнства, - це був ≥деал≥зм, бажанн¤ служити свойому народов≥ ≥ пол≥тичне прозр≥нн¤: передус≥м на приклад≥ становища украњнського письменства й мови молодь ¤скраво бачила й нав≥ть вже на соб≥ в≥дчувала гн≥т ≥снуючого режиму. « другого боку, поход¤чи з села, пост≥йно стикаючись дома з сел¤нами в щоденному житт≥, сем≥наристи на власн≥ оч≥ бачили ≥ дуже добре соб≥ у¤вл¤ли той гн≥т, ¤кий т¤жить над украњнським селом з огл¤ду на ненормальн≥ аграрн≥ в≥дносини. ¬загал≥ треба зазначити, що, власне, через це саме революц≥йн≥сть сем≥нарист≥в-украњнц≥в (¤к ≥ загалом украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ) була значно глибша ≥ значно б≥льш психолог≥чно обгрунтована, н≥ж революц≥йн≥сть м≥ськоњ "общеруськоњ" поступовоњ молод≥ - ≥з г≥мназист≥в та студент≥в, що, поход¤чи з круг≥в м≥ського ур¤дництва або купецтва, ¤к правило, н≥ роб≥тник≥в, н≥ сел¤н в щоденному житт≥ не бачили, а той культурно-нац≥ональний гн≥т, ¤кий гостро в≥дчував кожний св≥домий украњнець, не маючи правана свою книжку чи газету, зовс≥м не був знаний революц≥онерам - "общеросам". ¬ ц≥й саме психолог≥чно поверхов≥й революц≥йност≥ криЇтьс¤ й причина того, чому рос≥йськ≥ студенти-революц≥онери так легко зараз по виход≥ з≥ школи ставали ц≥лком льо¤льними громад¤нами, а њх коротка революц≥йн≥сть - лише "увлечен≥Їм молодост≥" ≥ чому, з другого боку, серед украњнськоњ св≥домоњ ≥нтел≥генц≥њ ми досить довго шукали б приклад≥в зрадництва своњх ≥деал≥в[...]

ƒе¤к≥ сем≥наристи-украњнц≥, що думали йти на село св¤щениками, заздалег≥дь вир≥шали, що вони мус¤ть виголошувати пропов≥д≥ церкв≥ украњнською мовою, а тому повинн≥ навчитис¤ њх складати писати (про ≥нш≥ форми украњн≥зац≥њ церкви, а тим б≥льше про автокефал≥ю украњнськоњ церкви, нав≥ть ≥ мови не могло бути). ≤ справд≥, тод≥ ж мен≥ розпов≥дали товариш≥ п≥д великою тайною, шестикл¤сники уложили ц≥лу зб≥рку пропов≥дей украњнською мовою а пот≥м, по ночах, лазили на горище в "общежит≥њ", де њх ≥ видрукували на гектограф≥. ÷е було приблизно в 1903-1904 роц≥. Ќа великий жаль, мен≥ не довелось бачити цењ "нелегальноњ" л≥тератури, але ¤к у когось ≥з бувших питомц≥в ѕод≥льськоњ —ем≥нар≥њ вона затрималась, то безумовно хоч одному прим≥рников≥ пропов≥дей, друкованих на горищ≥, належитьс¤ почесне м≥сце в ”крањнському Ќац≥ональному ћузењ ¤к дорог≥й пам'¤тц≥[...]

ѕередовс≥м сто¤в принцип: всюди в товариств≥ розмовл¤ти по-украњнськи. ≤ оск≥льки це нам здаЇтьс¤ тепер природним, ост≥льки в т≥ часи було майже завс≥гди демонстративним ≥ вимагало таки чималоњ "хохлацькоњ" впертости ≥ твердости: прийти часом перший раз до чужоњ хати, де "отрод¤сь" (зроду) не розмовл¤ли "на Їтом ¤зикЇ", ≥ на тоб≥: "безперечно", "з точки погл¤ду", "пол≥тична ситуац≥¤", "ненормальн≥ стосунки"... ј це зв≥дки? ўо за мова? ўо за ¤к≥сь невидан≥ люди! “аже в≥н, ≤ван ≤ванович ≥м¤рек, з дн¤ народженн¤ у ќльгопол≥ живе ≥ н≥чого под≥бного не чув. ќтже, наприклад, служниц¤, - ану, ходи сюди, ’аритино! - х≥ба ж вона зрозум≥Ї ваш≥ от≥ "категоричн≥ запереченн¤" ≥ "нелог≥чн≥ м≥ркуванн¤"? ≤ починалас¤ батал≥¤! јбо к≥нчалась справа "≥спитом": "Ќу, харашо, а какже ви, молодий челавЇк, нап≥шите, напримЇр, на вашем "¤зике" хот¤ би такоЇ, скажем, отношен≥Ї: "ѕрин≥ма¤ во вн≥ман≥Ї више≥зложенниЇ обсто¤тельства ≥ ссила¤сь на нЇопровЇржими¤ доказательства" й т.д. ≤ треба було молодому бурсаков≥ часом багато сприту, щоб в≥дбитись з честю в≥д настирливих екзаменатор≥в, ¤к≥ згори майже кожну в≥дпов≥дь критикували!

јле це охоти не зменшало, л≥н≥ю провадилось до к≥нц¤! Ћисти до вс≥х писали по-украњнськи, в альбом панночкам в≥рш≥ лише украњнськ≥ ≥ - horribile dictu! - нав≥ть в≥зитов≥ карточки й т≥ по-украњнськи! -"ѕодумайте, - скаржилась часом матушка своњй сус≥дц≥ по парох≥њ, - не знаЇм, что с нашим ћ≥шенькой приключ≥лось: то всЇгда п≥сал нам п≥сьма, как полагаЇтс¤: "ƒорог≥Ї папаша ≥ мамаша", а сегодн¤ -представьтЇ сЇбЇ, отЇц  ≥р≥лл даже сплюнул, когда проч≥тал: "Ћюб≥ моњ батьку та мамо!" Ќу, что ви на етоскажетЇ?!" - " ≤ не говор≥те, Ќатал≥¤ —тепановна, - в≥дпов≥дала њй в тон сус≥дка, - он≥ там, в етой сем≥нар≥њ, все, кажетс¤, показились! ƒумаЇте, наш ћ≥тенка лучшую встругнул штуку?! Ќа дн¤х пр≥силаЇт поздравлЇн≥Ї дочкЇ нашей монопольщ≥ци - кажетс¤, с≥мпат≥¤! - ≥ что би ви думал≥: прекрасна¤ в≥з≥тна¤ карточка, с золотим≥ обрЇзам≥, а посЇрЇд≥нЇ напЇчатано:

"ƒмитро Ћевицький"! ƒаже наш фурман смейотс¤, каже: "“епер ми з паничом ћитьою однаково називаЇмось!" ≤ откуда у н≥х вз¤лась ета мода на муж≥чество - сама нЇ пон≥маю! “ЇпЇр часто даже наш≥ сЇльск≥Ї "муд≥" стараютс¤ говор≥ть "по-панському", а он≥ - "наоборот!"[...]

¬орожнеча в сем≥нар≥њ м≥ж украњнц¤ми й неукрањнц¤ми н≥коли не набирала зм≥сту ≥ форм справжнього злобного ворогуванн¤. ”крањнц≥ дивились на неукрањнц≥в ¤к на матер≥¤л, що ще п≥дл¤гаЇ обробц≥, а ц≥ останн≥... все ж вони були також украњнц¤ми ≥ своњ дебати про нездатн≥сть украњнськоњ мови дл¤ вищоњ культури провадили т≥Їю ж таки украњнською мовою! ј поза тим безперечно в≥дчувавс¤ вплив "головного заправила" ¬.„ех≥вського. ¬исокий, ставний, з гарним, характеристичним обличч¤м ≥ блискучими чорними очима, - в≥н одним вигл¤дом ≥мпонував ус≥й сем≥нарськ≥й молод≥. ј його спок≥йна вдача, тактовн≥сть у зносинах з молоддю, без бажанн¤ "подобатись", ≥ л≥беральн≥ погл¤ди та поступованн¤ з приводу таких речей, ¤к заборона сем≥наристам ходити до театру та до м≥ста без дозволу ≥ т.п., зробили його дуже попул¤рним в ц≥л≥й сем≥нар≥њ. Ќарешт≥, його пропов≥дь украњнства, серйозна й одверта, щирий демократизм, в кращому розум≥нн≥, а разом з тим глибока рел≥г≥йн≥сть, з ¤кою в≥н не т≥льки не ховавс¤ задл¤ ради "людей", але всю свою пропов≥дь базував на ™вангел≥њ, робили особу його високоавторитетною не т≥льки серед прихильник≥в - украњнц≥в, але й взагал≥ серед ус≥х учн≥в сем≥нар≥њ...

ќдначе, не вважаючи на незгоду м≥ж украњнц¤ми й неукрањнц¤ми, бували в ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ моменти, коли вс¤ вона ¤кось стих≥йно виступала з≥ своњми украњнц¤ми сол≥дарне ≥ "Їдиним фронтом". ÷е бувало два рази на р≥к: 26 вересн¤ - на ≤вана Ѕогослова - день храмового св¤та в ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ ≥ на масл¤ну. ¬ ц≥ дн≥ сем≥нар≥¤ "видавала баль". ≤ це було ¤к дл¤ самоњ сем≥нар≥њ, так ≥ дл¤ ц≥лого  ам'¤нц¤ под≥Їю неаби¤коњ ваги! ѕоперше, в сем≥нар≥њ найкращий у м≥ст≥ хор ≥ найкращ≥ оркестри - духова та струнна; подруге, сем≥наристи, взоруючись на своњх батьках, пров≥нц≥¤льних батюшках, завжди добре нагодують гостей, потрете, на балю будуть ус≥ вершки й увесь кам'¤нецький бомонд: архиЇрењ - правл¤чий ≥ в≥кар≥й, губернатор ≥ в≥це-губернатор, начальники майже вс≥х губерн≥¤льних установ, директори г≥мназ≥њ та техн≥чноњ школи, начальниц≥ ж≥ночих г≥мназ≥й та духовного панс≥ону, де¤к≥ в≥йськов≥ ≥, нарешт≥, сила г≥мназисток, панс≥онерок, г≥мназист≥в, техн≥к≥в та њхн≥х родич≥в, словом - ус¤ губерн≥¤! ќтже, треба було за вс¤ку ц≥ну "не вдарити лицем у болото" ≥ показати, що сем≥нарськ≥ бал≥ все ж таки ц≥кав≥ш≥, н≥ж у г≥мназ≥њ, хлоп'¤ч≥й чи д≥воч≥й, чи у панс≥он≥ та взагал≥ перш≥ в  ам'¤нц≥ ≥ що, власне, й дивуватись тому н≥чого, бо сем≥нар≥¤ - це все ж г≥мназ≥¤ плюс два роки ун≥верситету.

як би то не було, а вже за к≥лька тижн≥в до балю сем≥наристи-впор¤дчики хвилювались, а з ними й сем≥нарське начальство. ќсь цей момент ≥ використовували сем≥наристи-украњнц≥ дл¤ ви¤вленн¤ свого украњнства. ѕередовс≥м ≥ впор¤дчики балю, ≥ "ферцики", що, звичайно, брали жваву участь в цих справах, ≥ начальство сем≥нарське -вс≥ погоджувались на тому, що л≥тературно-музикально-вокальна веч≥рка перед танц¤ми мусить бути велика, ц≥кава... - ≥ ориг≥нальна - додавали украњнц≥. ј дл¤ цього треба, щоб у нас декл¤мували не "„то ти сп≥шь, муж≥чок", а щось по-украњнськи, з Ўевченка, чого вам н≥ одна г≥мназ≥¤ не докаже! ѕо-друге - хор! ’ор мусить виступати ц≥лком з украњнським репертуаром ≥, по можливост≥, серйозним. ≤ це т≥льки наш хор потрапить зробити - ≥ н≥¤кий ≥нший! - Ќачальство крутило головою, з≥дхало, але ≥ начальство, ≥ "ферцики", ≥ впор¤дчики в≥дчували, ¤кось п≥дсв≥доме розум≥ли, що так, д≥йсно, коли йде про ви¤вленн¤ свого обличч¤ назовн≥, про ¤скрав≥сть, ориг≥нальн≥сть, про суперництво з г≥мназ≥¤ми та ≥ншими школами, то чим сильна сем≥нар≥¤? —воЇю нац≥ональною монол≥тн≥стю, своњм орган≥чним нерозривним зв'¤зком з пахучими пол¤ми, л≥сами та селами, украњнськими селами, - тим, що вона - зб≥рник народньоњ нац≥ональноњ с≥льськоњ стих≥њ. ≤ в ц≥м њњ величезна р≥зниц¤ в≥д ≥нших м≥сько-рос≥йсько-жид≥всько-польських середн≥х шк≥л в ”крањн≥. јраз в тому њњ сила й перевага, то цю ж свою силу вона й може найл≥пше ви¤вити. ÷ього, правда, н≥хто тод≥ не говорив, мало хто це ¤сно бачив ≥ розум≥в, але в≥дчували вс≥. ≤ начальство, з≥дхнувши ≥ покрутивши головою та викресливши з проекту програми веч≥рки к≥лька нумер≥в украњнських та вставивши натом≥сть к≥лька рос≥йських ≥ додавши на початок та на к≥нець "Ѕоже, цар¤ хран≥", програму до виконанн¤ благословл¤ло[...]

“ак в≥дбувались сем≥нарськ≥ бал≥... Ќ≥бито звичайн≥ соб≥ бал≥, ¤к≥ бували й бувають в кожн≥й школ≥. ј тим часом значенн¤ њх в т≥ глух≥ безпросв≥тно-темн≥ часи дл¤ украњнства було надзвичайне!.. ќсобливо сильне враж≥нн¤ робили виступи украњнц≥в-декл¤матор≥в на меншу бурсацьку брат≥ю з перших трьох кл¤с, ¤ким дуже ≥мпонували постат≥ шестикл¤сник≥в-декл¤матор≥в, до ¤ких вони пот≥м горнулись ¤к до недос¤жних авторитет≥в ≥ великих героњв, ¤ких кожне слрво було дл¤ них законом.

“ак пробув ¬.„ех≥вський у ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ коло трьох л≥т ≥, очевидно, служив би й дал≥ ≥ все йшло б "нормально", коли б не трапилась одна под≥¤, що викликала страшну метушню, вдарила по „ех≥вському, по сем≥наристах ≥ по украњнському рухов≥ в ст≥нах сем≥нар≥њ. ѕод≥¤, що мала так≥ значн≥ насл≥дки, так н≥би н≥чого особливого не у¤вл¤ла, але була надзвичайно характеристична, а дл¤ тих час≥в - гр≥зно-революц≥йна. —пин¤ючись на ц≥й под≥њ тепер ≥ розгл¤даючи њњ, так би мовити, ретроспективне, по ст≥лькох л≥тах, думаЇш ≥нод≥, що учасники т≥Їњ под≥њ, може, й сам≥ не надавали њй того значенн¤, ¤ке вона, по сут≥, мала. —права ж сто¤ла так.  ≥нчавс¤ 1903/04 шк≥льний р≥к. ¬ ц≥м роц≥ к≥нчали ѕод≥льську —ем≥нар≥ю ¤краз т≥ вихованц≥, що були найдовше п≥д впливом ¬.„ех≥вського - серед них ¬асиль —умневич, дал≥ - ћикола Ѕ¤лковський, ярошевич, «аф≥Ївський, —трум≥нський та ≥нш≥, ¤ких ¤ вже, на жаль, забув, а почасти й не знав, бо тод≥ сам ¤ був у п'¤т≥й кл¤с≥. ”к≥нченн¤ сем≥нар≥њ було в т≥ часи певного роду под≥Їю ¤к дл¤ тих, що њњ к≥нчали, так ≥ дл¤ самоњ сем≥нар≥њ. Ѕо ц¤ школа не була переходовою, а давала зак≥нчену осв≥ту - кандидат≥в св¤щенства. Ћише дл¤ трьох перших учн≥в стелилась дорога у духовн≥ академ≥њ. «вичайно така под≥¤ ознаменовувалась тим, що аб≥тур≥Їнти замовл¤ли у фотографа групу ¤к пам'¤тку на ц≥ле житт¤. ясно, що так мало статись ≥ в ц≥м роц≥, тим б≥льше, що випуск 1903/04 був ¤краз сотим випуском ѕод≥льськоњ —ем≥нар≥њ. √рупу замовили "карточну", себто кожний учасник дав свою фотограф≥чну карточку ≥ фотограф компонував з них групу. Ќа головн≥ших м≥сц¤х групи, в центр≥, розм≥щали зн≥мки начальства - Їпарх≥¤льного архиЇре¤, ректора, ≥нспектора ≥ ц≥лоњ сем≥нарськоњ корпорац≥њ, а навкруги - молод≥ люди, що, ск≥нчивши сем≥нар≥ю, ставали кандидатами св¤щенства.

