Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

Валерій НЕСТЕРЕНКО, кандидат історичних наук
"Подолянин", 22 жовтня 2004 р.

ПОЛЬСЬКІ ШКОЛИ НА КАМ'ЯНЕЧЧИНІ

За Російської імперії діяльність польських шкіл у Правобережній Україні було заборонено. Царська влада переслідувала католицьких священиків і парафіян, які намагалися вчити дітей польської мови та літератури. На них накладали великі штрафи, а часом й арештовували.

Центральна Рада через законодавчі документи дала "зелене світло" польським навчальним закладам, які 1917 р. стали створюватися на Поділлі. У 1919-1920 навчальному році школи з польською мовою викладання діяли в 14 селах Кам'янецького повіту, а в самому повітовому центрі їх було 4. Найбільше дітей (909) навчалося в школі при Кафедральному костелі. При ній діяв також дитсадок для дітей парафіян. Невелика школа (на 13 учнів) була при Домініканському костелі. Польська гімназія, створена в місті над Смотричем наприкінці 1919 p., через матеріальні труднощі майже не діяла. Польські заклади не було забезпечено належними приміщеннями, не вистачало підручників і посібників.

Коли в листопаді 1920 р. на Поділлі встановилася радянська влада, більшість учителів-поляків, побоюючись репресій, виїхали до Польщі, тож багато польських шкіл залишилися зовсім без педагогів.

Радянська влада одразу взяла під жорсткий контроль усі польські навчальні заклади України. Католицькі школи закрили, бо вони суперечили радянському законодавству. Польська секція, спеціально створена при Кам'янецькому повітовому відділі освіти, детально перевірила всі польські школи повіту. Унаслідок цього закрито кілька польських сільських шкіл, заарештовано деяких учителів, які виступали проти радянських класових принципів освіти. Усі школи примусово перевели на статут єдиної трудової школи.

На початку 1920-х pp. на Кам'янеччині діяло 20 польських початкових закладів, у яких працювало по 2-3 вчителі, навчалося по 30-40 дітей. У Кам'янці-Подільському після реорганізації навчальних закладів залишилася тільки польська школа №6, якій пізніше надали ім'я Фелікса ДЗЕРЖИНСЬКОГО. Школа спочатку розміщувалась у колишньому будинку Дембицького на вул. Петровського, 80. Тепер там працює Центр дитячої творчості. Першим її директором був Отон КОТОВИЧ (пізніше репресований сталінським режимом). Школа спочатку була семирічною. У ній працювало 11 вчителів (5 із них мали вищу освіту), навчалося близько 130 учнів.

Матеріальне становище школи було незадовільним. Виділених міською владою коштів ледве вистачало на харчування учнів і на опалення приміщення. Школа зовсім не одержувала підручників. Учителі самостійно складали навчальні програми й плани. Спеціально для "політичної підготовки" в січні 1924 р. всі вчителі відвідали політичні курси, а потім їм улаштували перевірку знань основ марксизму-ленінізму. Великою проблемою для польських шкіл був брак досвідчених учителів. Тому 1923 р. в Кам'янці-Подільському організували тримісячні курси польської мови, літератури, граматики, історії. На них приймали передусім тих, хто мав середню освіту та досвід роботи з польським населенням. Пізніше вчителів для польських шкіл Поділля готували Київський польський педінститут, курси в Житомирі та Проскурові, інші заклади. Варто зауважити, що спочатку місцева влада не завжди добре ставилася до радянських польських шкіл. Деякі функціонери навіть заявляли, що на Поділлі поляки не проживають, а відтак не потрібні й польські школи. У справу втрутився сам член ЦК КП(б)У Володимир ЗАТОНСЬКИЙ, який на початку 1924 р. закликав керівників прикордонних районів Радянської України дуже уважно поставитися до діяльності польських шкіл і поліпшити умови їхньої діяльності. Такі кроки керівництва Радянської України пояснювалися передусім політичними чинниками: становище більшовиків було ще непевним, тож вони не хотіли загострювати відносини з прикордонними поляками, а навпаки - намагалися залучити їх на свій бік. До того ж польське населення Правобережної України дуже болюче ставилося до відсутності польських шкіл, вбачаючи у цьому вияви національного гніту та переслідування.

Упродовж 1920-х pp. мережа польських шкіл на Поділлі значно розширилася. Так, 1929 р. в Кам'янецькому окрузі діяло вже 35 польських початкових шкіл, в яких навчалось 1762 дитини. Школи працювали, зокрема, в Голоскові, Янчинцях (нині Колибаївка), Жванці, Оринині. А для дорослих створили 20 польських лікнепів і шкіл для малограмотних. Діяло також 14 польських хат-читалень, 3 бібліотеки, відділ польської книги при центральній бібліотеці Кам'янця-Подільського, який мав 5 тисяч книг.

