Перейти у головне меню | на історичні дані | на статті

Будзей Олег. По китове молоко: Ювілеї // Подолянин. - 2006. - 27 жовтня. - С. 4.

ПО КИТОВЕ МОЛОКО

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Кандидат біологічних наук, завідувач кафедри екології та моніторингу навколишнього середовища ПДАТУ Василь ГИЩУК добре відомий на наших теренах не тільки як учений і педагог, але і як громадський і політичний діяч. Він був депутатом облради, головою обласної організації Демократичної партії України (ДемПУ), останні 6 років - заступником голови Проводу ОУН. Але кожна людина - це айсберг. Тож не дивно, що розмова з Василем Гищуком напередодні його 60-річчя відкрила багато цікавого з біографії ювіляра.

- Василю Петровичу, почнемо з ваших витоків.

- Народився я в с.Шершенівка Борщівського району Тернопільського області в селянській сім'ї. Сталося це, згідно з документами, 1 листопада 1946 р.

- А чому "згідно з документами"?

- Бо насправді я народився 4 жовтня, але спочатку мене не хотіли записувати, бо батько був в УПА. Отак і виникло розходження: в колі сім'ї я свій ювілей уже відсвяткував, а на офіційному рівні ще святкуватиму.

- Як склалася доля Вашого батька?

- Під час війни в нашому селі було єврейське гетто. Німці змушували євреїв працювати і потрохи - щоп'ятниці - розстрілювали. Один єврей з дітьми утік - і мій батько його сховав, а вночі вивів у ліс. І той єврей вижив. А згодом брати того єврея допомогли батькові: його ще раз узяли до армії - і звідти батько повернувся з нормальними документами. Сьогодні батько живе зі мною в Кам'янці-Подільському. А мама, на жаль, два роки тому померла.

- Тепер зрозуміло, чому Ви берете найактивнішу участь у діяльності ОУН.

- Членом ОУН, УПА був мій рідний дядько. Його засудили до розстрілу, а потім смертну кару замінили на 25 років каторги (що дарма вбивати - хай задарма попрацює). В УПА була й моя тітка. Вона теж відбувала покарання, а сьогодні живе в Кам'янці-Подільському.

- А тепер, Василю Петровичу, згадайте свої шкільні роки...

- У нашому селі була семирічка. Я пішов до школи, коли мені не було й п'яти років. З мого року - першого повоєнного - в селі дітей майже не було. Я дружив із дітьми 1944 року народження, тож із ними і пішов до школи. Звичайно, що спочатку мене в журнал не записували. Вчителька Лідія Іванівна казала про мене: "Походить трохи і втече". Але я не втік. Закінчивши 7 класів, продовжив навчання в середній школі в с.Більче Золоте. Це за 7 кілометрів від Шершенівки. Ходив пішки.

- Отже, Ви здобули середню освіту.

- Не все так просто. Спочатку я закінчив тільки 9 класів. Серйозно захворіла мама - і довелося покинути школу. У 14 років пішов на роботу. Працював у тракторній бригаді. Одночасно вчився у вечірній школі. Були тоді такі школи робітничої молоді, я закінчив її з відзнакою.

- Які були Ваші улюблені предмети?

- Я добре знав фізику й математику. Математику викладала завуч, фізику - її чоловік. Вони рекомендували, щоб я вступав до Львівського політехнічного інституту. Я так і надумав зробити. Але не так сталося, як гадалося. Я дуже любив читати книжки. Зокрема, мене зачарував Кам'янець із трилогії Володимира БЄЛЯЄВА "Стара фортеця". Я мав їхати на Львів, але першим прийшов автобус на Кам'янець - і я поїхав туди.

- Тоді вибір у Кам'янці був не великий - педагогічний або сільськогосподарський інститут...

- Я вибрав сільськогосподарський. Там був конкурс - 9 чоловік на одне місце. Але я вступив. На третьому курсі одружився. Займався спортом. Грав у духовому оркестрі.

- І куди Вас направили на роботу?

- Після інституту працював у спецгоспі "Україна" с.Устя. Керував промисловим виробництва м'яса. Під моїм началом було понад 2000 працівників. Спецгосп тоді об'єднував 12 населених пунктів, мав 10 тисяч гектарів землі, виробляв 90% м'яса району.

- Як Вас не побоялися взяти на таку відповідальну роботу?