Ќормально бувало, що до кожноњ такоњ групи в житт≥ кандидата св¤щенства долучувалась ще група ск≥нчивших "ѕодольскоЇ ™парх≥альноЇ ∆енское ”ч≥л≥ще", - тод≥ кожна вправл¤лась в чорненьк≥ рами - чорне ≥з золотом, ≥ в≥д т≥Їњ пори, так з п≥вв≥ку, њздили вони за своњми ориг≥налами по парох≥¤х р≥дного ѕод≥лл¤ ≥ не один раз слухали, ¤к ориг≥нали, суваючи стар≥ючими пальц¤ми по скл≥, опов≥дали своњм д≥т¤м, а згодом ≥ внукам, про золотую молод≥сть свою...

“епер же сталось щось невидане, нечуване. √рупа, правда з де¤ким зап≥зненн¤м проти звичайного, з'¤вилась... але що це?! ј де ж владика?! ј де ж отець ректор?!! ј де ж ≥нспектор, професори?!! ≤ чому з начальства т≥льки пом≥чник ≥нспектора „ех≥вський - ≥ то на центральн≥м, архиЇрейськ≥м м≥сц≥? ј це що таке? ўо це за люди? ≤ начальство з≥мл≥ло: "Ѕоже мой! ЌЇщастниЇ люд≥, пропащ≥Ї юнош≥?  ак ето? - виброс≥ть всьо начальство ≥ вмЇсто нЇго помост≥ть Ўевченка ≥  остомарова! ≈т≥х безбожн≥ков, революц≥онЇров ≥ сепарат≥стов! “ак вот, √оспод≥н „еховск≥й, когда ви себ¤, наконЇц, про¤в≥л≥! “ак вот, что ви за пт≥ца!"

≤ п≥шла метушн¤! Ќадзвичайн≥ зас≥данн¤ правл≥нн¤ сем≥нар≥њ, доклади "™го ѕреосв¤щенству", донесенн¤ —в¤т≥шому —иноду. ј власне, про що докладувати, про що доносити?! ўо недогл¤д≥ли, що проіавили? “а й що цим направиш? - ‘акт фактом! ј факт був у висок≥й м≥р≥ неприЇмний: випуск ѕод≥льськоњ —ем≥нар≥њ року 1903/04, в склад≥ ус≥х вихованц≥в шостоњ кл¤си, ухвалив ≥ зробив групу, з ¤коњ викинув усе начальство, поставивши в центр≥ групи свого ≥дейного пров≥дника ¬.„ех≥вського ≥ бюсти виразник≥в свого символу в≥ри - Ўевченка й  остомарова. ј м≥ж цими бюстами терен майбутньоњ д≥¤льности - украњнське село.

ќсь така група, ось така сталас¤ под≥¤! ≤ варто було дев'¤тдес¤т дев'¤ть рок≥в пропов≥дувати, впоювати, втовкмачувати в держав≥, школах, ≥ особливо в духовних школах, ≥дењ "православ≥¤, самодержав≥¤ ≥ русской народност≥", щоб на сотому д≥стати ось такий дарунок! ≤ то при ¤ких обставинах: коли на чол≥ церкви ≥ вс≥х духовних шк≥л –ос≥њ прокурор —в¤тЇйшого —≥нода  онстант≥н ѕобЇдоносцев!

≤ почалас¤ "справа"... ¬.„ех≥вського зараз же зв≥льнено з посади. ј щодо аб≥тур≥Їнт≥в, то справа вийшла досить т¤жка: шк≥льний р≥к уже ц≥лком зак≥нчивс¤, сем≥наристи роз'њхались по домах ≥ правл≥нн¤ сем≥нар≥њ в≥дбуло уже вс≥ своњ зас≥данн¤ та уложило нав≥ть "розр¤дн≥ списки", себто остаточно заф≥ксувало усп≥хи й повед≥нку кожного учн¤. ќдначе з приводу надзвичайного випадку начальство не спинилось н≥ перед чим: к≥лькох зв≥льнено з "шостоњ кл¤си", хоч вони склали вже вс≥ ≥спити ≥ нав≥ть один чи два з них були ум≥щен≥ в першому розр¤д≥ ¤к кандидати до духовноњ академ≥њ. ѕ≥шла чистка й по ≥нших кл¤сах, що вим≥тала увесь неблагонад≥йний п≥д украњнським погл¤дом елемент. "≤ бисть вел≥й плач ≥ см¤тен≥Ї по вес¤х ѕодол≥њ", коли панотц≥ д≥стали чергове число "™парх≥¤льних ¬едомостей" з "розр¤дними списках ≥ зв≥дти неспод≥вано дл¤ себе й дл¤ своњх син≥в дов≥дались, що "такий то - ≥м¤рек - уволЇн ≥з сем≥нар≥њ постановлЇн≥ю ѕравлЇн≥¤". ј за що й про що" - про те йшли бурхлив≥ дебати м≥ж "батьками й д≥тьми", п≥д схлипуванн¤ матушки д¤чихи: "ј ¤ ж тоб≥, ћ≥ша, не казала, що твоЇ мужичество до добра не доведе? ўо з Ўевченка ти хл≥ба њсти не будеш!"..

ќтакеЇ сталось лихо з украњнським рухом в ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ! јле ж ми, бурсаки, дов≥дались лише про ф≥нал ус≥Їњ т≥Їњ под≥њ з групою, а все те, що д≥¤лось з приводу ц≥лоњ справи "всередин≥", себто, що було на зас≥данн¤х правл≥нн¤ сем≥нар≥њ ≥ ¤ке листуванн¤ йшло з цього приводу м≥ж сем≥нар≥Їю, под≥льським архиЇреЇм ≥ "—в¤тЇйш≥м —≥нодом", - це так ≥ лишилось дл¤ нас таЇмницею. ћожна лише сказати, що, безперечно, в —инод≥ група сотого випуску ѕод≥льськоњ —ем≥нар≥њ з Ўевченком ≥  остомаровим на чол≥ зробила ¤кнайсильн≥ше враж≥нн¤ ≥ з приводу ѕод≥льськоњ —ем≥нар≥њ (а може, й ≥нших украњнських сем≥нар≥й) запали в —инод≥ певн≥ постанови ≥, десь певно, здорово "нагор≥ло" начальству [...]

«годом сем≥наристи-украњнц≥ знайшли шл¤х до б≥бл≥отеки-читальн≥, що була орган≥зована при ѕод≥льськ≥м ≤сторично-јрхеолог≥чн≥м “овариств≥, на чол≥ ¤кого сто¤в св≥домий украњнець ≥ учений, прото≥Їрей ёхим —≥ц≥нський. ¬ цю читальню в≥н передплачував, м≥ж ≥ншим, " ≥Ївскую —тарину", а також - навмисне - газети галицьких москвоф≥л≥в: "√аличанин" ≥ "–усскоЇ —лово" *. ≤з цих газет, в ¤ких галицьк≥ москвоф≥ли ла¤лись з украњнц¤ми, ми дов≥дувались про б≥жуч≥ новини галицько-украњнського житт¤, а поза тим мали невичерпане джерело дл¤ найщир≥-шого см≥ху. якби вони знали, ¤ке враж≥нн¤ справл¤ла њх "л≥тература" на ¬елик≥й ”крањн≥, то, десь певне, не присилали б сюди н≥ одного числа своЇњ газети...

* ”крањнських газет з √аличини, звичайно, не пускали до –ос≥њ. - ѕрим. автора.

“ак украњнська нац≥онально-осв≥домлююча робота в сем≥нар≥њ йшла своњм шл¤хом. ѕравда, в≥дсутн≥сть безпосереднього впливу „ех≥вського ≥ т¤жкий режим в≥дбивалис¤ в≥д'Їмне на ≥нтенсивному поширенн≥ украњнства м≥ж учн¤ми, але прац¤ все ж таки йшла непогано. ѕров≥д ≥ ближчу участь в ц≥й прац≥ брали: ћикола —олчинський, згодом дуже серйозний л≥кар, розстр≥л¤ний большевиками;  ость Ўироцький, теж неб≥жчик, залишений при катедр≥ ≥стор≥њ мистецтва в ѕетербурзьк≥м ”н≥верситет≥, автор багатьох праць ≥з ц≥Їњ д≥л¤нки ≥ многонад≥йний молодий учений; ¬севолод √олубович - згодом прем'Їр-м≥н≥стер ур¤ду ”крањнськоњ Ќародньоњ –еспубл≥ки за час≥в ÷ентральноњ –ади; ¬олодимир “уркало, що ск≥нчив ф≥зико-математичний факультет у ƒорпат≥ ≥ “ехнолог≥чний ≤нститут у “омську, один з перших самост≥йник≥в ще до революц≥њ, що помер на ем≥грац≥њ ¤к лектор ѕо-дебрадськоњ ”крањнськоњ √осподарськоњ јкадем≥њ; Ћеонт≥й ™зерницький, згодом д≥¤ч на ѕод≥лл≥ ≥ на  убан≥, людина дуже експансивноњ вдач≥, революц≥онер ≥ дарв≥н≥ст, зв≥льнений з четвертоњ кл¤си сем≥нар≥њ "за упорноЇ нЇпосЇщен≥Ї богослужен≥й ≥ за столь же упорноЇ ношен≥Ї нЇпр≥своЇнной форми (сЇра¤ шапка)"; ћикола ¬ел≥котний, з походженн¤ москаль; ѕилип ћальований, згодом л≥кар ≥ багато-багато ≥нших...[...]

ѕерша под≥льська "ѕросв≥та"

[...] « час≥в мого перебуванн¤ в ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ ¤ знав про ≥снуванн¤ в  ам'¤нц≥ лише двох старших громад¤н-украњнц≥в: один це був наш сем≥нарський л≥кар  ость √ригорович —олуха, про ¤кого ми в сем≥нар≥њ краЇм вуха чули, що це "украњноф≥л" (тод≥ так називали св≥домих украњнц≥в), але з ¤ким ми мали лише випадков≥ зносини ¤к хор≥, другий же був той таЇмничий "–г≥та", у ¤кого переховувалас¤ наша сем≥нарська б≥бл≥отека ≥ ¤кий в реальн≥м житт≥ був смотрителем  ам'¤нецького двокл¤сового "училища" й ≥менувавс¤ —ерг≥й ћитрофанович ≤ваницький[...]

« цими двома людьми ¤ й вир≥шив ув≥йти в ближч≥ зв'¤зки. Ќе пригадую вже, чи встиг ¤ зд≥йснити св≥й нам≥р, чи н≥, але в цей момент посп≥ли в –ос≥њ под≥њ, що внесли радикальн≥ зм≥ни в усе житт¤ ≥, звичайно, в моњ скромн≥ пл¤ни. «'¤вивс¤ в≥домий ман≥фест 17 жовтн¤ 1905 року [...]

ѕо сут≥, ман≥фест 17 жовтн¤ все ж таки давав базу, початок ≥ можлив≥сть дл¤ ширшоњ ≥ глибшоњ акц≥њ, ¤ка й розпочалас¤ на просторах вс≥Їњ ≥мпер≥њ, а разом ≥з тим ≥ в ”крањн≥.

¬  ам'¤нець прилинули перш≥ в≥сники вол≥ украњнського слова: це було число рос≥йськоњ газети " ≥евск≥е ќтклики", що виходила у  иЇв≥ п≥д редакц≥Їю кам'¤нчанина ќлександра —ал≥ковського, п≥зн≥ше украњнського м≥н≥стра, а в н≥й статт¤ —ерг≥¤ ™фремова - украњнською мовою! “епер, коли украњнська мова Ї буденним ¤вищем в житт≥ украњнськоњ нац≥њ, хоч ≥ не на вс≥х просторах, коли нею викладають у високих школах ≥ нею пишуть протоколи в пол≥ц≥њ, трудно зрозум≥ти той ентуз≥¤зм ≥ ту побожн≥сть, з ¤кими тод≥шн≥ украњнц≥ брали в руки ≥ розгл¤дали число газети, хоч ≥ рос≥йськоњ, але з украњнською статтею! [...]

ћоЇ бажанн¤ щодо нав'¤занн¤ знайомства з украњнц¤ми в  ам'¤нц≥ поза ст≥нами ƒуховноњ —ем≥нар≥њ ¤ м≥г задовольнити ц≥лком, моњ не¤сн≥ пл¤ни щодо ¤коњсь хоч маленькоњ прац≥ стало можливим розгорнути далеко ширше! ¬и¤вилос¤, що "старших украњнц≥в" у  ам'¤нц≥ не один два, а нав≥ть значно б≥льше - б≥льше п'¤ти людей, ви¤вилос¤, дал≥, що подих вол≥, в≥льне украњнське слово мали маг≥чне значенн¤: до украњнськоњ справи стали горнутись, почали прозр≥вати люди, до того часу майже ц≥лком нац≥ональне несв≥дом≥... “аким чином у  ам'¤нц≥ з≥бралась громадка людей, що могла розпочати ¤кусь б≥льшу нац≥ональну працю.  инуто гасло заснувати у  ам'¤нц≥-ѕод≥льському "ѕросв≥ту", з тереном д≥¤льности на ц≥лу губерн≥ю, - ≥ коло т≥Їњ справи скуп-чились головн≥ зусилл¤. ѕрац¤ ув≥нчалас¤ повним дос¤гненн¤м: за два-три м≥с¤ц≥ у  ам'¤нц≥ постало дозволене ур¤дом, з широкою програмою д≥¤льности ѕод≥льське ”крањнське “овариство "ѕросв≥та". —талос¤ це в березн≥ чи у кв≥тн≥ 1906 року. « того моменту ≥ аж до другоњ рос≥йськоњ революц≥њ, в березн≥ 1917 року, себто на прот¤з≥ б≥льше дес¤ти рок≥в, мен≥ довелос¤ брати у житт≥ та д≥¤льност≥ його б≥льшу або меншу участь, у вс¤кому ж раз≥, ¤ був в курс≥ його роботи - ≥ ось тепер уважаю необх≥дним спинитись на цьому м≥сц≥ трохи довше ≥ згадати, що пам'¤таю ≥з житт¤ та д≥¤льности цього товариства.

ѕравда, ¤ можу почути закид: ¤кий, власне, ≥нтерес може мати ≥стор≥¤ д≥¤льности ¤когось пров≥н-ц≥¤льного товариства та й ¤ка могла бути "д≥¤льн≥сть" п≥д чоботом рос≥йського царату? ѕризнаюс¤: так ≥ ми, ближч≥ д≥¤ч≥ “овариства, дивились ≥ розц≥нювали його, ≥ свого часу, в процес≥ самоњ роботи "ѕросв≥ти", н≥кому, на жаль, й на думку не приходило писати њњ ≥стор≥ю. ≤ т≥льки роки великоњ революц≥њ 1917-18 рр. ненад≥йно, але ≥ наочно показали нам, ¤ке величезне значенн¤ мало ≥снуванн¤ на ѕод≥лл≥  ам'¤нецькоњ "ѕросв≥та...]

[...] ўодо ѕод≥льського “овариства "ѕросв≥та", то ¤ повинен зазначити також ≥ те, що, незважаючи на короткий час, ¤кий д≥лить нас в≥д доби д≥¤льности "ѕросв≥ти", уже б≥льша половина д≥¤ч≥в њњ вмерла, а вс≥ документи ≥ матер≥¤ли, ¤к≥ були б необх≥дн≥ дл¤ написанн¤ ≥стор≥њ "ѕросв≥ти", ще в 1914 роц≥, п≥д час розгрому “овариства, були перевезен≥ на ф≥р≥ в "ѕодольское √убернское ∆андармское ”правлен≥е", ≥ що сталос¤ з ними - чи залишилась хоч частина њх де-небудь - мало кому тепер в≥домо. «ате напевно можна сказати, що велика частина тих ма-тер≥¤л≥в загинула остаточно ≥ безповоротно.

ƒо цього всього треба ще додати, що "ѕросв≥та" у  ам'¤нц≥ стала взагал≥ осередком культурно-осв≥тнього ≥ нац≥онально-пол≥тичного украњнського руху на ѕод≥лл≥.  оло “овариства "ѕросв≥та" згромаджувалис¤ кращ≥ ≥дейн≥ м≥сцев≥ сили, њњ члени виконували вс¤к≥ пл¤ни, що часом ≥ не сто¤ли в безпосередньому зв'¤зку ≥з завданн¤м “овариства ¤к установи виключно просв≥тньоњ. ≤ ось - зв≥дси - той великий вплив “овариства на ѕод≥лл≥, в ц≥м - ≥сторичне значенн¤ його ≥снуванн¤ й д≥¤льности.

