Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Наші мікрорайони

ВТРЕТЄ Й ОСТАТОЧНО

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Сьогодні виповнюється рівно 50 років з того часу, коли приміське село Підзамче стало невід'ємною частиною міста. Тож перегорнімо сторінки історії цього мікрорайону.

Перша згадка про Підгроддя (так спочатку називали Підзамче) датується 1565 р. Як зазначає Євтим СІЦІНСЬКИЙ, "життя тут, узагалі, було сповнене небезпеки, оскільки татари часто забігали навіть під самі стіни Кам'янця і руйнували сусідні поселення". 16 березня 1670 р. грамотою польського короля Міхала ВИШНЕВЕЦЬКОГО Підгроддя вперше приєднали до міста. Але ненадовго: уже 1672 р. Поділля на 27 років захопили турки - і Підгроддя майже звилюдніло.

У XVІІІ ст. Підгроддя стає Підзамчем. Тут починають селитися євреї. Наприкінці 1780-х рр. на Підзамчі було 85 дворів, з яких 7 належало євреям.

Після приєднання Поділля до Росії (1793) Катерина ІІ подарувала Підзамче (а також інші села Кам'янецького староства - Карвасари, Татариски, Довжок) графу Аркадієві МОРКОВУ (1747-1827). Аркадій Іванович був відомим дипломатом. 1786 р. його призначили членом Колегії чужоземних справ, в якій згодом у безпосереднє відання Аркадія Івановича перейшло все закордонне листування Катерини ІІ. У 1801-1803 рр. граф Морков був російським послом у Парижі. Потім Підзамчем володіли князь ГОЛІЦИН, князь ОБОЛЕНСЬКИЙ і, нарешті, княгиня Анна Михайлівна ХІЛКОВА.

На Підзамчі в ХІХ - на початку ХХ ст. був архієрейський хутір. Його історія така. 1808 р. дворянин Йосип УЖЕВСЬКИЙ дав єпископу Подільському Іоанникію хутір на Підзамчі. 1843 р. архієпископ Подільський Арсеній влаштував тут домову церкву в ім'я св. апостола Іоанна Богослова. Близько 1880 р. замість старого дачного будинку, влаштованого посередині хутора, збудували новий кам'яний будинок, в якому на другому поверсі влаштували теж Іоанно-Богословську церкву. 1892 р. цю церкву значно розширили, влаштували дзвіницю з дуже гарним під'їздом, церкву посвятили на честь 12 апостолів. На Підзамчі також був свічковий завод Подільської єпархії.

У радянський час у колишній архієрейській садибі розміщувалася центральна районна лікарня. На початку листопада 1964 р. тут урочисто відкрили нове приміщення районної поліклініки. Тепер ці районні заклади охорони здоров'я вибралися з вулиці Папаніна на Підзамчі й розміщуються на вулиці Князів Коріатовичів у селищі Жовтневому.

1889 р. на Підзамчі було відкрито фотографію одеського міщанина Михайла Григоровича МОЛЧАНОВА.

За радянських часів, 1926 р., Підзамче (як і Карвасари, Біланівку) приєднали до Кам'янця-Подільського. Але підзамчани, на відміну від мешканців інших передмість, відмовилися від такої високої честі та залишилися в складі Довжоцької сільради. Проте 30 березня 1957 р. село Підзамче, згідно з ухвалою облвиконкому, знову стало складовою частиною Кам'янця. Тепер уже остаточно.

Найбільший розквіт Підзамча, напевне, припадає на 1960-і роки. Тут склалася непогана соціальна інфраструктура для задоволення найнагальніших потреб мешканців.

Через Підзамче проходило кілька міських автобусних маршрутів: №1 ("Залізничний вокзал - Спиртзавод"; це був перший у місті повоєнний автобусний маршрут, який 23 лютого 1950 р. зв'язав вокзал із Підзамчем), №4 (до райлікарні), №10 ("Ринок - Колибаївка"). Чимало приміських і міжміських маршрутів пролягало через Підзамче. Недарма ж із п'яти шосе у місті двоє (Жванецьке та Орининське) належать саме Підзамчу, а 31 грудня 1966 р. тут відкрили АЗС (на місці колишнього лютеранського цвинтаря). Правда, тоді на Підзамчі була лише початкова школа №11, відкрита 1 вересня 1959 р. Проте 1971 р. завершено будівництво і з 1 вересня відкрито восьмирічку (нині загальноосвітня школу І-ІІ ступенів).

Єдиною тоненькою ниточкою, що зв'язує Підзамче з містом, є Замковий міст. Коли міськвиконком 17 серпня 1980 р. повністю заборонив рух автотранспорту через аварійний міст, ця ниточка обірвалася. Тепер, щоб добратися з Підзамча до центру, треба було долати аж два села (Довжок і Смотрич) і міст "Стрімка лань".

Якось непомітно стала занепадати соціальна інфраструктура Підзамча. Правда, 1989 рік ознаменувався для мікрорайону появою двох нових об'єктів: 3 березня вперше ласкаво запросив малюків дитсадок №1 "Барвінок" на Орининському шосе, а 10 вересня в Амбулаторному провулку урочисто відкрили молитовний будинок Християн віри євангельської. Із середини 1990-х підзамчани стали користуватися природним газом.

З Підзамчем пов'язані сторінки життя письменника Михайла КОЦЮБИНСЬКОГО, партійного діяча Володимира ЗАТОНСЬКОГО, режисера Леся КУРБАСА. 1935 р. на Підзамче виселили Євтима СІЦІНСЬКОГО. На Підзамчі народилися фольклористка Тамара СИС-БИСТРИЦЬКА, поет, лауреат Шевченківської премії Микола ПОДОЛЯН.

Змінюються часи - змінюється і Підзамче. Приватна інціатива подарувала мікрорайону низку крамниць і кіосків. Візитною карткою Підзамча став готельний комплекс "Ксенія" (тут знімалися Богдан і Остап СТУПКИ, обідав Володимир ЛИТВИН). Відновлено рух через Замковий міст. 26 грудня 2005 р. на Підзамчі відкрито амбулаторію сімейної медицини. Життя триває.