- Ще навчаючись, я проходив практику в Усті. Причому практику на серйозному рівні. Тож мене вже бачили в роботі, бачили, що я можу.

- І скільки Ви в Усті попрацювали?

- Шість років. Але мене манила наука. Я хотів займатися морськими ссавцями. І в мене була мрія - створити установку для доїння китів. Адже китове молоко - це надпотужні ліки (зокрема, проти ракових захворювань). За добу китиха дає 300 л молока.

- І що ж Ваша мрія здійснилася?

- 1974 р. я пішов в аспірантуру при Київському НДІ гідробіології. Щоб вести дослідження, треба було по півроку пропадати на китобійній флотилії "Україна". А в мене дружина, двоє дітей. Могла зруйнуватися сім'я. Тож я перевівся в аспірантуру при Кам'янець-Подільському сільгоспінституті (спеціальність - фізіологія людини та сільськогосподарських тварин). Проводив дослідження в системі "мати - плід".

- Цікаво, а комусь у світі вже вдалося подоїти кита?

- 2005 р. таку установку зробили американці. Тож моя мрія була цілком реальною.

- Як склалася Ваша доля після закінчення аспірантури?

- Я працював над темою, якою керував міністр охорони здоров'я СРСР. Проводив досліди спільно із СКБ МЕТ щодо штучної підшлункової залози (тобто, вони її виготовляли, а я досліджував). А потім перейшов на роботу в сільгоспінститут.

- Що Ви викладали?

- Фізіологію, акушерство, гінекологію, гігієну, санітарію. Але тягнуло до охорони природи, екології. Саме на мої плечі лягла організація кафедри екології. Від 1990 р. я нею завідую. Правда, кафедра кілька разів змінювала назву. Спочатку це була кафедра екології та безпеки життєдіяльності, потім - екології та загальнобіологічних дисциплін, а тепер - екології та моніторингу навколишнього середовища.

Скоро ми матимемо в ПДАТУ повноцінний екологічний факультет. Вже сьогодні діє екологічне відділення, навесні 2007 р. відбудеться перший випуск бакалаврів зі спеціальності "Екологія".

- Чи комфортно Вам як викладачу?

- Я люблю студентів і відчуваю себе добре в їх середовищі. Бо інакше краще займатися чимось іншим, а не мучити себе і студентів.

- Василю Петровичу, як Ви стали політиком?

- В політику мене затягнула екологія. Спочатку був "Зелений світ". 1990 р. мене обрали депутатом облради. Я був головою постійної депутатської комісії з питань екології. Ми добилися мораторію на будівництво другого блоку Хмельницької АЕС. Скільки мені за це перепало на різних рівнях - аж до найвищого! Але за мною були тисячі й тисячі підписів проти будівництва, а найголовніше - експертні висновки, що містили 95 зауважень, причому 15 з них стосувалися ситуацій, на які, в разі їх виникнення, людина не мала би впливу.

- Ви були членом КПРС?

- Так, був змушений вступити. Керувати таким великим комплексом, як в Усті, і не бути членом КПРС просто було неможливо. 1990 р. у складі групи депутатів різних рівнів я публічно заявив про вихід з КПРС.

- А в якій партії Ви перебуваєте сьогодні?

- Я позапартійний. Хоча ОУН є громадською організацією і дозволяє членство в партії (звичайно, не в будь-якій). Я свого часу призупинив членство в ДемПУ і так його і не відновив. Та й ДемПУ сьогодні не та, якою вона задумувалася й створювалася.

- Ви були заступником Миколи ПЛАВ'ЮКА в ОУН..

- Так, 2000 р. мене вибрали заступником голови Проводу ОУН. Але перенесений інфаркт змусив мене в серпні 2006 р. відмовитися від цієї посади, бо працювати впівсили я собі не міг дозволити.

- У Вас велика сім'я?

- Маю четверо синів від першої дружини (вона померла 13 років тому) і прийомну дочку (7 років тому я одружився вдруге). Дочку я люблю не менше, ніж синів. Старші Сергій, Володимир і Тарас уже вивчилися, працюють, Богдан після дев'ятого класу навчається в коледжі ПДАТУ. Юлія - лаборант, працює в ПДАТУ.

- Напевно, і внуків маєте?

- Так, маю три внучки та внука. Іванна - студентка, Оксана, Ганна та Василь навчаються в школі.