“а було б помилкою, коли би хтось у¤вив соб≥ д≥¤льн≥сть ѕод≥льськоњ "ѕросв≥ти" ¤к д≥¤льн≥сть орган≥зац≥њ, що широко й в≥льно провадила свою роботу ≥ засновувала сотн¤ми б≥бл≥отеки ≥ читальн≥, улаштовувала курси, видавала книжки ≥ т.п., маючи до того ще й необмежен≥ кошти.  артина була значно скромн≥ша: швидко п≥сл¤ ман≥фесту 17 жовтн¤ 1905 р. в –ос≥њ настала реакц≥¤, тому д≥¤льн≥сть “овариства н≥коли не була в≥льною, а через те не могла бути й дуже широкою. « першого дн¤ заснуванн¤ ≥ до останнього дн¤ ≥снуванн¤ ¤к саме “овариство, так ≥ члени його й д≥¤ч≥ стали об'Їктом пост≥йних та безнастанних наскок≥в вс¤коњ р≥зноман≥тноњ адм≥н≥страц≥њ та ≥ншого начальства; д≥¤льн≥сть “овариства спинювано р≥зними способами, саме “овариство два рази влада закривала. ≤ все ж таки нав≥ть в тих умовах воно про≥снувало дев'¤ть л≥т. √оловн≥ д≥¤ч≥ “овариства поставили соб≥ за мету, - щоб не д≥¤лось, - втримати “овариство при житт≥. «адл¤ цього “овариству не раз доводилос¤ йти на велик≥ жертви, обмежуючи пер≥одами до м≥н≥муму свою д≥¤льн≥сть; видатн≥ш≥ роб≥тники “овариства терпеливо зносили р≥зноман≥тн≥ неприЇмност≥; у в≥дстоюванн≥ ж своњх прав перед адм≥н≥страц≥Їю мус≥ли ви¤вл¤ти надзвичайну вперт≥сть, -зате ж було так, що в той час, коли аналог≥чн≥ товариства "ѕросв≥ти" у  иЇв≥, ќдес≥,  атеринослав≥, ѕолтав≥ ≥ ≥нших м≥сц¤х давно були закрит≥, в  ам'¤нц≥ на ѕод≥лл≥, нав≥ть серед найг≥ршоњ реакц≥њ, мигот≥в вогник "ѕросв≥ти", бори-каючись з нас≥даючого на нього темр¤вою. ≤ цей вогник був ма¤ком ≥ гаслом дл¤ ц≥лоњ губерн≥њ. ƒивл¤чись на нього, роб≥тники на м≥сц¤х бачили, що ще не все загублено, ≥ бадьор≥ше провадили свою роботу, ¤коњ начальство не дозвол¤ло робити тут, в центр≥...

Ѕезумовно, своњм авторитетом на ѕод≥лл≥, своњм великим впливом ≥ своЇю довгов≥чн≥стю ѕод≥льське ”крањнське “овариство "ѕросв≥та" передус≥м було зобов'¤зане першому ≥ незм≥нному голов≥ своЇму - л≥карю  онстантину √ригоровичу —олус≥...

 .√.—олуха належав до того типу людей, ¤к≥ зустр≥чаютьс¤ дуже р≥дко ≥ вражають своЇю ц≥л≥стю й монол≥тн≥стю, викликаючи пошану до себе ¤к з боку прихильник≥в, так ≥ ворог≥в. Ќеп≥дкупно чесний, глибоко принциповий, надзвичайно скромний, в≥н д≥йсно "не мав зерна неправди за собою". ѕрекрасний л≥кар ≥ безкорисний чолов≥к, в≥н т≥шивс¤ авторитетом ≥ любов'ю серед ус≥х нац≥ональностей м≥ста  ам'¤нц¤-ѕод≥льського. …ого кликали до хорих однаково багат≥ й б≥дн≥, його поважали ≥ любили однаково ус≥ громад¤ни. “ут мен≥ пригадуЇтьс¤ одна характеристична ≥люстрац≥¤ такого в≥дношенн¤ до  .—олухи. якось раз, перелистовуючи у нього альбом з фотограф≥¤ми та картками, ¤ натрапив на фотограф≥ю ѕод≥льського губернатора ќ.ќ.≈йлера з ц≥кавим написом: "¬исокоуважаемому доктору  .√.—олухЇ на добрую пам¤ть от уважающаго Їго кацапа. ј.≈йлер". ћен≥ трохи дивно було бачити такий ¤вний вираз уваги до голови "ѕросв≥ти" з боку губернатора, бо ¤ не раз бачив, з ¤кою неохотою, "¤к за кару",  .√. њздив до ≈йлера, завжди оч≥куючи ¤кихсь неприЇмностей, а одного разу ≈йлер, закликавши до себе частину правл≥нн¤ "ѕросв≥ти", з —олухою на чол≥, з приводу ¤коњсь черговоњ "неблагонад≥йности" “овариства, робив ус≥м страшний "начальственний разнос" ≥, тупаючи ногами, кричав: "¬и мне рреволюц≥ю в губерн≥й разводите. я вас всЇх рразгоню".  .√. по¤сни мен≥, що од'њжджаючи з ѕод≥лл≥ на посаду сенатора в ѕетроград, ј.≈йлер просив у вс≥х вибаченн¤, ¤к то на прощанн¤ годитьс¤,! доктору —олус≥ подарував бюст Ўевченка ≥ спец≥¤льно доручи картку з отим написом, що, правда, був не одною "чемн≥стю",! виразом його д≥йсних почувань...

јле попул¤рн≥сть доктора —олухи с¤гала далеко поза меж≥ м≥ста  ам'¤нц¤. ѕочавши свою щ≥льн≥сть звичайним земським л≥карем в с≥льськ≥й л≥карн≥, в≥н швидко завоював щир≥ симпат≥њ м≥сцевого сел¤нства. —лава про нього п≥шла далеко по ѕод≥лл≥, ≥ коли —олуха став л≥карем √уберн≥¤льноњ «емськоњ Ћ≥карн≥, то сюди прињздили люди з дуже далеких с≥л, аби порадитись з≥ "своњм доктором —олухою". Ќезм≥нний шк≥льний л≥кар прот¤гом низки л≥т в ƒухоан≥й —ем≥нар≥њ, - в≥н був також в≥домий ≥ попул¤рний серед духовенства ц≥лого ѕод≥лл¤. —ин св¤щеника *  .√.—олуха учивс¤ в  иЇв≥, в г≥мназ≥њ, ≥ тут же ск≥нчив ”н≥верситет —в¤того ¬олодимира. —еред своњх г≥мназ≥¤льних учител≥в в старших класах в≥н мав, м≥ж ≥ншим, ѕавла ∆итецького ≥  аман≥на (коли не помил¤юсь), ¤к≥ пос≥¤ли в його душ≥ перш≥ зерна нац≥ональноњ св≥домости. ƒальше перебуванн¤ в  иЇв≥ ≥ студентська та стара украњнська громада остаточно сформували нац≥ональн≥ й пол≥тичн≥ погл¤ди  .—олухи, що вийшов у житт¤ св≥домим украњнцем-громад¤нином. “аким в≥н залишивс¤ ≥ через ц≥ле житт¤, не м≥н¤ючи своњх переконань - в≥рний тим ≥деалам, ¤ким прис¤гнув за молодих л≥т. “реба сказати, що —олуха, будучи громад¤нином в л≥пшому розум≥нн≥ цього слова, по вдач≥ своњй не був громадським д≥¤чем. Ћюдина скромна, з характером спок≥йним, ур≥вноваженим, почасти флегматичним, дуже обт¤жений роботою ¤к л≥кар, в≥н не раз вказував, що становище голови “овариства в≥н радо би пом≥н¤в на ¤кусь ≥ншу ролю в “овариств≥. ј пост≥йн≥ неприЇмност≥ з адм≥н≥страц≥Їю, до ¤коњ треба було частенько њздити "об'¤сн¤тьс¤", дуже погано на нього впливали. јле... в≥н був Їдиним у  ам'¤нц≥, кому "сам Ѕог приказав" сто¤ти на чол≥ Їдиноњ гонимоњ украњнськоњ установи. ÷е бачив —олуха, це розум≥ли вс≥ просв≥т¤ни ≥ так уже погоджувалис¤, що члени правл≥нн¤ розпод≥л¤ли м≥ж собою вс¤к≥ роботи в “овариств≥, а —олуха н≥с, головним чином, функц≥њ представнич≥ та виконував в≥дпов≥дальн≥ш≥ завданн¤. јле мав в≥н ще одну функц≥ю в "ѕросв≥т≥", а саме - був також увесь час њњ скарбником, прич≥м не формально лише, а "по сут≥". ћи, молодш≥ роб≥тники "ѕросв≥ти", могли виписувати з  иЇва та розсилати по селах книжки, газети та журнали, улаштовувати вистави та веч≥рки, що часто к≥нчались деф≥цитом, але при вс≥х роботах ми завс≥гди знали, що коли на покритт¤ видатк≥в грошей у “овариств≥ не вистарчить, то "хтось" тихенько пол≥зе у свою кишеню ≥ спок≥йно та мовчазно недостачу поповнить... ÷ей "хтось" був наш скарбник - —олуха, що належав до тих не дуже численних украњнц≥в, котр≥ любили ”крањну, ¤к тод≥ казали, не т≥льки до глибини душ≥, але й до глибини кишен≥... ћаючи дуже велику практику ≥ трохи в≥льних зароблених грошей, в≥н так н≥би уважав, що мусить гр≥шми в≥дплачувати за те, що не може завжди брати безпосередньоњ участи в прац≥ "ѕросв≥ти". ј треба сказати, що —олуха ¤к л≥кар був наст≥льки попул¤рний, що пац≥Їнти його всюди чатували ≥ не раз трапл¤лос¤ так, що в≥н мус≥в покидати зас≥данн¤ "ѕросв≥ти", хоч цього дуже не любив. ” вс¤кому раз≥, н≥ своњх обов'¤зк≥в голови, н≥ обов'¤зк≥в скарбника, при вс≥м обт¤женн≥ працею, н≥коли не занедбував ≥ своњ книжки ¤к скарбник в≥в дуже акуратно. ѕравда, робл¤чи так, в≥н мав ще ц≥лком практичну ц≥ль: знати, ск≥льки "треба доложити, щоб звести бал¤нс". ≤ д≥йсно, в к≥нц≥ кожного року все "чудесно" сходилось, хоч "чудо" було дуже просте ≥ вс≥м ¤сне. Ћиш ми мус≥ли не дуже багато про це говорити, бо —олуха щиро бентеживс¤ ≥ не любив балачок на цю тему.

* « „еркаського пов≥ту у  ињвщин≥. - ѕрим. автора.

’оча головуванн¤ в "ѕросв≥т≥" було зв'¤зане з численними неприЇмност¤ми, все ж таки —олуха н≥коли не нар≥кав на "свою долю" ≥ прот¤гом довгих рок≥в чесно й витривало працював на своњм становищ≥, уважаючи це нац≥ональним обов'¤зком. ¬инагороду за свою працю в≥н бачив в т≥м поступ≥, ¤кий робило нац≥ональне украњнське житт¤ нав≥ть в т≥ часи ≥ приЇмно було дивитись на прекрасне усм≥хнене обличч¤ —олухи, коли в≥н дов≥дувавс¤, що в т≥й чи ≥нш≥й д≥л¤нц≥ украњнського житт¤ наш≥ справи "йдуть вгору".

¬ 1912 роц≥ довелос¤ —олус≥ пережити важку родинну драму, що сталас¤ почасти на тл≥ нац≥онально-украњнському: в≥н мав сина ¬≥ктора, хорого на туберкульозу хребта. Ќезважаючи на хоробу, ¬≥ктор учивс¤ в м≥сцев≥й кам'¤нецьк≥й г≥мназ≥њ дуже добре ≥ взагал≥ в≥дзначавс¤ великими зд≥бност¤ми.

—тавши молодим юнаком, ще в останн≥х кл¤сах г≥мназ≥њ, в≥н щиро захопивс¤ украњнським рухом ≥ був пост≥йним в≥дв≥дувачем "ѕросв≥ти" та њњ б≥бл≥отеки. ѕо ск≥нченн≥ г≥мназ≥њ молодий —олуха вступив до ун≥верситету у  иЇв≥, де пробув р≥к. јле навесн≥ першого року б≥дн≥ батько та мати одержали з  иЇва телеграму про наглу смерть свого сина. ¬≥н застр≥ливс¤. ¬и¤вилос¤, що молодий, зд≥бний, ентуз≥¤стично настроЇний, але т¤жко хорий юнак р≥шив за найкраще таким способом розрубати вс≥ т≥ питанн¤, що глибоко хвилювали його.  идаючи житт¤, в≥н залишив записку, котра викривала суперечност≥, що привели його до такого траг≥чного к≥нц¤. ќсь вона (переказую приблизний зм≥ст), що взагал≥ св≥дчить про тод≥шн≥й настр≥й кращоњ украњнськоњ молод≥:

"”крањна дл¤ свого визволенн¤, дл¤ дос¤гненн¤ свого нац≥онального ≥деалу потребуЇ сильних духом ≥ т≥лом людей-соц≥¤л≥ст≥в. я ж хорий ≥ тому повинен вмерти". «вичайно, не треба казати, ¤ку рану залишила в серц≥ батька смерть сина. ÷е був перший страшний удар дл¤ —олухи. ƒал≥ прийшла в≥йна, а з нею, в середин≥ 1914 року, велик≥ неприЇмност≥ дл¤ "ѕросв≥ти", а також дл¤ њњ голови, про що нижче. ÷¤ неприЇмна ≥стор≥¤ з "ѕросв≥тою" т¤гнулас¤ б≥льше року ≥ коштувала —олус≥ багато нерв≥в та здоров'¤. ¬ той же час довелос¤ йому виконувати надзвичайно велику роботу: його обрали старшим л≥карем √уберн≥¤льноњ «емськоњ Ћ≥карн≥ у  ам'¤нц≥ ≥ на нього спала величезна адм≥н≥стративно-л≥карська прац¤. ÷¤ прац¤ нелегкою була ≥ в мирн≥ часи, а ще важчою в пер≥од в≥йни, тим б≥льше, що  ам'¤нець ¤краз був першим евакуац≥йним пунктом славнозв≥сного "ёго-«ападного фронту". „асом, п≥сл¤ боњв, бували в  ам'¤нц≥ дн≥, коли п≥дводи з раненими починалис¤ коло л≥карн≥, а черга њх т¤гнулас¤ через усе м≥сто, через Ќовий ≥ “урецький м≥ст ≥ к≥нчалас¤ хвостом десь аж на ѕ≥дзамч≥. “од≥ в л≥карн≥ робилось щось страшне: ранен≥ ≥ хор≥ заповнювали вс≥ палати; величезн≥ коридори вс≥х трьох поверх≥в вистелювали соломою ≥ тут густими р¤дами клали без л≥ку страждучих людей. —таршому л≥карю, в≥дпов≥дальному за все, доводилось працювати день ≥ н≥ч ≥ особливо т¤жко було —олус≥, що звик своњ обов'¤зки л≥кар¤ виконувати надзвичайно сумл≥нно.

–оки 1917-18, незважаючи на т¤жку працю, звичайно, були й дл¤ —олухи ¤к украњнського патр≥ота добою великого щаст¤. ¬≥н бачив величезний розмах украњнськоњ нац≥ональноњ стих≥њ, але також бачив, ¤к стих≥¤ в першу чергу черпала свою силу ≥з тих джерел, що були пробит≥ муравлиною нац≥ональною працею попередн≥х л≥т. ≤ в≥н рад≥в, але разом ≥з тих ¤кось "подавс¤" ≥ трохи постар≥вс¤ в цей пер≥од...

¬ 1919 роц≥, л≥том, сповнилось ¤краз тридц¤ть п'¤ть рок≥в л≥карськоњ д≥¤льности  .√.—олухи. ѕод≥льськ≥ установи, орган≥зац≥њ ≥ корпорац≥њ р≥шили вшанувати у цей день свого улюбленого л≥кар¤, громад¤нина ≥ товариша. «алю ”крањнського  любу заповнили численн≥ представники р≥зних орган≥зац≥й, установ, нарешт≥ найближч≥ товариш≥ по робот≥ та при¤тел≥.

—аме тод≥ в  ам'¤нц≥ перебував ”р¤д ”крањнськоњ Ќародньоњ –еспубл≥ки, а з ним маса украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ з ц≥лоњ ”крањни, що хоч не знала особисто —олухи, але здавна чула про нього ≥ уважала своњм обов'¤зком вшанувати заслуженого украњнського д≥¤ча. “аким чином, св¤то це, ¤к на те й заслуговував ёв≥л¤нт, обернулось в загальноукрањнське св¤то, видатне по своњй величавост≥ та щирост≥. √учний юв≥лейний об≥д зат¤гнувс¤ до вечора ≥ ёв≥л¤нт був увесь час у п≥днесеному настроњ, в≥дпов≥дав на прив≥танн¤ ≥ нав≥ть зат¤гнув свою улюблену п≥сню: "ќй гаю, м≥й гаю, та густий не прогл¤ну"... јле коли, по ск≥нченн≥ всього, з≥ своЇю родиною - дружиною, двома доньками ≥ сином - вертавс¤ додому, в≥дразу ¤кось посумн≥в ≥ промовив звертаючись до мене: "Ќу, тепер ¤ вже напевно скоро помру: юв≥лей - це похорон за житт¤... ¬ дзвон≥ юв≥лейних чарок вчуваЇтьс¤ похоронне подзв≥нн¤..."

