Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

ПОДВИГ ОПОЛЧЕНЦІВ

1672 року Туреччина оволоділа Кам'янцем-Подільським. У могутніх мурах міста Галіль-паша готував нові загарбницькі походи. Невдовзі значна частина Поділля потрапила у турецьке ярмо. Бездіяльний польський король Міхал Корибут більше дбав про банкети, ніж про державні справи. Годі було й говорити про визволення. А коронний гетьман Ян Соб'єський прагнув королівської корони. Цього він міг досягти, повернувши подільський край Польщі. Тоді можна було усунути Корибута і поставити свою кандидатуру на звільнений трон.
Таким способом Соб'єський і почав торувати шлях до титулу короля. Збираючи військо, він заручився підтримкою багатьох західних держав, звернувся за допомогою до російського царя Олексія Михайловича. Офіційно Росія не виступила, але уряд дав розпорядження калмикам ударити по Криму. Такий же наказ дістав гетьман запорізький Іван Сірко, який і без того був грозою кримчаків. Цим заходом Росія подала Польщі найбільшу допомогу, вибивши з орбіти війни головного васала Туреччини - ханство Кримське.

З величезними труднощами Соб'єський зібрав 35-тисячне військо, до складу якого увійшли армійські частини Франції, Австрії, Прусії та інших країн. З боку Польщі, крім війська коронного, діяло велике литовське ополчення. Офіцерські формуляри рясніли титулами князів, графів, маркізів, які керували полками.

Але був і такий полковник, до імені якого навіть не приставили слова "пан". Лише записали: "Мотовило, керівник полку". Складався той полк з партизанів. Кріпаки-втікачі - подоляни, гуцули, буковинці були воїнами Мотовила.

Питання про визволення Поділля набрало тоді міжнародного, характеру. Йшлося про те, щоб покласти край турецькій агресії. Готувався удар на Хотин. На оборону твердині Магомет IV прислав найкращого генерала Гусейн-пашу Сілістрійського, який ще не знав поразки. За короткий час останній приготувався до бою. Шведські та голландські інженери перетворили Хотин у неприступну фортецю, побудували на березі Дністра ще один дерев'яний форт, перекинувши через річку понтонний міст на Поділля.

На Хотинський фронт султан послав найкращі війська. Сюди прибули союзники з Північної Африки з бойовими слонами та верблюжою кавалерією. Особливою войовничістю виділялися марокканські спаги. Магомет розраховував на те, що вигляд незнайомих тварин та чорношкірих людей залякає масу воїнів. Крім того, Гусейн силою мобілізував п'ять тисяч буковинців у частини башибузуків.

Бойові дії почалися 9 вересня. Найнебезпечнішу ділянку фронту відвели для полку Мотовила та литовських ополченців, де також переважно були селяни. Бій кипів, перемога схилялася на бік поляків. Тоді Гусейн, порушивши закони того часу, пустив у битву марокканську кінноту. Та психологічної атаки не вийшло. Мотовило підвівся і вигукнув:
- Добути чи дома не бути!
- Добути! - відгукнулися партизани і кинулися вперед.

За ними пішли литовці. Через деякий час прославлені спаги стали тікати. По сміливцях ударила турецька артилерія. Ян Соб'єський не підтримав гарматним вогнем успішної атаки. Бо ж билася не титулована шляхта, а прості селяни. Під гарматним вогнем полягли полки подільських і литовських ополченців. Не повернувся з поля бою Мотовило. Проте геройський вчинок зробив своє діло. Розвіявся міф про непереможність африканців.

Тієї ж ночі п'ять тисяч башнбузуків-буковинців покинули турецьке військо, переправилися до Жванця і укріпилися. Пройнявшись сміливістю селянських синів, військо Яна Соб'єського наступного дня вдарило по турках. Гусейн-паша почав відступати до Дністра. На зміну самовпевненості прийшла паніка, безладна метушня. Коли ж військо побачило, що сераскір (головнокомандуючий) уже тікає через міст до Кам'янця, всі кинулися за ним. Понтони не витримали ваги, тисячі ворогів полетіли у бурхливий Дністер. Хто ж вибрався на подільський берег, одразу ж потрапив під удар буковинців, що наступали від Жванця. Аж до Кам'янця гнали турецьких недобитків народні месники.

А тимчасом нові і нові партизанські загони з'являлися у кам'янецькнх лісах та міжгір'ях. З Карпат юрбами йшли хлопці допомагати подолянам "турків воювати". За кілька днів партизани розгромили 4-тисячну. армію Гусейна в околицях Кам'янця-Подільського. Чутки про ці славні перемоги розліталися в усі кінці. Майже вся Буковина і Молдавія були визволені від турків. Галіль-паша укріпився у Кам'янці, жодного воїна не випустив за мури.

Настав час закріпляти перемогу, йти у дальший наступ за визволення Поділля. Та все змінив один випадок. У табір гонець приніс звістку про смерть Міхала Корибута. Зрадівши, що відпала необхідність детронізації, Ян Соб'єський негайно, помчав у Варшаву, аби оволодіти королівським троном. Пролита кров народних месників його не турбувала, адже воював він за корону.

Т. Сис.
Радянське Поділля. - Хмельницький, 1980. - 16 червня.