Перейти у головне меню | на історичні дані | на статті

Постаті

ЗАГАДКИ ВОЛОДИМИРА БЄЛЯЄВА

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Володимир БєляєвЯк зазначає "Український народний календар" на 2007 рік, 3 квітня виповнюється 100 років від дня народження українського письменника Володимира БЄЛЯЄВА. При цьому імені в пам'яті відразу зринають місто Кам'янець-Подільський, в якому письменник народився, та створена ним трилогія "Стара фортеця", з якої численні читачі дізнавалися про місто над Смотричем і заочно назавжди закохувалися в нього. Тож сьогодні наша розповідь про земляка, який 40 років тому, 5 листопада 1967 р., з повним правом відкрив список почесних громадян Кам'янця-Подільського.

ЧИ ЮВІЛЕЙ?

Якшо копнути глибше, то виявиться, що дата 3 квітня 1907 р. - це не справжня, а офіційна дата народження письменника. Одного разу сам Бєляєв зізнався, що ця дата є фальшивою. Сталося це зізнання 25 жовтня 1988 р. (за півтора року до смерті письменника), коли він давав інтерв'ю Віталієві МАЦЬКУ для ізяславської газети "Колгоспне життя". Інтерв'ю опубліковано 7 листопада 1988 р. під заголовком "Під зорею Жовтня".

Отже, послухаємо самого Володимира Павловича: "Літературознавці допускали неточність в біографії... з моєї вини. Справа в тому, що я народився 1909 року, але... Після громадянської війни по селах гасали банди. З ними велась боротьба. Дуже хотів допомогти молодій Радянській владі - записатись в ЧОП (частини особливого призначення). Не брали, бо молодий. Тоді й приписав собі роки, ніби народився у 1907 році".

Оскільки це зізнання не стало відомим широкому загалу (зокрема, й київським дослідникам), то досі дата народження Бєляєва в енциклопедіях, що видаються в Україні, подається за офіційною версією (це стосується "Української літературної енциклопедії", "Енциклопедії сучасної України", енциклопедичного довідника "Шевченківські лауреати").

ЧИ БЕЛЯЄВ?

Іншу таємницю було розкрито вже після смерті письменника. Зробив це відомий кам'янецький краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ, опублікувавши 16 вересня 1997 р. у газеті "Край Кам'янецький" замітку "Бєляєв чи Цісевич?" із підзаголовком "Правда про письменника В.Бєляєва".

Отже, справжнім батьком Володимира Бєляєва був таємний радник, чиновник Кам'янець-Подільського окружного суду ЦІСЕВИЧ. Проте коли мама иайбутнього письменника познайомилася з курсантом радпартшколи Бєляєвим і вийшла за нього заміж, покинувши набагато старшого Цісевича, Володя взяв прізвище вітчима, а про справжнього батька - царського чиновника - офіційно ніколи не згадував.

КАМ'ЯНЕЦЬ

Навчання Володимира Бєляєва розпочалося з підготовчого класу місцевої гімназії. Далі (в період українських визвольних змагань) він навчався в українській гімназії ім. Степана РУДАНСЬКОГО, а 1923 р. закінчив першу трудову школу (спадкоємицю гімназії).

1924 р. Володимир вступив до школи ФЗУ імені Балабанова, яка діяла при заводі "Мотор". Водночас працював у ливарному цеху, співпрацював як юнкор із місцевою газетою "Червоний кордон".

Після закінчення школи ФЗУ (1926 р.) ливарника п'ятого розряду Володимира Бєляєва направили в Бердянськ на Першотравневмй машинобудівний завод.

Улітку 1927 р. через хворобу Володя повернувся в Кам'янець, де працював у редакції газети "Червоний кордон". У часописі послідовно очолював кілька відділів, зокрема театральний.

Пізньої осені 1929 р. Бєляєва призвали на війському службу. Так закінчився кам'янецький період його життя.