≤ д≥йсно, слова його були пророч≥: за два роки доктора —олухи не стало. ”мер ще зовс≥м нестарим, маючи лише 60 л≥т, умер "на славному посту", ¤к л≥кар, за те, що ставив понад усе св≥й принцип: л≥кар - слуга громад¤нства. —правд≥, скоро п≥сл¤ юв≥лею в  ам'¤нц≥ настали сумн≥ часи... ÷е була пам'¤тна ос≥нь 1919 року. ѕл¤мистий тиф став нещаст¤м ц≥лого ѕод≥лл¤. ”крањнська јрм≥¤, можна сказати, ус¤ лежала на тиф. —илу украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, одного по одному, валила з н≥г ц¤ страшна пошесть. √ород  ам'¤нець - на той час столиц¤ ”крањнськоњ Ќародньоњ –еспубл≥ки - був одним суц≥льним лазаретом, вс≥ л≥кар≥ мус≥ли працювати понад силу, ≥ м≥ж ними на першому м≥сц≥, звичайно, був —олуха. Ќе один дес¤ток видатн≥ших наших громад¤н завд¤чують своЇ видужанн¤ виключно йому (м≥ж ними також наш славний артист ћикола  арпович —адовський)... јле надм≥рна прац¤ зломила ≥ його м≥цний орган≥зм. Ќавесн≥ 1920 року в≥н захор≥в на важку й дуже р≥дку у нас "сонну недугу".  онсил≥уми л≥кар≥в-товариш≥в н≥¤к не могли зважитись поставити остаточну д≥¤гнозу, хоч були м≥ж ними й стар≥ досв≥дчен≥ знавц≥.  ињв був в≥др≥заний, довелос¤ запрошувати л≥кар¤ з≥ Ћьвова, ¤кий остаточно ствердив здогади кам'¤нецьких л≥кар≥в. ѕерехорувавши м≥с¤ц≥в три, —олуха встав та знов прийшов до здоров'¤ ≥ вз¤вс¤ до прац≥, але в к≥нц≥ 1921 року, уже при большевиках, л≥куючи хорих заразивс¤ пл¤мистим тифом ≥ умер.

¬ особ≥ —олухи в≥д≥йшов в≥д нас безумовно видатний громад¤нин. ¬идатний не т≥льки дл¤ ѕод≥лл¤, а й дл¤ ц≥лоњ ”крањни, в ≥стор≥њ нац≥онального в≥дродженн¤ ¤коњ йому належитьс¤ одно з почесних м≥сць. –≥дне ж ѕод≥лл¤ золотими л≥терами на в≥чн≥ часи мусить вписати у своњ анали ≥м'¤ кращого ≥з своњх син≥в[...]

[...] ≤з людей старшого покол≥нн¤ п≥сл¤ л≥кар¤ —олухи треба згадати прото≥Їре¤ ќ.ёхима —≥ц≥нського. „и тому, що умови тод≥шнього пол≥тичного житт¤ абсолютно не дозвол¤ли широкоњ громадськоњ роботи на украњнському ірунт≥ чи внасл≥док свого духового стану, ќ.ёхим —≥ц≥нський свою велику енерг≥ю ≥ працьовит≥сть, а також свою глибоку нац≥ональну св≥дом≥сть ви¤вив передус≥м на науковому пол≥. як каб≥нетний учений, працював в≥н ¤к ≥сторик ≥ археолог ѕод≥лл¤ ≥ на ц≥й д≥л¤нц≥ зробив величезну роботу. Ќе будучи фах≥вцем-≥сториком, не маючи п≥д рукою нав≥ть списку праць ќ.ёхима —≥ц≥нського, ¤ не можу, на жаль, належно осв≥тлити т≥Їњ його д≥¤льности. ÷е мус¤ть зробити, а почасти й зробили в≥дпов≥дн≥ фах≥вц≥ й науков≥ установи, членом ¤ких ќ.ёхим був в≥ддавна. ѕам'¤таю, що нас, молодих украњнц≥в, особливо ≥нтригувало те, що ќ.ёхим був д≥йсним членом Ќаукового “овариства ≥мени Ўевченка у Ћьвов≥, ≥ то ще в т≥, дореволюц≥йн≥ часи, коли про це можна було говорити лише пошепки ≥ коли це званн¤ могло спричиню ;≥ людин≥ лише одн≥ прикрост≥.

ќдначе o.ёхим був не т≥льки каб≥нетним ученим, але й ученим-орган≥загором. ј саме - в≥н був фундатором, пост≥йним головою ≥ душею такоњ о ѕод≥льськоњ о ÷ерковно-јрхеолог≥чного “овариства ("ќбщества"), що мало м≥сце своњ о ос≥дку у старовинному  ам'¤нц≥-ѕод≥льському. ÷е "общество" видавало груб≥ томи учених записок де головним чином ≥ ум≥щав своњ прац≥ ќ.ёхим. јле д≥¤льн≥сть цього “овариства не обмежувалась лише науковим видавництвом - воно заснувало й утримувало св≥й "ћузей". ÷ей музей був улюбленою дитиною о.—≥ц≥нського ≥ горд≥стю його, а перед ≥стор≥Їю ѕод≥лл¤, та й ц≥лоњ ”крањни, його неоц≥нимою заслугою. ўодо цього ћузею, то вже давно доводилось чути, що н≥ один серйозний ≥сторик ”крањни не може його обминути, так само ¤к не може обминути й праць о.ё.—≥ц≥нського з ≥стор≥њ ѕод≥лл¤. ѕ≥д цей ћузей, нав≥ть за большевик≥в, в≥дведено було ц≥лий поверх бувшоњ хлоп'¤чоњ г≥мназ≥њ, але ж треба було ум≥ти розшукати ≥ з≥брати по маленьких старих церковц¤х ≥ дзв≥ниц¤х ѕод≥лл¤, перевезти до  ам'¤нц¤ ≥ тут прот¤гом довгих л≥т зберегти вс≥ оц≥ ц≥нн≥ пам'¤тки такоњ ц≥кавоњ ≥ бурхливоњ ≥стор≥њ ѕод≥льськоњ «емл≥. ѕам'¤таю, що нас, молодих украњнськ≥й сем≥нарист≥в, ¤кось стих≥йно т¤гнуло в цей ћузей: ц≥ старезн≥ богослужебн≥ й духовн≥ книжки, що пахнуть с≥льською церквою ≥ воском, ц≥ давн≥ ≥кони св¤тих з украњнськими обличч¤ми, ц≥ портрети  армелюка ≥ •онти, намальован≥ на дошц≥, ¤ку поњли шашел≥, ц¤ бандура з об≥рваними струнами - все те ¤кось мимовол≥ огортало нас пеленою украњнськоњ давнини, пахощами старого ѕод≥лл¤, що, здаЇтьс¤, впливали на нашу св≥дом≥сть сильн≥ше, н≥ж докази "чистого розуму". ≤ аж тепер розум≥Їш, чому це т≥ люди, що ближче "товклис¤" б≥л¤ "÷ерковно-јрхеолог≥ческого ќбщества" ≥ коло цього самого ћузею, були ¤к≥сь особлив≥, непод≥бн≥ на ≥ншу кам'¤нецьку чиновницьку ≥нтел≥генц≥ю ≥ - знов же - нас т¤гнуло до них.

—еред них згадаю ћиколу ≤вановича яворовського, старенького, маленького ≥ загальнов≥домого на ѕод≥лл≥ "в≥чного" смотрител¤  ам'¤нецькоњ ƒуховноњ Ўколи, учител¤ латинськоњ мови у т≥й же школ≥ —тепана —тепановича ƒложевського та ≥нших. ¬они - боронь Ѕоже! - вони були прекрасними рос≥йськими громад¤нами, престолу в≥рними ≥ начальству послушними, але завжди любили писати щось про под≥льську старовину, прич≥м так "норовили", щоб серед рос≥йського тексту неодм≥нно навести ¤к≥сь украњнськ≥ п≥сн≥, стар≥ в≥рш≥ ≥ тому под≥бне. Ѕезумовно, це були стар≥ "украњноф≥ли", що ¤краз ≥ купчились коло товариства, ¤ке своЇю назвою ≥ ц≥л¤ми, так би мовити, легал≥зувало њх ¤вно "нелегальн≥" тенденц≥њ... ÷≥ тенденц≥њ в≥дразу ж ви¤вились п≥сл¤ заснуванн¤ у  ам'¤нц≥-ѕод≥льському “овариства "ѕросв≥та": ≥ яворовський, ≥ ƒложевський негайно записались у члени "ѕросв≥ти", хоч займали оф≥ц≥йне становище. Ќа жаль, ми, сем≥нарська молодь, ¤кось не ц≥кавились ближче роботою “овариства ≥ його членами, а безумовно серед цих член≥в - "любителей местной старины" - були потайн≥ "украњноф≥ли", хоч, може, й дуже пом≥ркован≥ та обережн≥.

ќдною з великих роб≥т, переведених самим ќ.ёхимом або п≥д його редакц≥Їю, було "ќписан≥е приходов ѕодольской Їпарх≥и". ÷е ц≥нна кап≥тальна прац¤, ¤ка подаЇ про кожну параф≥ю, а власне про | кожне фактично село ѕод≥лл¤, в≥домост≥ географ≥чн≥, ≥сторичн≥ ≥ етнограф≥чн≥. Ќарешт≥, ќ.ёхим був довгол≥тн≥м редактором "ѕодольских ≈парх≥альних ¬≥домостей", а пот≥м "ѕравославной ѕодол≥и". ’оч це були органи оф≥ц≥йн≥, рос≥йською мовою, але ќ.ёхим потрапив њх вести дуже пристойно, поза вс¤кою пол≥тикою, уд≥л¤ючи в них, знов же, м≥сце статт¤м ≥з обс¤гу ≥стор≥њ ѕод≥лл¤ ≥ м≥сцевоњ етнограф≥њ.

Ќарешт≥, улюбленою стор≥нкою в ≥стор≥њ ѕод≥лл¤ було у ќ.ёхима - украњнське мистецтво, ¤к воно ви¤вл¤лос¤ в житт≥ украњнського народу на ѕод≥лл≥ ≥ в творах його майстр≥в. …ому належать чепурн≥ виданн¤ з описом ≥ фотограф≥¤ми старовинних церков ѕод≥лл¤, в будов≥ ¤ких ви¤вивс¤ отой наш своЇр≥дний украњнський стиль.

÷ю свою любов ≥ зац≥кавленн¤ украњнським мистецтвом ќ.ёхим передав, м≥ж ≥ншим, молодшому свойому синов≥ ¬олодимиров≥ —≥ц≥нському (ѕ.¬олодимир досл≥див по старих документах, що правдиве њхнЇ родове пр≥звище - —≥чинськ≥). ћолодий —≥чинський перв≥сне своЇ зац≥кавленн¤ обернув згодом у фахове досл≥дженн¤ ≥ тепер в його особ≥ украњнська наука маЇ серйозного ≥ осв≥ченого вченого, ¤кий, д¤куючи своњй працьовитост≥, встиг уже дати низку ц≥нних праць з обс¤гу ≥стор≥њ мистецтва взагал≥ ≥ украњнського зокрема.

ќтже старий украњнець ќ.ёхим —≥ц≥нський, коли у  ам'¤нц≥ в 1905 роц≥ почалас¤ акц≥¤ в справ≥ заснуванн¤ "ѕросв≥ти", один з перших вз¤в чинну участь в њњ орган≥зац≥њ, а пот≥м став членом управи товариства. √од≥ не зазначити, що в його особ≥ товариство мало досв≥дченого дорадника в справах культурно-осв≥тн≥х, але активна участь ќ.ёхима в "ѕросв≥т≥" мала ще й ≥нше значенн¤: в≥н був загальнов≥домий ≥ поважаний серед ц≥лого под≥льського духовенства ≥ своњм прикладом вказував, ¤ку позиц≥ю воно мусить зайн¤ти до украњнського товариства, що тереном своЇњ д≥¤льности уважало головним чином село.

ѕоруч з л≥карем —олухою ≥ о.ё.—≥ц≥нським, цими представниками старшого украњнського громад¤нства, головну участь в орган≥зац≥њ "ѕросв≥ти" на ѕод≥лл≥ брало двох людей, що займали середину м≥ж "старшими" ≥ "молодими", а саме —ерг≥й ћитрофанович ≤ваницький, про ¤кого ¤ уже згадував у зв'¤зку з украњнським рухом у ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ, ≥ ¬≥тал≥й  арпович —тиранкевич. ≤ваницький та —тиранкевич були товаришами; вони оба ск≥нчили  ињвську ƒуховну јкадем≥ю ≥, здаЇтьс¤, одночасно були призначен≥ на першу свою посаду - учител¤ми в ѕод≥льську ∆≥ночу ™парх≥¤льну Ўколу в  ам'¤нц≥. «в≥дси почалис¤ њх "митарства" ≥ пересл≥дуванн¤ за украњнство та пол≥тику. Ќа жаль, ¤ не знаю добре, що саме сталос¤ - здаЇтьс¤, п≥д час ¤коњсь урочистости в "ѕанс≥он≥" вони виголосили неблањ онад≥йн≥ промови. «вичайно, за большевик≥в њх негайно розстр≥л¤ли б, але "за страшного царського режиму" вони лише мус≥ли покинути своњ посади. ÷е сталос¤ ще до революц≥њ 1905 року ≥ ≤ваниць-кий мус≥в р≥к чи два за свою провину покутувати десь на посад≥ учител¤ в пов≥товому "юродському училищ≥", поки не був переведений у  ам'¤нець - "смотрителем" такоњ ж школи. —тиранкевич же д≥став посаду в "ѕод≥льськ≥й  азьонн≥й ѕалат≥", а кр≥м того, мав лекц≥њ в новозаснован≥й у  ам'¤нц≥ приватн≥й ж≥ноч≥й г≥мназ≥њ п.—лавутинськоњ. “аким чином, оба товариш≥ в 1905 роц≥ знову зустр≥лись у  ам'¤нц≥ ≥ тут головно вони виконали ту велику ≥ др≥бну роботу, ¤коњ вимагала справа орган≥зац≥њ украњнського “овариства.

 оли ж ѕод≥льська "ѕросв≥та" на ѕод≥лл≥ стала фактом, то ≤ваницький ув≥йшов до управи “овариства ¤к заступник голови, а —тиранкевич ¤к секретар. —тиранкевичев≥ ¤ вз¤вс¤ допомагати ¤к добров≥льний "п≥дсекретар" ≥ не один веч≥р просид≥в до п≥зньоњ ноч≥ у ц≥Їњ надзвичайно симпатичноњ людини, розсилаючи по "градам ≥ вис¤м" ѕод≥лл¤ статути “овариства, вс¤к≥ в≥дозви та листи. «а рок≥в п≥втора —тиранкевич д≥став посаду учител¤ в ¤к≥йсь г≥мназ≥њ, мабуть, у —тавроп≥льщин≥ ≥ вињхав з  ам'¤нц¤. « ц≥Їњ пори ¤ загубив його сл≥д ≥ не знаю, де в≥н та чи живий ще взагал≥.

ѕравду кажучи, ц≥ чотири особи - —олуха, о.—≥ц≥нський, ≤ваницький та —тиранкевич й були на той час тим старшим украњнським св≥домим громад¤нством у  ам'¤нц≥, ¤ке можна було так назвати повним правом. “а дл¤ ≥снуванн¤ "ѕросв≥ти" цього було замало! —ем≥нарська молодь, що була св≥дома ≥ вимагала акц≥њ, через своЇ п≥днев≥льне становище ≥ молод≥сть не могла бути нав≥ть членами "ѕросв≥ти".

ќтже на допомогу прийшов загальнопол≥тичний рух того часу, що зробив активними вс≥ хоч трохи по-громадському настроЇн≥ елементи, а зокрема допомогла сама акц≥¤ в справ≥ заснуванн¤ ",ѕросв≥ти". "ѕросв≥та" - це слово стало гаслом, а заразом ≥ орган≥зац≥йним пунктом, коло ¤кого стали ст¤гатись вс≥ елементи на ѕод≥лл≥, що так чи ≥накше почували себе украњнц¤ми ≥ в ¤ких жевр≥ла ¤кась симпат≥¤ чи пот¤г до свого р≥дного. ¬ процес≥ ≥снуванн¤ ≥ прац≥ ѕод≥льськоњ "ѕросв≥ти" до нењ ¤краз прийшло багато таких людей - спочатку, може, й не зовс≥м "своњх", не зовс≥м "св≥домих", але ¤к≥, ставши ближче до прац≥, ц≥лком твердо ≥ остаточно стали на украњнський √рунт ≥ своЇю участю та працею в "ѕросв≥т≥" багато дали дл¤ загальноњ украњнськоњ справи.