Єдиною семирічною школою округу і далі була Кам'янець-Подільська польська школа №6. Її очолював учитель хімії Станіслав КЛЕПАЦЬКИЙ. У школі наприкінці 1920-х pp. працювало 16-вчителів. Особливо варто виділити учителя географії та польської мови Івана КОРЖЕНЬОВСЬКОГО - випускника Чернівецького університету, викладача історії Володимира СЛЄДНІКОВА - досвідченого і знаного педагога, випускника Київської духовної академії, який понад 25 років пропрацював у різних навчальних закладах Кам'янця.
Наприкінці 1920-х pp. суспільно-політичне становище в Радянській Україні погіршало. В навчальних закладах проводили соціальні чистки, які призвели до звільнення з роботи з політичних мотивів багатьох педагогів. Так, згідно з постановою слідчого міста, влітку 1929 р. з посади директора польської школи усунули Клепацького. Його подальша доля невідома. Польську школу через деякий час перевели в приміщення на вул.Котовського, 3 (нині - будинок НВК №8, поблизу будівельного технікуму).

1930 р. скасували посаду інспектора польських шкіл, що погіршило їх роботу.

Протягом 1930-х pp. польські школи Кам'янеччини діяли у надзвичайно важких умовах. Постійно змінювався педагогічний персонал, час від часу проводилися репресивні заходи під час кампаній "боротьби з польським націоналізмом".

Деякий час польську школу очолював уродженець Варшави Антон БЕНЬКОВСЬКИЙ. Він у 1909-1917 pp. був членом Соціал-демократичної партії Польщі та Литви, брав участь у революційному русі, за що його кілька разів заарештовували. 1917 р. вступив до лав більшовиків. Після утвердження радянської влади працював на різних посадах у державних та адміністративних органах. 1929 р. його відрядили до Кам'янця як інспектора польських шкіл округу. Після ліквідації цієї посади очолював робітфак силікатного інституту, але був знятий з цієї роботи. Після цього деякий час був директором польської школи, але "за халатність" із цієї роботи також був звільнений. Потім працював директором міського музею, але восени 1937 p., незважаючи на попередню активну революційну діяльність, його безпідставно заарештували, звинуватили у членстві в т. зв. Польській організації військовій, у шпигунстві на користь Польщі й у жовтні цього ж року стратили.

Після нього директором польської школи №6 став Микола ГНЄЗДИНСЬКИЙ. Він також був активним учасником громадянської війни, прихильником комуністичних ідей та агітатором у відомого більшовицького вождя Георгія ПЯТАКОВА.

Становище польської освіти в середині 1930-х pp. на Кам'янеччині було надзвичайно важким. Мережа польських навчальних і культосвітніх закладів щороку скорочувалася. Так, на початку 1935 р. місцевий відділ освіти ухвалив реорганізувати 12 польських сільських шкіл Кам'янецького району.

Наприкінці 1935-1936 навчального року в 10 класах Кам'янецької міської польської школи навчалося 220 учнів. Однак уже до початку нового навчального року їх значно поменшало. За офіційними даними, 40 учнів вибуло зі школи у зв'язку з т. зв. переселенням ворожого елементу. Адже 1936 р. чимало поляків депортували з міста до Казахстану. До того ж у липні 1936 р. міськвідділ освіти оголосив, що польська школа закривається, тож багато дітей перейшло до інших шкіл. Правда, це рішення через деякий час скасували - і польська школа ще деякий час у Кам'янці-Подільському діяла. Однак на початку 1937 р. у ній навчалося трохи більше 100 учнів (при плані -400). У школі працювало 14 вчителів. Із "старої гвардії" залишився тільки Слєдніков. Малювання викладав майбутній відомий подільський художник Олександр ГРЕН.

У трагічному 1937 р. кількох учителів школи безпідставно звинуватили у членстві в "ПОВ". Заарештували й директора школи Гнєздинського, якого звинуватили у приналежності до "троцькістської групи". Ще в жовтні 1936 р. він, згідно з донесенням сексота НКВС, у присутності вчителів ображав відомих радянських воєначальників Семена БУДЬОННОГО та Климента ВОРОШИЛОВА, говорив, що Георгій ПЯТАКОВ був центральною постаттю під час громадянської війни, що Микола БУХАРІН нічого спільного з Левом ТРОЦЬКИМ не має. Мабуть, ця необережна розмова і стала приводом до арешту.

Протягом другої половини 1937 р. у школі №6 змінилося три директори. Наступного року всі національні навчальні заклади Радянської України (зокрема, й польські) припинили діяльність. Остаточно ліквідували всі польські школи і на Поділлі.