ЛЕНІНГРАД

Військову службу Володимир проходив у Сімферополі - в 3-ій Кримській дивізії. Одночасно редагував полкову газету "На бойовому посту".

У листопаді 1930 р. Бєляєва направили на роботу в оборонну промисловість Ленінграда. Працював на заводі, який випускав перші радянські танки. 1931 р. став членом ВКП(б).

Працюючи на заводі, Володимир одночасно навчався на вечірньому відділі педінституту ім. Герцена. На початку 1934 р. на заводі запровадили факультет особливого призначення (ФОП), який давав можливість відповідальним заводським працівникам здобути вищу технічну освіту. Проте Бєляєв не пішов на ФОП. Потяг до літератури призвів до того, що він покинув завод. Вищої освіти письменник так і не здобув.

Володимир Павлович став працювати завідувачем відділу в ленінградському журналі "Литературный современник". Друкувався в журналах "Ленинград", "Залп", "Резец". Його твори "Дитинство", "Ровесники" високо оцінили Микола ТИХОНОВ і Самуїл МАРШАК. А "Ровесники" навіть здобули другу премію на Всесоюзному конкурсі Профвидаву.

1936 р. починається довга та плідна співпраця Бєляєва з кіно: він працює творчим кореспондентом у відділі сценаристики студії "Ленфільм" - розробляє сюжети, вишукує в пресі цікаві факти.

У листопаді 1936 р. в журналі "Молодая гвардия" побачила світ повість Бєляєва "Підлітки". 1937 р. вона вийшла окремою книжкою як повість "Стара фортеця". За цією повістю молодий письменник написав сценарій однойменного фільму, знятого 1937 р. на Одеській кіностудії режисером Мироном БІЛИНСЬКИМ. Однак фільм "Стара фортеця" так і не побачив свого глядача, бо до Москви збирався міністр закордонних справ Німеччини Йоахим фон РІББЕНТРОП, а у фільмі були кадри про розгром "німецьких інтервентів" (маються на увазі події 1918 року).

У травні 1938 р. Бєляєв став членом Спілки письменників СРСР. 1939 р. його відрядили до Західної Білорусії, а звідти - до Львова, де письменник працював над сценарієм фільму "Голос Тараса" (1941).

ВІЙНА

Початок війни з німцями застав Бєляєва в Ленінграді. Тут він написав сценарії до фільмів антифашистського спрямування - "Час розплати", "В старої няні", працював над книгами "Варвари з моноклями", "Ленінградські ночі".

У січні 1942 р. Володимира Павловича підібрали на вулиці червонофлотці та доставили в найближчу лікарню. У лютому за розпорядженням Андрія ЖДАНОВА його із сином, що вмирав, та дружиною, що спухла від голоду, вивезли по "Дорозі життя" через Ладозьке озеро на "Велику землю". Передбачалася евакуація в Алма-Ату. Але у Вологді маршрут змінили: замість Середньої Азії повернули в Архангельськ. Там письменник працював військовим кореспондентом Радінформбюро на Півночі, зустрічав конвої у Баренцовому морі, літав на льодову розвідку.

На зустріч із земляками - артистами Кам'янець-Подільського драматичного театру ім. Григорія ПЕТРОВСЬКОГО, які в грудні 1943 р. гастролювали в Архангельську, Беляєв відгукнувся пафосною статтею в газеті "Правда Севера".

Під час війни зазнав важкого горя - сина так і не вдалося вирвати з лап смерті.

ЛЬВІВ

У серпні 1944 р. Бєляєв як кореспондент Всесоюзного радіо повернувся в Україну - у Львів. Тут він завів дружні стосунки з Ярославом ГАЛАНОМ. Пізніше за сценарієм Бєляєва буде створено фільм про Галана - "До останньої хвилини".

У Львові письменник пропрацював 15 років (1944-1959). Львівський період надихнув його на написання сценарію фільму "Іванна".

Працюючи у Львові, Бєляєв часто відвідував рідний Кам'янець, зустрічався з читачами.