≤з таких людей передус≥м треба згадати ‘едора “имоф≥йовича  огутова.  огутов був дуже ц≥кавою постаттю в  ам'¤нц≥. я познайомивс¤ з ним, коли в≥н був уже старшим, понад п'¤тдес¤тл≥тн≥м, але варто було бачити, коли в≥н промовл¤в десь на звичайн≥ських зборах, щоби в≥дчути в ньому народнього трибуна[...]

[...]" олись", ще п≥д час перебуванн¤ в ун≥верситет≥,  огутов належав до украњнськоњ студентськоњ громади, очевидно, трохи ц≥кавивс¤ украњнським рухом, але прац¤ в рос≥йськ≥й парт≥йн≥й орган≥зац≥њ, пот≥м засланн¤, дал≥ житт¤ ≥ робота в атмосфер≥ виключно загальнорос≥йськ≥й зробили своЇ д≥ло ≥ украњнськ≥ симпат≥њ десь там лежали нерухомо на дн≥ душ≥, присипан≥ ≥ншими ≥нтересами, ≥ншими турботами. јле ц≥каво було бачити  огутова, ¤к в≥н, з≥ткнувшись знову з украњнською ≥деЇю, вже на старост≥ л≥т, ц≥лком перейн¤вс¤ нею ≥ увесь час був активним членом "ѕросв≥ти". ћало того, в останн≥ роки перед смертю у нього стало звичкою щовечора бути в "ѕросв≥т≥". …дучи туди, в≥н по дороз≥ купував у цукерн≥ т≥стечка, просив просв≥т¤нського сторожа, загальнов≥домого в  ам'¤нц≥ —аву, наставити самовар ≥ тут залишавс¤ на ц≥лий веч≥р. “а й це було зрозум≥ле:  огутов людина суто громад¤нська, м≥ж тим у  ам'¤нц≥ серед вс¤ких громад¤нських установ Їдина "ѕросв≥та" в роках 1907-14 була орган≥зац≥Їю, що не п≥ддавалась реакц≥њ, заховувала "живий дух" ≥ серед неможливих обставин все-таки вела певну реальну роботу серед народу [...]

Ќа великий жаль, "старий  огут", ¤к часом називали його в наших просв≥т¤нських колах, не д≥ждав революц≥њ 1917 року. ” зв'¤зку з в≥йною ≥ евакуац≥Їю з  ам'¤нц¤ ќкружного —уду в≥н лишивс¤ без зароб≥тку; кр≥м цього, подавс¤ та постар≥в ≥ вмер у  иЇв≥ приблизно в 1916 роц≥.

ѕоруч ≥з  огутовим згадуЇтьс¤ ще одна ц≥кава постать з тих час≥в, а саме - прис¤жний пов≥рений (адвокат) ƒанило яковлевич Ѕаб≥чев, чолов≥к, що теж, у зв'¤зку з заснуванн¤м у  ам'¤нц≥-ѕод≥льському "ѕросв≥ти", признавс¤ до украњнства ≥ брав участь в њњ орган≥зац≥њ. “а по своњх пол≥тичних ≥ соц≥¤льних переконанн¤х ≥ по ц≥л≥й своњй духов≥й будов≥ в≥н був ц≥лковитою протилежн≥стю  огутову. “од≥ коли  огутов був крайн≥й соц≥¤л≥ст-революц≥онер, а по своЇму матер≥¤льному положенню - пролетар, ƒанило Ѕаб≥чев по своњх симпат≥¤х належав до правих ≥ був багатим чолов≥ком - власником майна, придбаного з адвокатури. я познайомивс¤ з ним у 1905 роц≥, коли в≥н був уже старим, рок≥в поза п'¤тдес¤т. ѕоходив Ѕаб≥чев не з ѕод≥лл¤, а з ѕолтавщини; в молодост≥ був революц≥онером ≥ брав участь у пол≥тичн≥й змов≥, внасл≥док ¤коњ товариша його, Ћизогуба, пов≥сили, а в≥н ¤кось викрутивсь ≥, здаЇтьс¤, з тоњ о часу опинивс¤ на ѕод≥лл≥. ќск≥льки  огутов у¤вл¤в ≥з себе "безпочвенного ≥нтел≥гента", що н≥чого не мав ≥ ц≥ле житт¤ тин¤вс¤ по найманих кватир¤х, ост≥льки Ѕаб≥чев був типовий украњнський дука - кр≥м маЇтку, мав у  ам'¤нц≥ два власних будинки, з садом, службами, вињздом, лихими собаками ≥ м≥цними вор≥тьми, пост≥йно замкненими доброю, сол≥дною колодкою. "Ѕогат ≥ славен пан ƒанило" - декл¤мували з √огол¤ знайом≥ Ѕаб≥чева, коли заходила про нього р≥ч...[...]

≤з старших людей, бувших "украњноф≥л≥в", що ув≥йшли в новозасновану "ѕросв≥ту" ≥ брали в н≥й активну участь, треба згадати ще ћитрофана јнтоновича “рублаЇвича - родом подол¤нина, ≥з духовноњ с≥м'њ, також уже старшого л≥тами, коли почала працювати "ѕросв≥та". ¬ св≥й час в≥н ск≥нчив правничий факультет  ињвського ун≥верситету ≥, мабуть, ¤к ≥ ≥н його сучасники-студенти, був ≥ впливом проф. јнтоновича та украњнськоњ громади. јле п≥зн≥ша його д≥¤льн≥сть, служба, оточенн¤ й т.п. також, очевидно, зробили те, що в≥н не ви¤вл¤в себе активно ¤к ! украњнець. “рублаЇвич у своњм житт≥ перейшов дуже багато вс¤ких , служб, посад ≥ становищ. ¬≥н був адвокатом, мировим посередником, головою з'њзду мирових посередник≥в, дал≥, коли на ѕод≥лл≥ заведено так зване "куце земство", в≥н був довгий час членом ѕод≥льськоњ √уберн≥¤льноњ ”прави єпо дЇлам «емскаго ’оз¤йстває ≥, нарешт≥, вињхав ≥з  ам'¤нц¤ у ¬ерхньодн≥ провськ ¤к нотар. “рублаЇвич не був звичайною с≥рою людиною. ƒобрий правник, людина широко осв≥чена й прогресивна, гарний ≥ земець. јле його "неблагонад≥йн≥сть" пост≥йно ставала на перешкод≥ його кар'Їр≥. ” ѕод≥льськ≥й ≥ "ѕросв≥т≥" в≥н був членом управив так би мовити, юрисконсульт “овариства: складав статути, умови, а найб≥льше - вс¤к≥ по¤сненн¤ до адм≥н≥страц≥њ.

« ≥нших д≥¤ч≥в першоњ "ѕросв≥ти" на ѕод≥лл≥ треба згадати одного громад¤нина - “рохима ≤вановича ѕавловського, що брав д≥¤льну участь в житт≥ ѕод≥льськоњ "ѕросв≥ти" прот¤гом усього часу ≥снуванн¤ товариства. ѕавловський служив бухгальтером у √уберн≥¤льному «емств≥, але, недивл¤чись на те, що займав посаду, ¤ка потребуЇ ум≥нн¤ посид≥ти ск≥льки треба був людиною дуже непосидючою, енерг≥йною ≥ громад¤нською. …ого д≥л¤нкою в прац≥ "ѕросв≥ти" була орган≥зац≥¤ театральних вистав. —тарий ≥ серйозний аматор, в≥н ≥ до нац≥ональноњ св≥домости прийшов через украњнський театр. ¬истави, концерти, л≥тн≥ гул¤нки -були головним джерелом прибутк≥в "ѕросв≥ти", ≥ п≥д цим погл¤дом прац¤ “.ѕавловського була дуже корисна ≥ просто необх≥дна. јле ще б≥льш корисною вона була п≥д огл¤дом пропаганди украњнськоњ ≥дењ. ѕередус≥м в орган≥зац≥ю вистав ≥ концерт≥в вт¤галос¤ багато молод≥ -кам'¤нецького чиновництва, панночок та сем≥нарист≥в. “ут молодь уперше зустр≥чалась ≥з украњнц¤ми, заходила до "ѕросв≥ти", записувалась до б≥бл≥отеки ≥ таким чином приходила до св≥домости. « другого боку, вистави ≥ концерти, ур¤джуван≥ "ѕросв≥тою", часто з рефератами, розбуджували нац≥ональну думку широкоњ о громад¤нства, попул¤ризували серед нього "ѕросв≥ту" ≥ помалу, але певно поб≥льшували р¤ди нац≥ональне св≥домих людей. ÷ю ролю усп≥шно виконували також ≥ так зван≥ гул¤нки, ¤к≥ звичайно улаштовувано на Ќов≥м Ѕульвар≥ ≥ орган≥затором ¤ких був той же ѕавловський. "√ул¤нки" складались з таких "точок"; в≥йськова оркестра, ≥люм≥нац≥¤, ракети, феЇрверки, б≥й конфетт≥. « такою програмою робили гул¤нки також ≥нш≥ кам'¤нецьк≥ товариства, але "ѕросв≥та" додавала до цього ще к≥лька момент≥в суто нац≥онального характеру: часто виступав украњнський хор, виписувано чи викопувано зв≥дкись бандуриста чи бодай л≥рника, ур¤джувано конкурс на найкращий украњнський од¤г, улаштовувано украњнську ¤рмарку ≥ на кожн≥м гул¤нн≥ неодм≥нно продавано украњнськ≥ книжки.  ам'¤нецька публ≥ка ¤кось любила гул¤нки ≥ ходила на них незалежно в≥д того, хто њх улаштовуЇ таким чином, також ≥ на "просв≥т¤нськ≥" гул¤нки заходили люди, що н≥коли н≥чого сп≥льноњ о з украњнством не мали: старшини, вищ≥ ур¤довц≥, г≥мназисти, студенти. јле тут вони попадали в ¤кусь ≥ншу, незвичайну дл¤ них атмосферу: ≥нтел≥гентн≥ панночки в украњнських од¤гах запрошували њх купувати кв≥ти ≥ щось "цвенькали" до них "на етом, знаетЇ л≥, ≥хнЇм укра≥нском ¤зикЇ", хор чарував своњми п≥сн¤ми, а ст≥л дивував купами чепурних украњнських видань. Ѕувало, спин¤тьс¤ коло стола, ≥дучи повз, так н≥би нехот¤чи, два-три доброд≥њ, перелистують книжки ≥ дивуютьс¤: "ѕредставьтЇ себе, ¤ думал у н≥х од≥н Ўевченко, а между тем, оказиваЇтс¤"... ≤з вв≥чливосги щось купують, а пот≥м заход¤ть за книжками уже й до "ѕросв≥ти"!...]

¬ 1914 роц≥, п≥д час розгрому "ѕросв≥ти", на ѕавловського, ¤к активного члена, упали адм≥н≥стративн≥ кари ≥ в≥н мав досить клопоту, визвол¤ючи в≥д них себе ≥ других. Ќа початку революц≥њ 1917 року, коли ѕод≥льську «емську ”праву евакували з  ам'¤нц¤ до ¬≥нниц≥ та назад, ѕавловський покинув працю у «емств≥ ≥ поњхав у св≥й р≥дний пов≥т, на  ињвщину, де провадив орган≥зац≥йну пол≥тичну працю. ѕ≥сл¤ того в≥н перењхав до  иЇва, де вступив на службу у ћ≥н≥стерство ‘≥нанс≥в ”крањнськоњ Ќародньоњ –еспубл≥ки. ќдначе тут в≥н недовго пожив: ѕавловський давно був хорий на горло; цю недугу в≥н не раз загострював своЇю участю у просв≥т¤нських виставах, у ¤ких любив виступати, ≥ помер у  иЇв≥ в 1919 р. ще нестарим чолов≥ком, у велик≥й нужд≥[...]

ќтже, коли революц≥¤ 1905 року дала украњнському громад¤нству можлив≥сть ¤коњсь ширшоњ роботи, то воно ≥нстинктово кинулось до культурно-осв≥тньоњ прац≥, може, п≥дсв≥дома в≥дчуваючи, що поруч з нею, з цею працею, прийдуть ≥ моменти пол≥тичного характеру, а десь там дал≥ ≥ нац≥онально-державного...

” вс¤кому раз≥, по ц≥л≥й ”крањн≥ залунало тод≥ гасло: засновувати культурно-осв≥тн≥ украњнськ≥ товариства п≥д назвою "ѕросв≥та" (на зразок товариства ",ѕросв≥та" у Ћьвов≥) ≥ у вс≥х б≥льших м≥стах в ”крањн≥ ¤краз засновано так≥ товариства. “аким чином "ѕросв≥ти" постали: у  иЇв≥, ќдес≥,  атеринослав≥, „ерн≥гов≥, ’ерсон≥, ћиколаЇв≥ ≥ т. д.

ќсновано "ѕросв≥ту" ≥ в  ам'¤нц≥. ќдначе треба зазначити, що районом њњ д≥¤льности було не лише м≥сто  ам'¤нець, ¤к це зробили де¤к≥ ≥нш≥ "ѕросв≥ти", напр., ќдеська, ћиколањвська, а ц≥ла ѕод≥льська губерн≥¤. ÷е зазначувалось у статут≥ “овариства, це визнавала адм≥н≥страц≥¤, в тих рамках працювала чи намагалас¤ працювати ѕод≥льська "ѕросв≥та" - ≥ в тому було њњ культурно-нац≥ональне ≥ громадсько-пол≥тичне, а тепер ≥ ≥сторичне значенн¤ дл¤ ц≥лого краю. ћетою “овариства було, ¤к зазначувалось в першому параграф≥ статуту, "п≥днесенн¤ культурного р≥вн¤ ≥ економ≥чного добробуту населенн¤ ѕод≥лл¤". «асобами дл¤ цього “овариство уважало: орган≥зац≥ю б≥бл≥отек-читалень, ширенн¤ серед народу попул¤рноњ л≥тератури, заснуванн¤ загальноосв≥тн≥х ≥ фахових шк≥л, вивченн¤ мистецтва та фолкльору м≥сцевого населенн¤, врешт≥, виданн¤ книжок.

Ќа жаль, хоча ¤ мав колись у своњх руках сотн≥ й тис¤ч≥ прим≥рник≥в статуту, ¤к≥ ми розсилали по ѕод≥лл≥, тепер не маю н≥ одного. “ому, може, дещо й поминув. “а в ус¤кому раз≥, добре знаю, що ¤к мета “овариства була зазначена широка, гак ≥ засоби дл¤ дос¤гненн¤ њњ були нам≥чен≥ численн≥, р≥зноман≥тн≥.

ќсь з такою високою метою ≥ такою широкою програмою ѕод≥льська "ѕросв≥та" приступила до своЇњ прац≥.

ѕередус≥м р≥шено, щоб базою був  ам'¤нець: читальн¤, а при н≥й б≥бл≥отека, тут же канцел¤р≥¤ та м≥сце дл¤ зас≥дань управи. ѕомешканн¤ найн¤то маленьке, за 15 рубл. у м≥с¤ць, ≥ складалось воно ≥з трьох к≥мнат: б≥бл≥отеки (заразом ≥ канцел¤р≥њ), читальн≥, к≥мнатки б≥бл≥отекар¤, а також ≥ кухн≥, де пом≥щавс¤ кур'Їр. ÷¤ дом≥вка "ѕросв≥ти" була на ћосковськ≥й вулиц≥ в одноповерховому будинков≥ - ≥ вињ л¤дала в п≥й "ѕросв≥та" ¤к маленька, скромненька ≥ б≥дненька установа, з≥ своњми читанками та брошурками в благеньк≥й соснов≥й шафц≥... ≤ не мр≥¤ла вона, що р≥вно за дванадц¤ть л≥т, у 1918 роц≥, у  ам'¤нц≥, просто перед нею, навпроти, постане... ”крањнський ƒержавний ”н≥верситет. “ак, ун≥верситет (тепер ≤Ќќ - ≤нститут Ќародньоњ ќсв≥ти) м≥ститьс¤ ¤краз навпроти (трошки навск≥с) цього будиночка: в часи урочистого в≥дкритт¤ ун≥верситету повз нього байдуже прол≥тали блискуч≥ авта з найвищими достойниками ”крањнськоњ ƒержави, проб≥гали повози на іумах ≥ йшли та йшли поодинц≥ ≥ групами представники украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, професори ≥ студентство... ≤ в≥дчувалос¤, що на тому скромному будинку ¤к пам'¤ть, ¤к вд¤чн≥сть мусить бути прибита маленька табличка з коротким написом: "“ут м≥стилас¤ перша "ѕросв≥та" на ѕод≥лл≥". Ѕо ун≥верситет був лог≥чним ≥ безпосередн≥м насл≥дком д≥¤льности "ѕросв≥ти", а багато людей, що стали ≥н≥ц≥¤торами, орган≥заторами ≥, почасти, професорами ”крањнського ƒержавного ”н≥верситету в  ам'¤нц≥, були ¤краз орган≥заторами й д≥¤чами першоњ ѕод≥льськоњ "ѕросв≥ти"...

