Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ПОДІЛЛЯ У ВІЙНІ 1812 РОКУ

Протягом багатьох століть в спільній боротьбі проти ворогів гартувалася братерська дружба російського, українського та інших народів нашої Батьківщини. Однією з яскравих сторінок цієї дружби є вітчизняна війна 1812 року.

У ніч на 12 (24) червня без оголошення війни армія Наполеона Бонапарта вторгнулася в Росію і повела наступ на Москву, Петербург і Київ.

У момент вторгнення Наполеона на західних кордонах Російської держави зосереджувалися три армії: перша під командуванням М.Б. Барклай-де-Толлі, друга - П.І. Багратіона, третя - О.П. Тормасова. Остання перебувала на Волині між Любомлем і Старокостянтиновом. Ціною великих втрат французькі війська захопили у Волинській губернії Ковельський, Володимирський повіти і частину Луцького.

На Волині, як і на всій окупованій території, розгорнувся партизанський рух. Командування наполеонівських військ, яке розраховувало знайти на Україні, зокрема в її південно-західних губерніях, широку підтримку, прорахувалося. Населення Волині, весь український народ активно включилися в боротьбу проти загарбників.

Для забезпечення 3-ї, російської, армії продовольством, фуражем, спорядженням в Ізяславі, Старокостянтинові, Житомирі та інших містах створювалися так звані "магазини" - тилові бази. Дбаючи про створення і збереження запасів продовольства і фуражу, російське командування враховувало, що вони мали піти не тільки на постачання регулярної армії, але й кінного козачого війська, яке передбачалося створити для допомоги армії.

5 червня 1812 року надійшов попередній наказ про формування в Київській та Кам'янець-Подольскией губерніях чотирьох кінних козачих полків "з людей до козачої служби придатних і здавна навиками і бажаннями до неї відомих". Кожний полк мав складатися з 1200 козаків, 8 офіцерів, 88 унтер-офіцерів і 17 сурмачів. Поміщики затягували формування полків, бо побоювалися, що вступ селян до війська звільнить їх від кріпацької залежності, і поміщицькі господарства втратять робочу силу. Навіть загроза ворожої навали не змогла примусити поміщиків поступитися своїми вузькокласовими інтересами.

Всупереч їм широкі маси українського народу в грізний для батьківщини час виявили високе розуміння свого патріотичного обов'язку. Це насамперед проявилося у всенародному русі за створення ополчення і козачих полків. Селяни і козаки Поділля поставляли рекрутів і ополченців, забезпечували армію продовольством, фуражем, транспортом, жертвували гроші, майно.

Протягом 40 днів в Кам'янці-Подільському з рекрутів місцевого, а також Летичівського, Новоушицького, Проскурівського повітів був сформований 4-й Український козачий полк. Змінилося ставлення до рекрутської повинності. Сучасники відзначали, що рекрути йшли на збірні пункти з піснями, багато було добровольців.

Олександр І видав маніфест про створення земського ополчення, до якого кріпаки набиралися за згодою поміщиків, а вихідці з інших станів - добровільно, його створення стало справою всенародною. Але ентузіазм, з яким селяни, сподіваючись на визволення з кріпацтва, вступали до ополчення, налякав царський уряд. Боячись озброєного народу більше, ніж французьких військ, правляча верхівка скоротила число губерній, що "ополчалися". В Кам'янець-Подольскией, Київській і Волинській губерніях були створені загони "лісової варти".

Готуючись до вирішальних боїв з ворогом, Кутузов не ослабляв уваги до зміцнення оборони України. Генералу Тормасову він наказав "бути у Волині і Поділлі для охорони цього краю". Навіть тоді, коли той одержав наказ перейти до рішучих дій проти військ Наполеона на Волині, для прикриття Поділля з півночі в районі Ізяслава - Старокостянтинова було залишено 6 батальйонів піхоти та 12 ескадронів кавалерії. В свою чергу, з Поділля в 3-ю армію, крім козачого полка, численних рекрутів, влилося 505 чоловік "лісових козаків".

Населення Поділля з власної ініціативи постачало армію кіньми, волами, возами і фуражем. Перед цим подоляни подали, велику допомогу Дунайській армії продовольством, фуражем і транспортними засобами "Лісові козаки", чудово орієнтуючись на місцевості, добре володіли зброєю, були незамінними розвідниками та зв'язківцями.

Героїчна боротьба народів Росії завершилася повним розгромом наполеонівської армії. Бойова співдружність російського, українського та інших народів нашої країни у вітчизняній війні 1812 року ще більше зміцнила їх братерське єднання.

Гуменюк С.
Поділля у війні 1812 року // Радянське Поділля, 1984. - 17 лютого.

Читайте ще про події цієї війни на Кам'янеччині: тут і тут