МОСКВА

1960 р. Бєляєв переїхав до Москви. Тут він прожив 30 років (аж до смерті). Проте письменник не засиджувався в столиці. За цей час він відвідав 26 країн світу, проводив значну громадську роботу. Часто приїжджав і в Кам'янець, у ці поїздки брав із собою молодих літераторів, аби показати їм пам'ятки рідного міста.

Помер Володимир Павлович 20 лютого 1990 р. на 81-му році життя. Поховано письменника на Кунцевому кладовищі Москви.

"СТАРА ФОРТЕЦЯ"

Книгою життя Бєляєва стала . Складається вона з трьох книг - "Стара фортеця" ("Старая крепость"), "Будинок із привидами" ("Дом с привидениями"), "Місто біля моря" ("Город у моря"), а також епілогу - "Через двадцять років" ("Двадцать лет спустя"). Українською мовою трилогію переклали Діодор БОБИР (книга перша), Іван СЕНЧЕНКО (книга друга) та Андрій ГОЛОВКО (книга третя).

Першу книгу (під назвою "Підлітки") вперше надруковано 1936 р. в журналі "Молодая гвардия". 1937 р. вона вийшла окремою книжкою як повість "Стара фортеця".

Другу книгу (під назвою "Будинок на Житомирській") вперше надруковано 1940 р. у журналі "Звезда" у числах за серпень і вересень. Навесні 1941 р. вона вийшла окремою книгою в "Детиздате" - вже під назвою "Будинок із привидами".

Останню частину трилогії написано після війни. 1950 р. вона вийшла як повість. 1951 р. у Києві вперше побачила світ трилогія у повному складі. 1954 р. її перевидали в Москві у видавництві "Советский писатель" (наклад - 75000 примірників). Під остаточним текстом трилогії стоять дві дати - "Травень 1936, Ленінград" і "Серпень 1967, Москва".

Здійснені 1985 р. в Україні перевидання мали такі наклади: російською мовою у видавництві "Радянська школа" - 300 тисяч, українською мовою у видавництві "Молодь" - 150 тисяч примірників.

КРІМ "СТАРОЇ ФОРТЕЦІ"

Що ще, крім знаменитої трилогії, написав Бєляєв? Він автор (або співавтор) написаних у дусі одіозного фальсифікаторства та стереотипів радянської пропаганди памфлетів і документальних повістей, спрямованих проти "українських буржуазних націоналістів": "Під чужими прапорами" (Київ, 1958), "Луна Чорного лісу" (Київ, 1965), "Нічні птахи" (Москва, 1965), "Формула отрути" (Львів, 1971), "Хто тебе зрадив?" (Москва, 1972), "Я звинувачую" (Москва, 1978) та ін.

Як зазначають сучасні дослідники, у цих книгах Бєляєв не гребував сумнівними засобами компрометації, фальсифікуючи та перекручуючи історичні факти, намагався очорнити Степана БАНДЕРУ та митрополита Андрея ШЕПТИЦЬКОГО, принизити боротьбу УПА. Проте, як зауважують ті ж дослідники, на той час памфлети Бєляєва були чи не єдиним джерелом хоч якихось знань - "від супротивного" - про замовчувані повоєнні події в Західній Україні.

ШАНА

Письменницьку працю Бєляєва досить високо пошановано. Так, він лауреат Сталінської премії (1951) за трилогію "Стара фортеця", Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1975) як автор сценарію фільму "До останньої хвилини" Одеської кіностудії художніх фільмів (спільно з режисером Валерієм ІСАКОВИМ, акторами Владиславом ДВОРЖЕЦЬКИМ і Валерією ЗАКЛУННОЮ), а також лауреат премії КДБ СРСР.

Володимира Павловича нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами "Знак Пошани", Кавалерійським хрестом "Відродження Польщі", медалями. Він заслужений діяч польської культури, почесний громадянин Кам'янця-Подільського.


На фото: Письменники в Архангельську. Другий справа - Володимир БЄЛЯЄВ. Серпень 1942 р.