√оловною справою в широк≥й програм≥ д≥¤льности "ѕросв≥ти", про ¤ку найб≥льше мр≥¤ли орган≥затори “овариства ≥ ради ¤коњ передус≥м засновували "ѕросв≥ту", було в≥дкритт¤ б≥бл≥отек-читалень по селах. ѕ≥д тим огл¤дом де¤к≥ просв≥т¤ни мали св≥й вимр≥¤ний ≥деал: ось стоњть у сел≥ чепурна б≥ленька хата, а над входом до нењ гарненька вив≥ска: "“овариство "ѕросв≥та" у с. Ѕерез≥вц≥". «аходите всередину, а там чисто, гарно - в≥кна й двер≥ прикрашен≥ плахтами й рушниками, а на ч≥льному м≥сц≥ великий портрет “араса Ўевченка, увесь в рушниках ≥ кв≥тах. ѕосередин≥ ст≥л, на ньому р¤дом лежать газети, а в кутку - шафа повна книжок. «а столом сид¤ть д¤дьки й читають газети, а коло шафи гурт молод≥ ≥ старших людей - беруть у б≥бл≥отекар¤ книжки додому. "ѕросв≥та" - центр культурного, духового й економ≥чного житт¤ Ѕерез≥вки - до нењ сход¤тьс¤ ≥ в≥д нењ розход¤тьс¤ ус≥ книжки. "ѕросв≥та" ур¤джуЇ в сел≥ р≥зн≥ ≥мпрези, лекц≥њ й вистави, боретьс¤ з негативними впливами м≥ста ≥ солдатчини, кермуЇ майбутн≥ми виборами до майбутнього парл¤менту ≥ взагал≥ веде украњнське село по шл¤ху нац≥онального, економ≥чного й пол≥тичного визволенн¤..]

≤з представник≥в польського громад¤нства м. ам'¤нц¤, що п≥дтримували контакт з "ѕросв≥тою" й украњнц¤ми в той час, можна згадати таких ос≥б: по-перше, ќлександра ѕавловича Ўульм≥нського, людину, що дуже близько сто¤ла до украњнц≥в ≥ до "ѕросв≥ти" в≥н був ≥ увесь час членом "ѕросв≥ти". ¬загал≥ Ўульм≥нському належитьс¤ певне окреме м≥сце в ≥стор≥њ  ам'¤нц¤. Ўульм≥нський по осв≥т≥ - правник, але в≥н залишив працю в сфер≥ вузькоправнич≥й ≥ в≥ддавс¤ ц≥лком мун≥ципальн≥й д≥¤льност≥. Ќа прот¤з≥ ц≥лоњ низки трьохл≥ть Ўульм≥нського завс≥ди вибирали членом кам'¤нецькоњ м≥ськоњ управи, ≥ в останн≥ часи кам'¤нчани нав≥ть не у¤вл¤ли соб≥  ам'¤нц¤ без члена управи ќлександра ѕавловича, тому на ц≥й посад≥ в≥н залишавс¤ при вс≥х революц≥йних зм≥нах ≥ владах, аж до опануванн¤  ам'¤нц¤ большевиками. ¬орожий до бюрократизму, щирий демократ не т≥льки по переконанн¤х, але й в реальному житт≥, в≥н не любив сид≥ти в каб≥нет≥ м≥ж пап≥рц¤ми ≥ уважав, що всюди, при р≥зних роботах, в≥н мусить бути особисто ≥ брати безпосередньо участь.  р≥м того, в≥н був живою громадською людиною ≥, помимо управи, всюди мав ще громадськ≥ обов'¤зки. “ому Ўульм≥нського к≥лька раз≥в на день можна було зустр≥ти в р≥зних м≥сц¤х  ам'¤нц¤, ¤к не на повозц≥, то найчаст≥ше п≥шки. —воњм зверхн≥м вигл¤дом в≥н мало подобав на пол¤ка. якось легковажив соб≥ цю зовн≥шню елегантн≥сть, що так характерна була дл¤ представник≥в ц≥Їњ нац≥њ: з чорною бородою, в довг≥м чорн≥м пальт≥, часто увесь захл¤паний болотом, в≥н не раз ≥ в дощ кудись посп≥шав п≥д парасолею ≥з заклопотаним вигл¤дом. ѕ≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни Ўульм≥нський заходивс¤ коло орган≥зац≥њ м≥ськоњ хл≥бопекарн≥ ≥ було в≥домо, що це мун≥ципальне п≥дприЇмство - дл¤ м≥ста взагал≥ дуже корисне ≥ потр≥бне - причин¤ло Ўульм≥нському багато клопоту й неприЇмностей. ¬загал≥ в≥н був справжн≥м громад¤нином м≥ста ≥ поклав дуже багато прац≥ дл¤  ам'¤нц¤. ќдною ≥з останн≥х справ, ¤кою дуже захопивс¤ Ўульм≥нський ≥ знач≥нн¤ ¤коњ виходить далеко поза меж≥  ам'¤нц¤, була орган≥зац≥¤ в  ам'¤нц≥ ”крањнського ƒержавного ”н≥верситету.  ам'¤нецька м≥ська дума зробила дл¤ т≥Їњ справи дуже багато, ≥ все головним чином з ≥н≥ц≥¤тиви Ўульм≥нського.

≤нш≥ представники польського громад¤нства не сто¤ли так близько до "ѕросв≥ти", ¤к Ўульм≥нський, але часом нав≥дувались до “овариства та взагал≥ були в досить близьк≥м знайомств≥ з окремими д≥¤чами "ѕросв≥ти". ƒо таких належить “адеуш ¬¤чеславович «алЇнський. “.«алЇнський був в≥домим у  ам'¤нц≥ л≥карем ≥ бактер≥ологом. ќдночасно в≥н був товаришем по служб≥ —олухи. ¬ останн≥ роки житт¤ —олухи, коли в≥н заслаб на сонну хоробу, «алЇнський багато зробив дл¤ хорого, м≥ж ≥ншим, њздив до Ћьвова за спец≥ал≥стом л≥карем. ¬ досить близьк≥м знайомств≥ з д≥¤чами "ѕросв≥ти" був також в≥домий у  ам'¤нц≥ адвокат ћаковський, згодом президент найвищого адм≥н≥стративного суду в ѕольщ≥. ¬ останн≥ часи, при орган≥зац≥њ  ам'¤нецького ”крањнського ”н≥верситету, близьку участь в ц≥й справ≥ брав також пол¤к. старий професор природознавства в одеському ун≥верситет≥ Ѕучинський. ¬≥н ¤краз тод≥ п≥шов на пенс≥ю, покинув ќдесу ≥ перебравс¤ у своЇ родинне м≥сто  ам'¤нець.

ќкреме м≥сце в ≥стор≥њ украњнського руху на ѕод≥лл≥, головно в ≥стор≥њ кооперац≥њ в ц≥й губерн≥њ, належитьс¤ видатн≥й людин≥, теж пол¤ков≥ по походженн≥, …оахиму јвгустинову ¬олошиновському. ÷е постать дуже видатна, хоч. правда, й трохи таЇмнича. ¬истачить сказати, що п≥сл¤ 1905 року коли було проголошено волю преси, в≥н один ≥з перших почав видавати часопис-тижневик украњнською мовою п≥д назвою "—в≥това «≥рниц¤". ÷е був попул¤рний часопис дл¤ сел¤н ≥ друкувавс¤ "¤рижкою", себто рос≥йським правописом, щоб люд¤м легше було його читати. —воњм зм≥стом був дл¤ сел¤н дуже ц≥кавий ≥, м≥ж ≥ншим, ≥. гар¤че пропов≥дував споживчу та | ≥ншу кооперац≥ю, так що ¬олошиновського можна вважати, у велик≥й м≥р≥, батьком кооперац≥њ на ѕод≥лл≥. ¬олошиновський майже сам-один заповнював статт¤ми св≥й невеликий журнал, але треба сказати, ц≥ статт≥ ¤к своЇю тематикою, так головно формою були блискуч≥: це був зразок, ¤к треба писати дл¤ наших людей у сел≥, що до того часу зовс≥м не читали жадних часопис≥в ≥ взагал≥ на 80% були неграмотн≥. ¬олошиновський - чолов≥к взагал≥ дуже мудрий - по¤снював усп≥х свого часопису тим, що в≥н пост≥йно мешкаЇ в сел≥ (мав невеликий маЇток) ≥ до тонкощ≥в знаЇ народню мову, а про що писати дл¤ наших людей - то ¤ "зразу маю тему, ¤к поговорю ≥з своњми д¤дьками-сус≥дами, сто¤чи на ворот¤х". ≤ справд≥, украњнськ≥ часописи дл¤ сел¤н, що пот≥м виходили у  иЇв≥ - ¤к "«ас≥в", "—ело", "ћа¤к"- ≥ де писали наш≥ украњнськ≥ ≥нтел≥генти - письменники ≥ журнал≥сти (м≥ж ними √р≥нченко, √рушевський та ≥нш≥), не могли дор≥вн¤ти щодо мистецтва попул¤рности "—в≥тов≥й «≥рниц≥". ќдначе нас, тод≥ молодих украњнц≥в, дуже ≥нтригувало, чому ¬олошиновський - пол¤к вз¤вс¤ видавати украњнський часопис ≥ за ¤к≥, власне, грош≥. ≤ ось тод≥ була чутка, що грош≥ йому дали польськ≥ пом≥щики, а в≥н, ¬олошиновський, вз¤вс¤ за те боротись у своњм часопис≥ з аграрними непор¤дками -страйками, п≥дпалами панських маЇтк≥в ≥ т.д. ÷е було дуже под≥бне на правду, бо тод≥ - п≥д час першоњ рос≥йськоњ революц≥њ в 1905 - 07 рр. - аграрн≥ виступи по селах були на пор¤дку денному ≥ справд≥, народ, не чекаючи на земельну реформу, що мала перевести ƒержавна ƒума, в багатьох м≥сц¤х по свойому розум≥нню, самотужки, викурював ≥з села пом≥щик≥в ≥ п≥дпалював скирти з хл≥бом у пол≥, а часто й ц≥л≥ економ≥њ з будинками; трапл¤лись також вбивства пом≥щик≥в та управл¤ючих ≥ под. ≤ у "—в≥тов≥й «≥рниц≥", справд≥, часто з'¤вл¤лис¤ тод≥ статт≥, що закликали сел¤н до терпеливости ≥ по¤снювали, що нищенн¤ майна, чийого б то не було, робить шкоду усьому сусп≥льству. ¬олошиновський не був проти земельноњ реформи, але у своњй "—в≥тов≥й «≥рниц≥" пропов≥дував пом≥ркован≥сть ≥ поступов≥сть, а також п≥дкреслював, що люди на сел≥ б≥дують не т≥льки тому, що мало земл≥ мають, а також ≥ тому, що зле на н≥й господарюють. јле сусп≥льство украњнське було тод≥ настроЇне дуже радикально, ≥ хоч "—в≥това «≥рниц¤" була органом украњнським, одначе до нењ ставились дуже стримано, нав≥ть нап≥ввороже ≥ називали њњ "—в≥това ƒурниц¤". “≥льки коли хвил¤ революц≥њ перейшла, а "—в≥това «≥рниц¤" й дал≥ виходила ≥ загалом, треба сказати, - була органом ц≥лком пристойним, в≥дношенн¤ до нењ покращало ≥, оск≥льки ми чули, до ¬олошиновського писав листи й Ѕорис √р≥нченко, схил¤ючи його перейти на украњнський правопис, що ¬олошиновський ≥ зробив.  оли б треба було усталити пол≥тичне обличч¤ ¬олошиновського, то належить гадати, що при царському режим≥, його треба було б зарахувати до пол¤к≥в-украњноф≥л≥в, гаслом ¤ких було: "’оч ¤ пол¤к, але оск≥льки ¤ жию серед украњнського народу, то мушу й працювати дл¤ нього". јле над≥йшли ≥нш≥ под≥њ: революц≥¤ 1917 року, самост≥йна ѕольща, самост≥йна ”крањна, ≥ в ¤кий б≥к п≥шли симпат≥њ ≥ пл¤ни ¬олошиновського - трудно сказати. ѕам'¤таю лише, що в 1920 роц≥, коли було п≥дписано польсько-украњнський союз ≥ формувавс¤ сп≥льний наступ союзних арм≥й проти большевик≥в, то до  ам'¤нц¤-ѕод[≥льського], що був тод≥ столицею ”крањни, - фактично в≥домого "чотирикутника"- прињхав ¬олошиновський ≥ випустив на початку травн¤ 1920 року одне чи два числа "—в≥товоњ «≥рниц≥". ѕригадую, перше число в≥дновленого часопису урочисто в≥тало польсько-украњнську дружбу ≥ об'Їднаний пох≥д на сп≥льного ворога - большевик≥в. —ам ¬олошиновський, що прињхав до  ам'¤нц¤, в≥дновив знайомство з под≥льськими украњнц¤ми (бо десь в≥д 1912 року в≥н мешкав у  иЇв≥) ≥, оск≥льки можна було спостерегти, ц≥кавивс¤ настро¤ми украњнц≥в та њх ставленн¤м до ≥сторичноњ под≥њ, ¤кою був п≥дписаний щойно ¬аршавський ƒогов≥р. «годом ви¤вилос¤, що ¬олошиновський в≥д≥гравав у той час немалу ролю. як говорили, в≥н п≥д час походу польсько-украњнських арм≥й на  ињв супроводжував ѕ≥лсудського в його вагон≥-сальон≥. ћи здогадувалис¤, що ¬олошиновського було приставлено до Ќачальника –еч≥ ѕосполитоњ ѕольськоњ ¤к мудру людину ≥ доброго знавц¤ ”крањни, а зокрема ѕод≥лл¤ та його народу. як в≥домо, цей, спочатку майже тр≥юмфальний, пох≥д дуже швидко ск≥нчивс¤ наглим в≥дступом, так що рол¤ та напр¤м прац≥ ¬олошиновського ¤к дорадника Ќачальника ѕольськоњ держави не встигли виразн≥ше позначитись. ѕ≥д час ѕольськоњ ƒержави ¬олошиновський оселивс¤ на ¬олин≥ ≥ був обраний зв≥дси членом польського —енату. ѕеребуваючи на ем≥грац≥њ в ≥нш≥й держав≥, поза ѕольщею, ¤ не мав можливости сл≥дкувати за д≥¤льн≥стю ¬олошиновського, одначе не пригадую також будь-¤ких його публ≥чних виступ≥в взагал≥ чи в оборон≥ украњнц≥в зокрема. ћаю враженн¤, що хоч ¬олошиновський, може, й не под≥л¤в пол≥тики ѕольщ≥ супроти украњнц≥в, але бачив, що н≥чого не вд≥Ї ≥з загальним настроЇм, ≥ тому мовчав. ј може, мовчав тому, що под≥л¤в. Ќе маю п≥дстав твердити н≥ першого, н≥ другого. ќчевидно, про це щось б≥льше можуть сказати украњнц≥ з ¬олин≥, зокрема з Ћуцька, де ¬олошиновський мешкав. ¬ кожному раз≥, це постать небуденна ≥ його значенн¤, ¤к визначного культурного д≥¤ча ≥ п≥онера-кооператора на ѕод≥лл≥, особливо в роках 1906 -13, не п≥дл¤гаЇ запереченню[...]

јле вертаюсь назад, до час≥в ще перед першою "ѕросв≥тою", до 1905 р.

¬ украњнському житт≥  ам'¤нц¤, а власне, можна сказати, ц≥лого ѕод≥лл¤, в≥н зазначив себе одною пом≥тною под≥Їю: Їпарх≥¤льним архиЇреЇм ѕод≥льським ≥ Ѕрацлавським призначено Їпископа ѕарфен≥¤. « ≥менем Їпископа ѕарфен≥¤ зв'¤зана в≥дома справа перекладу ≥ першого оф≥ц≥йного синодального виданн¤ ™вангел≥¤ украњнською мовою, а згодом, п≥д час революц≥њ 1917-19 рр., й початки украњнськоњ автокефальноњ церкви.

÷≥ моменти дають право спод≥ватись, що колись ми будемо мати повну б≥ограф≥ю нашого Їпископа-украњнц¤, нин≥ ж ¤ спинюсь головним чином на пер≥од≥ перебуванн¤ Їпископа ѕарфен≥¤ на ѕод≥лл≥.

™пископ ѕарфен≥й, в мир≥ Ћевицький, син св¤щеника, був родом украњнець з ѕолтавщини. ѕро його походженн¤, зрештою, досить говорила його зовн≥шн≥сть типового украњнц¤ з чорними очима. ѕод≥бний в≥н був значно до пок[≥йного] ™.’.„икаленка.

Ќе знаю, коли й ¤ким способом стало в≥домо, що Їпископ ѕарфен≥й Ї св≥домий украњнець, бо в т≥ часи особа на так≥м висок≥м оф≥ц≥йн≥м становищ≥ не т≥льки не могла соб≥ дозволити про це розголошувати, а навпаки, мус≥ла абсолютно мовчати, але першими про це дов≥дались ≥, у вс¤кому раз≥, першими почали це використовувати - сем≥наристи.

як ¤ вже писав вище, шк≥льний р≥к 1904/05 у ѕод≥льськ≥й ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ був роком жорстокоњ о пересл≥дуванн¤ та "≥зб≥Їн≥¤" "украњнських младенцев" - сем≥нар≥¤ мус≥ла видержати ц≥лор≥чний т¤жкий режим. ≤ ось, в нагороду за це, - восени 1905 р. - ман≥фест 17 жовтн¤ про свободи, а до того ще й новий архиЇрей - украњнець. ≤ ректор сем≥нар≥њ о.ћалиновський та його приб≥чники мус≥ли безсило дивитись на те, ¤к њх т¤жка прац¤ п≥шла намарно ≥ ¤к у ѕод≥льськ≥й —ем≥нар≥њ "г≥дра украњноф≥льства" знову та ще й зухвало почала п≥дносити голову.

—ем≥наристи-украњнц≥ майже не крились з≥ своњм украњнством - по кл¤сах в≥льно читали украњнську л≥тературу та вс¤к≥ численн≥ тод≥ украњнськ≥ й рос≥йськ≥ пер≥одичн≥ виданн¤, до театру й на украњнськ≥ вистави ходили ц≥лими гуртами, а сем≥наристи з вищих кл¤с одверто "путались" ≥з старшим украњнським громад¤нством ≥ б≥гали по м≥ст≥, виконуючи вс≥л¤к≥ дорученн¤ у зв'¤зку з заснуванн¤м "ѕросв≥ти".

“акий же настр≥й, зв'¤заний головним чином з тим фактом, що на чол≥ Їпарх≥њ стоњть архиЇрей-украњнець, був ≥ на пров≥нц≥њ, в губерн≥њ. “ут цю обставину почали використовувати передус≥м так зван≥ двокл¤сов≥ школи та ¬≥нницька церковно-учительська школа - установи, що п≥дготовл¤ли учител≥в дл¤ церковно-приходських ≥ двокл¤сових шк≥л, що п≥дл¤гали духовному в≥домству на чол≥ з архиЇреЇм. ”чител¤ми в тих школах служили здеб≥льша ук≥нчен≥ сем≥наристи з ƒуховноњ —ем≥нар≥њ, м≥ж ¤кими досить було св≥домих украњнц≥в, ≥ в де¤ких з цих шк≥л в т≥ часи ц≥лком оф≥ц≥йно запанувала украњнська атмосфера. ѕам'¤таю, що п≥д цим огл¤дом вид≥л¤лись:

„орнокозинецька двокл¤сова школа  ам'¤нецького пов≥ту, ∆ванчицька - ”шицького, а також ¬≥нницька церковно-учительська школа, - тип близький по програм≥ до учительських ≥нститут≥в, т≥льки духовного в≥домства. “ут один час був зав≥дуючим св¤щеник ѕогор≥лко, академ≥ст, людина високо≥дейна ≥ активний украњнець. ѕот≥м мен≥ доводилось багато зустр≥чати по ѕод≥лл≥ людей - його учн≥в ≥ прихильник≥в, у ¤ких залишились про свого пров≥дника дуже гарн≥ спомини.

“аким чином, увесь цей рух був насл≥дком лише того одного факту, що на чол≥ Їпарх≥њ сто¤ла людина, про ¤ку говорили, що то - св≥домий украњнець. ќдначе цей рух ще б≥льше поширивс¤ на ѕод≥лл≥, ≥ особливо серед духовенства, коли стало в≥домо, що —в¤т≥ший —инод, п≥сл¤ прихильного висновку –ос≥йськоњ јкадем≥њ Ќаук ≥ в порозум≥нн≥ з нею, доручив ѕод≥льському ™пископов≥ ѕарфен≥ю переклад —в¤того ѕисьма Ќового «ав≥ ≥ у, а власне. ™вангел≥њ й јпостольських ѕослан≥й на украњнську мову. “аким чином. ѕод≥льського ™пископа оф≥ц≥йно закликав "сам" —в¤т≥ший —инод стати активно коло украњнськоњ справи. ÷е - був величезний "козир" в руках украњнськоњ молод≥, головним чином под≥льських сем≥нарист≥в. Ѕо треба знати, що по глухих закутках ѕод≥лл¤ все-таки сид≥ло дуже багато глибокопров≥нц≥¤льних "замогорЇлих во днЇх своњх" батюшок та псаломщик≥в, вихованих у велик≥й поваз≥ до "устоЇв" ≥ до начальства, дл¤ ¤ких архиЇрей був Ѕог, а —инод ще щось б≥льше, недос¤жно-високе ≥ ¤к≥ чистою украњнською мовою доводили, що н≥¤коњ украњнськоњ мови немаЇ ≥ що вс≥ "от≥", котр≥ нос¤тьс¤ з своњми украњнськими книжками, - то "враги отЇчества, опасниЇ й пог≥бш≥Ї люд≥", ¤ким за житт¤ м≥сце в —иб≥р≥, а на т≥м св≥т≥ - на дн≥ пекла. ≤ ось вс≥ ц≥ "шибеники", ¤ких вони "не предают в руки правосуд≥¤" лише з т≥Їњ простоњ причини, що це - здеб≥льшого њх р≥дн≥ д≥ти, д≥стали можлив≥сть тикати пальц¤ми ≥ показувати "чорним по б≥лому", що ось "—в¤тешн≥й —≥нод" ≥ архиЇрей визнають оту крим≥нальну мову ≥ - подумайте соб≥! - ц≥Їю мовою буде друкуватис¤ не щось соб≥ таке, а —в¤те ™вангел≥Ї!

—тареньк≥ батюшки док≥рливо хитали головою, але вже н≥чого не говорили, мовчали: раз туњ "зам≥шаний" сам архиЇрей та ще й до того "—в¤гЇйш≥й —инод", то треба мовчати: щось справд≥ у св≥т≥ зм≥нилос¤...

ƒл¤ переведенн¤ ц≥лоњ прац≥ перекладу —в¤того ѕисьма Ќового «ав≥ту Їпископ ѕарфен≥й утворив ком≥с≥ю, до ¤коњ запросив людей з вищою богословською осв≥тою, але таких, що добре знають украњнську мову, а також ≥нш≥ мови - стар≥ та нов≥. “аким чином, до ком≥с≥њ ув≥йшли так≥ особи: о. прото≥Їрей ёхим —≥ц≥нський, прото≥Їрей  ирило —тиранкевич, учитель ƒуховноњ —ем≥нар≥њ - јфан≥й «ахар≥йович Ќеселовський, смотритель √ородськоњ Ўколи —ерг≥й ћитрофанович ≤ваницький, учитель ∆≥ночоњ ƒуховноњ Ўколи - ћикола ≤ванович Ѕичковський ≥ ще один учитель ƒуховноњ —ем≥нар≥њ - ћихайло ѕетрович —авкевич.

ѕро де¤ких член≥в ком≥с≥њ ¤ вже згадував, тепер згадую лише про нових. ќ. ирило “итович —тиранкевич у той час був насто¤телем т зв. —тарого —обору у  ам'¤нц≥ ≥ був вже людиною поважного в≥ку, десь за п'¤тдес¤т рок≥в. ¬ молодих л≥тах ¤к студент  ињвськоњ ƒуховноњ јкадем≥њ був переконаним украњнцем та ви¤вив себе активним членом кињвськоњ украњнськоњ громади ≥ людиною великих зд≥бностей. ѕро —тиранкевича, м≥ж ≥ншим, згадуЇ у спогадах своњх „икаленко, зазначуючи, що в той час —тиранкевич сп≥вроб≥тничав у галицьких виданн¤х ≥ гам вийшла нав≥ть окремою книжечкою його невелика пов≥сть "«а громаду", п≥д псевдон≥мом  -ѕодоленко. ќдначе в той пер≥од, про ¤кий згадую, о. —гиранкевич активно ¤к украњнець себе не ви¤вл¤в.  оли ж над≥йшла така справа, ¤к переклад ™вангел≥¤, о.—тиранкевича запросили до ком≥с≥њ ¤к старого украњнц¤ ≥ людину з високою богословською осв≥тою. ћиколу ≤вановича Ѕичковського, з походженн¤ волин¤ка, запрошено до ком≥с≥њ ¤к члена-секретар¤.

 ом≥с≥¤ звичайно збиралась в архиЇрейському дом≥, два рази в тиждень, ≥ тут провадила свою працю. як в≥домо, завданн¤м ком≥с≥њ не було дати новий переклад —в¤того ѕисьма, а проредагувати той, що був зроблений у 60-х роках XIX стол. св¤щеником ћорачевським. ÷ей ≥менно переклад —в¤т≥ший —инод ≥ јкадем≥¤ Ќаук ухвалили покласти в основу прац≥ ком≥с≥њ. ѕроте прац¤ не була легка й менш в≥дпов≥дальна. «авданн¤м ком≥с≥њ було проанал≥зувати кожне слово перекладу ћорачевського: пор≥вн¤ти його з текстом ориг≥налу, з текстами в ≥нших мовах, а кр≥м того, ≥з вс≥х можливих украњнських вираз≥в ≥ сл≥в вибрати найб≥льш в≥дпов≥дн≥. “екст, ухвалений ком≥с≥Їю Їпископа ѕарфен≥¤, в≥дсилано ще до јкадем≥њ Ќаук, де його перегл¤дав, коли не помил¤юсь, академ≥к Ўахматов, п≥сл¤ чого в≥н знову вертавс¤ до  ам'¤нц¤ ≥ тут ком≥с≥¤ ухвалювала остаточну редакц≥ю. ќстаточно ™вангел≥Ї п≥д догл¤дом т≥Їњ ком≥с≥њ й друкувалось, а справа з друком не була така легка: виданн¤ мус≥ло вийти без н≥¤коњ помилки, але авторитетним коректором могла бути лише ц¤ ком≥с≥¤, ≥ мен≥ доводилось часом бачити широк≥ коректурн≥ "гранки", що мандрували з ћоскви, з московськоњ синодальноњ друкарн≥, до  ам'¤нц¤, а зв≥дси, коли не помил¤юсь, знов-таки через ѕетербург назад у ћоскву. 1 кожний новий аркуш друку мус≥в зробити цей шл¤х к≥лька раз≥в, аж до остаточного дозволу друкувати. —екретар ком≥с≥њ ћ.Ѕичковський опов≥дав мен≥, що ус¤ ц¤ робота вимагала багато клопоту ≥ великоњ уважности.

ќдначе все ж це велике д≥ло досить усп≥шно посувалось наперед ≥, нарешт≥, в 1907 р. украњнський народ д≥став —в¤те ѕисьмо р≥дною мовою, видрукуване з благословенн¤ найвищоњ церковноњ влади. ћи, подол¤ни, були дуже горд≥ тим, що ц¤, така велика, всенац≥онального значенн¤ справа розпочалас¤ ≥ щасливо завершилас¤ у нас, на ѕод≥лл≥, ≥ оч≥ усього св≥домого украњнськоњ о громад¤нства звернен≥ на наш  ам'¤нець[...]

“реба було прокладати шл¤х у ц≥лком нов≥й д≥л¤нц≥ - п≥дготовити ≥ призвичањти думку народу ≥ духовенства до уживанн¤ р≥дноњ мови у церкв≥, врешт≥ треба було, аби ¤кимсь способом найширше опов≥сти, що украњнц≥ вже мають ≥ можуть користуватис¤ —в¤тим ѕисьмом на р≥дн≥й мов≥. ¬ зв'¤зку з цим у самоњ ком≥с≥њ виринула думка, щоби в найближчу ¬еликодню н≥ч, п≥д час служби Ѕожоњ, коли звичайно читаЇтьс¤ ™вангел≥Ї на к≥лькох мовах, у церквах ѕод≥лл¤ прочитати ™вангел≥Ї також украњнською мовою. ÷е тепер уже можна було зробити на закон≥й п≥дстав≥, бо ™вангел≥Ї було видано з благословенн¤ —в¤т≥шого —иноду. јле, оск≥льки пригадую, на той час ц≥ле —в¤те ѕисьмо ще не вийшло з друку ≥ тому Їпископ ѕарфен≥й дав замовленн¤ синодальн≥й друкарн≥, щоби було видане на окремих аркушах лише ¬еликоднЇ ™вангел≥Ї. ƒ≥йсно, це зроблено ≥ по ц≥л≥й ѕод≥льськ≥й губерн≥њ, кожн≥й парох≥њ, вислано такий окремий художньо виконаний листок з ¬еликодн≥м ™вангел≥Їм на украњнськ≥й мов≥ ≥ з пропозиц≥Їю в≥д Їпарх≥¤льного Їпископа прочитати його нар≥вн≥ ≥з слов'¤нським текстом.

“аким чином, на ѕод≥лл≥ у 1907 р., уперше в ”крањн≥, залунало з висоти церковного амвону —лово Ѕоже до народу його р≥дною мовою. ќсобливою урочист≥стю було це обставлене в  ам'¤нц≥, в  атедральному —обор≥, коли п≥д час јрхиЇрейськоњ служби в церкв≥, переповнен≥й оф≥ц≥йними представниками влади ≥ народом, п≥д рад≥сний гом≥н дзвон≥в уперше пролунало:

"—початку було —лово. ≤ —лово було у Ѕога. ≤ Ѕог був —лово"...

«вичайно, не треба додавати, що ѕод≥льська ",ѕросв≥та" до ц≥лоњ справи перекладу —в¤того ѕисьма ви¤вл¤ла увесь час велике за≥нтересуванн¤, а через своњх член≥в - о. —≥ц≥нського та —.≤ваницького, що були й членами ком≥с≥њ дл¤ перекладу, завс≥ди була в курс≥ д≥ла. «араз по виход≥ —в. ѕисьма ≥з друку "ѕросв≥та" виписала дл¤ себе значну к≥льк≥сть прим≥рник≥в ≥з синодальноњ друкарн≥, ≥ через книгарню “овариства багато роз≥йшлос¤ —в¤того ѕисьма, а ще б≥льше ¬еликоднього ™вангел≥¤ по селах ѕод≥лл¤)[...]

‘акт, що на чол≥ Їпарх≥њ сто¤в Їпископ-украњнець, його акц≥¤, та ще з дорученн¤ —иноду, в справ≥ перекладу —в. ѕисьма на украњнську мову дуже швидко дала своњ насл≥дки: духовенство ѕод≥льськоњ губерн≥њ, особливо в особ≥ своњх л≥пших ≥ б≥льш прогресивних представник≥в, безумовно зрушило в нац≥ональному украњнському питанн≥ з мертвоњ точки. ѕрич≥м дл¤ належноњ оц≥нки цього факту треба зазначити, що з боку Їпископа ѕарфен≥¤ духовенство н≥ разу не чуло ¤коњ ось виразного, хоч би нав≥ть нап≥воф≥ц≥йного, заклику ставати на нац≥ональний грунт. ќтже, коли це робилос¤ з боку под≥льського духовенства, то робилос¤ не з наказу "начальства", а з власного бажанн¤, духовенство само старалось поступованн¤ своњ о ¬ладики витолкувати у бажаний дл¤ себе б≥к. ѕравда, був такий факт, що одного разу, скоро по заснуванн≥ "ѕросв≥ти", Їпископ ѕарфен≥й з власноњ ≥н≥ц≥¤тиви зањхав особисто до б≥бл≥отеки читальн≥ "ѕросв≥ти", огл¤нув њњ, пожертвував 25 карб., а пот≥м п≥зн≥ше прийн¤в званн¤ "почесного члена" “овариства, що, звичайно, "ѕросв≥та" старалас¤ широко використати в ц≥л¤х аг≥тац≥йних, особливо серед духовенства. јле ж трохи згодом Їн. ѕарфен≥й уже так н≥би мус≥в сам анулювати цей св≥й вчинок: до нього ¤вилас¤ депутац≥¤ в≥д новозаснованого тод≥ "—оюза –усскаго Ќарода" * ≥ просила "благословить благоЇ начинан≥Ї". ясно, що Їпископов≥, в його положенн≥, н≥чого не залишалось, ¤к "благословить ≥ внести лепту" - ≥ то не меншу, н≥ж одержала "ѕросв≥та". ѕам'¤таю, тод≥ виходив у  иЇв≥ невеличкий тижневик "—лово", орган украњнських соц≥¤л-демократ≥в, ≥ в ц≥м журнал≥ д≥сталос¤ ≥ Їн. ѕарфен≥ю за "—оюз –усскаго Ќарода", ≥ "ѕросв≥т≥" за њњ почесного члена. як пригадую, кам'¤нецьк≥ украњнц≥ дуже обурювалис¤ тод≥ зам≥ткою "—лова": њм, мовл¤в, легко там сид≥ти в редакц≥њ та критикувати, а спробували б вони прийти сюди та тут конкретно працювати. „ого ж вони хот¤ть: чи щобЇп.ѕарфен≥й вигнав депутац≥ю "—оюз –усскаго Ќарода" ≥ сам, звичайно, за ним вилет≥в, чи щоби "ѕросв≥та" викинула Їпископа ѕарфен≥¤ ≥з почесних член≥в ≥ тим самим себе закрила. —ловом, ¤ хот≥в зазначити, що становище Їпископа ѕафен≥¤ в т≥ часи було дуже складне ≥, в ус¤кому раз≥, не дозвол¤ло йому самому н≥ оф≥ц≥йно, н≥ приватне виступати одверто ≥ активно в будь-¤к≥й украњнськ≥й справ≥. ќтже ц≥каво, що досить було лише нат¤к≥в - ≥ серед под≥льського духовенства започавс¤ певний рух.

* "—оюз –усскаго Ќарода" - реакц≥йна орган≥зац≥¤, що постала у –ос≥њ, в р≥зних м≥стах, ≥ об'Їднувала в соб≥ прихильник≥в старого ладу, що були ворож≥ революц≥йним змаганн¤м ¤к великорос≥йського, так ≥ ≥нших народ≥в. ѕрим. автора.

ѕередус≥м це в≥дбилос¤ на м≥сцев≥й Їпарх≥¤льн≥й газет≥ "ѕодол≥¤". ÷¤ газета була оф≥ц≥йним органом ≥ тому, ¤к правило, мус≥ла б бути правою ≥ реакц≥йною. ћ≥ж тим, поза загальним благочестиво-Їлейним тоном, ¤кого старанно надавав њй "дл¤ пор¤дку" редактор —.—.ƒложевський, в≥н же сам ум≥щав в н≥й статт≥, що трактували де¤к≥ болюч≥ питанн¤ далеко "неблагочестиво", ≥ в "ѕодол≥њ" часто писали люди дуже л≥беральних погл¤д≥в. «окрема, туњ систематично почали з'¤вл¤тись статт≥ ≥ по украњнському питанню, правда, ≥з тактичних м≥ркувань, в "благонам≥рених" рамках, себто не про питанн¤ в ц≥лому, а, головним чином, про мову та школу. ÷≥ статт≥ здеб≥льшого писали: член ≤-шоњ ƒержавноњ ƒуми, св¤щеник Ѕалтського пов≥ту о. јнтон≥й √риневич, прот. ё. —≥ц≥нський, св¤щ. √ригор≥й ћельницький та ≥нш≥. “ак само газета досить часто ум≥щувала файлетони-опов≥данн¤ украњнською мовою. "ѕодол≥ю" обов'¤зково висилали до кожноњ парох≥њ, тут њњ читали св¤щеник, псаломщик, учитель ≥ таким чином п≥д огл¤дом попул¤ризац≥њ украњнського питанн¤ ц¤ газета зробила на ѕод≥лл≥ досить поважну працю.

ƒругим ¤вищем, характерним дл¤ того часу, було уживанн¤ украњнськоњ мови в церковних пропов≥д¤х. ѕравда, це починалось дуже обережно ≥ помалу, але починалось. ¬ зв'¤зку з цим рухом вийшли на ѕод≥лл≥ нав≥ть два друкован≥ зб≥рники пропов≥дей, авторами ¤ких були под≥льськ≥ батюшки. ќдним ≥з автор≥в був св¤щеник з м≥стечка ѕикова ¬≥нницькоњ о пов≥ту —тепанк≥вський, батько в≥домого украњнського пол≥тичного д≥¤ча, а другим - св¤щеник ѕроскур≥вського пов≥ту ¬анькевич.  нижка його, дл¤ ¤коњ в≥н здобув благословенн¤ ѕреосв¤щенного ѕарфен≥¤, мала назву ",ѕропов≥д≥ до ћалоруського народу". Ќа моЇ запитанн¤, чому не украњнського, о. ¬анькевич в≥дпов≥в мен≥, що йому порадив так зробити ѕреосв¤щенний, щоби не дуже "зривати оч≥" р≥зному начальству.

” кожному раз≥, так або ≥накше, украњнське питанн¤ на ѕод≥лл≥ все поважн≥ше ставилось на пор¤док денний, все б≥льше набирало тенденц≥й вийти за меж≥ чисто приватних рамц≥в на ширший терен громад¤нського ≥ державноњ о житт¤. Ќа цей раз стала справа про певного роду "украњн≥зац≥ю", висловлюючись сучасним терм≥ном, тих шк≥л на ѕод≥лл≥, що випускають учител≥в. ѕриводом до цього був новий пореволюц≥йний закон, ¤кий мав на уваз≥, здаЇтьс¤, головним чином пол¤к≥в ≥ жид≥в ≥ по ¤кому певн≥ школи могли запровадити у себе науку т≥Їњ чи ≥ншоњ м≥сцевоњ мови, ≥стор≥њ та л≥тератури, але на своњ власн≥ кошти. ќтже, з ≥н≥ц≥¤тиви ѕод≥льськоњ "ѕросв≥ти" розпочато акц≥ю, щоби так≥ предмети запровадити у двокл¤сових школах, ¤к≥ готують учител≥в дл¤ церковно-приходських шк≥л, а сем≥наристи-украњнц≥ розпочали аналог≥чну акц≥ю в≥дносно ѕод≥льськоњ ƒуховноњ —ем≥нар≥њ. ўо ж до потр≥бних кошт≥в, то рахували, що њх може асигнувати ѕод≥льський Їпарх≥¤льний з'њзд ≥з Їпарх≥¤льних сум, а ¤к н≥, то потр≥бних на це три-чотири тис¤ч≥ карбованц≥в "ѕросв≥та" над≥¤лась роздобути шл¤хом р≥зних пожертв. ѕо ѕод≥лл≥ почалас¤ за цим в≥дпов≥дна аг≥тац≥¤, писали на цю тему й украњнськ≥ газети, але головна зупинка була з цього приводу, що, поперше, треба було, щоб Їпарх≥¤льний з'њзд духовенства признав необх≥дним запровадженн¤ украњнських дисципл≥н у своњх двокл¤сових школах та ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ ≥ набравс¤ см≥ливости звернутись за дозволом про це до рос≥йського —в¤т≥шого —иноду, а, подруге, - треба було, щоби —инод таку невидану новину дозволив. ќтже, все ж перше слово було за ѕод≥льським Їпарх≥¤льним з'њздом. «'њзд же цей був так н≥би своњ о роду парл¤ментом ѕод≥льськоњ Їпарх≥њ: в≥н складавс¤ ≥з 60 ос≥б св¤щеник≥в, ¤кщо не б≥льше, - членами його вибирали на м≥сц¤х людей поважн≥ших та старших - ≥ вир≥шував в≥н де¤к≥ справи, що торкались м≥сцевого Їпарх≥¤льноњ о житт¤. —прави ж ц≥ були так≥: утриманн¤ духовних шк≥л на ѕод≥лл≥, ≥нтернат≥в при сем≥нар≥њ та Їпарх≥¤льних ж≥ночих школах, дал≥ - Їпарх≥¤льна фабрика св≥чок, емеритальна каса под≥льського духовенства ≥ тому под≥бне. ѕравда, по закону, вс≥ постанови йшли на затвердженн¤ м≥сцевого архиЇре¤, але часом так бувало, що м≥ж з'њздом та Їпископом йшла скрита або нав≥ть одверта боротьба. ќтже, хоча ми дуже над≥¤лись, що в наш≥й справ≥ допоможе Їпископ ѕарфен≥й, але, з другого боку, немало й потерпали: це ж мав бути перший колективний виступ духовенства Їпарх≥њ ≥ то в так≥м питанн≥, ¤ке ще до недав-нього часу було абсолютно "недопустими" ≥ ¤ке й тепер було дуже й дуже сумн≥вним. ўо скаже —инод - чи не розсердитьс¤ за таку "дерзость". ј, потрете, що скажуть батюшки на м≥сц¤х: вони-то аматори посп≥вати украњнських п≥сень, але ще нев≥домо ¤коњ вони засп≥вають, коли торкнетьс¤ справа "серйозного"... ќтож, маючи все те на уваз≥, кам'¤нецьк≥ "просв≥т¤ни" числили, що доведетьс¤ ще добре поаг≥тувати в кулюарах з'њзду, аби добитис¤ бажаних дл¤ нас р≥шень. ќдначе ¤вившись ¤кось на з'њзд, ми побачили, що тут уже й без нас прац¤ йде - аж кипить. ѕо коридорах кам'¤нецькоњ двокл¤совоњ школи, де в≥дбувавс¤ з'њзд, уже б≥гали сем≥наристи, лапали батюшок за поли ≥ палко доводили њм про необх≥дн≥сть запровадженн¤ украњнських дисципл≥н в ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ та двокл¤сових школах. ќдначе ви¤вилось, що на цей раз склад з'њзду, а головно дух його, вже далеко не був под≥бний до старих передреволюц≥йних з'њзд≥в, де зас≥дали лише "благонам≥рен≥" благочинн≥ ≥ ухвалювали лише те, що було "благоугодно" начальству. Ќа цей раз подих революц≥њ 1905 р. докотивс¤ й до глухих закутк≥в ѕод≥лл¤: на з'њзд прињхали здеб≥льшого молодш≥ батюшки, а ≥з старших б≥льш поступов≥; м≥ж одними й другими було к≥лька ц≥лком наших людей - св≥домих украњнц≥в, ≥ питанн¤ про запровадженн¤ украњнських дисципл≥н в ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ та двокл¤сових школах ѕод≥лл¤ вир≥шено дуже швидко ≥ ц≥лком позитивно. –озум≥Їтьс¤, дл¤ такого вир≥шенн¤ мало велике значенн¤ й те, що й Їпископ ѕарфен≥й хот≥в того, але треба зазначити, що постанова з'њзду - була безумовно щирим виразом вол≥ з'њзду. ¬загал≥ на тому з'њзд≥ панував ост≥льки в≥льний украњнський дух, що сем≥нарськ≥й молод≥, ¤ка там бувала, просто закрутилась голова, ≥ в безпосередн≥м зв'¤зку з цим з'њздом у сем≥нар≥њ тод≥ мало не трапивс¤ - чи, власне, таки й трапивс¤ - досить великий, ¤к на т≥ часи, скандал. —права була така: з'њзд духовенства в≥дбувавс¤ десь у друг≥й половин≥ вересн¤, а на 26-ого цього м≥с¤ц¤ в ѕод≥льськ≥й ƒуховн≥й —ем≥нар≥њ припадав храмовий празник - ≤вана Ѕогослова - з традиц≥йним концертом-бальом. —амо собою, що па баль запрошено й ц≥лий з'њзд in corpore. Ѕатюшки, звичайно, радо згодились, бо кому ж не приЇмно в≥дв≥дати свою Alma Mater та згадати молод≥ л≥та. ≤ д≥йсно, на веч≥р прибуло дуже багато св¤щеник≥в - здавалось, н≥би сюди прийшло усе ѕод≥лл¤. —ем≥наристи були супроти гостей з пров≥нц≥њ дуже уважними господар¤ми, буфет почав досить жваво працювати ще до концерту ≥ нас ≥ р≥й утворивс¤ щирий ≥ нав≥ть "п≥двищений". Ќарешт≥, розпочавс¤ концерт. —ем≥нарська зал¤ - повна народу; на передн≥х ст≥льц¤х, ¤к подобаЇ, вс¤ке начальство: архиЇрей, губернатор, жандармський полковник, вс¤к≥ в≥йськов≥ та цив≥льн≥ чини, педагог≥чний персонал кам'¤нецьких шк≥л ≥, нарешт≥, представники духовенства ц≥лоњ Їпарх≥њ. ѕрограма концерту на дев'¤тдес¤т в≥дсотк≥в украњнська - начальство, з огл¤ду на архиЇре¤ - "украњноч≥ла", не дуже то й опиналос¤. Ќастр≥й на зал≥ ≥ у виконавц≥в урочистий ≥ гарний.

ќсь минаЇ точка за точкою - сп≥ви, музика, декл¤мац≥њ, викликаючи голосн≥ оплески. Ќарешт≥ останн¤ точка - хор, прекрасний сем≥нарський хор, п≥д орудою сем≥нариста ќлександра ѕогорецького, виконуЇ попур≥ з украњнських п≥сень. Ќастр≥й на зал≥ з кожною п≥снею наростаЇ, оплески переход¤ть в овац≥ю ≥ наприк≥нц≥ вс≥ гост≥ встають, вибухаючи новими оплесками ≥ окриками б≥с". јле зненацька залю перетинаЇ громовий бас: "ѕросимо "ўе не вмерла ”крањна" - ≥ до нього приЇднуЇтьс¤ ц≥лий хор голос≥в з р≥зних кутк≥в. ƒиригент несм≥ло погл¤даЇ на Їпископа ѕарфен≥¤, той злегка киваЇ головою - ≥ по зал≥, вперше у ц≥й зал≥, розл¤гаЇтьс¤ могутн≥й украњнський народн≥й г≥мн. ѕубл≥ку н≥би пронизала ¤кась електрична ≥скра - вс≥ повскакували з м≥сць ≥ зак≥нченн¤ г≥мну покрилось голосним ≥ однодушним "ще раз". ≤скра в≥д публ≥ки передалась хоров≥, ≥ другий ≥ трет≥й раз в≥н сп≥вав у ¤комусь екстаз≥. ¬се це вийшло неспод≥вано, експромтом, але тим б≥льше ошоломлююче. √убернатор, жандармський полковник, вс¤ке начальство сто¤ло заскочене, лупаючи очима ≥ лише чуючи навколо себе могутн≥й натхненний сп≥в. Ќарешт≥, трохи схвильована публ≥ка вже наставилас¤ до виходу, ¤к тут зненацька почувс¤ пискливий ображений голосок ¤коњсь дами-патронеси: "ѕросим "Ѕоже, цар¤ хран≥!" ÷е так р≥знуло дисонансом, а хор був так схвильований ус≥м попередн≥м, що коли диригент дав знак до сп≥ву, то за ним вирвалось к≥лька поодиноких голос≥в ≥... стали. «р≥зали! «р≥зали скандально на сам≥м початку. ѕубл≥ка зашикала на знак пор¤дку. —хвильований диригент дрижачими руками почав видобувати з камертона "≥ он: до-м≥-до-м≥... "Ѕоже, ÷ар¤ ’ран≥"- почав хор, - "—≥ль..." ≥ став! “ак зањхав, що дал≥ н≥куди! Ќа зал≥ запанувала страшна н≥¤ков≥сть. ¬с≥ почервон≥ли ≥ поспускали оч≥. √убернатор сто¤в в "положен≥й не хуже губернагорскаго"... ј ц≥ла справа мала ¤скравий вигл¤д "скандалу в благородном с≥мейств≥". —хвильований до краю диригент безпереривно бив камертоном по руц≥ ≥ прикладав його до вуха, н≥чого при т≥м не чуючи, ≥ хор утретЇ почав злощасний г≥мн. Ќа цей раз до непевних голос≥в сп≥вак≥в там ≥ с¤м по зал≥ приЇднались несм≥лив≥ баски перел¤каних батюшок та публ≥ки ≥ г≥мн з т¤жкою б≥дою дот¤гнули до к≥нц¤.

я не знаю, чи д≥лились почесн≥ гост≥ за серв≥рованим столом своњми враженн¤ми в≥д двох г≥мн≥в ≥ що взагал≥ говорилось з цього приводу, т≥льки мен≥ пот≥м в≥домо стало, що б≥дний диригент д≥став у т≥м м≥с¤ц≥ "тройку" за "поведен≥Ї".

ўо ж до Їпископа ѕарфен≥¤, то пошепки говорили, що на нього полет≥ла у ѕетербург пачка донос≥в. «рештою, це не було особливо сенсац≥йною новиною: вже скоро п≥сл¤ прибутт¤ Їпископа ѕарфен≥¤ на ѕод≥лл¤ з ѕетербургу доходили до нас чутки, що у —инод раз-у-раз приход¤ть доноси ≥з  ам'¤нц¤ з обвинуваченн¤м ѕод≥льського архиЇре¤ "в опасном укра≥ноф≥лствЇ"[...]